Невигадані історії про котів 7.

Привела  наша кішка Кішка своїх первістків: Рудька  і Гасю. Про Кішку я вам не розповідав? То іншим разом… Отже, про кошенят. Рудько весь час старався взяти верховенство, проте Гася завжди перемагала його і з легкістю. Підросли кошенята… Кішка все справно ловила мишву і почала переводити своїх малят на живий харч. Скоро ми побачили, що Гася, як і завжди, пресує Рудька і вся здобич, що Кішка приносила кошенятам, діставалась тільки їй.

Окрім Кішки ми мишей виводили і мишоловками, звичайними хлопавками. Якось одна розумна (чи дурна) миша спіймалась за хвоста, живою. З доброти душевної (чи здуру) вирішили ми влаштувати для Рудька живе сафарі. Дістали з горища здоровенький фанерний ящик, посадили туди майбутнього хижака і випустили мишу. Вийшло так, що здобич приземлилася позаду Рудька і одразу ж метнулась подалі від нього. Добігши до кутка, пішла по периметру і скоро попала в поле зору кошеняти.  Рудько підскочив… Рудько витріщив очі… Рудько позадкував… Увесь його вид говорив: «Що це за ЖАХІТТЯ???» Миша ж, добігши до чергового кута, чомусь змінила плани. Вона рвонулась до середини коробки, прямо на перелякане кошеня. Рудько видав якийсь неймовірний звук і вперсь задом в протилежний куток. Миша йшла далі(чи то осліпла з переляку, чи просто була схильна до суїциду). Рудько, з положення «по-пластунськи» перейшов у сидяче і, щоб не доторкнутися до миші, підібрав передні лапи й встав на задні.

Передфінальна сцена: кіт стоїть в кутку  на задніх лапах навитяжку, передні лапи розвів у боки і тулився ними в стінки коробки, голову задер вгору і вбік, очі зажмурив, миша сидить перед котом.

Фінал: миша пискнула: «кінчай скоріш» , - кіт смикнувсь, обм’як ,заваливсь на бік і стих. Вдруге за своє життя я бачив як кіт втратив свідомість.

Поруч пробігала Гася. Почувши мишачий писк, вона одним махом перемайнула через край коробки і миттю припинила страждання нещасної тваринки, точніше, одразу двох тваринок. Мишу прикінчила одним рухом своїх щелеп, побачила Рудька, загарчала, почала бити його лапою.  Кіт підскочив (мабуть вирішив, що миша геть знахабніла), знов зіп’явсь в кутку на задні лапи, отримав від Гасі ще пару ударів лапою і знов втратив свідомість, на цей раз міцніше, бо вже перестав реагувати зовсім. Гася, побачивши, що Рудько вже не зашкодить, забрала свою законну здобич, перемайнула знов через край коробки і пішла до свого місця харчування смакувати свіженьку мишку. В коробці, безформенним рудим комком хутра, лежав опозорений, знепритомілий Рудько, лиш рух ребер від дихання видавав, що кіт ще живий…

Невигадані історії про котів 6.

Скільки їжі може влізти в одного кота? Колись вичитав, що він може з'їсти вчетверо більше ніж сам важить...
Принесла сердобольна дружина кошеня додому, пібрала десь на базі. Мале, місяців чотири, ледь більше долоні. Першим ділом помила, бо грязюки не хотіла. Із сіро-буро-якогось кошеня стало чорним, худющим чудовиськом. Зі сльозами на очах стала моя благовірна годувати те нещастя. Я відволікся на свої справи, то ж не спостерігав за процесом. Коли через деякий час заглянув на кухню, то застав таку картину: в кошеняти пузо стало таке, що лапи ледь до підлоги дотягувались, а дружина ще підсипає йому до мисочки...
- Ти що, з глузду з'їхала! - питаю в неї.
- А що таке? - сплошна невинність...
- Ти, мабуть, вирішила особливо збоченим образом угробити цю твар?
- Це як?
- В нього ж заворот кишок станеться! Сама глянь. Скільки ти йому схарчила?
- Три ополоника, це четвертий...
Забрав я ту мисочку і втиха моливсь, щоб минулось. Минулось. Наступного дня кошеня жваве й ігристе вже вистрибувало по всій хаті. Плюс йому було в тому, що нужду справлять відмінно надвір ходило. Нагодували ми його сніданком, бравеньку порцію, не жаліли їжі. З'їло воно все те, облизалось, вмилось і...полізло на припічок, стягнуло сухарик і ще й ним підзаправилось))).За такі заслуги кошеня було охрещено Максом. Макс став гарненьким чорним кошеням. Проте, був маленький дефектик. Ззаду , під хвостом, був він дещо більше лисуватим, аніж треба. А, оскільки, хвіст у кошеняти майже завжди задертий, то світив він тим пятачком, мов третім оком, за що отримав друге ім'я Тризор. Макс Тризор їв непомірно. Якщо не проконтролювати його, міг схарчить стільки ж, скільки з'їдав я, дорослий дядько, ще й потім стягнути сухарика й закусити... А, потім, ще сухарика перехопити, до сусідки сходить, в неї щось виклянчить. Ще сухариком заїсти...
Одного разу розбирали ми м'ясо. З батьками свиню закололи і нам шмат "на підтримку штанів" перепав. І, якось так сталося, дружина впустила шматок, завбільшки з мою долоню. Доки нагнулася, щоб підняти, Макс вже висів на іншому кінці. Картина ще та: трима дружина наввитяжку м'ясо, а на ньому висить кошеня, саме ледь більше за той шмат, і, швидко працюючи щелепами й кігтями, за мить дібралося до пальців. Залишилося лиш розжати руку, щоб за пальці не хватнув і все, нема... Лиш Тризор сидить, облизується і ледь лапи зводить довкола черева... Ну, і по сухарика пішов, як же ж без нього?


