Жидівство всесвітнє
- 10.06.10, 00:50
Щоб з’ясувати роль жидів і взагалі вплив їх нації на суспільне життя народів Заходу, подамо статистичні відомості про їх процент у кожній державі, в кожній національній території.
Жидівська нація живе переважно на територіях націй поневолених, безправних, порабованих і в першій лінії і найбільшою масою – на території української нації (російська Україна, Галичина, Буковина і угорська Україна), яка із усіх націй (треба признатися) найбільш безправна, найбільш темна, подурена і упосліджена. А тим часом нації вільні, незалежні, високої культури мають дуже невеличкий процент жидівства. Вивід ясний: жидівська нація, власне, та її частина, що прийняла талмудизм, ще здавна пристосувалася до життя переважно паразитарного і вишукує для свого життя національні організми знесилені, хворі – які подають нації поневолені.
І можливо, навіть певно, що коли б врешті усі поневолені нації вибилися на волю, жидівська нація повинна пережити велику кризу: їй доведеться або вимерти, або приноровитися до продуктивного життя.
Чи не з пиводу цього жиди завжди прихиляються до націй пануючих, виявляючи себе їх патріотами, і глузують з націй недержавних, поневолених?
Проповідуючи усім народам космополітизм, жидівська нація серед себе плекає самої чистої види націоналізм. Вона духовно замкнулася від інших націй, береже свою культуру, чистоту крові та релігії; націоналістична політика стала їх релігією: вона вимагає з могутнім авторитетом релігії альтруїзм до своїх; що ж знов до чужинців, 10 її кодекс (таємний) дозволяє на усі засоби і вчинки, коли вони в інтересі або ведуть до блага усієї або частки жидівської нації. (Це давно уже відомо західному суспільству, а недавно перейшло і до нас.)
Але такий кодекс поведінки, таємний чи явний, зовсім не є тільки виключною власністю жидів.
Християнські суспільства із пануючих націй проявляють не менше національного людожерчого егоїзму.
1902 року вийшла брошура гакатиста Бертольда Отто: “Polen und Deutsche”.
Беремо із неї вимітки:
“В часі боротьби двох народів не признається зовсім тих підстав права і безправ’я, котрі існують у щоденнім життю. Хто не солідаризується зі своїми в боротьбі проти елемента чужого – той зрадник.
(От вам один із законів талмуда). Що колись, стало, того тепер змінити не можна. Аби кожний народ мав віддати те, що він колись собі здобув (привласнив), то не був би певний свого існування на землі. Польща була також здобутим краєм, позаяк держава німецька
складається почасти із колишніх країв слов’янських. Чи маємо тепер те все віддати?!”
Przeglad wszechpolski (lutowy zeszyt r. 1902). “Істота боротьби народів” то, коротко кажучи, таке право історичне, котре велить сусідам-народам нищити один другого без милосердя, usque ad finem, az do zjedzenia ogonkyw (хвостів)”.
“Наша територія етнографічна посідає обшир, який не містить в собі навіть 5000 кв. миль: на такім обширі не може розвиватися народ великий, котрий вірить у свою будуччину (польський народ); тільки на Сході (в Україні себто) маємо відповідний обшир для розвою нашої сили, нашої народної творчості”.
Przeglad wszechpolski (r. 1902-VI-246). “Нашим завданням мусить бути утримання і поширення “polskiego stanu posiadania”, ні в якому разі нас не мусить обходити, чи то подобається русинам (галицьким українцям), чи ні; єдиним показником для нас мусить бути інтерес народний (польський)”.
“Slowo polskie” оголошує, що не “стерпить” рівноправ’я між поляками і русинами в Галичині.
Тут (в Галичині) є тільки Польща, а певніше, частина Польщі, до котрої належать землі заселені переважно нашою людністю (польською )”.
Справедливо висловився др. Олесницький, український посол у галицькім сеймі: що в одному тільки місці (у Галичині) польська нація випростала з пут тільки одну руку, хоч і вживає її для того, щоб душити свого брата (українця).
Додамо ще псевдодемократичну політику московської держави в часи завоювання України і придушення польських повстань (р. 1830-1863).
Як бачимо, кодекси національного егоїзму не є виключною власністю жидівської нації, і з приводу тієї поведінки жидівської нації нас ніскільки не дивує: вона свідчить про високу національну свідомість і солідарність її, свідчить про високе розуміння центра і умов, серед котрих вона живе.
