продовження

В відповідності до ст. 3,5,13, Я, громадянин України та власник публічного національного богатства маю право заключити односторонній договір відповідно до ч.2 п.2. ст. 626 Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Умови договору можем обговорити, або в відповідності до Постанови Верховної Ради України "Про оплату житлово-комунальних послуг населенням України” від 18.03.1999 №512-14, де зазначено:  Для забезпечення конституційних прав громадян України і недопущення звуження їх змісту та обсягів (статті 22 і 48 Конституції України ( 254к/96-ВР) Верховна Рада України постановляє:

1. Встановити плату за житло і комунальні послуги не більше 15 відсотків фактично отриманого сукупного доходу сім'ї. Рівень сукупного доходу сім'ї і частка плати за житлово-комунальні послуги у цьому доході встановлюються на підставі декларування доходів усіх членів сім'ї, (ст. 67 КУ "Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом", (це не податкова декларація).

2. ЗАБОРОНИТИ Кабінету Міністрів України, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, підприємствам і організаціям НЕЗАЛЕЖНО від форм власності відключати жилі приміщення від енерго-, тепло-, водо- і газопостачання та відселяти із житла громадян у разі невнесення ними плати за житлово-комунальні послуги у зв'язку з невиплатою заробітної плати або пенсії і непризначенням субсидії.

Сплачувати за усі надані послуги, як зазначено в Постанові не більше 15%, або звертайтесь до органів державної влади чи місцевого самоврядування.

Ст. 228. Правочин вважається таким, що порушує ПУБЛІЧНИЙ ПОРЯДОК, якщо він був спрямований на порушення конституційних ПРАВ і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, Є НІКЧЕМНИЙ.

ПОСТАНОВА  КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ  від 22 березня 2017 р. № 187 :

7. НАК “Нафтогаз України” придбаває з 1 квітня 2017 р. по 1 квітня 2018 р. природний газ відповідно до абзаців першого і другого пункту 6 цього Положення за ціною, визначеною на рівні 4849 гривень за 1000 куб. метрів (без урахування податку на додану вартість).

14. Постачальники природного газу, що закуповують природний газ у НАК “Нафтогаз України” відповідно до пунктів 10 і 11 цього Положення, зобов’язані до 1 квітня 2018 р. постачати такий природний газ виключно побутовим споживачам та релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) за ціною, в якій торговельна надбавка (націнка) постачальника не може перевищувати 2,5 відсотка ціни природного газу,за якою такі постачальники закупили ці обсяги природного газу у НАК ”Нафтогаз України” відповідно до цього Положення (без урахування податку на додану вартість).

УКРАЇНСЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК.

Публічний порядок (порядок громадський) - урегульована моральними і правовими нормами система суспільних відносин, що має на меті гарантування громадської безпеки і спокою, захисту честі і гідності громадян, нормальних умов для діяльності державних та громадських організацій.

Якщо всі уповноважені Народом владні органи порушують Конституцію України і разом з цим права та свободи громадян, то це говорить про свавілля і курс на розвал держави.

Вимагаю повернутись до правових норм на підставах ст.273 ЦК. Забезпечення здійснення особистих немайнових прав які забезпечують ПРИРОДНЕ ІСНУВАННЯ громадян України. Зверну Вашу увагу на такі статті цього кодексу

2. Юридичні особи, їх працівники, окремі фізичні особи, професійні обов'язки яких стосуються особистих немайнових прав громадян, зобов'язані утримуватися від дій, якими ці права можуть бути порушені.

3. Діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права.

Стаття 274.

1. Обмеження особистих немайнових прав громадян, встановлених Конституцією України, можливе лише у випадках, передбачених нею.

2. Обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених Цивільним Кодексом та іншим законом, можливе лише у випадках, передбачених ними.

Так ст. 203. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину

1. Зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Ст. 215. Недійсність правочину. 1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу.

2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

А в частині 1 ст. 203 зазначено що. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Ст. 228. Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства

1. Правочин вважається таким, що ПОРУШУЄ ПУБЛІЧНИЙ порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних ПРАВ і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

2. Правочин, який порушує ПУБЛІЧНИЙ порядок, Є НІКЧЕМНИМ.

В відповідності до ст. 55 КУ. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

А так ст. 15 ЦК зазначаєщо, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Ст.22,23,280. Право фізичної особи на відшкодування збитків, моральної шкоди, за порушення цивільних прав.

