Івано-Франківськ приймає військові літаки США

  • 25.07.11, 08:14

Протягом двох останніх днів військовий аеродром 114 Івано-Франківської бригади тактичної авіації приймає вантажні літаки «Геркулес»  86 повітряної бригади командування повітряних сил США у Європі. Наразі вони забезпечують необхідним майном та харчуванням військовослужбовців, що приймають участь у міжнародних українсько-американських тактичних навчань із залученням військ «Репід Трайдент-2011».

    Нагадаємо, що з 25 липня до 6 серпня, понад 1300 військовослужбовців навчатимуться діяти спільно під час багатонаціональних миротворчих операцій. А у вівторок, 26 липня, відбудеться спільне одночасне десантування близько 400 українських, канадських та американських  військовослужбовців із десантно-транспортних літаків класу Іл-76 та С-130 «Геркулес». Слід наголосити, що востаннє десантники із різних країн світу виконували спільні масштабні стрибки у 2000 році, у рамках проведення міжнародних військових навчань серії «Щит миру».

  - Це для нас унікальна можливість вперше за історію нашого аеродрому прийняти літаки такого класу, - наголосив командир 114 бригади тактичної авіації полковник Сергій Биховець. – Потрібно зазначити, що наші військовослужбовці справились з поставленим завданням на оцінку відмінно. Для літаків організовано окрему стоянку, що посилено охороняється. Всі іноземні екіпажі були зустріті українськими військовими авіаторами з традиційною для нас гостинністю.

    Потрібно зазначити, що для забезпечення посадки та злету подібних літаків потрібно мати як відповідну злітну смугу, так і підготовлений персонал аеродрому. Все це є у 114 бригаді тактичної авіації. Саме через це, ще на початку іноземними верифікаторами було прийнято рішення віддати перевагу військовому аеродрому розташованому на Прикарпатті.

Підполковник Тарас Грень.

 

На Яворівському полігоні тривають останні приготування

  • 23.07.11, 12:34
           «Репід Трайдент-2011» До Міжнародного центру миротворчості та безпеки (Яворівський полігон) продовжують прибувати учасники українсько-американських тактичних навчань із залученням військ «Репід Трайдент-2011».У військових містечках полігону здійснюють останні приготування до заходів міжнародних навчань 140 іноземних військовослужбовців.Офіційна церемонія відкриття «Репід Трайдент-2011» відбудеться у понеділок, 25 липня.Упродовж двох тижнів, до 6 серпня, понад 1300 військовослужбовців навчатимуться діяти спільно під час багатонаціональних миротворчих операцій. А у вівторок, 26 липня, відбудеться спільне одночасне десантування близько 400 українських, канадських та американських  військовослужбовців із десантно-транспортних літаків класу Іл-76 та С-130 «Геркулес». Слід наголосити, що востаннє десантники із різних країн світу виконували спільні масштабні стрибки у 2000 році, у рамках проведення міжнародних військових навчань серії «Щит миру».Поки що, тривають загальні підготовчі заходи. На територію військового полігона прибуває особовий склад та військова техніка, яка залучатиметься до проведення занять на навчальних точках. Усі служби, які задіяні у забезпеченні проведення цього заходу міжнародного військового співробітництва, вже діють. Зокрема, від учора забезпечують дотримання військової дисципліни та правопорядку учасниками навчань військовослужбовці відділення Західного територіального управління Військової служби правопорядку. Працівниками Військово-медичного клінічного центру Західного регіону розгорнуто медичний пункт. Упродовж «Репід Трайдент - 2011» військові матимуть свої теле та радіо програми, які виходитимуть у локальний ефір українською та англійською мовами. Про те, щоби в учасників навчань завжди була свіжа інформація про події в Україні та світі дбатимуть журналісти об’єднаної українсько-американської прес-групи.– Цьогорічні навчання є важливим елементом військового співробітництва для багатьох країн. Ми задоволені високим рівнем практичної підготовки українських військових. Упродовж підготовчого періоду вони зробили усе необхідне для того, щоби усі заходи навчань відбулися на високому рівні. – повідомив співкерівник навчань «Репід Трайдент-2011» з американської сторони – керівник відділу проектів міжнародного військового співробітництва командування ЗС США у Європі пан Кевін Волк.

