Исповедь провокатора

Исповедь провокатора

Меня попросили рассказать о Майдане и об улице Грушевского. То что запомнилось. Я попробую.
Возможно потому, что просто хочется выговориться . Потому что там собрались те, кто стОит , как минимум того , чтобы быть услышанным .

Там … Там ты начинаешь гордиться своим народом. И верить в победу. И знать, что победа зависит исключительно от тебя лично. И сегодня это единственное на свете место, где ты можешь стать тем, кем ты есть. Например, человеком …

И героем там стать легко. Достаточно «сфоткаться» на фоне баррикады. Плюс, чтобы за ней было видно столб черного дыма — и можешь смело возвращаться, как бы невзначай бросая в мобильник: «Слышь, я тут с передовой иду, мы им офигенно всыпали и теперь здесь все стабильно! Жди меня там-то».

Доказать / опровергнуть что-то нереально. Там все герои и одновременно никто не герой. Потому что вместо лиц там противогазы, строительные или медицинские повязки, шапки- маски. Ты можешь всю ночь бок о бок стоять с человеком на баррикаде, но утро, на Майдане ты пройдешь мимо него. Не узнаешь.

Снимают амуницию, «разматываются», открывают лицо. Ну разве что голос? Но после часов крика, мата и глотания дыма или газа он становится похожим на все остальные — хриплый и надорванный. Простужен.

И не надо думать, что если штурм обошелся одиночным огнестрельным или направленно- травматическим ранением, то все классно и все целы — невредимы. Во время одной из ночей было 43 раненных. Одному парню резиновая пуля попала в лоб.

Еще один сломал руку, поскользнувшись на сгоревшем автобусе.

Остальные — обморозились . Брандспойты время от времени, вместо тушения огня, поливали повстанцев. Вода ледяная, с кусками льда. И ребята реально превращались в ледовых ежей. Даже близость к огню не помогала.

Когда девочки — волонтеры, спотыкаясь о кучи брусчатки, заготовленные для метания, цепляясь ногами за проволочные кольца из-под сгоревших автомобильных шин, разносят чай в пятилитровых пластиковых бутылках — это трогает.

Но то, что делают бойцы- вызывает шок. Спрятавшись под баррикадой, допивают чай… и несут одноразовые стаканчики в корзину. Или к организованной свалке. Или к бочке с огнем. При этом боевые действия в полном разгаре… Я уже не говорю о чистоте на Майдане…

« И что ? Где те афганцы ? Почему они не на передовой ? Пусть приходят и ведут нас на штурм. Скажи мне , где надо зажечь — и там будет гореть ! Но мы не военные , мы воюем как умеем … А нет — то пусть не пи … ят много ». Так говорил ультрас в ответ на то , что , якобы , в воскресенье 26 января, запланировано многолюдной толпой оттеснить ВВшникив и беркутов с Грушевского к Днепру.

« А кто пойдет в первых рядах — мы ? Конечно. Мы не идиоты. Первые ряды тупо расстреляют. Пусть становятся те, кто к этому призывает и ведут… Они не станут, ты сам это знаешь… А там, где нет первого ряда — не будет и второго, третьего» — этому экипированному с ног до головы мальчику, судя по голосу, не стукнуло и семнадцати.

И как просто закрыть рот десяткам тысяч майдановцев! Для этого не нужно бросать свето-шумовые гранаты, бить дубинкой или стрелять резиновыми (и не только) пулями в лицо. Нет. Это все средства людей с убогим интеллектом и нулевой фантазией.

Есть методы гораздо более действенные. Например, как это сделали после, а точнее, во время выступления Яценюка. Это когда он вместо пули в лоб получил от Яника предложение устроиться в кресло премьера… И вопрос отставки гаранта, наказания тех, кто убивал наших ребят, отодвинулось в его риторике куда-то глубоко на задний план. И майдановцы это хорошо поняли.

Многотысячное «позор» и свист стали подтверждением . И тут произошло чудо . Со сцены приятным голосом , будто и не слыша возмущение повстанцев , сказали : « Друзья , а давайте выполним наш (! ) Украинский (! ) Славень (! )». Все! Внизу стоят патриоты! Которые, ни в коем случае не будут свистеть и кричать «позор» когда раздается «Ще не вмерла Украина». Просто — до гениальности. А дальше — колоннами в расположение сотен…

И не надо считать майдановцев лохами , которые верят в амнистию и в то, что после отмены «диктаторских законов» все станет классно. Они прекрасно понимают, что только сбросив Януковича и его приспешников у них появится шанс безопасно вернуться домой.

В противном случае … Разве проблема подбросить человеку наркоту? Спровоцировать на драку? Обвинить в краже? В нашей прекрасной стране — не проблема. Напротив, власть это умеет мастерски делать. Поэтому, вместо потенциальных жертв, будут сажать в тюрьмы чисто по уголовным статьям. И не подкопаешься …

Но повстанцы знают максимальный срок заключения, который ждет их . Шесть лет — максимум. Что бы там ни шили — 12 или 15 лет. Расчет прост: если проиграем, то Яник дотянет год настоящего президентства плюс пять — в следующем. А дальше — что-то и изменится.

Вопрос — удастся ли прожить эти шесть максимальных лет? Ведь сегодня убиты сотни людей. Не надо «вестись» на официальную статистику . Жертв в десятки раз больше. Их еще просто не нашли. Или не хотят обнародовать.

Одна девочка попала на вокзале в руки ментов только потому , что забыла снять бейджик волонтера . Ее задержали и передали Беркуту. Последние же совали ее от участка к участку . А когда в одном ее не захотели содержать — отвезли в лес . Эта маленькая болела астмой. Беркут отобрали у нее лекарства и оставили посреди снега. Видимо, надеялись, что замерзнет … К счастью, она выжила.

А сколько исчезло тех , кто по собственной глупости решил прогуляться по баррикадам в одиночку? На них бросались из припаркованных авто или темных подворотен переодетые в гражданское Беркута или менты и брали в плен . Где они? Никто не знает. Да, и никто не знает, что они исчезли. Ведь на Майдан можно войти группой, а потом неделями не видеть и не общаться друг с другом … А родные дома считают, что тебе просто негде подзарядить аккумулятор мобильника …

Не надо думать, что воюют там только фаны. Да, кстати, о фанах … Я был свидетелем ссоры между двумя сторонниками разных команд. Не знаю, за что они сцепились. Но аргумент для примирения был шикарный: «Нас разделяет футбольное поле. И мы еще встретимся не раз. Потом. Но здесь мы все стоим за одно. За Украину ! Понимаешь?».