Якщо суд в типових, наших, взаимовидносинах громадян не захищає або ви не виконуєте рішення суду, то в відповідності, до ст. 19 ЦК Самозахист цивільних прав

1. Особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

2. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.

Стаття 20.1. Право на захист особа здійснює на свій розсуд.

2. Нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 275.1. Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами встановленими главою 3 цього Кодексу.

2. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Маю бажання попередити в відповідності до ст.1. Завданням Кримінального кодексу є охорона суспільного ладу України, його політичної і економічної систем, власності, особи. ПРАВ і свобод громадян і всього правопорядку від злочинних посягань. Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинними, і встановлює покарання, що підлягають застосуванню до осіб, які вчинили злочини. Ст.З. Законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ГРУНТУЄТЬСЯ на Констигуцїі України та загальновизнаних ПРИНЦИПАХ і НОРМАХ міжнародного ПРАВА.

У громадян України є право, як право на захист, порушувати кримінальні провадженняі притягувати до кримінальної відповідальності. Конституцією України та Кримінальним кодексом також передбачено випадки звільнення від відповідальності.

Ст. 41. Виконання наказу або розпорядження 1. Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження.

2. Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

3. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження.

4. Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах.

5. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ чи розпорядження.

Тепер ви попереджені. І ми вважаєм що Ви будете тепер усвідомлювати наслідки вашої діяльності як керівника і ваших працівників.

Громадяни також усвідомлюють наслідки, тому будуть діяти в відповідності до законодавства.

Ст. 36. Необхідна оборона 1. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ ОСОБИ, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

2. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

Це попередження,

яке  буде розміщено також в соціальних мережах та засобах массовоі іформації

Відповідно до ЗУ "Про звернення громадян” вимагаю від вас, посадових осіб, керівників:

- проінформувати, відповідно до ст. 57 КУ про конституційні права і свободи громадян (1,2,3 гл. КУ), своїх працівників, для запобігання протиправних дій з їх сторони;

- на підставах ст.ст.272,273,274 ЦК, забезпечити виконання вашими підлеглими, норм Конституції України та Цивільного кодексу;

- попередити про адміністративну та кримінальну відповідальність за порушення публічного порядку.

- повідомити яке рішення було вами прийнято відповідно до вимоги.

04 листопада 2017 року.

_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ Xxxxxxxxx Y.Z.

продовження 

Присвоєння людині ЕІС-коду в системі ГРМ – «персонального коду ідентифікації Споживача» — є неприпустимим порушенням вироку Міжнародного Нюрнберзького трибуналу над фашистськими злочинцями, яким у 1946 році визнано присвоєння людині персонального номера злочином проти людства, що не має терміну давності. Постанова Верховної ради України №3248-VI від 19 квітня 2011 року нагадує про чинність вироку Нюрнберзького трибуналу і закликає пам’ятати про мільйони співвітчизників, які віддали своє життя за незалежність Батьківщини, нашу свободу, свободу наших дітей.

Згідно з Цивільним кодексом України людина «набуває прав та обов’язків і здійснює їх під своїм ім’ям. Ім’я складається із прізвища, власного імені та по батькові» (ст.28), а не з числа та штрихів. Ім’я людини, як і її здоров’я, і життя, честь і гідність, є особистим немайновим благом» (ст.201). Право на «ім’я» (ст.294), на використання імені «у всіх сферах своєї діяльності» (ст.296), як і право на «свободу» (ст.288); «повагу до гідності та честі» (ст.297); «особисту недоторканість» (ст.289) - є немайновими правами, які належать кожній людині від народження і від яких людина «не може відмовитися, а також не може бути позбавлена цих прав», і якими людина «володіє довічно» (ст.269).

 Отже, присвоєння людині особистого номера засуджено на міжнародному і державному рівнях.

Положення договору (до речі, затвердженого підзаконним актом) з погрозами відключити газ споживачам «у разі незгоди укласти договір з постачальником» на примусово нав’язуваних протизаконних умовах брутально порушують Конституцію України, відповідно до якої: «Україна є незалежна, соціальна, правова держава» (ст.1); «правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України» (ст.19).

Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів»: «Якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним» (ст.18 п.5); «Агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції» (ст.19 п.4); «права споживача вважаються вбудь-якому разі порушеними, якщо: при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення» (ст.21 ч.2).

