Життя не стоїть на місці. Все змінюється. Щось забувається, щось радує, щось злить, щось стається, про щось мрієш, чогось досягаєш, до чогось прямуєш… У світі багато людей зі схожими долями і якщо колись зустрінеш людину зі схожим життям як у тебе – знай, це подарунок долі. У таких знайомих чи друзів ми і повинні вчитись, адже не через всі помилки маємо пройти. Деяких з них ми можемо уникнути…

Вона була молода, красива, життєрадісна. Все завжди ставалось майже так, як вона того очікувала. Добрі люди допомагали їй по життю. Та і вона завжди старалася залишатися людяною. Здавалося отак щасливо і промайне життя.

Школу закінчила на відмінно. Інститутські роки пройшли жваво, насичено. Бували і танці, бували і вечірки саме на одній з них вона і спробувала свою першу… цигарку… Такі святкування повторювалися. Випуск теж не обійшовся «без диму».

Ось і диплом в руках, ось і перший робочий день… місяць. Все пішло ніби по колу. Дім, робота, друзі, дім…Перший стрес, який не обійшовся таки без … цигарки. І як завжди дитячі відмовки: «Це просто так, щоб розслабитися, відволіктися»…   

            Нарешті зустрівся він, той, кого так довго чекала. Перше побачення. Пропозиція. Згода. Весілля. Щастя ніби огорнуло її новостворену сім’ю з усіх боків. Минав час, рожеві кольори потьмяніли, буденність заполонила повсякденність. Перша сварка. Цигарка. Знову непорозуміння, знову сварка…знову цигарка… І ось, здавалося, лише вона тебе розуміє, лише вона єдина твоя подруга, яка завжди заспокоїть, яка ні в чому не осудить, яка нікому про тебе нічого поганого не скаже… цигарка…

            Вагітність. Народження дитини. Виховання. І хоч в дзеркалі вже помітні перші зморшки – це не засмучує, адже що може бути прекраснішим, аніж оцей тоненький голосочок, ці малесенькі ніжні ручки, що так щиро обіймають, це дзвінке «мама», що лунає то з однієї кімнати, а то вже з іншої. Скоро вже в школу віддавати малятко, а воно таке не по роках розумне, таке уважне і енергійне.

І що ж сталося, чому так заболіло в грудях? Чому так сумно і серйозно похитав головою лікар? Чому ж так важко стало дихати?..

…

- Мамо… мамо… пустіть мене до мами, - лунав лікарняним коридором дитячий голос.

- Мами тут немає, вона поїхала за кордон, - затримав дитинча за ручку лікар.

Але вирвалося дитя, забігло у палату. «Мамо… мамо, ну чому ти мовчиш? Мамо… мамочко...». Маленьке рученятко торкнулося маминої руки… - вона була льодяною…мама мовчала…

Рак легенів – саме ця фраза була заключною у медичній картці…

… Як не страшно це розуміти, але такі випадки не одиничні, «заспокійливий дим» чи заспокоює він!? – так, заспокоює, назавжди…