Юра Єнакіївський став "генералом" української армії

Ви пам'ятаєте, чиє призначення в уряд Азарова найбільше здивувало громадськість та експертів? Міністра оборони Михайла Єжеля. В останню хвилину пожбурили в смітник подання на Олександра Кузьмука, натомість президент запропонував депутатам проголосувати за одіозного екс-адмірала. Звідки ж з'явився Єжель? Кому чи чому завдячує приходу до влади? Озвучували чимало версій. Жодна з них не витримувала критики. Але нещодавно, працюючи над статтею «Уряд власної кишені», автору трапився факт, що пояснив таємницю призначення Єжеля. Подальше заглиблення в тему лишень підтвердило здогадки. Автор напав на слід, коли виявив: у фірмах, які протягом останніх трьох років забезпечували армію харчами, пальним (можливо, ще чимось), проглядалися інтереси родини Михайла Єжеля. Разом з тим, було помітно: Єжелі - лише гвинтики у цьому бізнесі, за яким стоять значно впливовіші особи. Один із павутиння Іванющенко Все почалося з ТОВ «Органіка плюс», що стала годувати армію в часи другого уряду Януковича. Одним з засновників цієї фірми виступала особисто Єжель Наталя Климентівна, дружина нинішнього міністра. Втім, вона володіла незначною часткою , основним власником була фірма «Міжрегіональний інвестиційний союз». Ця назва говорить дуже багато. Справа в тім, що «Міжрегіональний інвестиційний союз» - ключова структура бізнес-угрупування «Вік-сістемс», якому автор нещодавно присвятив багато уваги в статті «Таємниця донецького «общака». Розгадка майбаху Кирпи». Саме це бізнес-угрупування, яке завжди буквально розцвітало, коли тільки до влади приходив Віктор Янукович, нині виграє найжирніші державні тендери в АПК та вуглепромі. Головний менеджер цього павутиння Ігор Філіппенко мотається на «Майбаху» між держустановами, що входять в сферу інтересів угрупування (Міністерства АПК, внутрішніх справ, екології, оборони, ДП «Вугілля України», колишній ДАК «Хліб України», «Надра України»), до шикарного будинку в провулку Рильського, де «квартирує» його головний куратор - Юрій Іванющенко. Отже, кандидатуру Михайла Єжеля було кому лобіювати! І це не просто здогадки, що ґрунтуються на даних про засновників ТОВ «Органіка плюс». Розповімо докладніше. В часи уряду Тимошенко, Михайло Єжель прилаштувався працювати головним інспектором Міністерства оборони, яке тоді очолював Юрій Єхануров. В цій якості Єжель здійснював всіляке сприяння фірмі «Мезон-К», яка годувала солдат, а її «клони» - забезпечували армію паливом.   Так, саме він, відкривав двері владних кабінетів перед одеситом на ім’я Олег Атаянц. Представляв його, як розповідають очевидці, своїм племінником. Хоча справжніх родинних зв’язків між ними двома, очевидно, не було і не має. Натомість Атаянц відомий іншими зв’язками. Він близький до того самого бізнес-угрупування Ігоря Філіппенка. Наявність спільних комерційних справ підтверджує компанія Атаянца «Трансюніон», що входить у павутиння «Вік сістемс». Тепер, коли лобіст «Вік сістемса» Михайло Єжель очолив міністерство оборони, не важко здогадатися, хто має найбільше шансів знімати навар з бюджетних коштів, які йдуть на забезпечення армії. (Lb.ua нещодавно публікував відкритий лист керівництва державного підприємства Міністерства оборони «Білоцерківський військовий торг», які стверджують, що чиновники Міністерства оборони України на чолі з міністром оборони позбавляють це держпідприємство контрактів на постачання харчування для військовослужбовців в угоду власним компаніям) За прикладами далеко ходити не треба. Взяти, хоча б, нещодавній скандал з постачанням харчів в частини. Велике лоббі В минулому 2010-му році солдат годувала ТОВ «Провідна продовольча компанія ЗС». Директор і засновник її - Мєдвєдєв Дмитро Валерійович. Він же є засновником житомирської фірми ТОВ «Агран Інтерторг», найбільша частка якої належить «Житомирському м’ясокомбінату», яким в свою чергу володіє Микола Присяжнюк. Присяжнюк - нинішній міністр АПК, близький приятель Юрія Іванющенка, чи не найголовніший його соратник. Інформація про зв’язки Єжеля та Іванющенка вже просочилася в кулуари парламенту. Там автору розповіли одну цікаву історію. Так, влітку під Єжелем захиталося крісло, чутки про його ймовірну відставку потрапили в ЗМІ. Розпускала їх група Бойко-Льовочкіна, яка планувала отримати контроль над оборонним відомством. Для них цей напрям близький — були часи, вони серйозно «гралися» зі зброєю.   