Вранішні мемуари студентки ІЖу

Як кожна непрацевлаштована ІЖевка, Аліна Олександрівна звикла спати щодня до години так....десятої ранку... Але сьогодні важлива подія підняла її з ліжка о шостій. Як не дивно, спати не хотілось, а ще й ковток звареної кави надав ранку особливої неповторності. Балкон привітав її прохолодним поцілунком, а вона ненаситно втягувала вологе повітря, змішане з ароматом кави... До виходу "в люди" залишилось півтори години... 

Не треба пояснювати, як швидко пролітають години, особливо вранішні. Закріпивши волосся улюбленою заколкою, натягнувши жахливі, але пасуючі до єдиної кофти, не потребувавшої прасування, шльопки, вийшла у світ...

Зустрів Аліну світ крижаними краплями чи то роси, чи то дощу, похмурі люди, нахиливши голови, мабуть, бачили останній сон. Наздогнавши трамвай, дівчина стала спиною до поручня й почала провалюватись у сон. У голові вималювався автопортрет, який мені, як авторові, майже реалістові, соромно описувати...

Ранок -  не для студенток ІЖу, і не для тих, хто потряпляє їм під ноги. Навіть міцна кава не завжди врятує людство від нашестя сонних. Щоранку вони атакують громадські місця, залишаючи після себе купу недопалків, використаних талонів та тисячі мікробів на поручнях.

Добрий ранок, панове!