 

Починаються великі навчання!

  • 23.07.11, 10:31

25 липня на Львівщині, на території Міжнародного центру миро творчості та безпеки (Яворівський полігон) стартують українсько-американські тактичні навчання із залученням військ «Репід Трайдент-2011».

Цей захід відбуватиметься у рамках програми міжнародного військового співробітництва «Партнерство заради миру», у якій наша держава бере участь із лютого 1994 року.

Щороку, у рамках військового партнерства військовослужбовці Збройних Сил України беруть участь у різноманітних заходах поза межами нашої держави: виконують завдання у складі миротворчих місій, долучаються до військових навчань у різних країнах світу. Однак й на українських полігонах військовослужбовці різних країн світу активно обмінюються професійним досвідом, спільно навчаються протидіяти загрозам сьогодення. Цей рік не є виключенням. Вже сьогодні, 21 липня, для участі у «Репід Трайдент-2011» до України прибувають військовослужбовці 13 країн Європи та Північної Америки, які входять до Північноатлантичного альянсу, або є країнами-партнерами програми «Партнерство заради миру». Загалом у цьогорічних навчаннях братимуть участь понад 1300 військових з України, США, Великої Британії, Канади, Республіки Білорусь, Естонії, Грузії, Латвії, Литви, Молдови, Республіки Польща, Сербії та Словенії. Також, у проведенні навчань візьмуть участь п’ять військових фахівців командування NATO.

Співкерівником навчань з української сторони є перший заступник командира 8 армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-майор В’ячеслав Назаркін. З американської – координатор проектів міжнародного співробітництва командування ЗС США у Європі пан Кевін Волк.

Головною метою навчань є відпрацювання виконання миротворчих завдань у складі багатонаціональних сил та підготовка національних штабів та підрозділів до спільних дій у складі коаліційних сил в міжнародних миротворчих операціях.

Під час польової фази навчань крім симуляції миротворчої операції відбуватиметься проведення спільного повітряного десантування. Уперше в історії наших Збройних Сил 28 липня буде проведене спільне десантування з чотирьох транспортних літаків: трьох класу С-130 «Геркулес» ЗС США та одного ІЛ – 76 Повітряних сил Збройних Сил України. Востаннє подібний захід відбувався у рамках навчань «Щит Миру» у 2000 році. Цьогоріч над яворівським полігоном водночас десантуватимуться близько 400 парашутистів з трьох армій світу – України, США та Канади.

Планується проведення занять з миротворчої тематики інструкторам країн-учасниць з метою обміном передовим досвідом.

Учасники навчань працюватимуть на обладнанні MILES, яке дозволяє проводити двосторонню симуляцію вогневого контакту і наближує навчальний процес до бойової обстановки.

Усі проведені заходи оцінюватимуться щодо готовності до виконання функціональних обов’язків, бойових, спеціальних та інших завдань у складі багатонаціональних сил НАТО, ЄС, ООН.

Завершаться навчання 6 серпня 2011 року.

На Прикарпатті святкували 9-те травня

  • 09.05.11, 14:03

   Урочистий мітинг-реквієм з нагоди святкування 66-ї річниці Перемоги у Другій світовій війні в Івано-Франківську розпочався з спільної молитви та виконання Державного Гімну на центральному меморіалі пам'яті. Привітати ветеранів прийшли голова Івано-Франківської ОДА Михайло Вишиванюк, обласний військовий комісар Івано-Франківського обласного військового комісаріату полковник Ігор Боловицьких, інші перші посадові особи області. В своїх промовах до присутніх вони висловили щиру вдячність тим, хто не шкодуючи власного життя врятував Україну від німецько-фашистської навали.

