А дощ шумить густий, краплистий – злива.
І я, немовби вершник на коні,
Лечу до тебе збуджена й щаслива.
Під градом крапель хороше мені.

Аж ось і ти! Я спраглими губами
Спиваю жар твоїх солодких губ,
Моє лице лоскоче до нестями
Твій непокірній вигорілий чуб.

А дощ шумить, і блискавки до болю
Пронизують пухову товщу хмар.
Та байдуже! Я в захваті з тобою
Хмелію, в’яну від незнаних чар.

Проснулася, і все видіння зникло,
Розвіялось, розтануло, мов сніг,
І як же було боляче і прикро,
Що все це відбувалося вві сні…