Нове про письменника Костя Буревія

Саме на цій землі у 20-х-30-х роках минулого століття діяли сотні українських шкіл, видавалися українські підручники та українські часописи, існувало відділення української Спілки письменників.

Ім’я талановитого українського письменника-слобожанина Костя Буревія, розстріляного агентами ЧК у Лук’янівській тюрмі 1934 року, довгий час залишалося маловідомим. Його творчість і сьогодні є практично недоступною для широкого читацького загалу. Цьому сприяв ряд об’єктивних життєвих обставин: народився на окраїні етнічних українських земель, які не входять до території України, а отже є відлученими від загальноукраїнського культурного процесу; брав активну участь у російському революційному русі як есер; був репресований радянською владою як активний учасник українського літературного процесу.

У літературознавчих розшуках дані про перші десятиліття життєвого і творчого шляху письменника надзвичайно скупі. Так, зокрема, вартий уточнення та “розшифровки” факт участі Буревія ще в дореволюційний період у замаху на життя воронезького губернатора, що стало причиною його багаторічного заслання до Олонецької та Єнісейської губерній. Багато дослідників обмежується загальною фразою і про те, що Буревій брав участь на стороні народних мас у нижньо-волзькому повстанні, придушеному радянською владою. Цим самим позначається напруженість цього періоду його політичного життя. А хіба не саме в тих умовах антирадянського повстання гартувався характер Буревія як людини й як українського широко обдарованого літератора? Щодо початків творчості під час проживання на малій батьківщині — Воронежчині — у студіях літературознавців про письменника констатується, що до української справи, до української національної ідеї Буревій долучився лише у 1925 році. Та насправді це не так. Цікавий матеріал про дореволюційний український напрямок творчості К.Буревія і взагалі про його життєву позицію як свідомого українця знаходимо, наприклад, у праці педагога і журналіста Аркадія Животка “Подонь (українська Воронежчина) в культурному житті України” (Прага, 1943).   Посилаючись на публікації самого письменника, А.Животко пише про культурницьку і революційну діяльність Буревія на Острогожчині (південна частина Воронежчини) з 1900 по 1917 роки: “Вже під час першої революції 1905 року його ім’я пролетіло цілим повітом у зв’язку з виступами на вічах з домаганням української школи та винесенням у цій справі відповідних постанов. Пізніше голос його було чути зі сторінок українських часописів, до яких він писав із заслання (“Украинская жизнь”, “Маяк” тощо). Тут читач міг знайти чимало відомостів про рідний край автора, про національну думку, що прокидалася серед його земляків. Зокрема звертає на себе увагу одна з тих статей, що, маючи до певної міри автобіографічний характер, подає чимало матеріялу щодо негативної ролі чужої школи в українському житті та шляхів національного освідомлення. Це стаття ”Вне родной культуры“, писана на засланні й опублікована на сторінках "Украинской жизни“ ч.7/8, 1912)».

Юнацьке захоплення образами  “Кобзаря” Великого Шевченка та повістей І.Нечуя-Левицького у великій мірі сприяли громадянському становленню письменника Буревія. В одній із своїх статей він згадував: “Було це ще на початку моїх парубоцьких літ, тоді саме, “коли в грудях так багато співу, що хочеться сліз.” 

У спогадах Буревія, що ми подаємо далі, розкриваються деякі обставини, у яких формувався світогляд майбутнього письменника — російського есера з українською душею:

— Як хороше, — хтось промовив. А скільки краси мав срібнолиций і “небо незміряне, висипане зорями”!

— Дивіться, дивіться — зірочка покотилася...

— Душечка чиясь, — промовила Ганна і почала оповідати казку про Змія. Розказав і Панько якусь казку. А далі пристала Ганна й до мене:

— Розкажи, ти ж багато тих книжок перечитав!