Після цього в урочистому строю пройшли  військовослужбовці частин гарнізону. На завершення святкування всіх присутніх запросили до приміщення Івано-Франківського обласного українського музично-драматичного театру імені Івана-Франка. Саме там творчі колективи Прикарпаття дали для ветеранів урочистий театралізований концерт пам'яті, який завершився святковим обідом в холі театру та традиційними «фронтовими ста грамами». А до тих, хто за станом здоров’я  вже не зміг прийти на свято, в гості поїхали спеціально скеровані військовослужбовці. Вони подарували ветеранам символічні подарунки та набори необхідних для них ліків та продуктів.

  На жаль, цього разу урочистості з нагоди Дня Перемоги в Івано-Франківську були дещо зіпсуті мітингом представників партії «Свобода», які вимагали припинити святкування комуністичних свят в Україні. Проте, завдяки чітким діям міліції особливих інцидентів не відбулось.

Справді теплим і домашнім вдалось святкування 66-ї річниці Перемоги у 114-ій бригаді тактичної авіації та 197-ій авіаційній базі. Ще 8-го травня військовослужбовці запросили до себе в гості тих небагатьох ветеранів частини, що залишились в живих. Для них були і подарунки, і святковий концерт знаних артистів з Народного дому №1, і теплота та щирість сердець військовослужбовців сучасного покоління.

  Також 9-го травня в селі Пістинь Косівського району відбулось перезаховання пятьох військовослужбовців, які загинули під час боїв за Прикарпаття. За словами косівсько-верховинського об’єднаного  районного військового комісара майора Сергія Луцика, один з цих солдатів – невідомий радянський воїн, інші чотири – угорці. І хоча під час війни вони воювали по різні боки окопів, та за ними всіма однаково місцеві мешканці справили панахиду і запалили свічки.

Підполковник Тарас Грень.

Західний регіональний медіа-центр Міністерства оборони України.

Троянди для матері

  • 08.05.11, 22:33

Неділя, 8 травня. Сьома година ранку. До залізничної станції Івано-Франківськ прибув київський потяг. Серед багатьох зустрічаючих був і мешканець Калуша Ростислав Грималюк. Цього разу він виконував дуже незвичну для себе місію. Адже чи не в перше в житті, він не сказав своїй дружині правду про те, куди і навіщо він поїхав так раненько… Бо від його мовчання залежало те, наскільки вдасться сюрприз, що підготували для простого лікаря Калуського пологового будинку Зої Ярославівни Грималюк на День Матері Івано-Франківська обласна державна адміністрація та обласний військовий комісаріат.

 І от з вагону вийшов високий, підтягнутий хлопець, одягнутий у парадний військовий однострій.

-         Синку! Який же ти став мужній, - після коротких обіймів промовив Ростислав Ярославович. – Мамі не дзвонив? Ну дивись! Бо це важливо!

 Сім місяців тому, тоді ще призовник, а нині рядовий роти почесної варти окремого Президентського полку Ростислав Ростиславович Грималюк відверто сказав батькам, що має бажання піти служити до лав Збройних Сил України. За словами юнака, особливих побажань до місця та умов служби в нього не було. Та коли йому, спортсмену, члену міської баскетбольної команди «Сокіл», запропонували службу у елітному підрозділі – так званому Президентському полку, він не вагаючись погодився. І не пошкодував. Хоча служба в показовій частині не така вже і легка, як може здатись на перший погляд: за чітким строєм та яскравим парадним кроком лежить велетенська праця, багатогодинні тренування на плацу та у спортивному залі. А чого варто лише тригодинне (за регламентом протокольних зустрічей саме за такий термін часу вишиковують почесну варту) очікування на вулиці в парадному строю, незважаючи на дощ, вітер, спеку чи град. Проте за сім місяців хлопець разом з іншими військовослужбовцями частини вже кілька десятків разів бачив Президента України, зустрічав його величність Принца Сирії, супроводжував Міністра оборони Литви, та Міністра оборони України. Власне, коли до керівництва частини звернулись представники Івано-Франківської ОДА з проханням визначити кращого солдата і дати йому короткострокову відпустку додому на святкування Дня Матері, то у командира полку не було інших кандидатур, ніж Ростислав Грималюк.  Однак однією з важливих умов було те, що мати нічого не повинна знати про приїзд сина. Її запросили на урочистості до Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру під приводом того, що вона, як мати солдата, має виступити на урочистостях перед іншими матерями.

