Його оберіг

Його оберіг

Маленький, і вже трішки пом’ятий від тривалих подорожей, та пекельних обстрілів шматочок картону розміром 9 на 13 сантиметрів – це кольорова світлина, яку Микола проніс з собою крізь всі випробовування. З затертого глянцу усміхається син, якого цілує найкраща в світі жінка. Коли стає дуже важко він дістає з таємного карману свого наплічника цей оберіг, і навіть в темному бліндажі стає світліше і затишніше. Бо він відчуває – родина чекає на нього. Пишається ним. І вирить, що їх тато і чоловік звільнить рідну землю від російської навали та повернеться до дому переможцем.

Бойові побратими Миколая не можуть пригадати подію яка б змусила усмішку зникнути з його обличчя. До війська він пішов можна сказати добровільно. Не чекаючи повістки сам прийшов до військкомату з вимогою взяти на службу.

-         Мені відразу запропонували йти в цей батальйон, - каже Миколай. – Мовляв тут самі кращі хлопці з Дніпра. І знаєте, мене не обманули. Так і є. Тут служать кращі з кращих.

Разом зі своїми братами по зброї Микола пройшов крізь десятки запеклих боїв. Звільняв українські міста і села. І всюди навіть там де було най гаряче він завжди брав з собою свій самий надійний оберіг, світлину родини. На цю ротацію дружина подарувала Миколі натільну ікону святого Миколая - патрона цього воїна. Але все рівно рідний погляд і усмішка, мов ковточок чистого щастя завжди додає сил і наснаги. Головне знати, що тебе чекають дома з перемогою.

Тарас Грень.