Складнувато второпати чому мова – це код нації, а не просто спосіб передати думку, доки її не порівняєш з іншою мовою, не зрозумієш в чому різниця, не відчуєш формулу, принцип побудови і створення.

Я знаю толком лиш дві мови – українську і російську. Тому можу порівняти лише їх. Хотів би ще кілька мов знати добре, та нажаль часу не маю. Тому друзі, нічого особистого, не ображайтеся, будь ласка.

Взагалі-то, треба б пробігтися по словнику і виписати усі ті тисячі прикладів, які, як лакмус показують суть і характер українців на тлі суті і характеру росіян, їх різність. Порівняти спосіб жити і думати.

Адже слова утворювались від способу мислення, а мислення формувалось на побуті і звичаях. Адже «бытие определяет сознание». Але на повний аналіз має бути час. Його нема. Тому тут лишекілька прикладів для тих, хто не розуміє поняття «код нації», але зрозуміти хоче.

Приклади – на кожному кроці, їх лиш треба помічати.

«Как вы яхту назовете, так она и поплывет». Колись, коли я дивився Врунгеля малим, для мене стало цілковитою несподіванкою, що зі слова «победа» так просто вийшла «беда». Тепер я багато чого зрозумів. Українцеві це справді не властиво. Для московитів же пройтись «по бедам»інших – то якраз і їхнє, то і є победа.

Ми не ходимо по бідах– ми переборюємо себе. Зробити більше,ніж могли б. Пере-могти – оце наше.

І це не змінити, бо це «прошито» у свідомості. Постійно вживаючи – стаєш залежним. Це підсвідомо кодує.

В больнице – болеют. В лікарні – лікуються.

Податок – від подати. Налог – від наложить.

Свято – від святого, духовного. Праздник – від праздного, праздно шатающегося.

Струнко – стати в струну, рівнесенько, готовим до бою. Смирно – стати смиренно, підкоритися волі.

Ваша величність – ваше превосходительство. Визнання чиєїсь величі, таланту – немає нічого спільного з власним приниженням, чи превосходством над кимось.

Обережно – берегти, оберігати, оберіг. Осторожно – сторожить, остерегаться. Тобто бояться. Оберігати і боятись втратити – відчуваєте різницю?

Зазвичай – как правило. Ми живемо за нашими українськими звичаями, московити – як встановлено правилами.

Переважна більшість – подавляющее большинство. У нас переважати в битві – не означає подавити. «Іду на Ви!»– казав Святослав до ворога з повагою. І не ставив перед своїм військом жінок і дітей.

«На мою думку»кажуть українці. І це зовсім не «на мой взгляд». Ми звикли обдумувати, а не просто глянути і вже «иметь мнение». Тому, очевидно, мати власну думку – це зовсім не те, що «иметь свое мнение». Мнение – від слова мнить, мнительный.

Глузувати – від глузду. Тобто дотепно з розумом жартувати. А не шутить – тобто виглядати як шут, клоун, тупити.

Отака пошесть,малята... До речі старе українське «пошесть»звучить російською,як грецьке – «епідемія». Бо слово пошесть, шествие – у московитів вже було зайняте.

Победное шествие. Тобто тотальна пошесть по бідахінших людей... Уявляєте,як вони вклали увесь свій сакрал у свій код?

Победное шествие... Як би так м'якіше сказати? Це не наше, українці, зрозумійте. Не можна називати переможну ходу, тобто невпинний рух, в якому ми змогли пере-могти, вийти на новий для себе рівень – пошестю по бідахінших. Не можна, бо рано чи пізно це таки стане пошестю. Як не у Вас, то у Ваших дітей.

Подумайте над цим.

А я вже, напевне зупинюсь, хоч під рукою ще сотні прикладів.

Досить! Тобто достатньо ситий вже, наситився.

І зовсім не «хватит», ну,тобто,нахватав, накрався...

 
От чому ми різні, розумієте?

http://www.umoloda.kiev.ua/number/0/2010/102153/