  І ось у театрі розпочинається дійство. З сцени посадові особи та актори вітають матерів області з святом, бажають їм тепла і усмішок. Ростислава, зберігаючи всі умови «конспірації», через задні двері проводять за куліси.  Його відразу обступили актори та працівники театру. Всіх цікавило, чи це справді солдат, чи він дійсно приїхав з військової частини і головне – чи це правда, що мати навіть не здогадується про його присутність? Режисер урочистостей уточнив час виходу юнака на сцену та попередив про те, що він має сказати кілька слів усім матерям Прикарпаття – і тим хто сидить у залі, і тим, хто бачитиме його в прямій трансляції по телевізору.

-         Та тільки не хвилюйся і не вчи нічого напам'ять, - попередив режисер, побачивши, як хлопець почав діставати з кишені зім’ятий аркуш паперу. – Скажи те, що в тебе лежить на душі. Повір, сцена любить щирість.  

 І ось та мить. На сцену запросили Зою Грималюк. Вона розповіла всім, що її син зараз в армії. І що вона хвилювалась і переживала, коли його призивали. І що зараз вона теж переживає за нього, але закликає матерів не боятись повістки на службу. Бо немає чого дорослому хлопчині, який планує відповідати за родину, боятись навчитись відповідати за себе.

-         Є така традиція, що на День Матері рано-вранці сини біжать купити квіти, щоб подарувати їх матері, - почала промову ведуча урочистостей. – Скажіть, чи не бажали б ви отримати квіти з рук вашого сина?

Було видно, як у мами перехопило подих…

-         Я запрошую на сцену одного з кращих військовослужбовців Президентського полку – рядового  Ростислава Грималюка…

І в залі, і за кулісами дівчата, жінки, сивочолі чоловіки  не стримували сліз, коли бачили, як схвильована від несподіванки мама обнімала сина-солдата, який вийшов до неї на сцену, тримаючи в руках розкішний букет троянд.

-         Я хочу сказати всім мамам, хто зараз тут, і всім, кого я не бачу, велике дякую за вашу доброту, за ваші переживання, за ваше розуміння і… за наше життя…, -  знявши краповий берет, рядовий Ростислав Грималюк низько вклонився всім матерям Прикарпаття.

Вже потім, виходячи з театру, і ще не вірячи до кінця в своє щастя, Зоя Ярославівна зізнається, що в мить, коли почула ім’я свого сина, її серце призупинилось і вона ніби забула як це – дихати…

Підполковник Тарас Грень.

Західний регіональний Медіа-центр Міністерства оборони України.

Ніхто не забутий, ніщо не забуто

  • 05.05.11, 12:55
Друга світова війна залишила глибокий кривавий слід

і на Прикарпатті.  Цю землю від фашистської навали 66 років тому визволяли і частини Радянської армії, і партизанське з’єднання Сидора Ковпака, і загони УПА. Пам’ять про ті буремні роки живе у серцях прикарпатців, як живе й щира, безмірна вдячність сучасників до тих, хто полив цю землю кров’ю, захищаючи людське право жити мирно і вільно. А свідченням тому – численні памятники й монументи, які можна бачити у кожному найвіддаленішому селі й селищі на Івано-Франківщині.

 У селі Тишківці Городенківського району стоїть величчний пам’ятник генерал-хорунжому УПА Роману Шухевичу (Тарасові Чупринці), а поруч, метрів за сто, – меморіальний комплекс радянським воїнам-визволителям села і тим, хто загинув тут, встановлюючи радянську владу. Коментарі, як кажуть, зайві.

