Геніальний омлет

Шерехтить рудий волохатий день,
Місто гуде, мов гігантська пасіка…
І так хочеться створити шедевр,
Аби прижиттєво вважатися класиком!

Проте… Чи у шафу забігли слова,
Чи то сховались у хурі білизни…
Ще б пак! Чудова хазяйка! Віват!
Немає поезії.«Проза жизні».

Отак намагайся шукати стиль,
Розсувати розміру стиснені рами…
Кричить дитина.Голодні коти.
Мовчать у воді зголоднілі гурамі.

Громадяться образи, свіжі й нові,
Вривається в вірш гуркотливе місто…
Потім з роботи прийде чоловік.
І традиційно вимагатиме – їсти.

…Почуватися класиком, мабуть, незле,
Та викручує руки родинний затишок.
Піду-но зготую геніальний омлет.
Майже класичний за смаком і запахом.

Вірш писала ще в універі, ще незаміжньою бувши... Як знала... )))