Профиль

_[Gr@D]_

_[Gr@D]_

Украина, Львов

Рейтинг в разделе:

Последние статьи

Моє сонце.

Можливі сутінки під сонцем.
Розбиваю стінки, обідаю м'ясцем.
У крові пальці не побачить ніхто -
Всі в моєму сонці, але моє серце мертво.
Моє світло осліплює зустрічних
Та моє тіло видає останній подих.
Для вас - ось він, мій успіх
В цей час я не маю ніг.
Стопи не мої, кроки вперті
Руки у крові стінками стерті.
На ваших очах я переможець;
В моїх почуттях я давно мертвець.

Ностальгія

На цьому порталі пошту я собі зробив ще на межі 2006 та 2007 років, а першу замітку у блог виклав у серпні 2007. Вже майже 7 років блогу. Це насправді так багато та дуже цікаво, якщо подивитися на зліпок себе в інтернеті минулих літ. Бо інтернет спів-товариство для мене почалося саме з цього i.ua .

Дуже прикольно згадати, як за цей час мінявся сайт, бо я пам’ятаю ще не анімовані смайли, а коли їх ввели, то багато людей їх не полюбило. Мені вони до речі і зараз не дуже. А як мінялося наповнення сайту. Бо я ще пам’ятаю як тільки зароджувалося товариство "ЛЮБОВЬ ЭРОТИКА СЕКС". Здебільшого його тоді заповнювала така паночка як Голубка. Пам’ятаю, що не всім це подобалося чомусь і вона просила просто додати товариство в ігнор і не бісити її запитами "що за срамота". Бачу вона і зараз активно щось викладає. А ще пам’ятаю першу рекламу i.ua в містах України та як її тут обговорювали.

Та я власне не про це хотів сказати, а про те що нехай мій блог був не популярний та я знайшов тут читачів, які мені були як друзі. Їх було не багато та от я зайшов на сайт, познаходив їх блоги і вони мені як рідні. Знаєте дивне відчуття, бо з усіх з ким я тут спілкувався я в живу знаю лише одну людину та всі інші мають дуже велику вагу для моєї психіки. Як почалися часи, коли я заходив сюди на годину-другу та знову пропадав, то було дуже приємно зустріти тут людей з минувшини, побажати один одному щось добре і ми могли знову пропасти. В цьому щось є. Ось я перед написанням замітки позаходив у гостьові книжки моїх старих товаришів по клавіатурі та залишив в них повідомлення. І от якось приємно дуже і ностальгічно - людину ти не знаєш та ти читав її думки у блогах, вона читала твої, коментували один одного, формувався якийсь образ, а потім ви полишили сайт, проте написавши їй після довгого часу є надія, що людина відповість, бо так відбувалося вже кілька разів за останні два-три роки. Може не сьогодні, а через місяць - півроку та відповість. І це буде нереально круто. А ще круто те що ти пам’ятаєш ніки людей і їх аватарки, бо за ними образ, який не міняється навіть якщо людина міняла їх. Я сам так робив декілька разів. Та мене пам’ятали та вітали з новим ім’ям. В усіляких соціальних мережах такого відчуття немає.

А тут в мене знов зміни:



І в мене завтра нова робота. Тепер я буду використовувати українську мову і в повсякденному житті, а то мене колись тут питали "хлопче, а ти точно з Донецька? а то тут є в нас є такі ніби з Гандурасу та медом мазані". Бо я з самого початку писав тут лише українською без усього того, що вбили нам в голови за останні роки.

Люди роблять цей сайт і з-за людей я сюди заходив. А якщо зовсім чесно, то з першої моєї замітки мене зачепила дівчина, яка залишила першою коментар під моєю писаниною. Ось саме її я знаю в реалі і саме вона для мене дуже особлива. Ми зараз з нею не контактуємо вже півроку з-за деяких причин. А зараз я зайшов на сайт і згадав епізод, що коли ми спілкувалися лише тут, то на порталі була фішка брати один одного у інтернет-шлюб. Це було лише на словах, люди самі сперечалися хто чий чоловік, хто чия жінка у коментарях. Наскільки я пам’ятаю я з нею сміявся що до цього приколу. Та я сам тоді був не проти інтернето-оженитися на ній. Та як тоді їй це і не запропонував, хоча це ж пустощі були. Вона б сказала так. Я впевнений. А після таких спогадів розумію, що сумую за нею шістнадцятирічною дуже сильно. І от зараз викладаю замітку в час коли ми зазвичай спілкувалися.

Така от історія пов’язана в мене з цим порталом. Пророкую, що більшість не дочитає, бо усім подобається шаблонні замітки типу "цитата + картинка" чи аморально-еротичні описи (ох пам’ятаю тут був чоловік якими ними славився). А якщо хтось дочитає, то скоріш за все напиши в коментарі щось дурне. Та я такі не видаляю, хоча N-47-ий рекомендував видаляти не конструктивну критику, на що я сказав: "нехай буде".

З.І.

Я навмисне не хочу казати про бекграунд ситуацію в нашому повсякденному житті, бо інтернет саме для цього і є - втікати від того, що нас оточує в реалі.

Блокноти.

Від чого худнуть блокноти?
Якщо вкладати в них всі свої турботи?
Рука пише: "Мене десь обманули!"
Старі обличчя міста давно минули.
А ти і досі шукатимеш тут спочинку.
Як би тобі хоча б взяти її за руку.
То може лишив б ту жахливу думку.
А так сиди в невагомості до ранку.
Де твій час? Яка його вага в історії?
Хронології плин. Бачити як згасають мрії.
Згоріти? Відірви аркуш у блокноті.
Кинь до вогню, він живе, він в роботі.