Тут можна згадати, що Юрій Бойко прийшов в «Нафтогаз»з посади генерального директора заводу «Зоря» - найбільшого в Україні, що виробляє боєприпаси. А сестра Льовочкіна Юлія Новікова колись «торгувала зброєю» - працювала в дочці «Укрспецекспорту» - «Укроборонсервісі». Однак, апетити «групи РУЄ» залишилися невтамованими. За інформацією автора, спільними зусиллями Єжеля відстояли Юрій Іванющенко на пару зі старшим сином Віктора Януковича Олександром. Інтересам Бойко-Льовочкіна там просто не знайшлося місця. До речі, щодо інтересів Олександра Януковича, вони давно відомі. В районі Балаклави він зводить яхтову марину. І Єжель не побоявся здійснити там відчуження земель Міноборони. Попри те, що його попередник, за дії аналогічного штибу, сидить у в’язниці. Ще одна теорія про перший мільйон Юри Єнакіївського Наявність у Юрія Іванющенка та Ко інтересів у збройному відомстві , не стало для автора сенсаційним відкриттям. Цього слід було очікувати. Чи служив пан Іванющенко в радянській армії, нам невідомо. Втім, автор ризикне припустити: саме армійське майно лягло в основу першого його серйозного капіталу. Підстави так думати дають наступні факти. 2002-го було порушено кримінальну справу щодо розкрадання коштів ДК «Укрспецекспорт». В матеріалах згадувалося й прізвище Іванющенко. Але не як звинуваченого. Юра Єнаківський особисто в сумнівні справи ніколи не влізав, для цього мав чимало «зіц-голів Фуксів». В цьому випадку виконавцем виступав такий собі Романенко Р.Ю. За даними правоохоронців, Романенко не був самостійною фігурою – технічним виконавцем. Яким став з огляду на те, що трохи раніше «отримав в борг крупну суму грошей від Підтинного І. В. та Іванющенка Ю.В для «роботи» , однак на велику суму він купив меблі та дорогоцінності, також придбав квартиру і більшу частину коштів витратив на ігри в казино. Романенко була запропонована роль виконавця для розкрадання коштів, щоб повернути борг Підтинному та Іванющенку», - говориться у відповідних документах, які є у розпорядженні автора. Нажаль, подробиці щодо того, яка роль відводилася Романенко, не зазначені. Але для нас це не так важливо, цікавий сам факт: Іванющенко мав спільні «справи» з «Укрспецекспортом». Адже всім відомо, що собою являє «Укрспецекспорт». Це - контора, що займається торгівлею українською зброєю на зовнішніх ринках, тож навряд чи Романенко-Іванющенко «підкотили» до неї з урожаєм огірків. Відомо: по-сусідству з малою батьківщиною Януковича знаходиться місто Артемівськ, яке, до речі, в дев’яностих перебувало під контролем авторитетів з Єнакієве. Містечко відоме тим, що тут віддавна складувалася зброя. Були наземні склади й підземні - на глибоких горизонтах соляних шахт радянський союз дбайливо зберігав усе, що могло знадобитися в третій світовій війні. В перші роки незалежності, коли в армії панував безлад, комерційні інтереси криміналу проникли навіть на найглибші горизонти. Українська зброя потекла за кордон «річкою», збройні барони українського походження стали настільки відомими, що на основі їх біографій Голівуд зняв популярні стрічки. Не обійшла «навала» і склади в Артемівську - нині в них майже нічого не лишилося. Офіційно: згоріло. Армійські склади яскраво палали 2004-го (за прем'єрства Януковича, до речі).   