Ст. 3 ЦК ч.1. Загальними засадами цивільного законодавства є: п. 3) свобода ДОГОВОРУ; ст. 627 ЦК 1. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тобто кожний громадянин має право заключати, чи не заключати договір, має право обирати надавача послуг, обговорювати умови договору в відповідності до Цивільного кодексу.

Законодавцем та КМУ було порушене право п.1 ст. 627, ст 57 КУ "Кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

В момент "примусово-добровільного" заключения ДОГОВОРУ, на постачання, було порушено норму Конституції України, громадянину не доведено до відома і не розяснено права і обовязки. Це норма яку, чомусь додержуються в судах і у нотаріусів.

Так в відповідності до ст. 64. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Такі випадки передбачені ст 64. Конституції України.

Підкреслюю: факт сплати мною рахунку за природний газ і факт споживання газу не є згодою на приєднання до умов договору (акцептування заяви-приєднання) за будь-яких умов. ЕІС-код не може бути мені присвоєний, і дані щодо мене не можуть збиратися і оброблятися без моєї на те згоди. Такої згоди я не надаю взагалі ні в теперішньому, ні в майбутньому часі.

Ст.1 ЗУ "Про житлово-комунальні послуги" зазначено: комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на ЗАДОВОЛЕННЯ потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством;

Ст. 2.1. Державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: 5) забезпечення рівних можливостей ДОСТУПУ до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів НЕЗАЛЕЖНО від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; 7) забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян.

Ст. 15.1. Мінімальні норми житлово-комунальних послуг встановлюються з метою ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ санітарно-гігієнічних вимог проживання людей та їх перебування в приміщеннях, забезпечення технічних вимог до експлуатації будинку (споруди), підтримання несучої спроможності конструкцій та експлуатаційних характеристик внутрішньобудинкових мереж і систем.

2. Мінімальні норми житлово-комунальних послуг, які визначають мінімальний перелік, мінімальні вимоги до кількості та якості житлово-комунальних послуг, ЗАТВЕРДЖУЮТЬСЯ Кабінетом Міністрів України.

ПОСТАНОВА КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ від 6 серпня 2014 р. № 409 Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування. Ця постанова не відповідає ст. 48 КУ і не забезпечує право на достатній життєвий рівень для людини і її сім'ї, таке ставлення до громадян, органів влади веде до жебрацького існування та виживання.

Достатній рівень життя, що забезпечує свободу від бідності, (ст З КУ) є невід’ємним правом людини.

На міжнародному рівні це право знайшло відображення у Загальній декларації прав людини. Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, Конвенції про ліквідацію усіх форм расової дискримінації.

Розберем докладніше цей випадок в відповідності Конституції України та верховенства права.

Ст. 4.4. ЦК Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.

Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу (ЦК) або іншого закону.

5. Інші органи державної влади України, органи влади Автономноі Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом (ЦК).

Ст. 29 ГК. 1. Зловживанням монопольним становищем вважаються: встановлення монопольно високих або дискримінаційних цін (тарифів) на свої товари, що призводить до порушення прав споживачів або обмежує права окремих споживачів.

Анализуючи постанови Кабінету міністрів України напрошується вивід, КМУ є найбільший порушник і злодій по відношенню до верховенства права громадян України, який на законодавчому рівні надає згоду, таким компаніям як ваші, займатись безчинствами, лишати права громадян змоги гідного існування.

Якщо ви і ваші власники незнали чи забули, то мушу вам нагадати:

Легальність - це юридичне вираження легітимності: здатність втілюватися в нормах права, функціонувати в межах закону. Діяльність легальної влади спрямована на стабілізацію суспільства. Нелегальна влада (наприклад мафіозна, злочинна) діє поза рамками закону, вносить беззаконня і безладдя до суспільства.

Легітимність (у широкому розумінні) - це визнання правомірності державної влади населенням і міжнародним співтовариством. Визнання законності її походження і способу встановлення, означає одержання владою кредиту довіри з боку народу, згоду народу підкорятися. У вузькому розумінні - це визнання законності влади, утворення її вдповідно до процедури, передбаченої правовими нормами. Вимога легітимності виникла як реакція проти насильницької зміни влади в державі, усвідомлення суспільством переваги порядку і стабільності над порушенням загальновизнаних норм, захопленням влади силою. Є дві позиції в розумінні легітимності влади: 1) ліберально-демократична позиція полягає у визнанні влади, що сформувалася в результаті демократичних процедур; 2) прагматична позиція віддає перевагу владі не стільки виборній, скільки здатній опанувати складну ситуацію і підтримувати в суспільстві порядок.