Кстати, о русском языке . Впервые в жизни у меня пошатнулось неприятие украинцев, говорящих москальщиною. Русскоязычный гражданин, искренне, чисто — без акцента, до боли в легких скандирует «Слава Украине ! Слава нации! Украина превыше всего» — в этом есть что-то невероятное.

Особенно, когда он стоит на крыше сожженного автобуса и держит в руках черно — красный флаг.

И не стоит думать, что там, по обе стороны, можно давить на жалость. Как бы цинично это не звучало, но эти женщины- матери с мирными плакатами в основном раздражали.

Нет, не так. Их уважали. Их намерения достойны. Но … Все понимали, что эти призывы и плакаты абсолютно никак не повлияют на ВВ-шников или беркут. Чтобы там не делалось в их головах, но был бы приказ — и они пошли бы на штурм.

А нам … Порой можно было сделать нормальный бросок , однако женщины мешали. Ага. И священники. Из-за них приходилось частично разбирать укрепления. Я постоянно держался на правом фланге — так уж сложилось. И они почему-то пытались перейти именно там.

Запомнился один поп Московского патриархата. Он перелез на нашу сторону и с сожалением (настоящим или напускным) оглянулся на шеренги ВВшникив и сказал : «Детей жалко. Ни в чем не виноваты» . Я не выдержал, показал палкой вдоль линии наших ребят : «А этих тебе не жалко ?». Он ответил что-то вроде того, что вы сами сюда пришли, а их заставили приказом …

И нельзя минуть слово «провокатор». Есть ли они на передовой? Поди разберись . Когда на каждом шагу кто-то по мобильнику рассказывает, где и что расположено, трудно определить, что это: наводка снайперу или просто объяснение группе, которая идет на подмогу, куда нужно попасть. Просто перестаешь обращать на это внимание.

Но есть вещи, которые заставляли быть настороже. Когда на твоем участке баррикады появляется один — двое хорошо экипированных детей. Которые секунд тридцать слепят лазерной «указкой» кого-то из тех, кто на противоположной стороне (не всегда разглядишь — стрелок это , или просто один из щитоносцев ).

Что они делают? Реально мешают стрелять или сигналят, указывая, где стоят коктейли? Не спрашиваешь. Просто несколько минут сидишь в тени баррикады и даже на сантиметр не высовываешься. А бутылки молча переносишь в другое место.

Это же касалось журналистов. Если пресса появлялась на каком-то участке баррикады, повстанцы старались не высовываться. Каждый сам определял допустимый риск. Зачем делать что-то без пользы, правда?

А журналисты нередко становились мишенью. И потому, что они журналисты, и потому, что они искали эффектную картинку: ящик с коктейлями, катапульту… Это знали и по ту сторону щитов. И пользовались этим.

И снайперы… Как и газовые атаки — это проблема номер один. Даже объяснять не хочу, почему. Это все понимают.

И опять же о героях. Не стоит думать , что делают погоду только те, кто реально бомбит стены щитов коктейлями и мостовой, орудуют палками по шлемам и плечам ВВ-шников и беркутовцев.

Они — лишь видимая часть. Там герои все… И никто (помните?). Каждый, что-то делает. Подносит шины, подает бутылки, предупреждает об опасности, просто стучит палкой по бочке, листу сгоревшего металла или фонарному столбу один ритм : « там там , та-та-там». Подбадривает криком и лозунгами…

Есть еще одна категория людей. Те, кто по каким-либо причинам не хотят идти на передовую, но стараются быть полезными. Когда ты входишь в зону действий, всегда к тебе подойдет женщина, мужчина — помладше, старше и скажут « передайте пожалуйста ребятам ». И даст упаковку марлевых повязок, бинты, жгуты, ящик с противогазами или касками, шариков бутербродов…

Особенно запомнился один старичок с гуцульской барткой в руке. Старенький, сухонький … Его уговариваешь идти назад, а он одно твердил : «Я уже нажился, а так может хоть кого-то из этих детей собой прикрою».

Не надо думать что я, или кто-либо на передовой, делит тех, кто на Майдане и тех кто на баррикадах Грушевского. Нет. Все мы там — одно целое, чтобы там кто не говорил… Если бы позади передовой не было так называемых «туристов» — тех , кто приходил просто покричать или побродить и палкой постучать по бочке или витрине — не устояли бы. Неважно, чего приходили люди. Главное, что — приходили.

Когда я впервые сюда попал, ко мне подошла волонтер и предложила выпить чаю… Мне стало неудобно. Говорю, мол, еще ничего не сделал, дайте лучше другим. А она мне в ответ — ты здесь, а значит уже не зря живешь. Задело.

В принципе, я будто бы был зачислен в сотню. Но в помещениях питался изредка. В основном на Грушевского шел.

Да и не только я. Но там каждый решает за себя — как ты воздаешь за человеческую заботу. Жрешь на халяву, или взамен каждой полученной калории пытаешься сделать что-то полезное .

Я себе постановил так — если на передние баррикады или к автобусам еще не ходил, а возьму хотя бы один бутерброд или стакан чая, то обязательно если не брусчатку выковыряю и поднесу вперед, то хотя бы, пару автомобильных шин затяну ребятам … Думаю, не я один такого правила придерживался.

Но о Майдане и Грушевского. Так вот, кто бы что ни говорил, но это — неразделимые явления. Мы шли «гулять» к сожженным автобусам и дальше, но знали , что нам есть куда вернуться. На Майдан. На самое безопасное место в мире для нас.

Попробую провести историческую аналогию. Майдан — это как Запорожская Сечь, сердце, откуда все черпали силы и моральные и физические. А Грушевского, Украинский Дом, здание минюста — Дикое поле, куда идут отчаянные на победу. Второе — порождение первого.

Ага — о смельчаках. Они, если уж придерживаться исторического сравнения, трансформировались. Раньше это были исключительно упорные ребята на лошадях с саблями, усами, «оселедцем» и арканами. Теперь — это и старушка пенсионерка, которая испекла пирожков и приглашает, чтобы кто-то из повстанцев попробовал, и девочка — 14-летний подросток, которая разносит стельки для обуви, и медики — ну, те, кто в жилетах с эмблемой в виде креста, и старичок с Палюга, который кричит «Так им, ребята!»

