Тупцюють дні на місці, хоч сядь і плач,

А я не хочу жити довго у розлуці.

Складу букет своїх старих невдач,

Віддам їх осені - порадниці-подрузі.

Лякає ніч, тривожить серце день,

Мені б постійно бути у дорозі.

Листком до шибки липне жовтий сум,

Він і самотність - на моїм порозі.

Прийшли роки один за одним в ряд

І всілись за столом, як звані гості.

Солодкого дарунку їм не дам:

- Впивайтесь хмелем, ви уже дорослі.

Останньою до хати, як мара,

Вплелася доля. Я їй так зраділа!

М'який стілець і найсолодший шмат

Свого життя віддати захотіла.

Вона на мене глянула в журбі,

Сказала: "Будеш жити, як воліла",

І, пригорнувши не мене - роки,

Як марево, у вічність відлетіла.