При вїзді у село Незвисько Городенківського району стоїть фронтова гармата – як символ памяті про радянських визволителів. А у селищі Чернелиця того ж району – меморіальний хрест та стіна з прізвищами тих, хто загинув у Другій світовій війні, захищаючи майбутнє цього краю.

У центрі села Гарасимів Тлумацького району – чудовий памятний комплекс радянським воїнам, який стоїть поруч з такою ж прекрасною  композицією, присвяченою січовим стрільцям і повстанцям. Обидва – доглянуті і шановані місцевими мешканцями.

А у Хотимирі Тлумацького району, в самому центрі села, напроти величної церкви, височіє постать радянського солдата з нетлінним написом «Ніхто не забутий, ніщо не забуто».

Таких прикладів щирої вдячності і пам’яті на Івано-Франківщині – сотні. Місцевий люд знає і шанує свою історію не лише на словах.

Фото Тараса Греня

В Івано-Франківську буде свій «парад»

  • 05.05.11, 11:21
Відповідно до рішення начальника Івано-Франківського

військового гарнізону полковника Ігоря Боловицьких та розпорядження голови Івано-Франківської ОДА Михайла Вишиванюка 9-го травня центральними вулицями столиці Прикарпаття, як і минулого року, пройде урочистий марш військових та інших силових формувань, що мають свої підрозділи на території області.

-         Загалом проходження складатиметься з 8-ми парадних розрахунків по 25 чоловік в кожному, а також знаменної групи та гарнізонного оркестру, - розповів заступник начальника Івано-Франківського гарнізону з виховної роботи майор Любомир Демчук. – В урочистому марші візьмуть участь представники обласного військкомату, авіаційних частин, МНС та МВС,  а також Надвірнянського військово-спортивного ліцею з посиленою фізичної підготовкою.

Зараз вже відбулись перші тренування по злагодженню розрахунків. Загалом керівництво гарнізону оцінило стройовий вишкіл вояків як добрий, але до дня святкування відбудеться ще кілька тренувань, під час яких солдати та офіцери будуть вдосконалювати свій «парадний крок».

 За сценарієм, відкриватиме цей своєрідний парад Держаний Прапор України, а військові авіатори йтимуть під своїм бойовим прапором, який 27 січня 2010 року був вручений  їм від імені Президента України.  На питання про можливі провокації та політичне забарвлення дійства майор Любомир Демчук зазначив: « Ми – військовослужбовці незалежної України. Наше покликання – захищати та берегти всіх громадян нашої держави, незалежно від їх політичних чи якихось інших переконань. І ми не робимо різниці між героями, що визволяли нашу державу від німецько-фашистських загарбників. Я вважаю, що 9-те травня – це свято для всіх людей, хто боровся проти фашизму».

Підполковник Тарас Грень.

Західний регіональний медіа-центр Міністерства оборони України.

Душа, що вміє всіх прощати

  • 04.05.11, 12:46
Як на мене, то кинуті церкви, нагадують собою душу дитини, яку  батьки залишили у дитячому будинку. Серед питань, навіщо, чому, за що....!? В них завжди жевріє надія на те, що до них повернуться, і приймуть назад. Зігріють теплом та добротою... І так само як діти, церкви приречені на руйнування, не тримають зла. Вони прощають все і всім. І тим, Хто забув про них, і тим хто допомагає природі взяти своє...













Там, де гори торкаються хмар

  • 02.05.11, 18:01

Дорога у Карпати завжди мальовничо-чаклунська. Скільки б не їздив нею, здається, що наче вперше бачиш гори, які поволі насуваються на тебе, і бачиться, що ще якась хвилина – і вони розчавлять тебе, мов комашинку. Аж ні. Шлях робить різкий виворіт, і ти далі рухаєшся між зелених пагорбів древніх Карпатських гір. Саме ці гори досі ховають у собі чимало таємниць. Таємниць, про які не знає навіть всюдисущий «ГУГЛ-МЕП», показуючи на екрані замість картинки невеличку білу пляму.  Про одну з них розповідь піде далі.