Одним словом все те, кого повстанцы должны запомнить, найти, когда все закончится нашей победой — и уважать век. Воистину — делай то и не жди за это возмездия и тебе вернется тысячекратно…

Я не буду подписываться своей фамилией. Зачем присваивать себе мысли, которые принадлежат сотням и тысячам? Это, и многое другое, может рассказать любой, чьи руки — ноги были перемотаны скотчем, а лицо хотя бы несколько дней было закрыто маской. Это на Майдане ты становишься тем, кем ты можешь стать. Здесь, как и раньше, ты — тот, как тебя назовут другие…

Самооборона Майдану

  • 07.02.14, 18:30
Самооборона Майдану створює «єдину революційну армію» по всій Україні



Рада самооборони Майдану ухвалила рішення про створення і розширення Всеукраїнської структури самооборони по всій Україні. Новоутворена структура – це понадпартійний рух, що координуватиметься Штабом національного спротиву в Києві. Про це повідомив комендант Майдану, депутат від «Батьківщини» Андрій Парубій.

За його словами, головними завданнями Всеукраїнської структури самооборони є координація, мобілізація на Київ в разі потреби, а також захист активістів на місцях.

«Ми бачимо потребу, щоб наші лави виросли з 10-15 тисяч до 30-40 тисяч, які могли б приїхати у Київ і дієво протидіяти режиму. Тому в найближчі дні наші сотники, командири самооборони їдуть в регіони, щоб скоординувати дій всіх підрозділів і сотень самооборони, які вже створені. А там, де ще не створені, створити. Ми виходимо за барикади, бо Майдан – це вся Україна», – розповів він.

Основною базовою структурою самооборони будуть, згруповані по регіонах, сотні (80-150 осіб). Координуватиме їх обласний штаб самооборони у складі керівника, заступника і виконавчого комітету.

«Самооборона переходить в наступ. Від сьогодні самооборона і є спротивом. Ми готуємо план ненасильницького, але дуже активного спротиву. Ми будемо чинити спротив на місцях корупції, будемо робити дієву люстрацію, будемо вести свою інформаційну війну. У нас буде своя дієва революційна армія. Від сьогодні кожен боєць самооборони не лише охоронець, а й революційний політичний солдат», – додав заступник коменданта самооборони з організаційних питань Андрій Левус.

На даний час самооборона налічує 12 тисяч добровольців.

Разгона — не будет.

  • 07.02.14, 14:35
«Разгона — не будет. Будет бой, взрослый бой», - афганец на Евромайдане


 

 

!!!Alexander Dobrozhanskiy


Владимир. Мой мимолетный старый знакомый. В 87-м вывозил его с Кандагара ... Я — салабон, Ми-8, ВСР. Он капитан, два боевых «Красного Знамени» в примерно 26 лет. Сам он из Винницкой области. Говорит спокойно ... глядя в пламя горящей бочки.


Далее цитата:

«Беркутовцы» - приколисты (смеется) я тут в интернете читаю, что нас за 15 минут разгонят. Глупые. Я видел много таких понтов. Все полегли ... редкие - поумнели. Они не знают, что такое идти на смерть. Идти в атаку, когда рядом падают твои друзья …


Я понимаю, можно пацанов наркотой накачать ... тогда они просто мясо. Боец без мозгов, без инстинкта самосохранения — просто пушечное мясо на бойне...


По правилам боя — обстрелянный боец стоит пяти новобранцев. Обстрелянный — это хотя бы пару месяцев на настоящей войне. У нас в Киеве минимум 1,5 тыс. бойцов. Через сутки, по тревоге, будет не менее 10 тыс...


Берутята — не обстрелянны. Только для того чтобы воевать с нами на равных им надо минимум 50 000 бойцов. Этот расклад скажет любой нормальный офицер.


А кроме наших (афганцев) здесь еще минимум тысяч десять бойцов найдется …


Донес бы это кто-то до них!


Разгона — не будет. Будет бой, взрослый бой. Кто оставшиеся из них в живых будут вспоминать в кошмарах всю жизнь. Как вспоминаем мы. Это им не в пацанов на Груше картечью палить.


Короче ... наши сильно злые. Злые на зека, на долбаную оппозицию, на это все мировое блядское сообщетво, на Путина — урода...


Пусть знают — мы тут до конца. Мы оставим своим детям другую страну. Мы очистим Родину от этой пидарасни...


А беркутята — пусть ОЧЕНЬ подумают прежде чем брать в руки нарезное (оружие) ... домой они вернутся в «цинке» или калеками. Как там донецкие говорят — в асфальт вкатаем. Нам уже терять нечего.


Храни нас Господь!

Имени и фото - не привожу.


Свои — поймут.


Если возможно ... перепосте «Беркутятам» …


Если есть контакты.


Слава Україні!

 


Правий сектор

  • 04.02.14, 23:43


Коли 80% країни не підтримує владу, громадянської війни бути не може
04.02.2014 - 22:55

Лідер Правого сектору Дмитро Ярош – найбільш невідома широкому загалу фігура подій останніх двох місяців. Ще два тижні тому про існування і самого сектору і Яроша знало лише вузьке коло причетних до організації життя Євромайдану. Сьогодні ж описувати події у Києві без згадування Правого сектору неможливо.

19 січня після початку подій на вулиці Грушевського світові ЗМІ вибухнули вогненними кадрами молодих хлопців з коктейлями молотова та балакалавою на обличчі. Дії Правого сектору витиснули зі шпальт словосполучення "мирний протест", але в той же той самий час Правий сектор змусив владу прислухатися до Майдану і скасувати закони 16 січня.

Штаб цього поки що неформального об’єднання знаходиться на п’ятому поверсі Будинку профспілок. Знімати в коридорі тут заборонено, на полу постелені численні матраци, на яких поруч з дерев’яними та залізними палицями лежать підручники – більшість членів Правого сектору це молоді хлопці студентського віку.

З Дмитром Ярошем ми зустрілись в одному з кабінетів – два на три метри – де зазвичай проходять прес-конференції Правого сектору. Там же ж обладнаний кабінет керівника сектору, в "приймальні" - троє хлопців з раціями, у камуфляжній формі з балаклавою на голові.

В ТРИЗУБІ МЕНЕ НАЗИВАЮТЬ ЯСТРУБОМ

- Яка ваша особиста історія, чим ви займаєтесь в житті?