Dirty

Брудний звук, понурить в ясність -
Де справжнє, а де якість.
Насправді немає гранок
Їх хибно генерує мозок.
Немає межі між чорним та білим
Кожен сам стелить килим.
По враженням сусідів, вказівкам,
Передаючи свою глину їхнім рукам.
Горщик буде зведено до канонів
Шаблонних почуттів, шаблонних слів.
Так не роби, а так жити вірно
Ти, малий геній, виконуй все покірно.
Не шукай сам “чому”, “коли”, “для чого”
В передачках немає нічого нового.
Виконуй вказівки і живи ось ціма мріями.
Вчись як всі милуватися картинами.
Інакші тут просто не потрібні,
Інакші тут просто люди хибні.
Згодом може хтось побачить генія,
А поки ти не зрозуміла велика ідея.

Дві торби

По цьому шляху з двома торбинами
Люди насправді не ходять родинами.
Смужка лише для однієї людини.
Від її світла до темної домовини.

В одну торбу злість та сум жменями
Зібрані такими довгими годинами.
Дивно - не кидають у бік цю темряву
Лише втоптують та спалюють траву.

В іншу торбу  збираються проміннями
Радість, натхнення, дух крилами.
З посмішкою летять над лугами
Переганяючи цілий світ думками.

Біда в одному - людина сама вирішує словами,
Що саме зараз і потім відчує своїми кроками.
І в яку торбу потягнеться рука, щоб покласти
Те що в кінці стане найважче нести.

Легкість в думках чи тяжкі думи.
Які зводиш до себе пороми?
Сидиш чи маєш справу на разі
Тягти добру торбу чи торбу в заразі.

Мій птах

Ці люди не сплять, я їм допомагаю.
Вони рахують, що хтось не правий
і що не повинно бути зими. Я знаю,
Що їм допоможе лише сон тривалий.
Як і мені, думкам у нічних візерунках.
Смакуючи сумління з музичними тонами,
одинокість, - я нагодую тебе, мій птах.
Вчать всьому крім однієї теми
Як виношувати тебе в палких обіймах.

нехай цей буде останній

Розкажіть мені про багаття
Дайте запах квітучої весни
І я згадаю що таке почуття
Частенько вітають мене вони
Від білих хмарок-радощів
До чорних цяток-злості
Від моменту як вас усіх зустрів
Та відкрив очі для ясності
Подаруйте мені дотик
І щоб увесь світ на мить замовчав
Відлунням пройдеться мій крик
Кожне серце таємно чіпляв
А потім можна жити далі
Вітайте мою посмішку
Ви не помічаєте як даєте сили
Жити під вашу гармонійну музику.

Що потрібно.

Що потрібно для артиста?
Шаленість показу почуттів,
Щоб пронизати її вуста
І замінити її через декілька днів.

Що потрібно для актриси?
Показова рожева наївність,
Що пасує до її чарівної краси,
Щоб побільше з ким мати радість.

Що потрібно тобі, життя-красуня?
Підвищуй швидкість, руйнуй споруди.
Хіба короткими клоунадами здобути кохання?
Втрачай все одразу і усюди.

Що потрібно для тебе, мій герою?
Спокій. Подих затхлості. Години.
А хіба не заснеш у снігах зимою?
Продовжуй зважати на шрами та рани.

Що потрібно цій пізній годині?
Ніч. Це багрове небо за вікном.
Закони фізики на жаль досі чинні
Та я ламаю їх своїм сном.

Нащо ти мені снишся, учорашня весна?
Навіщо ви знову усі прийшли до мене?
Хто цей джентльмен? Хто ця панна?
Що це за потік і куди він лине?

Збіговисько правил, купа шаблонів:
Романтика, пристрасть, дурна ревність.
Все закінчиться як почуєш півня спів.
Звідки береться ця рішучість?

Що саме зараз потрібно закінчити
Цей вірш, ці стосунки, це життя забавне.
Комусь може серце підказати,
А моя думка просто... в безодню кане.

Віршик №73

Єдина вічна матінка-земля під ногами
Єдине блакитне небо над головою
Між нами те що не виразити словами
Що в серці пізніше згорає кров'ю

Іскри від багаття занесе в поля
Прокляне вогнем цього річну ниву
Лови повітря руками, може це і є воля
Тварина біжить і потрапляє в прірву

Палким літом мурахи несуть ношу
Хтось уявляє себе зараз босоногими
Щоб стати сильніше їдять батьківську кашу
Та може слабкість робе нас справжніми?

Тендітними та гнучкими як та лоза
Вітер зриває листя та несе їх до купи
Сухе дерево розтрощить пізніше гроза
А війна збере у братській могилі трупи

Для когось сьогодні це новий день
А для когось продовження вчора
Я жвавий ловлю свою власну тінь
В ночі важко зловити прудкого вора

Абсурд, як тисячі маленьких гранок
Фантазія, як те що могло відбутись
Що в усіх билось серце під ранок
Вміли жити, прощатись та миритись

Віршик №72

Тобі треба було народитися у Франції
У тонких запахах та світла облич
Або на поверхневості води Венеції
Танцюючи в музиці, у її грації

А тут заставляють з кимось провести молодість
А не з ким зустріти свою сиву старість
Сходимо з глузду по одинці, проклинаючи світ
Та він же створений, щоб нести нам радість!

Втратили закони, загубили історію
Треба повертати все на свої місця
Де барани не літають понад хмариною
А орли не падають ніц головою

В традиціях, в наших добрих почуттях
Можна побудувати щасливий шлях
А нам вказують дорогу всю в теренах
І звична фраза: “краще стане на днях”.
Страницы:
1
2
3
5
предыдущая
следующая