Об’єкт «С»

Якщо вам коли-небудь припаде шукати в Івано-Франківську людину за поштовою адресою вулиця Авіаційна,16, то навіть і не починайте. Бо такого будинку у старовинному Станиславові ніколи не було. Хоча адреса офіційно існує вже п’ятдесят років! І за нею криється не багато і не мало, а ціле військове містечко з майже двотисячним населенням. 

Це одна з 13-ти центральних баз зберігання ядерних боєприпасів колишнього Радянського союзу, так званий «об’єкт «С» (саме за такою номенклатурою рахувались подібні установи в надтаємних документах того часу). Знаходиться вона за 70 кілометрів від обласного центру в ущелині поблизу карпатського селища Делятин.  За часів СРСР тут обслуговували ядерні боєголовки стратегічних, тактичних та міжконтинентальних ракет, що несли чергування від Молдавії і Закарпаття до Чорного моря. З розпадом союзу частина залишилась, та профіль її роботи змінився докорінно.

Правда і міфи про «Делятинську таємницю»

   До самого військового містечка веде нічим не примітна вузька селищна дорога. Коли їдеш місцевими вибоїнами та ямами, то важко віриться, що вона веде до колишнього надтаємного і одного з найбільш фінансованого об’єкту нашої країни. Однак, таємність вимагала, і генерали різних рангів, що приїжджали час від часу сюди, «струшували з себе паркетний пил», гицаючи машинами вздовж гуцульських хат.  Від’їхавши майже чотири кілометри від центральної траси Івано-Франківськ-Яремче, несподівано за поворотом наштовхуємось на КПП. Зроблено воно на кшталт блок-постів. Поперек дороги два бетонних блоки, високі металеві ворота міцно замкнуті колодкою.  Суворий контроль документів, звірка з даними контролюючих органів. Хоч часи міняються, та порядок все ж таки залишився. Незважаючи на те, що у військове містечко «Делятин» зараз їздить цивільна маршрутка, неодноразово заїжджають автомобілі, які обслуговують місцеві магазини та бари, потрапити на територію містечка можливо лише за спецперепустками.

 Дорога від КПП до жилого містечка – це ще шість кілометрів гірської траси. Зрідка по узбіччю можна побачити старі яблуневі сади, за формою яких можна вгадати, де стояли селянські хати. Свого часу тут було велике село Луг, яке за рішенням Сталіна було повністю переселене, а хати знищені.  Одна з найпоширеніших напівбайок про утворення бази розповідає про те, що ніби Лаврентій Берія навмання тикнув пальцем в карту Карпатських гір і наказав створити там найпотужнішу базу. Віриться в це важко. Адже насправді надто добре вибране місце для розташування бази – в середині довгої карпатської ущелини, яку надійно прикривали гори. Однак частка правди в розповіді про створення бази є, бо довгокілометрові тунелі у тверді гір пробиті працею багатьох тисяч в’язнів тодішнього СРСР.  Місцевих жителів до робіт не залучали і вони навіть не здогадувались, що там робиться за колючим дротом, яким було обнесено всі гори навколо. Відповідно до створеної радянськими контррозвідниками легенди всі, хто служив тут за часів союзу, мав не що інше, як московську(!) прописку. Діти вчились у московській середній школі №131, молодші ходили у московський дитячий садочок. Місцеві магазини теж були на забезпеченні столиці. Тому тут навіть у найважчі часи можна було придбати й ікру, і дорогий одяг, і побутову техніку.  Були у містечку і свій пологовий будинок, і своя лікарня. Однак потрапити сюди, зрештою, як і виїхати, можна було лише у спецвагоні з закритими вікнами, що зовні нагадував звичайнісінький плацкартний вагон. Для маскування основного завдання частини її було класифіковано як авіаційну винищувальну. На самому видному місці (яке добре можна продивитись як з літака, так і з космосу) було встановлено постамент з корпусом винищувача МІГ-15, всі військовослужбовці носили тільки льотну форму. Уся символіка на клубі та інших будівлях містечка свідчила виключно про авіаційне спрямування служби. А на додачу, щоб було більш переконливо, якщо на якійсь із туристичних баз в Карпатах зненацька з’явиться іноземний нишпорка, кілька разів на тиждень над військовим містечком пролітали справжні літаки, які опускались чи не до дахів і стрімко злітали над горами. У тих, хто відпочивав в Яремчі чи Ворохті, і справді складалось враження, що літаки злітають з якогось невидимого гірського аеродрому.