Втім, як вважає нардеп-регіонал Валерій Коновалюк, що розслідував збройну тему, зазвичай в таких пожежах згорає лише непотріб. Найцінніше розкрадається й розпродається зазделегіть, пожежі лише «зачищають» місце злочину. До речі, в буремні 90-ті нелегальна «пропозиція» з Артемівську навіть перевищувала попит африканських диктатур. Один з жителів сусідньої Горлівки розповів автору веселу історію. Ніби наприкінці дев’яностих місцеві підприємці передавали з вуст у вуста оголошення на кшталт: «Чи хтось візьметься прилаштувати сто тисяч шмайсерів?». В ті роки Іванющенко вже був не останньою людиною Єнакієво і навряд оминув увагою цей «бізнес». Тим паче, вже мав виходи на порти Одеси - через бізнес-партнерів одеситів братів Аврамових. Тож, те, що прізвище Іванющенко засвітилося в історії з розкраданнями коштів «Укрспецекспорту» - цілком логічно. Звісно, ми не робимо висновків, самі лише припущення. Втім, факти вельми показові. Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти Теорію про наявність у пана Іванющенко інтересів у царині торгівлі зброєю, підтверджує і «спеціалізація» його друзів. Відомо, що Іванющенко має дружні зв’язки з російським багатієм Олексієм Федоричєвим. Федоричєв володіє найбільшою приватною стивідорною компанією Україні - «ТІС», що працює в одеському в порту «Південний». Федоричєв і Іванющенко - сусіди на Лазурному узбережжі. Дружать сім’ями. Зокрема, син Іванющенко Арсен довгий час займався футболом у молодіжній команді «Монако», головним спонсором якої виступає Федоричєв. В якійсь момент російський мільйонер надумав придбати цей футбольний клуб і готовий був викласти за нього аж 100 мільйонів «зелені». Але купівлю ветував принц Монако. Справа в тому, що французькі правоохоронні структури надали довідку: «Федком» Федоричєва засвітився у сумнівних справах відомого торгівця зброєю українського походження Леоніда Мініна. До речі, саме ця людина надихнула Голівуд на створення стрічки «Криваві алмази». За цим збройним бароном ганялися спецслужби половини світу. Але доказів постійно бракувало.   В 1997-му поліція намагалася дістати Мініна через Федоричєва. Тоді «Fedcom» запідозрили у відмиванні кримінальних коштів, називали навіть легальним «дахом» східно-європейської мафії. На думку поліції, «компанія була причетна до діяльності угрупування українця Леоніда Мініна, яке під прикриттям монакскої фірми Galaxy Management, займалося незаконною торгівлею зброєю», – писав «Комерсант» 2005-го. Однак виставити обвинувачення поліція спромоглася лише співробітнику Fedcom Олександру Клюєву - за зберігання фальшивих паспортів. Сам Мінін попався в 2000-му, через дріб’язкову скнарість. Раннім ранком в поліцейську дільницю Мілана постукала проститутка, яка поскаржилася на клієнта, що відмовився платити. Панночка привела поліцейських в номер, де її клієнт забавлявся відразу з чотирма дівчатами з різним кольором волосся та шкіри. Поліцейські знайшли в номері наркотики, а також цілий розсип камінців - «кривавих алмазів» з африканського континенту, також – портфель з документами з останньої оборудки, які й допомогли засудити збройного барона. Цьому скандалу тоді чимало уваги приділили європейські ЗМІ. Мінін сидить понині, в той час, як його приятель Федоричєв нині в «шоколаді». Принаймні в Україні, де в галузях, контроль за якими приписують Юрію Іванющенко, має чималі преференції. Так, він - один з небагатьох, хто допущений до торгівлі українським зерном (відомо, хто цей ринок контролює). Також Федоричєву нині набагато комфортніше працюється в Одеському порту. Принаймні всі портові конфлікти, які накопичилися за минулої влади, нині повирішувались на користь його компанії «Трасінвестсервіс», а не держави. «РосУкрЕнерго» Іванющенко Розвиваючи тему, можна припустити: одного разу «зайшовши на територію» збройного бізнесу, пан Іванющенко міг напрацювати тут й більш серйозні зв'язки. Не