Перший етап Української революції розпочався відразу після перемоги  Лютневої революції у Петрограді. В цей час у Києві було створено Українську Центральну Раду (УЦР). Після Всеукраїнського національного конгресу вона з київської організації перетворилася на загальноукраїнську і стала національним представницьким органом.

У І Універсалі УЦР проголосила автономію України. Автономна Україна мала включати території, де українці становили більшість населення.

Тимчасовий уряд постановою від 16 липня визнав УЦР та Генеральний секретаріат Української Центральної Ради крайовим органом управління в Україні, надавши відповідного правового статусу вже проголошеній автономії України.

У багатьох містах колишньої імперії відбувалося українське національне піднесення. Українці, що входили до частини Російської імператорської армії та Російського імператорського флоту, збиралися на мітинги, “українізувалися” та визнавали УЦР.

Після захоплення в Петрограді влади більшовиками надії на демократичний устрій Росії поступово розвіялися.

ІІІ Універсалом УЦР проголосила Українську Народну Республіку (УНР). Майже відразу вона зазнала більшовицької агресії. У розпалі бойових дій УЦР проголосила незалежність УНР (ІV Універсал). Завдяки героїзму та самопожертві українських вояків у бою  під Крутами, делегації УНР вдалося підписати мирний договір із країнами Четвертного союзу в Бересті,  перший мирний договір у Першій світовій війні. УНР стає суб'єктом міжнародних відносин. Завдяки військовій підтримці Центральних держав  УНР вдалося відвоювати окуповані більшовиками території.

Центральна Рада ухвалила низку важливих законів для налагодження життя держави – про громадянство, грошову одиницю, армію, державний прапор і герб, про землю, 8-годинний робочий день. Створено систему вищих органів влади УНР: парламент – Українська Центральна Рада з Малою Радою, що діяла між її пленарними засіданнями, уряд – спершу Генеральний Секретаріат, а потім Рада Народних Міністрів, із генеральними секретарствами й міністерствами. Постали Український державний банк, Генеральний суд, Українська телеграфна агенція. Встановлено перші дипломатичні відносини з іншими державами.

Ключові події

17 березня 1917 року – початок Української революції та створення Української Центральної Ради;

19-21 квітня 1917 року – Всеукраїнський національний конгрес;

1 травня 1917 року – формування Першого українського полку імені Богдана Хмельницького та початку творення українських збройних сил;

23 червня 1917 року – Перший Універсал Української Центральної Ради та проголошення автономії України;

28 червня 1917 року – створення Генерального Секретаріату Української Центральної Ради, першого українського уряду;

16-20 жовтня 1917 року – Всеукраїнський з’їзд вільного козацтва в Чигирині;

20 листопада 1917 року – проголошення Української Народної Республіки;

5 грудня 1917 року – заснування Української академії мистецтв;

9 грудня 1917 року – скликання першого Курултаю кримськотатарського народу;

15 грудня 1917 року – створення Генерального Суду УНР (правонаступник – Верховний Суд);

17 грудня 1917 року – початок російської агресії проти УНР;

22 грудня 1917 року – створення Головної скарбниці УНР (тепер – Державна казначейська служба України) та Українського державного банку (тепер – Національний банк України);

22 січня 1918 року – проголошення незалежності Української Народної Республіки;

29 січня 1918 року – бій під Крутами;

9 лютого 1918 року – підписання Берестейського мирного договіру між УНР і державами Четверного союзу;

25 лютого 1918 року – затвердження Тризуба державним гербом Української Народної Республіки;

26 березня 1918 року – створення Українського телеграфного агентства (попередник сучасного державного інформагентства України «Укрінформ»);

1 березня 1918 року – запровадження гривні – грошової одиниці УНР;

20 березня 1918 року – створення Окремого корпусу кордонної охорони, попередника Прикордонних військ України;

22 квітня 1918 року – звільнення Криму від більшовиків;

29 квітня 1918 року – ухвалення Конституції УНР – основного закону УНР;

«Проголошення Української Народної Республіки». Фото з газети «Le Miror» (Париж). 30 березня 1918 року

Джерела

Стаття http://unr.memory.gov.ua/most-important-events/unr

Фото http://unr.memory.gov.ua/photohistory/derzhavne-budivnitstvo/tsentralna-rada

Короткочасне існування цієї держави стало символом національних прагнень українців напередодні глобального світового конфлікту.

Йосиф Сталін у березні 1939-го сказав про Карпатську Україну: «букашка, которая хочет присоединить к себе слона». Боротьба карпатських січовиків проти угорської агресії була першим випадком збройного опору гітлерівським планам з перекроювання кордонів у Європі напередодні Другої світової війни.