Ця нація живе майже виключно окремою ізольованою верствою серед чужих для неї народів по природі і по культурі своїй, і не диво ,що вона, живучи поміж чужими, уживає всяких хитрощів і політики в боротьбі за життя. Через це нас не дивує і те, що в кожній державі жиди стоять на боці сильної, пануючої нації і використовують укупі з останньою нації поневолені: стати в обороні слабшого, згнобленого, в обороні нації поневоленої для жидів – це значить стати проти своїх інтересів на свою конечну гибель; а хто не хоче жити?
Приточимо факти. Зробимо вимітки. “Kraj”, 1904 р. – 51.
Відомо скрізь, яку роль відіграють жиди в Великій Польщі (Познанщина, що належить до Пруссії). Стали явно і палко на боці дужчого. Борються в рядах гакатистів з фанатизмом неофітів.
Стараються на кожному кроці поставити на очі, що вони є більшими патріотами, ніж пп. Тідеман і Кеннеман (гакатисти). В пресі перші (в першій лаві) домагаються виключних (виїмкових) законів проти поляків. У раадах міських лучаться завжди з шовіністами прусськими. Врешті, завдяки їх енергії Гнослав (польське місто) зістав і перейменований на Hohensalz. Такого роду діяльність мусила викликати в суспільстві польському (в Пруссії) натуральну реакцію. Елемент семітський в Познані, ставши запеклим ворогом народності польської, збудив посеред загалу польського дуже легко зрозумілу неприязнь. Неслушно нарікають на поляків у Познані за їх антисемітизм: коли вони не ходять до крамниць жидівських, то роблять це єдино з тією ціллю, аби підпирати своїх. Жиди допомагають уряду прусському переслідувати поляків на усіх полях, а в першу чергу на полі економічному. Поляки мусять охоронятися, бо інакше вони швидко полягли б під ударами політики змушення голодом (до послуху).
Вони (жиди) провадять нечесну боротьбу з поляками, аби підлеститися до уряду і гакатистів прусських, а не поляки з ними. Поляки тільки охороняються. Але дуже смутний той факт, що вони мусять оборонятися проти тих, яких вигріли на своїх грудях.
Діяльність жидів у Познанщині одвернула від них симпатії усієї польської нації: в Пруссії, в Росії й Австрії, про що дуже легко довідатися із часописів польських.
Таку ж саму роль жиди відіграють і в Австрії, а надто в Угорщині, бо в останній 75 % преси в руках жидів. Мадяризацію недержавних націй Угорщини з надто великим запалом провадить жидівська або юдофільська преса Угорщини.
А германізаторська роль жидів у Буковині й полонізаторська роль їх у Галичині відома кожному, хто заглядає в закордонні часописи.
Статистика по національностях у всіх державах Заходу і в Росії не в силі здобути процент жидів у державі: в Угорщині вони називають уграми, в німецькій частині Австрії та Німеччині – німцями, у Франції – французами… взагалі прилучаються до пануючих націй. Тільки статистика по релігіях служить тим «решетом», з допомогою якого можна дізнатися про процент жидів у певній державі.
У російській Україні живе жидів понад 2 мільйони* (1/4 всього жидівства у світі), живе на З/4 працею непродуктивною, на кошт продуцентів-українців; москалі обгородилися від жидів кордоном: “чертою єврейської осідлості”. Тенденція простує і у нас до запровадження усіх страховищ угорської України, і зараз наша нація в Росії є тільки безправним, забитим духовно і занепалим фізично хліборобним пролетаріатом, якого тільки той не визискує, хто не хоче. Але звичайно і у нас, як і на Буковині, так і в Галичині, не жиди є головною причиною нашого безголов’я страшного тепер і ще страшнішого в майбутньому; воно має початок і причину в браці політично-національних прав українського народу, що їх відібрали москалі, у якого зв’язана суспільна ініціатива і діяльність, який не може боронити своїх інтересів. Жиди тільки користаються безправним становищем поневоленої нації.
Боротьба за національну свободу, що почалась у російській Україні, а ще раніше почалась Галичині, прийде до свого розв’язання в недалекому майбутньому. Політична автономія з власним сеймом, автономною освітою, пресою і літературою в першій стадії боротьби за національну свободу, націоналізація адміністрації, суду і доходів з української території, власне військо і врешті самостійна державно-демократична республіка Україна – остання стадія боротьби за національну свободу і здійснення національних ідеалів українського народу.
Таким шляхом йшли угри, йдуть чехи, хорвати й австрійські поляки, бельгійці, серби, болгари, румуни, греки, італійці; американці північні й південні йшли іншим шляхом: загальне повстання поневолених, раптове знесення чужого панування, вигнання чужинців і завоювання без ніякої еволюції своєї незалежної держави.
Яким шляхом піде Україна, це залежить від обставин, які зараз передбачити важко, навіть неможливо.