Буде ще...

Невигадані історії про котів 5.

Влітку батьки часто "відкомандировували" мене до діда з бабою в село. Там же "підпасавсь" і двоюрідній брат, інший внук на кілька років старший за мене, доки тітка, його мати, працювала.
Сидимо ми з братом, мені 9, йому 12, у всі ігри вже переграли, всіх собак передразнили, всі провалля вже облазили, та, ніби-то, ще не геть весело. Аж тут бачу: бабин кіт вибравсь на стіл і наміривсь шмат ковбаси самим нахабним чином прикінчити тут же, на столі, не переймаючись нашою присутністю. Кричу:
- Ахтунг! Партизанен!
Брат трохи розторопніший, хвать кота за загривок і до нас на піч:
- Поймали, герр капітан!
- Что ми єсть поступать с партизанен, єфрейтор?
- Ми їх єсть вєшать, герр капітан!
- Ісполнять!
Дістав братик стару, трохи гниленьку, що весь час рвалася, швацьку нитку, ми спутали коту передні лапи, зробили петлю, перекинули через цвяшок в стелі і накинули коту на шию. І в цей момент заходять мати з тіткою:
- ЩО ВИ РОБИТЕ, БІСОВІ ДІТИ?
Я:
- Дас іст швайнен партизанен. Он єсть воровать-єсть ковбасу!
Братик невинувато насупивсь і ткнув пальцем в мене:
- Це все він!
Дали мені прочухана лозиною, братику бублика, "щоб не розстраювався", а ковбасу котові віддали, він же її надкусив. І хто в кінцевому результаті постраждалий?..

Буде ще...

... М-м-м-да... Історія сьогодні вийшла не геть про котів, вірніше геть не про котів... Наступні буду уважніше підбирати і наперед не загадувати...

Невигадані історії про котів 4.

Кота з бандитьською мордою, мабуть, бачили всі. Зустрічаеться такий тип всюди: ганяє понти в своєму районі, всіх інших котів пресує і вважає себе непереможним.
Будучи студентом, я винаймав з двома однолітками кімнатку у флігелі одного доброго діда. Дід був добрий, а кіт в нього - ні. За вираз морди і неперекорне бажання втнути якесь западло кіт від нас отримав кличку "Ганстер", чи, попросту, Ганс. Дід сам жалівавсь на натуру того кота, проте покарати хулігана не мав ні здоров'я, ні надії. Кіт був такий нахабний, що вважав можливим зобидити бідних студентів. Він вдиравсь через прочинену кватирку до флігеля і перепаскужував нам харчі, то ж нашу любов до цього диверсанта, мабуть, зрозуміє кожний.
Якось, підходжу до флігеля і бачу, як за ледь прочиненими дверима зникає котячий хвіст. Ганс пішов на диверсію... Навшпиньки підкрадаюсь до дверей і швидко вриваюсь всередину.
- АГА! - вигукую я і міцно зачиняю двері. Бандитський прищур кота дивним чином змінивсь: очі спочатку округлились, а потім витягнулись вгору! Я більш ніколи такого не бачив...
Ганс почав тікати. Промчавсь вздовж стіни до дверей - еге! Я ж їх зачинив, не втечеш... Помчавсь далі, знов-таки вздовж стін.(кухонька-прихожка була невеличка) Одне коло, друге...і раптом бачу: кіт вже... біжить... по... стіні!.. Може, хтось не повірить, але то було! Добігає до вікна вже якраз на рівні кватирки, а вона в нас відчинялась назовні. Кіт наступає на кватирку і провалюється, вилітає надвір і, крутячись, завершує свій політ в кількох метрах за вікном. В цей час заходить сусіда й питає:
- Накуй кота в форточку викинув?
Я у відповідь: 
- Я не викидав, він проваливсь ...
- Гониш...
- Дивись сам, - а по стіні тягнеться вервечка котячих слідів, котрі закінчуються якраз у кватирці, кіт в щось вступив і залишив підтвердження .
- Гравіцапа в кота нормально працює! - посміялись ми і надалі Ганс став ще й Льотчиком.