- Я провідник Всеукраїнської організації Тризуб ім. Степана Бандери. Займаюсь громадською діяльністю уже протягом 25 останніх років. Сам із Дніпродзержинська, Дніпропетровської області. Піднімав перший синьо-жовтий прапор в квітні 1989 році у Дніпродзержинську.

Створив Народний рух України, був членом української Гельсінської спілки, отримав рекомендації у 1989 році від Левка Лук’яненка і Степана Хмари у Москві, на Арбаті, де відбувалось пікетування тоді за відновлення діяльності Української греко-католицької церкви. З 1994 року - засновник Тризуба ім. Степана Бандери практично на різних посадах, починаючи там від керівника міської структури Тризуба, потім обласної, потім регіональних структур і так далі.

Командував організацією з 1996 по 1999, потім був головним інспектором Тризуба, потім знову командував організацією, потім передав повноваження головного командира своєму наступнику Андрію Стемпіцькому. Займаюсь власне цим все життя. За освітою викладач української мови і літератури, закінчив в 2001 році Дрогобицький педагогічний університет, філфак.

- Як виник Правий сектор?

- 24-25 листопада в Києві відбулась велика акція у зв’язку із скасуванням євроінтеграції. Взагалі Тризуб не є активним прихильником будь-яких інтеграційних процесів, але ми проголосили, що створюємо Правий сектор як площадку для координації дій різних революційно налаштованих груп, бо, по великому рахунку, з самого початку ми чудово усвідомлювали те, що не можна жити далі в тій системі державних координат, які існують.

Остаточно Правий сектор виник вже після подій 30 листопада, коли ми відійшли на Михайлівську площу.

Там ми і почали готуватись до захисту і тренуватись. Потім ми весь час були на Майдані та увійшли в склад самооборони Майдану. Також до Правого сектору увійшли ТризубУНА-УНСО і Карпатська Січ із Закарпаття.

- Ви проводили тренування раніше?

- Так, 20 років. В нас вже багато поколінь змінилось. В мене там діти були маленькі в свій час, а зараз доньці 20 років, і вона все життя провела в Тризубі.

Взагалі Тризуб – це вузькофункціональна організація орденського типу. У нас три конкретних завдання: пропаганда ідеології українського націоналізму в інтерпретації Степана Бандери; виховання української молоді в дусі патріотизму; та національна захисна діяльність, тобто захист честі і гідності української нації, у будь-яких умовах всіма доступними методами і засобами.

Взагалі український націоналізм і бандерівці – це не є вузкочолі плебеї із садистичними нахилами, це інтелектуали, люди, які пишуть, які видаються, які ведуть роботу не тільки в силовому полі. Тризуб – організація, яка продукує певні ідеї.

Ми не є політичною партією, в нас навіть заборонено в Тризубі займати державні посади.

Серед відомих представників Тризуба – президент Києво-Могилянської академії Сергій Квіт, мій хороший друг і побратим. В свій час він був сотником в нашій організації. Або Петро Іванишин – доктор філологічних наук, завкафедрою в Дрогобицькому педуніверситеті, теж сотник.

- Де саме проходять ці тренування?

- В таборах всій Україні: Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Павлоград, Нікополь тощо. Хлопці збираються, у них там є свій план діяльності на місяць, на півроку, на рік. Вони проводять вишколи, заняття. Проводять різні заходи по декомунізації та деколонізації України.

Я думаю, що ви чули про події 2011 року, коли наша мобільна група відрізала голову бюсту Сталіна в Запоріжжі, це була доволі резонансна річ.

Ми це ніколи не ставили на піар, просто робимо те, що йде на благо нашій нації, нашій державі. У кого з нас є можливість, накривають наркопритони, допомагають правоохоронним органам, якщо так можна сказати, бо мені здається, що міліція зараз більші наркоторговці.

- Те, що сталося 19 січня на вулиці Грушевського, було заплановано заздалегідь?

- Ні, звичайно. Ми завжди стояли на передніх рубежах ті два місяці. Стимулом до тих подій стали диктаторські закони, які були прийняті 16 січня. Не можна жити при таких правилах в державі. А 19 січня на Грушевського приїхали автомайданівці, які хотіли підійти до Верховної Ради і пікетувати. Правий сектор організовано підійшов, коли там вже були сотні людей.

Ми намагались говорити з міліцією, домовитись, щоб нас пропустили. Вони відреагували доволі агресивно. А далі ви знаєте – розпочались активні дії, наші хлопці стояли на захисті людей. І я вважаю, що дуже добре, що так сталося, бо коли б не події 19, думаю, що влада не пішла на поступки та переговори з опозицією.

- Скільки у вас тут зараз людей на Майдані?

- Десь півтисячі людей плюс київський мобілізаційний резерв. Але зараз осередки виникають по всій Україні. Вони самі організовуються, називають себе Правим сектором, і ми працюємо над тим, щоб максимально координувати їх.

- Скільки ви можете змобілізувати людей загалом по країні?

- Я думаю, що на цей час тисяч 4-5 вже можна мобілізувати.

- Як ви фінансуєте організацію?

- Я до цього питання не маю відношення, але фінансується все людьми. Ми ще відкрили картки, але їх заблоковували миттю. А після 19 січня – це просто постійний потік. Нам потрібно все, бо ми тут вже два місяці. Люди несуть пачками гроші, у нас ведеться повний облік, все прозоро, хлопці закуповують екіпіровку.

- Розкажіть про свою організаційну структуру?

- Структура буде відпрацьована повністю вже після цих подій. Зараз Правий сектор – це абсолютно контрольована структура, і ніяка вона не екстремістська, не радикальна, я взагалі не люблю цього слова - радикальна. Зараз є загін на Майдані, є загони по областях і є ті стихійні групи, які виникають. Ми запрошуємо керівників, спілкуємось, дивимось, чи адекватні люди, тоді приймаємо рішення.

Зараз сформований такий певний політичний провід в складі хлопців із Тризуба, з УНА-УНСО і представників інших окремих груп. Це невелике коло, приблизно чоловік 12. Саме вони й приймають рішення. Зараз ми почали координувати наші дії ще з афганцями. Вони офіційно не увійшли в Правий сектор, але ми повністю тепер з ними координуємо нашу діяльність, бо класти хлопців просто так я не збираюсь.

- Яким чином ви ухвалюєте рішення?

- Є стратегічні рішення, є оперативні, тактичні. На кожному рівні люди приймають їх самі. У стратегічній площині, ми обговорюємо ту чи іншу проблему з проводом з 12 людей і відповідно я приймаємо рішення. А далі вже вирішують все командири. Наприклад, є в нас Іранець – він вирішує у своїй групі, чи відправляти людей на барикади чи ні.

