Історія сільської дівчинки з Луганщини (історія голодомору)

Цю історію має знати кожен. Ми пам'ятаємо це і ніколи не забудимо.

  До Луганської філії Асоціації дослідників голодоморів звернувся професор з Москви, щодо допомоги у встановленні прізвища і дати народження його матері Ганни Євгенівни, яка пам'ятає тільки те, що виховувалася у дитбудинку на Луганщини.

  Після кількох місяців пошуків в архівах, дослідники не лише встановили прізвище (Неласа), але й допомогли розкрити усю трагічну історію сім'ї. Усі рідні - батько, мати і четверо братів маленької Ганни померли від голодомору навесні 1933 року.

  Побачивши фото рідних місць, зроблені дослідниками, почувши аудіозаписи розповідей своїх земляків, Ганна Євгенівна з плачем зізналася, що насправді вона все це пам'ятала. Але понад 70 років, через страх за своїх дітей не наважувалася розповісти правду.

 Комуністична влада відібрал усе майно і вигнала сімью Неласих з п'ятьма дітьми з рідної хати і з села. Для прихисту вони викопали у лісі землянку. Щоб вижити, їли ховрахів, змій, яйця птахів, падаль зі скотомогильників. Представники влади час від часу навідувались у землянку і відбирали будь-який харч. На очях восьмирічної дівчинки померли обоє батьків. Згадує Ганна Євгенівна:

  "Зайдя в землянку, я увидела мамочьку лежащую на лохмотьях с распущенной косой, по лицу ползали вши, живот прилип к спине. Я стала лить ей в рот из бутылки молоко, но оно не проходило. Я плачу. Отец говорит: "Дочька, ей это уже не поможет..."

  Отец стал бредить... и хрепеть. Я прошу: "Тату, не храпи!". Он умер на второй день после мамы... Мы с братиком остались среди мертвых родителей. Сколько это продолжалось - не знаю.

  Нас забрали в ясли. Братика положили на земляной пол под печкой. Он умирал, с его опухшего тела сочилась жидкость. Я сидела рядом, он скрипел зубами и просил огурчик... Братик умер. Его завернули в одеяло и похоронили рядом с яслями."

  Історія сім'ї Неласих є лише краплею в морі людського горя, яке довелося пережити мільйонам українських сімей у 1932-1933рр. Вона засвідчує, що голодомор був не стихійним лихом, а страшним слочином комуністичного режиму проти Українського народу.