Цитується за: Микола Міхновський «Самостійна Україна; Справа української інтелігенції», МАУП, 2007
Жидівська нація живе переважно на територіях націй поневолених, безправних, порабованих і в першій лінії і найбільшою масою – на території української нації (російська Україна, Галичина, Буковина і угорська Україна), яка із усіх націй (треба признатися) найбільш безправна, найбільш темна, подурена і упосліджена. А тим часом нації вільні, незалежні, високої культури мають дуже невеличкий процент жидівства. Вивід ясний: жидівська нація, власне, та її частина, що прийняла талмудизм, ще здавна пристосувалася до життя переважно паразитарного і вишукує для свого життя національні організми знесилені, хворі – які подають нації поневолені.
І можливо, навіть певно, що коли б врешті усі поневолені нації вибилися на волю, жидівська нація повинна пережити велику кризу: їй доведеться або вимерти, або приноровитися до продуктивного життя.
Чи не з пиводу цього жиди завжди прихиляються до націй пануючих, виявляючи себе їх патріотами, і глузують з націй недержавних, поневолених?
Проповідуючи усім народам космополітизм, жидівська нація серед себе плекає самої чистої види націоналізм. Вона духовно замкнулася від інших націй, береже свою культуру, чистоту крові та релігії; націоналістична політика стала їх релігією: вона вимагає з могутнім авторитетом релігії альтруїзм до своїх; що ж знов до чужинців, 10 її кодекс (таємний) дозволяє на усі засоби і вчинки, коли вони в інтересі або ведуть до блага усієї або частки жидівської нації. (Це давно уже відомо західному суспільству, а недавно перейшло і до нас.)
Але такий кодекс поведінки, таємний чи явний, зовсім не є тільки виключною власністю жидів.
Християнські суспільства із пануючих націй проявляють не менше національного людожерчого егоїзму.
1902 року вийшла брошура гакатиста Бертольда Отто: “Polen und Deutsche”.
Беремо із неї вимітки:
“В часі боротьби двох народів не признається зовсім тих підстав права і безправ’я, котрі існують у щоденнім життю. Хто не солідаризується зі своїми в боротьбі проти елемента чужого – той зрадник.
(От вам один із законів талмуда). Що колись, стало, того тепер змінити не можна. Аби кожний народ мав віддати те, що він колись собі здобув (привласнив), то не був би певний свого існування на землі. Польща була також здобутим краєм, позаяк держава німецька
складається почасти із колишніх країв слов’янських. Чи маємо тепер те все віддати?!”
Przeglad wszechpolski (lutowy zeszyt r. 1902). “Істота боротьби народів” то, коротко кажучи, таке право історичне, котре велить сусідам-народам нищити один другого без милосердя, usque ad finem, az do zjedzenia ogonkyw (хвостів)”.
“Наша територія етнографічна посідає обшир, який не містить в собі навіть 5000 кв. миль: на такім обширі не може розвиватися народ великий, котрий вірить у свою будуччину (польський народ); тільки на Сході (в Україні себто) маємо відповідний обшир для розвою нашої сили, нашої народної творчості”.
Przeglad wszechpolski (r. 1902-VI-246). “Нашим завданням мусить бути утримання і поширення “polskiego stanu posiadania”, ні в якому разі нас не мусить обходити, чи то подобається русинам (галицьким українцям), чи ні; єдиним показником для нас мусить бути інтерес народний (польський)”.
“Slowo polskie” оголошує, що не “стерпить” рівноправ’я між поляками і русинами в Галичині.
Тут (в Галичині) є тільки Польща, а певніше, частина Польщі, до котрої належать землі заселені переважно нашою людністю (польською )”.
Справедливо висловився др. Олесницький, український посол у галицькім сеймі: що в одному тільки місці (у Галичині) польська нація випростала з пут тільки одну руку, хоч і вживає її для того, щоб душити свого брата (українця).
Додамо ще псевдодемократичну політику московської держави в часи завоювання України і придушення польських повстань (р. 1830-1863).
Як бачимо, кодекси національного егоїзму не є виключною власністю жидівської нації, і з приводу тієї поведінки жидівської нації нас ніскільки не дивує: вона свідчить про високу національну свідомість і солідарність її, свідчить про високе розуміння центра і умов, серед котрих вона живе.
Ця нація живе майже виключно окремою ізольованою верствою серед чужих для неї народів по природі і по культурі своїй, і не диво ,що вона, живучи поміж чужими, уживає всяких хитрощів і політики в боротьбі за життя. Через це нас не дивує і те, що в кожній державі жиди стоять на боці сильної, пануючої нації і використовують укупі з останньою нації поневолені: стати в обороні слабшого, згнобленого, в обороні нації поневоленої для жидів – це значить стати проти своїх інтересів на свою конечну гибель; а хто не хоче жити?