- Іранець? Він з Ірану?

- Ні, це в нього псевдонім такий. Всі хлопці із зрозумілих причин мають псевдоніми, ми живемо в такій системі координат. Я наприклад, в Тризубі з 1994 року мав прізвисько я Яструб. А тут в нас є Пилипач, є Летун. Кожен сам собі вибирає, практично як на Січі.

ПІСЛЯ 19 СІЧНЯ ДО НАШИХ ХЛОПЦІВ НЕ ПІДНЯВСЯ ЖОДЕН ЛІДЕР ОПОЗИЦІЇ

- Чи координуєте ви свою діяльність з опозиційними силами?

- В першу чергу ми підтримуємо стосунки із Андрієм Парубієм як комендантом Майдану і фактичним керівником Самооборони, до якої ми формально входимо як 23-я сотня, хоча в нас з півтисячі людей.

А якщо говорити про всю опозицію, то по великому рахунку у нас стосунки ніякі. Вони не помічають нашого існування. Мені здається, що це велика помилка опозиції, що вони не враховують сили афганців, той же Правий сектор, та навіть самооборону.

Мені здається, що навіть в Андрія Парубія не зовсім все так просто із координацією дій із цією трійкою лідерів опозиції. Тому, що бачу заяви там лунають певні. Андрій говорить одне, а лідери – трошечки інше.

Мене, наприклад, дивує, що після 19 числа лідери опозиції не піднялись на поверх і не подякували хлопцям. Підійдіть до людей, поговоріть з ними. Це ж живі люди і при тому хороші.

Вчора приходить знімальна група і оператор каже: "Я був здивований. Один хлопець сопромат читає, другий так англійською володіє, він там із якимось іноземцем спілкувався. У вас такі хлопці!".

Ну справді - це цвіт нації. Це люди, які зараз жертвують життям і своєю свободою заради Батьківщини. Це ж явище, а політики на це закривають очі.

Хіба що Віталій Кличко – я з ним рази два зустрічався і абсолютно нормально спілкувались. Хоча здебільшого опозиція виконує частину наших вимог, адже вони чудово усвідомлюють нашу присутність і бачать, що Правий сектор – то є певний чинник на Майдані.

- А ви навіть не намагались контактувати з ними заради координації?

Напряму у нас спілкування не було. У мене таке враження ще із самих початків мирного Майдану, що вони діяли дуже імпульсивно і несистемно. Вони навіть не створили єдиного Штабу. Ми ж з самого початку виступили за єдність Майдану, щоб не було поділу на політиків, на Громадський сектор та Правий сектор. Я в усіх інтерв’ю наголошую, що повстанський рух має бути єдиним і не хочу провокувати опозицію на якісь відповіді.

Але все має бути до певної межі. Коли країна постала перед реальною загрозою війни, на Майдані з’явилась велика недовіра до лідерів опозиції. Два місяці вони просто говорили. Хоча їм надали мандат довіри – беріть, вирішуйте питання. Вони нічого не змогли. 19 січня ми пішли у наступ, вони почали щось робити. Ну, що ж, будемо тиснути далі.

- Наскільки ми розуміємо, ідеологічно найближчою до ваших поглядів є "Свобода"…

- Так. У нас багато спільних позицій в ідеологічних питаннях, але є великі розбіжності. Я, наприклад, не розумію певних речей расистського характеру, не сприймаю їх абсолютно. Білорус загинув за Україну, вірменин із Дніпропетровська загинув за Україну. Вони мені побратими набагато більші, ніж яка-небудь, перепрошую, комуністична худоба, типу Симоненка, яка грає на Росію, але є етнічним українцем.

Степан Бандера в свій час висунув три ставлення до неукраїнців. Воно дуже просте. Є побратимське - для тих, хто разом з нами бореться за Україну незалежно від національності. Є толерантне - до тих людей, які живуть на тій землі, не протидіють нашій боротьбі, тому ми до них ставимось нормально, в Україні всім місця вистачить. Третя – ворожа, до тих, хто протидіє національно-визвольній боротьбі українського народу, а це в будь-якій державі, будь-який народ саме такі позиції і має.

Соціал-націоналізм для мене дуже неоднозначний, бо на моє переконання, націоналізм не потребує якихось додатків, він є самодостатнім. Олег (Тягнибок - УП) останнім часом теж намагається йти напрямком традиційного націоналізму. Слава Богу. Хоча під час революції говорити про ідеологічні дискусії якось не дуже випадає. Врешті наші хлопці стоять на барикадах так само як хлопці із "Свободи". Це об’єднує.

- Представники влади кажуть, що під час переговорів лідери опозиції стверджували, що люди згодні залишити адміністративні приміщення, якщо будуть випущені затримані та засуджені. Це правда?

- Я думаю, що влада брехала. Думаю, що опозиція такого не казала. Перед голосуванням закону про амністію ми оголошували нашу позицію, і вона була десь такою самою в опозиції. Тобто, у випадку, якщо влада піде на компроміс, прийме закон про так звану амністію у редакції опозиції, то Правий сектор готовий відвести своїх бійців з Грушевського і розблокувати вулицю. Це розумний компроміс.

Це не скасовує наших політичних умов. Ми маємо змінити країну на іншому рівні. Майдан – це лише Січ, плацдарм, але мова не йде про постійну бійку.

- Ваші опоненти відповіли б на це, що ви першими відкрили вогонь та пішли у відкритий наступ...

-Ні-ні-ні! Я перепрошую, Беркут побив дітей на Майдані 30 листопада 2013 року. Два місяці люди стояли на Майдані і не проводили ніяких дій. Потім сталась чергова провокація влади - прийняття законів 16 січня. Почались побиття активістів, викрадання людей, подивіться, що вони витворяють з Автомайданом.

Саме вони спровокували цю ситуацію, а люди пішли у наступ, тому що терпіти вже більше не можна було. Скільки можна далі стояти, танцювати на Майдані? Ми не вівці, українець має звучати гордо, і вони довели, що українець звучить гордо.

- Як ви вважаєте, чому для цього мав з’явитись Правий сектор, чому те саме це не робила опозиція?

- Тому, що Правий сектор найреволюційніша структура Майдану. Я підкреслюю: саме революційна, а не радикальна. Революція – це розум, це план і це дія. Коли є ситуація народного збурення, не використати таку ситуацію на благо того самого народу не можна. Опозиція, на жаль, не здатна цього робити, бо мабуть, крісла в парламенті дуже м’якенькі і вони не здатні на якийсь рішучий крок. Ми здатні на такий крок.