Відповідно до ст. 13 КУ ст. 324 ЦК, я, як громадянин України та власник держави Україна (відповідно до першого речення п. 1 ч. 1 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ради України N 2503-ХП від 26.06.1992р) Є ВЛАСНИКОМ публичного майна яке знаходиться в користуванні державних органів.

В відповідності до ст.346 ЦК я не надавав згоди на відчужування і не відмовлявся від свого публічного майна. Не зрозуміло мені на яких підставах приватні особи користуються моїм публічним майном. Чому ваша компания не надає і не оприлюднює нормативні акти, які засвідчили б правоустановчі права або право оперативного управління і володіння майном, моїм майном (некримінального походження)?

Якщо моє майно приватизували, то хто? Коли? На яких підставах? Чому мене про це не повідомили? Якщо моє майно приватизоване то, відповідно до ЗУ про приватизацію, вказано що, приватизація здійснюється на основі таких принципів: законності; відкритості та прозорості; державного регулювання та контролю; забезпечення соціальної захищеності та рівності прав участі громадян України у процесі приватизації, додержання антимонопольного законодавства (ст. 29 ГК).

Ст. 28. Правонаступництво власників. Особи, які придбали державні підприємства як єдині майнові комплекси, є ПРАВОНАСТУПНИКАМИ їх майнових прав (крім права постійного користування земельною ділянкою) і ОБОВ'ЯЗКІВ ВІДПОВІДНО ДО УМОВ договору між продавцем і покупцем та ЗАКОНОДАВСТВА України.

Якщо ТОВ "ДНІПРОПЕТРОВСЬКГАЗ ЗБУТ" та його засновник ПАТ "ДНІПРОПЕТРОВСЬКГАЗ", як суб’єктигосподарської діяльності, є правонаступником чи власником газорозподільчих систем та природного газу,  то в відповідності до ст. 13 КУ Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону (ЦК). Отже на вас як на правонаступника лягає обовязок, від яких органи місцевого самоврядування та держава відсторонилися.

продавження далі

продовження

Конституція України дає це визначення,  закріплює його ст. 4 Цивільного кодексу.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно - правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

В відповідності до Цивільного кодексу ст.27 1. Правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним.

Ст. 21.,22 Конституції України: “Усі люди с вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, НЕ Є ВИЧЕРПНИМИ”.

В ст.48 Конституції України передбачено, що кожен громадянин України має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Це положення Основного Закону відтворює вимоги ст.25 Загальної декларації прав людини щодо забезпечення високої якості життя на засадах соціальної справедливості, досягнення гідного життєвого рівня. На жаль, це право в нашій державі сьогодні масово порушується. Це й мізерні заробітна плата та пенсії, злиденна допомога на дітей, а також постійні затримки з їх виплатою, високі і необгрунтовані тарифи.

Достатній рівень життя, що забезпечує свободу від бідності, є невід'ємним правом людини. На універсальному рівні це право знайшло відображення у Загальній декларації прав людини. Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права. Конвенції про ліквідацію усіх форм расової дискримінації. Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок. Конвенції про права дитини та інших міжнародних документах.

Проблемою для людей стало незнання своїх прав, мовчазна згода, не поінформованість, інерційне мишлення.

Так держава в особі, починаючи з органів місцевого самоврядування і закінчуючи всіма гілками влади, Верховною Радою, а також гарантом наших прав і свобод Президентом України на підставах ст. 17 ЦК, ст. 38 ЗУ “Про місцеве самоврядування" зобовязані здійснювати захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановленні Конституцією України та Цивільним кодексом.

Це зазначено в ст. 19 КУ: “Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”

Органи влади ігноруючи Конституційні норми, не придержуючись верховенства права, не створили і не забезпечили умови для додержання прав і свобод не створили умови для здійснення підприємницької діяльності (ст.42 КУ), не створили умови для повного здійснення громадянами права на працю (ст.43 КУ), унеможливили для задоволення своїх потреб користуватися обєктами права державної та комунальної власності (ст.41), лишили доступу до безоплатного ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування (ст.49).