— Хіба в книжках є гарні казки! В книжках тільки й пишуть про Бову Королевича, — якось сумно сказала охоча до казок Пріся. Але була й моя черга, й я почав:

Декламація при поетичній обстановімене так захопила, що я не міг відмовитися й почав словами геніального Кобзаря оповідати про безталанну Катрусю, гірку долю якої близько до серця приймали мої слухачі... Я через те розповів про цей вечір, що він спричинився до того, що опісля я став з “Кобзарем” ходити на вечорниці. Було так, що хто-небудь приходив за мною додому з наказом: “Тільки, щоб з книжкою йшов”. У статті про К.Буревія А.Животко так розповідає про свою зустріч з ним: “Було це в м. Осрогозьку під час одного зі з’їздів, на українському вічу. Він тоді щойно повернувся із заслання, заховуючи таку ж бадьорість і захоплення українським рухом. Під час цього віча виступив він з палкою промовою-закликом непохитно стояти на єдності українських земель і вимагати приєднання Подоня до цілої України”.

Відзначимо, що українськість Костя Буревія є природною, закономірно обумовленою українським середовищем, в якому він зростав на Північній Слобожанщині. І сьогодні на цій землі можна почути живе українське слово, правда, відлучене від середньої і вищої школи і досі не реабілітоване сучасною російською владою. У багатьох публікаціях про Буревія його мала батьківщина і досі називається Великою Меженкою, хоча село ще з другої пол. ХІХ ст. має назву Євстратівка. Нова назва цьому населеному пункту була надана, коли маєтність нащадків поміщиці Ганни Куколевської, що володіла Великою Меженкою з 1779 року, була придбана полковником Євстратом Куликовським. Ця невідповідність пояснюється тим, що сам Буревій, пишучи про себе, подає стару назву села, мабуть, таким чином прагнучи повернути рідному селу його історичну назву. Додамо, що перша згадка про Меженку належить до 1731 року. На той час село вже мало церкву. Стара назва походить від назви річки, яка неподалік впадає в іншу ріку — Чорну Калитву — і має властивість “межені” — тривалого стояння низького рівня води у літню пору. Цей своєрідний внутрішній спротив письменника проти перейменування рідного села призвів дослідників життя і творчості Буревія до біографічної помилки.

Яким же зараз є Буревієве село, де він народився і провів дитячі й юнацькі роки? Сьогодні Євстратівка населена, як говорять місцеві жителі, “хохлами” і “кацапами”. Вона знаходиться за 22 км від райцентру — м.Розсоші Воронезької області РФ.

На жаль, ім’я і творчість Буревія його землякам невідомі. Навіть вчителі Євстратівської школи здивовано знизували плечима, почувши про українського письменника, що народився, виріс і змужнів саме тут.

Є ще одна обставина, яка і до сьогодні ускладнює вивчення життєвого шляху цього письменника: у 1917 році він змінив своє справжнє прізвище на інше — “Буревій”. Досі не розшифровані, а точніше, не оприлюднені деякі його літературні псевдоніми, зокрема Кость Меженський, якими до 1917 року він підписував свої праці.

І все ж на Воронежчині є люди, яких хвилює українська старовина, духовне життя українців Північної Слобожанщини. Серед них — воронезький краєзнавець О.Г.Ласунський. Саме завдяки його розшукам знаходимо відповідь на питання: яке ж прізвище мав письменник до того, як, власне, став носити відоме нам в літературі прізвище Буревій? Ось, зокрема, газетна публікація із “Воронежского телеграфа” за 1917 рік, що віднайдена Ласунським: “Буревий Константин. Письмо в редакцию.

Не желая носить фамилию «Сопляков», навязанную помещиком моим предкам, я, с ведома и согласия Ворон. к-та партии соц. рев. и исполн. к-та сов. р., с. и кр. д., решил присвоить себе в качестве фамилии свой партийный и литературный псевдоним «Буревий». 

Гадаємо, що скорочення, які зустрічаються у листі Буревія до редакції газети, зрозумілі усім.

Завершуємо нашу розповідь сподіваннями, що розшуки нових біографічних фактів із життя письменника Костя Буревія будуть продовжуватись як краєзнавцями Північної Слобожанщини, так і літературознавцями в Україні, а подані у цьому матеріалі факти розширять уявлення про неординарну людину, політичного діяча і талановитого українського письменника. 

Вадим Оліфіренко, к.п.н., доцент  Донецького національного університету, член Національної Спілки письменників України

Світлана Оліфіренко, вчитель-методист вищої категорії, відмінник освіти України, заст. директора Донецького міського ліцею “Меркурій”