Щодо оборони цього надтаємного об’єкту, то теж було продумано все до дрібниць. У скелях створили низку підземних ходів, що поєднували систему бункерів, ДОТів та ДЗОТів. Гори навколо обтягнули мережею колючого дроту з цілою системою надсучасної сигналізації. Тому, хто наважився б штурмувати цей об’єкт, довелось би докласти великих зусиль, адже самі гори виступають тут надійним природним захистом, слугуючи стінами цього своєрідного гірського форту. До речі, саме в цьому місці було вщент розбито одне з найпотужніших радянських партизанських об’єднань – загін Сидора Ковпака. За різними розсекреченими даними, на момент розпаду союзу Україна володіла  другим (після Росії) арсеналом стратегічних і тактичних боєприпасів – 2345 одиниць. Майже всі вони час від часу проходили обслуговування саме тут у Карпатах. Про те, скільки людей перейшло через службу у цьому містечку, достеменно невідомо, адже більшість документів, що стосуються життя і роботи «Московського району» України, і досі залишається таємницею.

Сучасність з обмеженим доступом

   Вся територія військового гарнізону умовно поділена на три великих частини: в одній проживають цивільні мешканці, інша – військове містечко, а третя – це так звана технічна територія. Після розпаду Радянського союзу і відмови України від ядерної зброї підземні сховища Делятина спорожніли. Однак стояти у небутті їм не судилось. За рішенням керівництва Міністерства оборони саме сюди було перебазовано більшість арсеналів із Західної України. Артилерійські та ракетні боєприпаси, що колись зберігались неподалік великих міст і несли з собою певну загрозу їхнім мешканцям, тепер надійно вкриті за товщею гір.

За словами командира частини полковника Юрія Грицика, про надійність цих складів годі і говорити. Кожного року держава виділяє чималі кошти на підтримання живучості цього арсеналу. Кілька років тому у сховищах було встановлено сучасну систему запобігання пожежі та контролю за вологістю і температурою. Територія як самої бази, так і технічних об’єктів знаходиться під суворою охороною, більшість якої складають автоматизовані системи стеження. Тому проникнути сюди непоміченим просто неможливо. І навіть всюдисущі хлопчаки – діти військовослужбовців знають, що їхнє поле ігор та розваг обмежується лише межами цивільного містечка. Та якщо порівняно з радянськими мірками рівень не таємності та відкритості значно покращився, доступ до технічних території досі суворо регламентується. Потрапити усередину сховищ може лише обмежена кількість людей.

   Само собою зрозуміло, що саме життя арсеналу і диктує весь ритм існування всього містечка. Сьогодні воно складається з 115 житлових будинків. В основному це так звані індивідуальні будинки – невеликі котеджі з автономним опалюванням та невеликим палісадником. Є ще 17 чотири - і двоповерхових будинків, які військові між собою називають «досами» (від радянського – дім офіцерського складу). Зрештою, для нормального існування людей тут є все необхідне. Кілька магазинів, що повністю забезпечують продуктами. Ціни мало різняться від міських. Є аптека і навіть невеличкий ринок. Також тут є і своє поштове відділення, і ощадкаса.