І що найголовніше органи влади не реалізували ст. 48 КУ "Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сімї, що включає достатнє харчування, одяг, житло".

Не прорахована і не реалізована конституційна норма, достатній життєвий рівень, окрім як мінімального прожиткового мінімума, мінімальної заробітної плати, споживчого кошика, норм які не прописані в Конституції України.

Всі ці порушення і не виконання органами влади своїх повноважень, дозволяють монополістам-субєктам господарскої діяльності постачальникам енергоресурсів, знищувати націю, народ.

Навожу приклад:

Ваше ПОВІДОМЛЕННЯ на припинення газопостачання від 30.09.2017.складене представником ТОВ"Дніпропетровськгаз збут"

Поперше: згідно договору від 07.07.2010 року з ВАТ "ДНІПРОПЕТРОВСЬКГАЗ" Aaaaaaaaaa УЕГГ (ЄДРПОУ 24607936) № xxxxx про надання послуг виконавцем порушені п.30 п.п.1,3,8, пп.39-42; 

По друге: укладення договору на основі типового договору так само, як і оплата вартості спожитих послуг, є обов'язком споживача, що передбачено Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг  № 2494 від 30.09.2015, "КОДЕКС газорозподільних систем" : розділ VI,глави 4, п.5, п.п.2. Фактичний розподіл природного газу, належного споживачу (його постачальнику), здійснюється Оператором ГРМ в загальному потоці природного газу від точок його надходження в ГРМ до пунктів призначення споживача; розділ VI, глави 6, п.4. Оплата вартості послуг за договором розподілу природного газу здійснюється споживачем на підставі відповідного рахунка Оператора ГРМ на умовах договору розподілу природного газу.

Третє:

Відповідно до ст. 8  Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Ця норма закріплена ст.4 ЦК і розтавляє всі приорітети законодавчих актів:

1. Основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

2. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України

Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституцїї України та цього Кодексу (далі - закон).

Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України, Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.

Розберем докладніше цей випадок в відповідності Конституції та верховенства права.

Розділ І, П.4 "ПРАВИЛ постачання природного газу" № 2496 від 30.09.2015 :”Постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених законодавством України”.

У процесі укладення договору Цивільний кодекс України також виділяє дві стадії: пропозиції (не диктату!) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції другою стороною (ст.638). Головним елементом кожного договору є воля сторін, спрямована на досягнення певної мети, яка не суперечить законові. Договір вважається укладеним, коли сторони досягли згоди за всіма істотними умовами і належним чином оформили угоду. Договір вважається недійсним, якщо він є несправедливим і неправомірним. Отже, на законодавчому рівні порушенні, по-перше, процедура впровадження змін у сфері комунальних послуг щодо забезпечення громадян природним газом, по-друге, процедура укладення договору. Моя незгода з умовами договору є вимогою для повернення зазначеного процесу у законне русло, у відповідність до Конституції України, яка має найвищу юридичну силу і якій повинні відповідати всі закони і підзаконні нормативно-правові акти (ст.8).

Розділ ІІІ, П.1. Підставами для постачання природного газу побутовому споживачу є:

наявність у побутового споживача договору розподілу природного газу, укладеного з Оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого підключений об’єкт споживача, та присвоєння споживачу Оператором ГРМ персонального ЕІС-коду як суб’єкту ринку природного газу;

продовження далі

Керівнику ТОВ "ДНІПРОПЕТРОВСЬКГАЗ ЗБУТ" СОБОЛЬ Т.В.

Керівнику ПАТ "ДНІПРОПЕТРОВСЬКГАЗ”

ФРЕНКЕЛЬ Ю.Д.

від Громадянина

Xxxxxxxxx Yyyyy Zzzzzzzz 

Aaaaaaaaaaa, Дніпропетровської обл.

м.т. 000 000 00 00

Аналізуючи дії посадових осіб державних органів, Конституцію і законодавство України маємо висновок, що державна влада в Україні узурпована особами приватного права. Для підстав так вважати є багато чинників.

По перше в відповідності до Конституції України ст.8 сказано: В Україні визнається і діє принцип верховенства ПРАВА. Саме поняття "верховенство права" посадовими особами сприймається як верховенство ЗАКОНІВ.