Буде ще... Як ми з доюріднім братом диверсанта страчували.

Невигадані історії про котів 3.

Переїхали до сусідського будинку нові люди. Приємна така сімейка. І була в них киця. Матільдою звали. Чудо, а не киця. Вся геть руда, просто руда, без жодної полоски, очі зелені, довгошерста... Рудих кішок в наших краях ду-уже важко знайти, лиш коти бувають і ті полосаті. А щоб ще й зелені очі в рудого - геть фантастика, майже у всіх котів(не лише рудих, а всякої породи) в наших краях очі жовті (жовті, пісочні, жовтогарячі). Проте, це ліричний відступ. А часи були такі, що в моді були лисячі шапки. І от уявіть собі, отака киця скрутилась клубком і заснула... Лисяча шапка? Угу...
Одного разу... ))) Сиділи ми в гостях і тут забігає до них інша сусідка, така собі панночка, що всюди встромить свого носа, покуштує, що ви там готуєте, примірить вашу обновку... Ну, думаю, ясно, що за пані. Отже, забігає вона і прямо з порога:
- Ой, яка красива шапочка у вас, можна я приміряю?.. - і хапає нічого не підозрюючу кицю, що мирно спала на кріслі при вході.
Хапає, значить, "шапку", а та розвертаеться і впивається в жіночку пронизливим поглядом своїх зелених очей і так ласкаво:
- Гр-р-р! - мовляв, поклади, де лежала, ще й в ту саму позу...
Жіночка вся затряслась, впустила кицю і, зблідши, тихо сповзла по стіні й, скрутившись клубочком, стихла. Привели ми її до тями (не кицю, панянку) і вона, як тільки змогла більш-менш твердо на ногах стояти, тихо здиміла і з тих пір, здебільшого, без дозволу не своє до рук не брала (хоча старі звички, інколи, давались взнаки). Історію з кицею жіночка сама часто розказувала, то й перехрестили всі сусіди її (не панянку, кицю) в Шапку. Так і жила в нас на кутку киця Шапка.

Наступна історія буде про Ганса-льотчика...

Невигадані історії про котів 2.