- Ви з самою опозицією про це говорили?

- Я ж говорю, що з ними немає такого контакту. Я ще раз наголошую, що я - за єдність опозиційного, протестного, повстанського руху, тому будь-яке моє пояснення буде використане проти мене. Вони почнуть кричати, що я провокатор. Якщо чесно, мені все одно, що вони про мене говорять. Наша різниця в тому, що мене не цікавлять політичні рейтинги.

- Зараз в переговорах з владою беруть участь представники опозиційних партій. Як ви вважаєте, чи можуть ці люди відповідати за дії Майдану та давати з його боку якісь гарантії?

- В тому-то й справа, що процес переговорів неконтрольований Майданом. Кредит довіри до лідерів опозиції, який вони мали на початках і зараз, – зовсім різні речі.

Ми вимагаємо, щоб у переговорну групу ввести не тільки лідерів опозиції, але і представників Майдану. Хоча б у якості спостерігачів. Тоді можна надавати якісь гарантії і артикулювати хоча би тут, людям на Майдані, що ось така домовленість, досягнута між владою і опозицією, і вона має бути виконана.

Бо іноді складається таке враження, що вони домовляються про одне, а потім у них щось переграється і виходить зовсім інше.

Наша мета зараз - примусити опозицію знову увійти в черговий етап переговорів з конкретними вимогами і досягти певного порозуміння. Але обов’язково з представниками Майдану.

У переговорну групу можуть увійти ті ж афганці або Андрій Парубій як командир самооборони. Якщо запросять мене – я піду. Нічого страшного ми в цьому не бачимо. Ми здатні донести свою позицію, щоб примусити і владу, і опозицію домовитись, щоб не було кровопролиття, щоб держава увійшла в іншу площину своєї діяльності. Заради цього я готовий йти.

- Давайте простіше. Уявіть, що ви вже на переговорах і зараз сидите навпроти Віктора Януковича. Які б ви аргументи використали, щоб вмовити його змінити свої дії?

- Я б домагався компромісу, тиснув би, хоча знаю, що він цього дуже не любить. Я не впевнений в тому, що Янукович отримує достовірну інформацію. Мені здається, що в нього якесь неадекватне сприйняття ситуації. Наприклад, я думаю, що він не розуміє, що 80% людей зараз не довіряють владі. Думаю, що його радники надають йому трішечки інші цифри і показують інші картинки.

Тому я б почав з того, що не можна воювати із власним народом. Ще ніхто не переміг власний народ. Пояснив и, що ті речі, які творять силовики – це реальна війна проти українців. Друге, що дуже важливо – це спробувати йому пояснити, що ті тисячі самооборони, які вже сформовані, не дадуть можливості "Беркуту" або внутрішнім військам легенько зачистити Майдан і пройти по ньому парадно-стройовим кроком.

Вони ще не розуміють, що Майдан - це вже явище зі своєю армією, зі своєю медициною, всякими структурами, це вже певна держава. І захопити її без дуже великої крові не вдасться.

Дубинками розігнати це вже неможливо. Їм прийдеться застосовувати вогнепальну зброю, вже легально, а не так, як на Грушевського. І у відповідь вони отримають по повній програмі, це я можу гарантувати Віктору Януковичу.

- Добре, а чого ви хочете? Тобто ви кажете, Віктор Федорович, ситуація от така. Що далі?

- Передумовою будь-яких переговорів має стати звільнення всіх заарештованих. Це ж не терористи, це ж не екстремісти. Думаю, що навіть ви знаєте когось із тих людей. Це абсолютно нормальні, адекватні люди, яким так накипіло. Люди мають бути звільненні. Про будь-яку нормалізацію можна говорити лише після цього.

По-друге, це припинення будь-яких силових дій з боку влади. В першу чергу по регіонах. Припинити викрадення активістів. Це ж терор проти власного народу.

Треба негайно починати розслідування злочинів, які відбувались на вулицях. "Беркут" не міг стріляти без відома міністра внутрішніх справ. Це ж військова структура, там має бути дисципліна, чітке підпорядкування. Якщо то були провокації, тоді треба з’ясувати, хто стріляв. Дайте людям інформацію, не мовчіть, не закривайте очі на те, що стається.

Янукович насправді вже виконав кілька наших вимог щодо відставки уряду та скасування законів 16 січня. Але зміна одного побуванчика на іншого, який має приставку в.о. не вирішує жодних питань.

Потрібно починати формування компромісного уряду, який можливо б мав складатися не з керівників політичних партій, а з професіоналів. При цьому всі одіозні фігури, всякі захарченки, табачники, і інші, типу політики, мають бути замінені. Це перший крок, який вони би мали зробити, і це б одразу зняло напругу.

- Кого ви бачите на чолі цього Кабінету міністрів?

- Я не можу про це говорити, бо я не є фахівець у формуванні уряду. Про це мають говорити політики.

- Але не маючи власних пропозицій ви знімаєте з себе відповідальність і відсторонюєтесь від політичних процесів.

- Я 25 років уникав публічної політики. Для мене це не проблема. Хоча зараз в перспективі ми розглядаємо варіанти, що якщо буде мир, то Правий сектор переросте в політичну організацію. Про це говорять всі хлопці. Та ради Бога! Зайнятись політикою можна завжди. Для мене вони є цвітом нації і вони не можуть бути гарматним м’ясом, яке використають і потім забудуть. Але зараз про конкретику ще рано говорити. Сьогодні Правий сектор не можна звужувати до якихось політичних речей.

- Але зараз саме так все і виглядає - що вас використовують: ви стоїте на барикадах, а посади в уряді пропонують Арсенію Яценюку та Віталію Кличку.

- Справа в тому, що життя держави, життя нашого народу не обмежується одним Кабінетом міністрів. Хай беруть. Запросять – допоможемо. Силовий блок візьмемо, наведемо порядок в державі. Але я сумніваюсь, що нам буде запропонована хоч якась посада.

НА ПРЕЗИДЕНТСЬКИХ ВИБОРАХ У НАС БУДЕ СВІЙ КАНДИДАТ

- Що ви запропонуєте Віктору Януковичу в разі перемоги революції?

