Про мову

Я цей блог написав до прийняття цього "тупорилого" закону. Я його написав на іншому сайті, а зараз тут тупо копіюю. По-моєму, це не куй сабачий ніяк...

Якщо б я написав все, що хочеться, то вийшло б в 10 разів більше. Вибачте за много букаф, є як є. 

Коли поборники русскава міра проштовхують цей законопроект, баламутячи людям голову, то апелюють про те, що він не несе жодної загрози українській мові. Мовляв, у Львові і так будуть говорити українською, а іншим не треба.  У Львові може і будуть, за всіх інших, як завжди, розписалися і з невинними фізіями так і не пояснюють, чим існуючий статус російської мови в Україні їх не задовільняє. Спитай будь-якого поборника русского язика, що тобі бракує? Які в тебе проблеми мовні? У Донецьку замало вивісок російською? На екранах мало російських фільмів? Хтось штрафує за російську мову на вулицях чи хоча б у владних кабінетах? Ну що?????????!!!!!!!!!!!!!!! Починають щось мямлити про те, що в судах всі папери українською, наприклад. Складається враження, що пересічний шахтар тільки те й робить, що судиться, а для судді, який має вищу освіту та пройшов вже десяток кваліфікаційних іспитів українською, вона так і залишилася квантовою фізикою, як мінімум. Ніяк слово "постанова" не розберуть. Все зводиться до того, а часто і прямо оголошується, що ми просто не хочемо вчити українську. От і вся причина. Замість того, щоб самим трішки підучитися та навчити своїх дітей, яким це ніяк не завадить, вважають за кращим начепити штамп якогось міфічного "русского міра", а ще краще - приєднатися до Росії та й на тому спокій. У будь-якій школі є вивчення іноземної мови - від англійської до іспанської. Предмет - обов'язковий. Ми вчили і наші діти будуть вчити. Але чи чули ви колись, щоб хтось заявив - я не хочу вчити "іностранний"? Такого нема. Тобто навіть французька нам підійде, а українська - нє. Важка дуже. Це у державі з назвою Україна. Якесь таке враження, що з капризними дітьми доводиться жити, а не з громадянами держави. 

Тепер про загрози. Ми їх всі уже проходили. Ми знаємо, що було під кінець 80-х з українською мовою. Я, хто майже все життя прожив на території ЗУ і мав навколо виключно україномовне оточення, був настільки русифікований, що досі не можу позбутися доброго вагону русизмів. Я просто не знав, що має звучати якось інакше, ніж "цепочка", "пополам", "грузовик", "вабще" і так далі. Звідки я мав це знати, якщо у нас українську мову вчили чомусь росіяни (українських вчителів переважно засилали на глухі села). По телебаченню було чутно тільки російську. Крім ЦТ-1 та ЦТ-2 щоправда був на третину україномовний канал УТ-1, але було зроблено так, щоб сигнал сприймався через кожну третю хату, а показували таку нудь, що навіть найбільш помішаний на патріотизмі дядько не зміг би його дивитися тривалий час. У так званому радянському "Словнику української мови" писали відверто російські слова, їх була ледь не чверть. На кожному кроці наголошувалося про вєлікій могучій язик і неможливо було побачити хоча б один напис українською. Навіть "собак не выгуливать" писало російською. Одного разу у Франківську побачив український напис "На мосту курити заборонено". Хтось грамотний цвяком перекреслив букву "у" у слові" мосту" і написав "і". Українська мова вивчалася по всій Україні, але до цього предмету було звично ставитися, як до якогось факультативу, чогось другорядного. Я досі, напевно, російською володію краще за українську. Навмисне створювалося враження, що це - сільська мова. Мова селюків, яким до городскіх ойо-йой, як далеко за розвитком. Ну і звичайно, що ніхто не хотів бути селюком. Всі себе хотіли почувати велікіми та могучими. Тому за будь-якої нагоди переходили на розмову російською, демонструючи свою "городськість". Пам'ятаю, як мене у класі хлопці засміяли, бо я сказав "кросівки". Треба було казати "кросовки". Ну і безліч таких слів. Це було всюди таке. Русифіковували не тільки українців, а всіх від естонців до таджиків. Грузинського футболіста вигнали з команди за те, що він у анкеті жартома написав "не володію російською". Про русскій язик навіть жартувати не можна було, в той час, коли з усіх інших мов хоч анекдоти складай, ніхто не образиться. От з такою насадженою психологією виростали нові покоління, які з кожним роком забували все більше рідних слів і робилися до болю гарадскімі, хоч і тримали їх у провінційних резерваціях - Москва ж, як відомо, не резінава. 