виключено, навіть з мафіозі українського походження Семеном Могилевичем. Знову ж таки: лише припущення, жодних тверджень. В кінці дев’яностих Юрій Іванющенко купив в Єнакієво будинок по вулиці Раздолівській, 132. В ньому «поселив» ТОВ «Єнакієвонафтопродукт». На той період Іванющенко особисто володів цілою низкою автозаправних станцій в Єнакієво, тобто – активно діяв на ниві паливо-енергетичного бізнесу. Засновником ТОВ «Єнакієвонафтопродукт», окрім фірм близьких до Іванющенко, була доволі цікава структура - Спільне підприємство корпорація «Росукрнафтопродукт». Про неї відомо, що протягом певного періоду (ще за Кучми) вона монопольно забезпечувала нафтопродуктами всі підприємства чорної металургії Донбасу. Ниточками засновників це підприємство було пов’язане з відомими російськими гравцями нафтового ринку. Гравцями, що сиділи в уряді та президентській адміністрації Володимира Путіна. Отже, це була серйозна структура - впливовий гравець паливно-енергетичного ринку України. Що цікаво: на початку 2000-го«Росукрнафтопродукт» був афільований з іншою компанією, що має дуже голосну назву - ТОВ «РосУкрЕнерго». Втім, йдеться про іншу «РосУкрЕнерго» . Не «фірташевську», а донецьку. Однак дещо спільне у двох тезок таки є. Донецьку ТОВ «Росукренерго» заснувала свого часу Транснаціональна компанія «РУНО». Її створили також ще за Кучми - силами урядів двох країн, з метою поєднання російських нафтовидобувників з українськими переробниками нафти. Власне, це стало першим кроком експансії російських нафтових гігантів в Україну. Читаємо російськку «Нову Газету»: «До 2006 года среди совладельцев РУНО был «ЗАНГАС», который с 2002 года являлся активом впоследствии знаменитого совладельца «Росукрэнерго» Дмитрия Фирташа». Отже, донецька «РосУкрЕнерго» причетна до тих самих дійових осіб, а саме - Семена Могилевича, що і фірташевська. Іще деталь: ця ж «Нова газета» знайшла в «РУНО» слід двоюрідного брата ВВП - Ігоря Путіна.   З цього «Новая Газета» робить висновок: не виключено, що партнери Ігоря Путіна знали Фірташа. Ми ж можемо зробити аналогічний висновок: що вони були знайомі з Юрієм Іванющенко. Наскільки тісно пов'язані – питання. Так, чи не так - нинішня діяльність Юрія Іванющенко має безпосередні «точки дотику» з «російським вектором». Путін – головнокомандувач української армії? Адже нині в царині АПК,яка, на думку експертів, перебуває під контролем пана Іванющенко, відбуваються дивні речі – крен в сторону російських інтересів . Український зерновий ринок нині повністю монополізувала ТОВ «Хлібінвестбуд». Вона виступає в ролі державного агента на внутрішньому ринку зернових, отримала найбільші квоти на експорт зерна, а останнім часом їй навіть надані права бути посередником в переміщенні міндобрив від підприємств до фермерських господарств. За версією посадовців, це - компанія з державним капіталом, однак журналістам стало відомо: насправді «державний монополіст» давно у приватній власності. Найбільшою часткою цього підприємства володіє ТОВ «Каласар». А «Каласар», в свою чергу, ділиться 50 на 50. Половина належить бізнес-угрупуванню «Вік-сістемс», яке ми згадували вище, інша –кіпрській компанії, яка виявилася дочкою дочки російського «Внешэкономбанка», де головою наглядової ради є сам російський прем’єр-міністр Володимир Володимирович Путін. Все це свідчить: про справжню роль та місце Іванющенко в українській політичній системі координат відомо ще дуже-дуже мало. Чому він має серйозний вплив на АПК, частково - вуглепром, видобуток копалин, навіть на внутрішні війська та міністерство оборони? Чому в цих галузях раптом проявляються інтереси «Внешэкономбанка»? (Це явище автор помітив не лише в царині АПК, а й у вугледобувній галузі)? Чіткої відповіді на всі ці питання немає.

Вочевидь, нам ще – як в пісні – належить «совершить массу открытий, иногда не желая того»

           ©