- Це від нього залежить. Деякий час тому ми гарантували йому 24 години, щоб він поїхав з країни і його ніхто чіпати не буде. Сьогодні, якщо б він прийняв розумне рішення, то йому можна було б дати навіть гарантії безпеки в державі. Аби не було війни, аби не було кровопролиття. Хай собі сидить в Межигір’ї, пасе страусів, і ніхто там його чіпати не буде. Але це має бути його рішення.

- Ви особисто себе бачите на якісь посаді?

- Зараз – ні. У мене дуже хороша посада – я провідник Тризуба. Мені легше виступати перед строєм, а не на сцені.

- Але це не та посада, яка може змінити країну. Чим би ви займались в мирний час?

- Хочеш миру – готуйся до війни. Ми зініціювали Правий сектор, і Правий сектор трохи країну змінив. В мирний час я б продовжував займатися Тризубом. Так як робив це двадцять років до того.

Ви зрозумійте, що Тризуб – це не є структура, яка однозначно ставить за мету собі якийсь силовий конфлікт. Ні. Будь-яка нормальна держава має мати парамілітарні державного плану структури, які готують молодь до служби в армії, які дозволяють в разі якоїсь небезпеки, зовнішньої або внутрішньої змобілізувати якісь певний кадровий резерв для захисту інтересів народу. Це нормальне явище в більшості цивілізованих країн світу. Тризуб буде актуальним завжди. Навіть якщо ми матимемо найкращого президента та найкращий уряд.

- Чи є у вас якась інформація щодо того, хто займається викраданням людей?

- На превеликий жаль, немає. Ми намагаємось роздобути цю інформацію, але поки що нам не вдається. Ми зверталися до влади із тим, щоб активізували дії силовиків, тієї ж Служби безпеки щоби їх всі оперативні можливості були задіяні для пошуку. Зрештою, в цих всіх подіях вона не така заплямована, як МВС. Але поки що нічого немає.

- Тобто ви щиро покладаєтесь на владні структури у розслідуванні цього питання?

- А я не впевнений, що тільки влада до цього причетна. Я не виключаю, що до цього причетні закордонні спецслужби. Наприклад ФСБ. Росія завжди користається дестабілізацією в Україні. Як тільки дестабілізація в Україні, вони сюди заходять і вирішують якісь свої певні інтереси. Путін неодноразово заявляв, що Україна – це не держава. І я більше, ніж переконаний, що плани про поділ України на дві на три, на п’ять, на шість зон впливу існують по сей день.

- Але фактором дестабілізації називають і сам Правий сектор та його діяльність.

- Мені навпаки здається, що Правий сектор останні місяці власне показав, що він фактор стабілізації. Якби не дії Правого сектору, то ніяких переговорів би не було, радикальні настрої б збільшувались і вибухнули в регіонах у вигляді партизанської війни. Чомусь про це ніхто не думає?

Поки, що все ж таки ситуація контрольована і знаходиться в перемовному процесі. Якщо вони не домовляться, ризик партизанської війни в Україні дуже сильно зросте. Як відомо, українці мають дуже славну традицію ведення партизанської війни. Десятками років воюють. Тільки чи то буде користь для держави?

- А ви не боїтесь, що ця партизанська війна може переростив громадянську?

- Громадянської війни не може бути. Коли 80% народу не підтримує владу, це буде боротьба між суспільством, народом і владою. І це дві великі різниці між громадянською війною і тією, про яку ми кажемо. Це буде національно-визвольна війна. Але нам би не хотілося. Все ж таки ми маємо державу, маємо плацдарм для розгортання процесу націотворення та державотворення.

- Але багато людей на сході України щиро вважають, що тут збираються бандерівці, націоналісти, і вони дійсно переконані, що їм треба проти цього боротись. Що робити з цими людьми?

- По моїй інформації це дуже невеликий процент людей. Я ж сам із Дніпропетровщини, я там володію ситуацією повністю. Здебільшого це найманці. Ви ж бачили події біля дніпропетровської обладміністрації. Там місцевий депутат-регіонал Ступак вже роки півтора збирає відморозків, формує бійцівські клуби, охоронні структури, які тепер разом з міліцією "ідейно" захищають облдержадміністрацію.

Ви бачили серед захисників адміністрації хоча би одних нормальних громадян, які б вийшли самі? Або в тому самому Криму створені підрозділи шовіністично налаштованих ряжених казаків, які створюють чорні сотні і виступають на захист влади. А де маси людей? При тому, що кримські татари повністю на стороні Євромайдану. Тому, все це неоднозначно.

- Якби ви поговорили з людьми на сході, вони те саме кажуть про Майдан: що тут дуже малий процент щирих людей, а більшість – проплачених націоналістів. У вас з ними дуже схожа риторика, яка в кінцевому рахунку малоздатна призвести до компромісу.

- Давайте на прикладах. Партія регіонів спробувала робити Антимайдан, звозячи людей зі всієї України. Хто там стоїть? Це реально асоціальний елемент, або бюджетники, яких просто туди заганяли. Я ж спілкувався з цілою купою людей, і коли я кричав "Зека геть!", вони махали руками і сміялись. Це міф про якусь певну соціальну підтримку Януковича і його влади.

Показником є дії ультрас по всій Україні, які підтримали Майдан. Це ж люди власне ідейні з луганської "Зорі", з сімферопольської "Таврії", запорізького "Металургу", з дніпропетровського "Дніпра", з харківського "Металіста" і так далі. Скільки допа з гепою намагаються зібрати тих тітушок, щоб направити сюди на Київ, а їм й того не вдається зробити. За яку підтримку можна говорити? Це велика неправда про розкол. Немає ніякого розколу. Янукович, дай боже йому здоров’я, об’єднав країну.

- На Майдані весь час лунає заклик до трьох опозиціонерів - визначитись із єдиною кандидатурою. Ви підтримуєте цей заклик?

- Здається, що він вже не актуальний, бо більше лунає заклик визначитись з лідерами Майдану. Лідерами спротиву як такого. Для людей актуальність президентських виборів відійшла там на якийсь другий, третій план.

- У разі президентських виборів – дострокових чи строкових – яка у вас буде стратегія: ви когось підтримаєте чи підете на вибори самі?

- Ми не виключаємо, що Правий сектор висуне свою кандидатуру на виборах. Але поки про це рано говорити.

- Тобто ви дійсно щиро вірите, що кандидат від Правого сектору має шанс на виграш по всій країні?

