Приводи для переоцінки

 У кожного свій «слуховий поріг». Хтось чує шепіт, а комусь потрібно гаркнути в саме вухо, щоб аж підскочив. Хоч декому й цього буде мало. Такі особливості сприйняття. Недаремно журналісти кажуть: що далі від читача сталася трагедія – то більше потрібно трупів, аби його вразити. Але доля не завжди використовує аж такі кардинальні способи примусити нас її почути. Іноді, щоб нас вразити, їй вистачає попередження. Хоча й вона збільшує вміст «діючої речовини», якщо ми не здатні її «правильно зрозуміти». Маленькі невдачі, життєві негаразди, неприємності, проблеми, трагедії – усе це не просто так Погодьтеся, нас насправді мало зачіпають проблеми й трагедії незнайомих людей із далеких країв. Про ці проблеми можна дивитися чи не дивитися, про них можна чути чи не чути. Їх можна запивати чаєм. Потім можна вимкнути телевізор, викинути газету й піти спати. Реальні ж проблеми людей, яких ми зустрічаємо у своєму житті – проблеми друзів, знайомих, рідних – вони зачіпають більше. Ми намагаємося допомогти. Співчуваємо. Робимо якісь висновки. Але даємо собі звіт, що проблеми всього світу на свої плечі не візьмеш. Вистачає свого. Отак, зіткнувшись із чимось, що руйнує звичний світ, людина часто залишається сам на сам із тим зруйнованим світом. І, відбудовуючи його, сама чи з чиєюсь допомогою, теж – має зробити висновки! Змінитися має людина! Кажуть, нещастя – це вірус. Мабуть, це перебільшення. Нещастя – це привід для переоцінки цінностей. Один молодий і нещодавно ще успішний бізнесмен, захворівши на рак, через місяць виявив, що біля нього утворився вакуум. Поряд з ним – лише мама і сестра. Ні друзів, ні жінок, які ділили з ним насолоду від його успіхів та статків. Ніхто не бере тепер слухавку, коли він телефонує. Усі знають – він доживає останні місяці. Так, тепер він і сам визнає, що, мабуть, спричинив таке ставлення людей до себе тим, що найбільше цінував матеріальне, сприймав людей та світ через призму грошей і ніколи нікого по-справжньому не любив. Та що вже тепер… Тепер пізно. Коли в нашому маленькому світі відбувається щось таке, що розриває нас на атоми і завдає дикого болю, іноді нам нема з ким про це навіть поговорити. Те, що для нас – трагедія, для інших – банальна подія. Статистика життєвих негараздів, які можуть статися з кожним. Люди хворіють, помирають, втрачають кохання. Стикаються з нерозумінням, неправдою, несправедливістю. Буває. Рідко кому свій врізаний палець болить менше, ніж чуже розбите серце. Але я чогось останнім часом відчуваю, що жоден біль – душевний чи фізичний – не дається людині просто так, щоб помучити. Навіть чужий біль і чужі проблеми, про які нам стає відомо, – це теж не просто так. Це не просто так! Бог чекає від нас висновків. Переоцінки цінностей. Інакших думок, інакших слів, інакших дій. Прислухаймося до того, що Він говорить нам такими неприємними речами, як біль, хвороба, негаразди. Робімо висновки. Чуймо це. Не чекаймо, коли стане запізно. Бо може бути пізно. Але можливість усе виправити є завжди.

Джерело http://www.simya.com.ua/blog/6/152/