Недобрий жарт зіграла з нами доля.
Стояли дні у черзі ні за чим.
А це прийшло - як спалах, як сваволя,
без дозволу, без права, без причин!
Ця непритомність розуму і серця,
цієї казки несходимий ліс...
І ні причин, ні просвітку, ні сенсу.
Летить душа над прірвою навскіс.
Ліна Костенко
А я й не плачу за коханням вмерлим,
Бо що ті сльози на моїх очах?
Хіба що нагадають роси-перли,
Що ми збирали їх в досвітній час.
Бо смуток мій - нешлюбная дитина,
Народжена задовго до весілля
Любові й щему в серці.
Мій єдиний,
То вже тепер навіщо голосіння?
Коли до ніг схилялись трави, квіти
Й спліталися в коханні наші наші руки,
то ще тоді соснове верховіття
Для нас пророчило гірку розлуку.
Прийдешня мить минулого не стерла,
В нім дорога мені хвилина кожна.
Та я не плачу за коханням вмерлим -
Такую тугу виплакать не можна.
Н. пукас
Хтось маки цілував біля воріт
Гарячими тривожними губами.
А небо біло пахло голубами,
А сонце тіні гнало до боліт…
Хтось маки цілував біля воріт.
Спішили перші відра від криниць,
У гніздах прокидались лелечата,
А зорі, що всю ніч були на чатах
(Моя й твоя), у трави впали ниць…
Спішили перші відра від криниць…
Хтось голосом твоїм сказав ,,люблю''.
Хтось руки стиснув, променем облиті…
І я віднині в цьому щаснім літі
Не відаю, не знаю, що роблю…
Хтось голосом твоїм сказав ,,люблю''…
Та ранок нас в розлуку відпустив…
Але в чеканні зустрічі бентежнім
Я викладу твоє ім'я на стежці
Із макових червоних пелюстин…
А ранок нас в розлуку відпустив.
Та будуть вічно зорі, я і ти,
Наперекір метілям, вітру, зливі…
Судилось так, чи то такі щасливі
Дві наші долі, наші два світи,
Та будуть вічно зорі, я і ти.
Н. Матюх
Була сьогодні в школі на святі останнього дзвоника і згадався старенький вірш:
Останній дзвіночок шкільний...Хіба можна
Забути цей давній, замріяний час?
Останній дзвіночок! Ми - кожний і кожна -
З дитинства пішли. Юність кликала нас.
Безмежне, як море, життя нас чекало,
Нас кликали смуги незнаних доріг
І серце у грудях, мов птах трепетало,
Як вийшли зі школи, за рідний поріг.
Так швидко зминули ви роки зелені,
Під клекіт шкільних, незабутніх дзвінків,-
Нам простір безкраїй наповнив легені,
Ми рушили в далеч на крилах вітрів.
...Повз школу знайому проходим - і нині
Ми ловимо світлі наспіви дзвінка.
І знов пелюстки яблуневі, весінні
У вікна летять, як хмаринка легка.
З тим нашим дзвінком розлучитись не сила-
Змовкаєм, як чуємо пісню шкільну,
Що нас провела крізь літа і зростила,
І нам показала життя далину.
Фарида Аліярбейлі
Все наше життя - це боротьба. Боротьба зі страхом і спокусою. І важко сказати з чим легше боротися. Страх минає, проходить і - все, його вже немає, ти його переборов. А спокуса і хитріша, і підступніша. Піддасишся один раз трішечки - далі вона хоче більшого. І не важливо з якою саме спокусою ти борешся - грошима, владою, визнанням, славою, любов'ю...і ще безліччю інших спокус. А тоді до неї підключається страх і сумнів. Не знаю, чи є на світі людина, для якої все було б однозначно зрозуміло, яка б не звертала уваги на спокуси і не робила помилок , потім не розкаювалась.
Не помились на першім слові,
Сказавши в зустріч щось сумне.
В мені багато є любові.
Багато! Більше, ніж мене!
****
Мій гордий дух тебе возносив -
На цілий світ тебе любила.
А ти пробачення не просиш,
Що наступив на білі крила.
****
Ви пробачте мовчання мені.
Галасливим ніколи не вірю.
Барабани тому голосні,
Що вилазять із власної шкіри.
Ганна Чубач
Щоби удвох нам не пропасти,
Я згодна жить без тебе.
Злетіть чи впасти, чи проклясти -
Одне обрати треба.
Ганна Чубач
Обнимаю... Немеют руки...
От восторга – в рывок дыханье.
Мы украли день у разлуки...
Неожиданное свиданье!
И слова вперемешку с лаской.
Поцелуй – продолженье взгляда.
Мы украденной нашей сказкой
Рвём скучнейшее слово – «Надо».
Мало времени... Торопливо…
Что бы всё!.. Что бы до предела!..
А в душе, где-то там – тоскливо...
Грусть струну теребит не смело…
Я взлетаю и ты взлетаешь…
Незаметно подкрался вечер.
Две слезинки… И убегаешь...
Плащ печали упал на плечи.
Взмах руки… И прощанье взглядом...
Безысходность - сплошная скука…
И задумчиво сядет рядом...
Обворованная разлука...
( Из интернета)
На что мы тратим жизнь!
На мелочные ссоры,
На глупые слова, пустые разговоры,
На суету обид, на злобу - вновь и вновь.
На что мы тратим жизнь...
А надо б на любовь.
Сжигаем жизнь до тла всё на пустое что-то:
На нудные дела, ненужные заботы...
В угоду обществу придумываем маски...
На что мы тратим жизнь!
А надо бы на ласки.
Мы распыляем жизнь на сумрачную скуку,
На "имидж" и "престиж", не нужную науку,
На ложь и хвастовство, на дармовую службу.
На что мы тратим жизнь?...
А нужно бы на дружбу.
Куда-то всё спешим, чего-то добываем.
Чего-то ищем всё, а более теряем;
Всё копим -золото, тряпьё и серебро...
На что мы тратим жизнь!
А надо б на добро.
Волнуемся, кричим, по пустякам страдаем;
С серьёзностью смешной вещички выбираем.
Но сколько не гадай - всё выберешь не ту.
На что мы тратим жизнь...
А надо б на мечту.
Боимся радости, боимся верить в сказки,
Боимся и мечты, и нежности, и ласки;
Боимся полюбить, чтоб после не тужить...
На что мы тратим жизнь?!
А НАДО ПРОСТО ЖИТЬ!!!
( с интернета)