Однак скорочення Збройних Сил внесло свої корективи і до структури містечка. На превеликий жаль як командування гарнізону, так і жителів, було скорочено і знищено лікарню, що була тут. Тепер невідкладну допомогу надає медсанбат частини, а більш важких хворих доводиться везти до районної лікарні за майже як 15 кілометрів. Між іншим, після скорочення Івано-Франківського військового госпіталю найближчий потужний військовий медичний заклад з денним стаціонаром тепер знаходиться у Чернівцях. А це приблизно 190 кілометрів гірськими дорогами. Та попри все вдалося зберегти школу і дитячий садок. Тепер там навчаються та підростають майже вісім сотень дітлахів. Завуч середньої школи Василь Пиндорак з гордістю демонструє комп’ютерний клас, майстерні та особливу гордість школи – клас предмету з захисту Вітчизни. Адже за допомогою військових він обладнаний за останніми вимогами і навіть більше. Тут є і куточок з місцем днювального, і макети зброї. Та, за словами педагога, є в школі чимало проблем. Скажімо, з забезпеченням спортивним інвентарем. Щось купують батьки, щось самі вчителі. Тому і мріє вчитель про те, що в краї, який претендує на проведення зимової Олімпіади 2020 року, таки знайдеться спонсор, що подарує дітям з закритого містечка бодай десяток м’ячів та скакалок. 

Окрема тема – наявність тут розваг для молодих та їхніх батьків. Деякі мешканці містечка стверджують, що кращого відпочинку, ніж тут, у горах, годі й знайти: взимку – це лижі і ковзани, а влітку – риболовля, гриби, чи просто пікнік  на затишній лісовій галявині. Однак дехто з молоді нарікає, що робити тут нічого. Бо немає ні театру, ні навіть дискотеки. Ще донедавна не було навіть телебачення. Та цю проблему тепер вирішили супутникові антени, що рясніють на фасадах усіх будинків. Між іншим, за словами заступника командира з виховної роботи Ярослава Кушини, зараз до містечка протягують лінію швидкісного Інтернету. І до кінця весни у квартирах військовослужбовців буде свій «ір-вихід у світ».

  Здається, все тут як у всіх. І навіть великі проблеми не оминають. Справа в тому, що через усю територію містечка протікає річка Лугівська, яка навесні перетворюється з невеликого потічка в повноводний бурхливий карпатський потік. Ось у час цьогорічного паводку ріка підмила частину дороги та основу головного мосту, що поєднує містечко з «великим світом». На ремонт необхідні чималі кошти, яких в Мінобороні немає. Але, за словами військових, якщо проблему не почати вирішувати негайно, то дуже швидко вона може перерости у велику катастрофу. Адже життя в горах диктує свої умови.

Однак місцеві мешканці дивляться у майбутнє з оптимізмом. За роки служби тут вони навчились бути дружними, бо переконані, що лише разом вони зможуть подолати будь-які біди.

Покидаючи колишню надтаємну військову базу, я зупинився біля старої дерев’яної церкви, яка стоїть на самому краю жилої зони. Озирнувся і побачив, як гори, що кільцем зімкнулись навколо, ледь-ледь торкаються хмар, наче пишуть лист у вічність...  

Підполковник Тарас Грень.

Західний регіональний медіа центр Міністерства оборони України.

Голова Івано-Франківської ОДА заїхав в гості до військових льот

  • 15.04.11, 23:23

Уперше за останніх сім років Івано-Франківський авіаційний гарнізон відвідав очільник обласної державної адміністрації Михайло Вишиванюк. У супроводі командирів 114-ї бригади тактичної авіації полковника Сергія Биховця та 197-ї авіаційної бази підполковника Сергія Куляса голова ОДА пройшов територією гарнізону та оглянув пам’ятник військовослужбовцям збройних сил Королівства Нідерланди.

Михайло Вишиванюк поцікавився тим, в яких умовах живуть і служать військові авіатори, запитав у командирів про проблеми гарнізону. А крім того, пообіцяв допомогти військовим відремонтувати асфальтні дороги, що проходять в межах гарнізону, а також в організації святкувань Паски та Дня Перемоги. За словами керівника ОДА, для вирішення цих проблем до нього лише потрібно звернутись з відповідним листом.

Підполковник Тарас Грень.

Західний регіональний медіа-центр Міністерства оборони України.