А потім Україна стала незалежною і, як належить нормальній державі, повела нормальну мовну політику. Державна мова, яка певними державними механізмами розвивається та захищається. Апологетам русскава міра поясню, що навіть англійці на законодавчому рівні захищають свою мову. Це - світова нормальна практика. Хоч їй то що грозить? А от валлійці свою мову не захищали на державному рівні, тому її зараз нема. На референдумі 91% валлійців сказали, що їм не треба такої мови. То які ж вони валлійці? Так, архаїчне слово. Як їх може хтось сприймати за повноцінну державу, як вони самі себе не поважають. Хтось щось чув про Уельс, крім того, що в Манчестер Юнайтеді грає валлієць Райан Гіггз? Ніхто не чув. Отаке світило і для нас. Спочатку на державну мовну політику України апологети русскава міра дивилися з іронією. Мовляв, хто ж захоче говорити мовою селюків? Але помаленьку-потихеньку без будь-якого насильства, гуманітарними методами на основі головного закону ситуація почала змінюватися. Дедалі більше населення почало розуміти, що ця мова така ж, як і всі інші. З тією різницею, що своя. Може не рідна, але мова твоєї держави. З україномовними все зрозуміло, їм діватися нікуди. На відміну від росіян у них нема якоїсь іншої країни, куди було б можна поїхати і жити в українському середовищі. А російськомовне суспільство нашої країни довгий час вагалося, приглядалося. Мовні питання піднімалися постійно, особливо перед виборами, постійно зі скрипом. То україномовна реклама всім заважала, то дубляж фільмів українською. Але в результаті дедалі помітнішим стало те, що значна частина російськомовного суспільства прийняла тезу єдиної державної мови.

Люди зрозуміли, що будь-що з префіксом "укр" не становить для них загрози. В той же час продовжувало розвиватися і саме україномовне суспільство. Я, наприклад, з цікавістю дізнався саме з реклами, що має бути "лупа", а не "перхоть". "Печія", а не "ізжога". Мені від цього стало гірше? Ні. У Луганську комусь гірше? Не думаю. Просто почали вчити наших дітей правильної мови держави, в якій живемо, витягувати суспільство з тотального суржику. Нові покоління почали виростати з думкою, що українська мова - це нормально. Вдома, на вулиці, з друзями діти розмовляють російською, але українська - це нормально. Якщо треба, вони можуть і українською. Добре знання дає можливість вступу до ВУЗів і так далі. Нормальні батьки, нехай у них в 10-х поколіннях були одні росіяни, мали б це тільки вітати. Для бажаючих поступити в закордонні ВУЗи у нас вивчають англійську, для бажаючих поступити в Росії - є повно шкіл з російською (У Івано-Франківську їх 3 з 25-ти, хоча російськомовного населення значно менше) . Але більшість все-таки поступатиме в українські ВУЗи. 

І отут зачіхалися апологети русскава міра. Ого. Якось Україна занадто далеко відділяється від Росії. Все важче й важче буде зробити з неї слухняну Білорусію, в якій вже самі білоруси не відрізняють себе від русскіх, хоч щастя у житті це їм не принесло.

А найпростіший спосіб завернути втікачів у резервацію - це скласти у них враження, що вони нічим не відрізняються, а їхня держава - помилка. А поки є інша, відмінна від російської, мова, доти важко зробити вигляд, що нічим не відрізняємося. Бо, як мінімум, мовою відрізняємося. Отож і пішло знову мовне питання з важкою артилерію, супроводжуване інформаційною пропагандою та натовпами російських тролів. 

І все за старою схемою "кидалова" - не дозволяє Конституція, пролетимо на референдумі, тож придумаємо свій спосіб. Законними шляхами ми не вміємо, але вміємо обходити законні шляхи. Підміними термінологію, пограємося в казуїстику і виявиться, що сума зміниться від перестановки доданків. Замінимо слово "государственний" на "регіональний" і поїхали з нуля. Нові покоління донеччан та луганчан знову житимуть з фантазіями про мови селюків та язик обраних. 

А далі - і до розділу держави недалеко. Чого ж тримати вкупі державу, яка, виявляється, зовсім не унітарна. У неї якісь регіональні законодавства. Федерація з різними мовами, йопть. І за старим добрим сценарієм - бандєровцев полякам, восточную під крило Путіна. Ну хай би вже дійсно бандерівцям було добре з поляками, а донеччанам з Путіним. Але ж не буде. Бо нікому нафік не потрібні ми. Ресурчи потрібні, а ми - ні. Добре там, де нас нема. Або там, де змайструвати щось своє, а не заглядатися на чуже.