ВЕРХОВЕНСТВО ЗАКОНУ - визначальна роль закону в правовій (юридичній) системі держави, в діяльності всіх суб'єктів права, насамперед державних органів і посадових осіб. Цей принцип означає, що закон має вишу юридичну силу стосовно всіх інших нормативно-правових актів та джерел юридичного, тобто державою встановленого («позитивного») права.

Якщо, з верховенством законів зрозуміло, то що таке ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА нагадаєм для ширшого розуміння.

Так, професор П. Рабінович під верховенством права розуміє «визначальну роль права у стосунках між усіма учасниками суспільного життя, у життєдіяльності державних і недержавних організацій, соціальних спільностей, груп, об'єднань, усіх людей». Він вважає, що верховенство права може бути інтерпретоване як пріоритетність у суспільстві, насамперед, прав людини та проявляється головним чином у таких рисах державного і громадського життя:

— закріплення у конституційному та інших законах держави основних прав людини (закони, які суперечать правам і свободам людини, є неправовими законами);

— панування у суспільному і державному житті таких законів, які виражають волю більшості або всього населення країни, втілюючи при цьому загальнолюдські цінності та ідеали, насамперед права і свободи людини;

— врегулювання відносин між особою і державою на основі загально-дозволеного принципу: «особі дозволено чинити все, що прямо не заборонено законом»;

— взаемовідповідальність особи і держави.

Професор Ю. Тодика звертає увагу на певні особливості співвідношення принципу верховенства права з Конституцією та законами: «Розгляд принципу верховенства права поза верховенства Конституції і законів — це шлях до беззаконня та вседозволення, а визнання тільки принципу верховенства закону поза системного розуміння принципу верховенства права — шлях до прийняття несправедливих, негуманних, недемократичних законів, інших нормативно-правових актів».

Професор М. Козюбра, виходячи з аналізу поглядів вітчизняних вчених на принцип верховенства права, нараховує чотири підходи до його розуміння:

1. Ототожнення принципу верховенства права з традиційним для радянської (та й не тільки радянської) юридичної теорії і практики принципом верховенства закону у вузькому його значенні, тобто як акта законодавчого органу (найпоширеніший підхід).

2.  Як верховенство всіх нормативно-правових актів.

3. Як фактичне ототожнення верховенства права з верховенством розуму і справедливості, тобто з категоріями, якими оперує переважно доктрина ПРИРОДНОГО права.

4. Під верховенством права розуміється пріоритет загальновизнаних принципів і норм міжнародного права перед національним законодавством.

Кодекс адміністративного судочинства України у частині 2 статті 8 прямо пов'язує принцип верховенства права з судовою практикою Європейського суду з прав людини, тобто адміністративний суд повинен застосовувати цей принцип з урахуванням прецедентного права Страсбурзького суду, яке є змістом цього принципу. Отже, можна сказати, що органічна характеристика принципу верховенства права визнана на рівні законів України.

Українські науковці В. Гайворонський та М. Титов прямо пов'язують реалізацію принципу верховенства права в Україні з прецедентним правом, повсяк обгрунтовано вважають, що при реалізації цього принципу судовій владі надаються поряд з функцією законозастосування нормотворча функція, що призводить до визнання певних судових рішень так званими «прецедентами», як це робиться у споріднених системах права.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 2 листопада 2004 року за № 15*рп/2004 у справі про призначення судом більш м'якого покарання зазначив таке: «Відповідно до частини першої статті 8 Конституції в Україні визнається та діє принцип верховенства права”. Верховенство права — це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозахисну діяльність, зокрема закони, які за своїм змістом можуть бути проникнуті, передусім, ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу і рівність особи. Відмінність між ними повязана з розбіжністю у розумінні права і закону. Справедливість — одна з основних засад права є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдских вимірів права».

В відповідності до ст. 1 Конституції України, Україна є соціальна і правова держава, ст.3 Конституції України Людина ії життя і здоровя, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою цінністью. Права і свободи людини та її гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обовязком держави.

Відповідно до ст. 8 Конституції України сказано: В Україні визнається і діє принцип верховенства права, на відмінність в Конституції УРСР ст. 71 інша, "На території України забезпечується ВЕРХОВЕНСТВО ЗАКОНІВ республіки”. Це те, де органи влади, їх посадові особи користуються законами і підзаконними актами замість верховенства права.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 р. № 9. закріплено: «Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй»

продовження далі