Приточимо факти. Зробимо вимітки. “Kraj”, 1904 р. – 51.
Відомо скрізь, яку роль відіграють жиди в Великій Польщі (Познанщина, що належить до Пруссії). Стали явно і палко на боці дужчого. Борються в рядах гакатистів з фанатизмом неофітів.
Стараються на кожному кроці поставити на очі, що вони є більшими патріотами, ніж пп. Тідеман і Кеннеман (гакатисти). В пресі перші (в першій лаві) домагаються виключних (виїмкових) законів проти поляків. У раадах міських лучаться завжди з шовіністами прусськими. Врешті, завдяки їх енергії Гнослав (польське місто) зістав і перейменований на Hohensalz. Такого роду діяльність мусила викликати в суспільстві польському (в Пруссії) натуральну реакцію. Елемент семітський в Познані, ставши запеклим ворогом народності польської, збудив посеред загалу польського дуже легко зрозумілу неприязнь. Неслушно нарікають на поляків у Познані за їх антисемітизм: коли вони не ходять до крамниць жидівських, то роблять це єдино з тією ціллю, аби підпирати своїх. Жиди допомагають уряду прусському переслідувати поляків на усіх полях, а в першу чергу на полі економічному. Поляки мусять охоронятися, бо інакше вони швидко полягли б під ударами політики змушення голодом (до послуху).
Вони (жиди) провадять нечесну боротьбу з поляками, аби підлеститися до уряду і гакатистів прусських, а не поляки з ними. Поляки тільки охороняються. Але дуже смутний той факт, що вони мусять оборонятися проти тих, яких вигріли на своїх грудях.
Діяльність жидів у Познанщині одвернула від них симпатії усієї польської нації: в Пруссії, в Росії й Австрії, про що дуже легко довідатися із часописів польських.
Таку ж саму роль жиди відіграють і в Австрії, а надто в Угорщині, бо в останній 75 % преси в руках жидів. Мадяризацію недержавних націй Угорщини з надто великим запалом провадить жидівська або юдофільська преса Угорщини.
А германізаторська роль жидів у Буковині й полонізаторська роль їх у Галичині відома кожному, хто заглядає в закордонні часописи.
Статистика по національностях у всіх державах Заходу і в Росії не в силі здобути процент жидів у державі: в Угорщині вони називають уграми, в німецькій частині Австрії та Німеччині – німцями, у Франції – французами… взагалі прилучаються до пануючих націй. Тільки статистика по релігіях служить тим «решетом», з допомогою якого можна дізнатися про процент жидів у певній державі.
У російській Україні живе жидів понад 2 мільйони* (1/4 всього жидівства у світі), живе на З/4 працею непродуктивною, на кошт продуцентів-українців; москалі обгородилися від жидів кордоном: “чертою єврейської осідлості”. Тенденція простує і у нас до запровадження усіх страховищ угорської України, і зараз наша нація в Росії є тільки безправним, забитим духовно і занепалим фізично хліборобним пролетаріатом, якого тільки той не визискує, хто не хоче. Але звичайно і у нас, як і на Буковині, так і в Галичині, не жиди є головною причиною нашого безголов’я страшного тепер і ще страшнішого в майбутньому; воно має початок і причину в браці політично-національних прав українського народу, що їх відібрали москалі, у якого зв’язана суспільна ініціатива і діяльність, який не може боронити своїх інтересів. Жиди тільки користаються безправним становищем поневоленої нації.
Боротьба за національну свободу, що почалась у російській Україні, а ще раніше почалась Галичині, прийде до свого розв’язання в недалекому майбутньому. Політична автономія з власним сеймом, автономною освітою, пресою і літературою в першій стадії боротьби за національну свободу, націоналізація адміністрації, суду і доходів з української території, власне військо і врешті самостійна державно-демократична республіка Україна – остання стадія боротьби за національну свободу і здійснення національних ідеалів українського народу.
Таким шляхом йшли угри, йдуть чехи, хорвати й австрійські поляки, бельгійці, серби, болгари, румуни, греки, італійці; американці північні й південні йшли іншим шляхом: загальне повстання поневолених, раптове знесення чужого панування, вигнання чужинців і завоювання без ніякої еволюції своєї незалежної держави.
Яким шляхом піде Україна, це залежить від обставин, які зараз передбачити важко, навіть неможливо.
Цитується за: Микола Міхновський «Самостійна Україна; Справа української інтелігенції», МАУП, 2007