Мурчик "Пальоний" був вельми харАктерний кіт. Коли ти збираешся кудись сісти, то кіт вмощувавсь на те місце раніше, навіть коли до цього спав в іншому кінці кімнати. Полюбляв впасти і прикинуться сплячим прямо на ходу, приземлившись комусь на ногу, чим нас перечіпав і визивав кількакрокову пробіжку з цікавим лексиконом. Особливо полюбляв "парні танці" з матір'ю: ввертавсь їй під ногу і потім умудрявсь так викручуватись, що кожного разу опинявсь знов під ногою. Па і піруети, які при цьому виписувала мати визвали б нервовий тік в будь-якої балерини. Завжди перевіряв хто що робить, встромляв свого носа навіть до забивання цвяхів, що кілька разів ледь не привело до влучання молотком киці по лобі, проте,батьків палець героїчно встигав взяти удар на себе. А щоб Мурчик не перевірив, що лежить на столі, то світ, мабуть, перевернувся б (хоча, ніколи не крав, інколи, коли хотів щось зі столу, то сідав на табуретку і, дивлячись на ласий шматочок, нявкав, доки не давали). Налякати "Пальоного" було майже неможливо. На "брись!" він реагував зверхнім поглядом і лиш інколи дозволяв собі гордовито покинути спірне місце, всим своїм виглядом виказуючи таку зневагу, що задумаєшся, хто ж тут хазяїн. Нас же з братом взагалі, ігнорував "на корню". Варто було розкласти конструктор (а це була наше найулюбленіше заняття), як Його Величність Кіт вмощувавсь посередині, покривши собою майже всі детальки.
І ось нам подарували "залізну дорогу".Рельси складались в кільце, більше метра в діаметрі, а з прямими сегментами досагало всіх півтора. Щасливі від нової гри ми на підлозі склали колію і запустили паровозик на батерейках. Аж тут виник Мурчик. Гордовито підійшов до новинки, понюхав, презирливим поглядом провів пролетілий мимо паровозик і гепнувсь прямо на колію одразу за ним. Паровозик оббіг коло і вийшов на фінальну пряму до кота. "Пальоний" загарчав: що за неподобство, його персону сміе тревожити якась дрібнота, що вештаеться по ЙОГО території. Паровозик, звісна річ, не струхнув і продовжив свій путь. Кіт перейшов до більш рішучих мір: встав, настовбурчив шерсть і вигнув спину дугою. Паровозик сміливо проїхав під котячим пузом і продовжив свій шлях. Кіт здивувавсь і сів (з рейок, звісна річ, не зрушив). Паровозик знов закінчив коло. Кіт знов вигнув спину а це неподобство знов його проігнорувало і промчалось під пузом! Нерозуміння ситуації виразно промалювалось на всій котячій пиці, він знов сів, проте передні лапи на цей раз опинились посеред колії. Хоробрий паровозик почав чергову атаку і   ткнувсь з усього розгону в котячі лапи... Кіт побив всі рекорди по стрибках вгору і вбік! Диким воєм провів ще пару кіл сміливого паровозика і героїчно сховавсь під шафу, звідки настороженим поглядом состерігав за нашою грою. 
Це була перша ганебна поразка Великого Кота. Пізніше, коли ми зробили перерву, Мурчик підійшов до паровозика і акуратно збив його лапою з колії, після чого гордовито покрокував на кухно. Проте, надалі, якщо бачив розложені рейки, різко змінював свої плани і вибирав шлях не через середину кімнати, а трохи осторонь, роблячи вигляд, що вирішив на хвильку прилягти на дивані чи кріслі а потім враз згадував, що йому треба до кухні чи надвір, проте шлях вже не пролягав через дорогу нахабного паровозика...

Буде ще...

Невигадані історії про котів 1.

Перший мій кіт, якого пам'ятаю - Мурчик, породи - рябий дворовий, з "зірочкою" на лобі. В цілому - адекватна твар, якшо врахувати наші з меншими братом експерименти над ним. Був в нього, проте, один грішок: крайня цікавість, що, врешті решт, його й згубило.
В той час опалення в нас було пічне, простенька грубка, дрова, вугілля...Зранку прохолодно, вдень, по приходу зі школи, дубар, ввечері, як добре натопиться - "ташькент". В вихідні дні до дубаря не доводили і батько мене звільняв від "кочегарки". Одного дня... (все цікаве відбувається "одного дня", чи не так?smile ) Ну, пішов стандартний процес перезавантаження грубки: вигрібаєш шлак, виносиш його надвір, попутно набираєш в сараї вугілля, дрова і лиш потім починаеш процесс розтоплювання пічки. Був вихідний, то ж цим завідував тато. Дверку, на час перезагрузки, зазвичай, закривали, проте, оскільки це не було критично, часто недопровертали засувку і, як наслідок, часто вона відчинялась. Так і того разу. Батько завантажив дрова, впхнув всередину шмат газети, підпалив всю цю красу, зачинив дверцята, та й приєднався до нас дивитись якесь кіно... Грубка топилась з кухні, кухня напряму сполучалась із залою, така собі дещо перекроєна однокімнатка з трьохкімнатної (часи такі тоді були). Раптом чуємо приглушений нявк. А Мурчик перед цим довго і старанно всім надоїдав: путавсь під ногами, шкрябав м'які меблі і ноги, вистрибував на руки і терсь об обличчя... Отже: нявк. Жили ми на першому поверсі, то ж кіт знадвору вискакував на вікно і там нявкав, щоб впустили. А, оскільки, кіт це кіт, то інколи його величність доводилось по кілька разів на годину випускати-впускати. Зваживши, що, мабуть, Мурчик вискочив разом з батьком надвір, молодшого брата, як самого крайнього, відправили з почесним завдянням "впусти цю скотину з морозу...".За мить брат повернувсь: "нема!". І знов нявк, на цей раз протяжніший і настирливий. Брат знов йде надвір а в квартирі розгортається триллер. Роздається жахливе виття, щось кілька разів бухає в грубці і ми чуємо скрип дверки грубки а потім торохтіння. Батьки позхвачувались, я теж. З кухні, виючи, вискакує наш кіт, шерсть на ньому палає вогнем. Мати, в кращих традиціях жіночої статі, починає ойкати і танцювати ірландську джигу з високими підкиданнями ніг вгору. Батько ж в цей час не розгубивсь і, як завзятий форвард, підскочив до кота, та влучним рухом зафутболює цей вогняний клубок до дверей (а батько, маю сказати, дещо кульгавий, через дитячу травму мае одну ногу коротшою). Двері відчиняються, брат: "Ма, його не...ЙО!..ТВО!..МА!.."робить переподачу і кіт вилітає до загального коридору. Двері ж надворішні тоді заклинило льодом і вони не зачинялися аж ніяк, то ж кіт далі зумів-таки знайти вихід і , з розгону, заривсь у сніговий намет перед будинком.Я вскочив на кухню і залив водою дровиняки, які ще горіли , розкидані по всій підлозі. Матір напоїли валер'янкою, батько вніс сухих дров і заново затопив грубку і всі ми стали гадати, що ж сталося. А виходило на те, що Мурчик вліз-таки до плити, доки тато заносив паливо, і, на його, чи й наше щастя, дрова розгорались погано, а засувку дверок батько трохи перекрутив, що, після пари ударів бронебійним лобом, дозволило їм відчинитися і кіт врятувавсь. Так кіт отримав підпільну кличку "Пальоний"

