Мої зустрічі з Савою Божком

Десь у  середині 80-х років минулого вже століття  я знайшов Всеволода Савича Божка в одному з донецьких гуртожитків, де він жив самітньо… Він показав мені роман «В степах», виданий в Україні у 20-х роках. Всеволод розповідав мені про своє невтішне дитинство: спочатку був арештований батько, отже він і вся його сім‘я стали жити як члени сім‘ї репресованого. Почалася війна. Під час війни брати Всеволод і Юлій потрапили у концентраційний німецький табір Маутхаузен. Про братів Божків і сотні інших українців , які потрапили до цього концтабору, писала газета “Радянська Україна“ ( ст.Гірка пам‘ять дитинства“,  24 червня 1988 року)   Після війни сім‘я перебралася в Західну Україну,  мати вчителювала, викладала іноземну мову.. Незабаром її арештували із звинуваченням в українському буржуазному націоналізмі, за те, що вона допомагала бендерівцям. Всеволод з братом відправились рятуватись  до  Гаркушів бабусі й дідуся на південь України,  на Херсонщину в село Станіславку.   Отже  творчість цього письменника стала мене зацікавлювати все більше і більше. ..Я почав збиратись у Крутоярівку, батьківщину  Сави Захаровича і запропонував Всеволоду, його синові,  поїхати зі мною  в село Крутоярівку. До цих пір Всеволод там не бував.. Та коли я прийшов на залізничну донецьку станцію, на поїзд Донецьк -Демурине, він їхав через станцію Межову, Всеволод не з‘явився.. Потім я з ним зустрічався мало, кілка разів бачив його на початках 90-х років на зустрічах членів Товариства української мови в обласній бібліотеці, та на заходах обласної організації РУХУ, але якоїсь змістовної розмови з ним у мене  не відбулося. Отже – подорож на малу батьківщину Сави Божка, в село Крутоярівку, де взнав багато цікавого про письменника. Я поїхав електричкою до станції Межової, а там сів на автобус до Крутоярівки…Це глибокі українські степи..Десь там сховались за видноколом донецькі шахти, Красноармійськ, Гришине.Від людей я довідався , що  в Крутоярівці живе племінник Сави Божка Петро ПилиповичБожко. Я знайшов його хату, вдома була дружина і сам Петро Йосопович. Мене пригостили обідом, нагодували смаженими яйцями з салом. Потім з Петром Йосиповичем ми пішли на могилу Сави Захаровича на узгір‘ї, за селом. Тут на крутогорі ми сіли з племінником біля могили його дядька письменника…. Під нами внизу було в зелені село..Петро Йосипочич розповів мені дещо про Саву Захаровича Зокрема він про те, як у село у середині 20-х років, приїздив з Божком Володимир Сосюра , вони разом учились у Харківському університеті. Петро Йосипович показував мені на віддалі вузеньку смужечку річки за хатами. Там , –  говорив Петрович, плавали на ночвах Сава Захарович і Володимир Миколайович… навкруги виднілись степи..Петро Йосипович, розповідав мені, що вже у другій половині 40-х років, коли, вцілілий на фронтах другої світової війни, Сава Захарович, відправився з Димитрового, де він працював шахтарем, додому в Крутоярівку, по дорозі захворів і потрапив до лікарні села Слов‘янки, при Саві Захаровичу  був великий портфель , заповнений списаним  папером.. Після смерті письменника цей портфель пропав…можливо, варто розпитати про цей факт ще  живих  свідків хвороби і смерті Сави Божка ? Деякі папери Сави Захаровича знаходились і в  племінниці письменника в Димитровому, де він жив під час роботи на шахті.  Д.Зі слів племінниці Валентини Йосипівни Божко я записав, телефоном, що 1949 року у Красноармійську було арештовано НКВС чоловіка Божко Валентини Хоняка Володимира Івановича. Під час арешту якийсь енкаведист Кузнецов, працівник Красноармійського НКВД , вилучив на квартирі Хоняка рукопис роману Сави Божка про шахтарів. Назва роману не збереглася... Зараз Валентина Божко мешкає в Донецьку . Там, у лікарні, виснажений важкими життєвими випробуваннями – тюрми і табори НКВС, участю у другій світовій війні на передовій, роботою проходчиком на шахті в Димитровому, бо репресованому письменнику було заборонено жити в Києві і в обласних центрах. Він у лікарні і помер і помер. Поховав його племінник Петро Йосопович Божко на цвинтарі рідного села. На початку 80- років, я від Інституту удосконалення вчителів, де я працював завідувачем кабінетом української мови і літератури, потрапив на перевірку стану викладання в Красноармійський район. Там я почув, здається в Гришиному,  від однієї людини уже в літах про те, що молодь Красноармійщини у 20-х роках зачитувалася романом свого земляка Сави Божка «У степах». Читати їм було цікаво цей твір, бо там широко  присутня  маса описів їхнього рідного краю, міста  Гришиного (тепер Красноармійська), шахтарського дореволюційного життя та ін... Наступна моя зустріч з  письменником відбулася у вересні 1999 року, коли я з колегами - письменниками Юрієм Доценком і Віталієм Павловським відвідали могилу Сави Завхаровича Божка у Крутоярівці. Вибрався  теплий день, Віталій запропонував свій автомобіль , за кермом якого був його син Андрій. Я побачив , що пам‘ятник на могилі письменника оновлений, солідний. Це, як, я дізнався,  оновлення було організовано Дніпропетровською Спілкою письменників. Звідси добре видно  шляхи на Слов’янку і на Донецьк ...