Після Першої світової з падінням старих імперій територія Закарпаття увійшла до складу Чехословаччини. У жовтні 1938 року було проголошено автономію Карпатської України зі столицею в Ужгороді, де постав свій уряд. Для захисту краю  в Хусті була створена Організація народної оборони «Карпатська Січ». В ніч на 14 березня 1939-го на Карпатську Україну напала Угорщина. У відповідь на напад 15 березня розпочалося перше засідання Сойму Карпатської України, на якому проголошено незалежність та прийнято Конституцію. Січовики дали нерівний бій союзниці ІІІ Райху…

Інфографіка створена Українським інститутом національної пам'яті спільно з Українським кризовим медіа-центром.

Джерело http://www.memory.gov.ua/news/15-bereznya-1939-roku-karpatska-ukraina-progolosila-nezalezhnist-infografika

Сучасну російсько-українську війну на Донбасі називають гібридною. Можна почути навіть такий аргумент: під час агресії Росія застосувала не відомі раніше способи та методи, до яких українська держава та суспільство не були готові, пише Володимир Бірчак – історик, керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху, редактор “Історичної правди”.

Це твердження справедливе лише наполовину. Україна дійсно не була готова, що сусід, який за міжнародними угодами зобов’язався визнавати нашу територіальну цілісність, раптом перетвориться на агресора. Однак застосовані Москвою “гібридні” методи агресії не нові.

“Історична правда” публікує цей, дещо скорочений та перероблений матеріал з люб’язного дозволу авторів та видання “Збруч”.

У ХХ столітті їх використовували у війнах проти інших держав більшовицька Росія, а потім і СРСР. Дві своїх перших агресії більшовики здійснили саме проти України. І вже потім, випробувавши “гібридні елементи” на нашій території та переконавшись у їхній дієвості, використали їх проти інших країн.

Тож пострадянська “демократична” Росія насправді не вигадала майже нічого нового, хіба що трохи пристосувала до нових реалій методи попередників.

І якби деякі військові та політичні керівники Української Народної Республіки, котрі майже сто років тому так само воювали проти Москви, опинилися навесні 2014 року у Криму та на охопленому війною Донбасі, то побачене майже напевно викликало б у них стійке відчуття дежавю.

Та про все по порядку.

“…Російській республіці довелося допомогти радянізації України військовою силою”: перша війна радянської Росії проти України

Більшовики прийшли до влади у Росії внаслідок Жовтневого перевороту 1917 року. Одним з перших рішень їхнього уряду – Ради народних комісарів – стала “Декларація прав народів Росії”, у якій проголошувалося “право народів Росії на вільне самовизначення аж до відділення і утворення самостійної держави”.

Центральна Рада засудила більшовицький переворот та не визнала Раднарком. Натомість 20 листопада 1917 року прийняла ІІІ Універсал, яким проголосила створення Української Народної Республіки у межах населених українцями колишніх губерній Російської імперії.

Формально в Універсалі про незалежність не йшлося: лише зазначалося про необхідність перетворення Росії на федерацію “рівних і вільних народів”, серед яких мала бути й Україна.

Але водночас Центральна Рада проголошувала себе та утворений нею уряд – Генеральний секретаріат – єдиною легітимною владою на всій території УНР до скликання Установчих зборів.

Із існуванням формально самостійної від Росії України, нехай навіть у формі “квазідержави”, радянський уряд погодитися не міг.

Спроба захопити владу у Києві силами місцевих більшовицьких осередків зазнала невдачі – вірні Центральній Раді війська придушили заколот. Тому вже на початку грудня Раднарком надіслав українському урядові ультиматум.

Його зміст уповні відображав усю різницю між деклараціями та реальним ставленням більшовиків до “самовизначення” та суверенітету України.

З одного боку радянське керівництво стверджувало, що начебто визнає “Народну Українську Республіку, її право зовсім відділитися від Росії або вступити у договір з Російською Республікою про федеративні чи подібні взаємні відносини між ними”.

З іншого – у категоричній формі вимагало від української влади припинити роззброєння радянських та червоногвардійських частин на території України, а натомість сприяти більшовикам у придушенні повстання на Дону. Ультиматум закінчувався погрозою:

“у випадку не отримання задовільної відповіді на ці питання протягом 48 годин Рада народних комісарів вважатиме [Центральну] Раду у стані відкритої війни проти радянської влади в Росії та на Україні”.

Одночасно більшовики спробували змінити керівництво Центральної Ради на скликаному у Києві Всеукраїнському з’їзді рад. Однак їхні спроби призвели до  протилежного результату.

Ультиматум українська влада відкинула, наголосивши, що Раднарком не має права втручатися у внутрішні справи України. А З’їзд рад абсолютною більшістю голосів підтримав Центральну Раду та засудив Жовтневий переворот.

Більшовики зазнали невдачі, однак не збиралися здаватися. Примусити Україну “самовизначитись” правильним чином було вирішено за допомогою військової сили.

На жаль, при спробі викласти всю статтю сайт видає "Поле "Текст замітки" задовге", тому надаю посилання. Не можу не поділитись таким. Це варто прочитати

https://artefact.org.ua/history/dvi-agresiyi-i-shhe-odna-yak-moskva-gibrydno-voyuvala-z-ukrayinoyu.html