Буде ще...

Ур-ря-а-а! Заработало!...

 Встановивши Windows8 на свій комп, стикнувся з проблемою:  після встановлення вінди пропав звук, начисто. В смислі, встроєна звуковуха не мала потрібних дров для відтворення звуку. Добре пошаривсь в неті, заглянув на сайт ASUS - нєма...prey Вирішив послідувати рекомендації встановити звукову кату. Прикупив дешевеньку звуковуху від С-Медіа. Дива не було... Звук, як і слід було чекати, з'явився геть без проблем!ura Мало того, значно чистіший, ніж був раніше.applauseletsrock
Звичайно, для спеців це не питання, а для мене - відкриття. Ні, теорію я знав, та якось, ніби й накладно було апгрейдити.
Новий курс - вшити 4Гіга пам'яті... chih
Впер'ед! Пр'авильним шляхом плутаем...lol
А! Ледь не забув. Вирішив проблему як дістатись до часто використовуваних прог: створив додаткову панельку на основній і оп-ля! готова панель швилкого доступу, навіть дві: для прог і для ігор окремо.bravo

Прощавай, ХР, та перший погляд на 8 вікно

Старенька кривенька збірка ХР нервово засмикалась і стала безмірно тормозити. Все, вирішив я і взявсь переставляти ось. Спочатку думав взяти ту ж ХРюшу, іншої збірки, проте передумав, потягло на новеньке. На 7-ку явно не вистачало потужності старенького 32-бітника з 2гігами склерозуі, то ж вирішив ставити одразу 8-ку.
Що я вам скажу... Перше враження: твою ж мать!.. Кольори так вдарили по очах, що я одразу спантеличивсь. Друге враження: мать твою ж перетак!.. Звуку нема... і драйверів на моє залізо теж не знайшлося. Проте, все ж таки, назад переходити в облом, до сімки не спустишся, отже, почав працювати. От що не відібрати, то це швидкості. Давно запримітив: хром явно косячить і кожне нове оновлення явно підгрібає під себе ресурсів більше й більше. Причому, не просто йому треба всього й одразу, а може так працювати собі а потім раз, і песець, приїхали, так загрузить, що комп дохне. Тут же такого не запримітив. Так, хром не перестав викаблучуватись (в треї весь час споглядаю за завантаженням машини), проте ці його заскоки не заважають і воно собі далі вирулює. Довго дупливсь із новою схемою доступу до програм. Просік, нарешті тему, сподобалось, проте дещо харить те, що кілька переходів треба зробити, щоб до списку дібратись.
Працюю так вже третій день. Схоже на те, що назад навряд-чи повернусь, хоч і сиджу поки що без звуку, мабуть, прикуплю дешевеньку звуковуху, щоб забалакав. Треба також придумать як вивести кольори до природніх відтінків, бо дуже вже ядучі за промовчання.
Да, прикольно, коли під'єднав графічний планшет. Тепер маю дві форми керування: звичайний, мишою, і дещо новий, пером (система намагається зчитувати з нього команди жестами, як з сенсорного екрану).
Дещо перемудрено з сервісами і досить запутано добиратись до налаштувань. Проте, не кожного ж дня налаштовувати...
Ну, якось так... Прошу тапками сильно не закидувати.

Нє, ну шо мєлкі витворяють! Рукоблудство...

Ось такоє чудо сварганили моі малята
все роблено з таких ось кольорових воскових палочок