Осінь стояла  багряна,  було тепло... Одна жінка з Крутоярівки пасла на горі корову і сказала нам, що Петро Йосопович і його дружина вже померли. Мені, тут біля могили письменника,  пригадалися слова на стенді в музеї Сави Божка у середній школі №12 міста Красноармійська:“Із степу вийшов і в степ повернувся“ Між іншим, небагатьом, репресованим радянською  владою письменників  вдалося померти на батьківщині і бути там похованими..Десятки могил наших письменників-земляків розкидано по сибірах, кулагах соловках, на далекосхідній землі…Царство їм небесне і вічна наша пам‘ять!  Вдруге я був тут, на могилі Сави Захаровича Божка, під кінець 80-х з дочкою Лесею і разом з учнями школи №12 міста Красноармійська, вчителем  Надією Григорівною Божко та з трьома синами письменника... І ось, 1999 року з друзями письменниками, я втретє. На могилі кам’яна плита з портретом С.Божка. Ми всі гуртом В.Павловський, Ю Доценко тут сфотографувались... Село заросло у деревах, жодної хати не видно… У середині 80-х років я надрукував в “Літературній  Україні». інформацію про знайдену мною могилу  Сави Божка. Через деякий час мене через Духовного Тимофія Трифоновича, доцента Донецького університету, літературознавця, знайшов київський літературознавець..Довгалюк Петро.. .Згодом я був вдома у Довгалюка вгостях...він подарував мені кілька фото з Савою Захаровичем під час роботи в кам‘янець-подільській газеті “Червоний кордон“ у кінці 20-х років...Її редагував Божко, а Довгалюк. був там співробітником... Ще одна віртуальна зустріч з Савою Захаровичем Божком у мене відбулася у середині 84-му році минулого століття. Я організував тоді листа до київського видавництва “Дніпро“ з пропозицією перевидати роман Сави Божка “В степах“. Лист підписали директор Інституту удосконалення вчителів Гладчук Олексій Олександрович, голова Спілки письменників Донеччини Кравченко Анатолій Іванович і я. Від видавництва “Дніпро“ через  деякий час надійшов лист, в якому повідомлялося авторів листа , що наше прохання розглянуто і книгу Сави Божка “В степах“ буде видано в 1986 році... Перебуваючи через два роки у відрядженні у місті Артемівську, я зайшов до книгарні, як зараз пам‘ятаю, на полицях побачив червону обкладинку книги Сави Божка “В степах“. Був я дуже здивований та обрадуваний. Відразу купив кілька примірників книги і пізніше подарував їх Гладчуку та Кравченку. От така ще одна моя віртуальна зустріч з нашим письменником-земляком Савою Захаровичем Божком. Одного разу, на початку 90- років теж минулого століття, я потрапив в Херсон на наукову конференцію,організовану Херсонським педінститутом і присвяченій життєвому і творчому шляху Миколі Федоровичу Чернявському,теж нашому донецькому письменнику-земляку.Там про Саву Божка говорилося мало, але я бачив стенд про письменника в обласному краєзнавчому музеї,  сфотографував тюрму, в які перебували у 30-х роках в ув‘язненні Сава Божко і Микола Чернявський – нашідорогі донецькі земляки. До зустрічей з Савою Божком належать і мої відвідини прекрасного шкільного музею в школі №12 міста Красноармійська, куди я приїздив сам і разом зі своїми студентами Донецького національного університету, нас тепло зустрічала організатор музею,  прекрасний вчитель школи №12 Красноармійська Надія Григорівна Божко. За організацію цієї конференції, присвяченій творчому і життєвому шляху  Саві Захаровичу Божку,  щиро дякую справжнього історика, пошуковця, неспокійну добру людину, Петра Максимовича Бабця! Дай Боже Вам, Петре Максимовичу, міцного здоров‘я, довгих років життя і нових краєзнавчих відкриттів. Пам‘ять про видатного нашого письменника-земляка житиме у наших серцях, у діяльності наших наступників учнів та студентів, у пам‘яті читачів, шанувальників палкого слова письменника-земляка. Сави Захаровича Божка. Вадим Оліфіренко. кандидат педагогічних наук, доцент Донецького національного університету, член Національної Спілки письменників України.