- Якщо йти з правильних позицій, то шанс є завжди. Правий сектор за декілька тижнів став всеукраїнським явищем. Це Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Крим. З іншого боку президентські вибори можуть підняти наші ідеї революційних змін в державі на достатньо високий рівень.

- Ви не боїтеся, що ваш похід на вибори розпорошить опозиційний електорат, і вас звинуватять у розколі?

- Послухайте, хай цей процес закінчиться, і тоді ми глянемо, що і як. Байки про розпорошування сил, які вони розповідають один одному, це якась дитяча гра. Вони всі чудово знають, що ідуть втрьох, розпорошуючи сили з самого початку.

Тут або сісти і домовитись реально, і дотримуватись тих домовленостей, або кожному грати свою гру. Для нас не є принциповим участь в президентських виборах на цьому етапі. Нам потрібен мир.

Справа в тому, що є люди, які багато говорять і мало роблять, а є люди, які діють і своїм потом і кров’ю доводять, що вони здатні на зрушення, на дію, на досягнення результату.

Правий сектор – майданчик для хлопців, які довели свою здатність щось змінювати, жертвувати своїми благами для чогось вищого. Політики останні роки цього не демонструють. Я не бачу, щоб вони демонстрували цю жертву, бажання і вміння жертвувати.

- А хто для вас хто лідер спротиву?

- Його на цей момент немає. Я зробив заяву, що готовий взяти відповідальність на себе за всі ті речі, що відбуваються. Це не означає, що я особисто маю якісь президентські амбіції. Просто я бачу, що потрібна повна координація та контроль над ситуацією. Хай визначаються самі між політиками. Якщо хтось з них готовий це зробити, хай робить, ми його щиро підтримаємо. Але я не бачу, щоб хтось цим займався.

ПРАВИЙ СЕКТОР НЕ ВОЮЄ З РОДИНАМИ

- Ви усвідомлюєте, що в разі поразки або навіть компромісу між владою та опозицією вас може чекати в’язниця?

- Так, звичайно. Я 25 років до того готовий. Що зробиш, життя є життя. Всі ми під Богом ходимо. Як буде так буде. Буде кримінальна справа, то буде кримінальна справа. Я за Україну буду боротись. Хай пробують посадити. Ми ще побачимо хто кого буде саджати врешті-решт.

- Вам ще повістку не приносили?

- Ні. А я тут живу, куди мені повістку? На Майдан вони не приносять, на п’ятий поверх ментів не пускають хлопці.

- Але може таке статися, що до арешту і не дійде. Вас може очікувати доля Ігоря Луценка або Дмитра Булатова…

- Я знаю в ім’я чого я веду боротьбу. Звичайно, що не хочеться, я ж жива людина і маю інстинкт самозбереження. Але хлопці мене охороняють, ходять за мною, бронежилет одягають.

- Ви взагалі виходите за межі Майдану?

- Рідко буває. Куди – не скажу.

- Що з вашою родиною зараз?

Родину востаннє бачив на Різдво. Вони в Україні, але я тимчасово змінив їх місце проживання. Справа в тому, що в Інтернет викинули всю інформацію по наших адресах, по сім’ях, тому певна небезпека є.

- Але ж така сама інформація є і про співробітників Беркуту наприклад. Ви можете гарантувати всім правоохоронцям та представникам влади, що їхнім родинам нічого не загрожує?

- Я можу гарантувати, що Правий сектор ні в якому разі не буде зачіпати жодної дитини, жодної родини будь-яких силовиків, будь-яких структур. Правий сектор не воює із жінками і дітьми. Ми не нелюди із Беркута, які б’ють журналістів та медиків. Тому можете не хвилюватись - ніхто ніяких дій не буде проводити. За Правий сектор я можу відповідати.

- Ультиматум ви ще ставили… до 4 числа у вас є вимога: або звільнити всіх, або будуть… Можете сказати про що це? Чому саме 4 число?

- Четвертого лютого - наступна сесія. Ми вимагаємо, щоб Верховна рада проголосувала документ щодо безумовного і повного звільнення і реабілітації затриманих людей. І це ніяка не амністія, бо це ніякі не злочинці.

Ми також вимагаємо припинення будь-яких силових дій з боку влади – це викрадення, підпали машин тощо. Думаю, що вони прислухаються до нас. Процентів на 90 впевнений, що вони прислухаються.

Інакше ми реально на межі кривавого конфлікту. Я не виключаю, що люди, які стоять на Майдані, проведуть дуже потужну мобілізацію і підуть на урядовий квартал. І візьмуть його - я більше, ніж переконаний, хоч з кров’ю, хоч з втратами великими. Бо патова ситуація залишилась. Тоді винесуть всіх тих: і режиму охоронців і Януковича, тому їм краще домовитись.

- Ви розумієте, що навіть те, що ви зараз кажете, може бути використане проти вас?

- Так, звичайно. Революція ж. Є дві сторони барикад – це закономірно. Зараз все використовується або проти нас або проти них.

- Ви якимось чином вибираєте людей, які до вас приходять? Вони проходять якийсь відбір?

- Безумовно. Запис добровольців відбувається весь час, особливо під час якихось активних дій. Щодо критеріїв - це до командирів треба звертатись безпосередньо. Вони із людьми працюють. Я точно знаю, що не беруть неповнолітніх. Бо бігають табунами по 15-16 років.

- Ви видаєте людям якусь зброю, мається на увазі не вогнепальну?

- А вони самі приходять або з битою якою-небудь або з кийком яким-небудь. Ми їх вже екіпіруємо. От власне гроші, що ідуть від людей, на них ми закуповуємо щитки всілякі, шоломи і щити, дуже великий арсенал того всього. Відповідно екіпіруються, потім проводяться заняття з ними.

Якщо людина має погане фізичне здоров’я, то для неї знаходиться інша робота - на кухні, в медичній частині, і так дальше. Дівчатка наші молодці, просто молодці, вони стільки вже зробили доброго. Вони і поранених витягували під час бойових дій, і тут постійно допомагають.

- Щодо вогнепальної зброї – ви закликали людей приносити її на Майдан. Навіщо ви це робите?

- Коли був підписаний наказ МВС про дозвіл використовувати вогнепальну зброю проти людей, я закликав власників легальної зареєстрованої зброї долучитись до нас, щоб створити групу вогневої підтримки у випадку, якщо вони підуть на Майдан і будуть стріляти. Я вважаю, що у відповідь так само треба стріляти, бо інших варіантів немає. Але це тільки у випадку, якщо вони перші почнуть вогонь.

- Цей загін уже створений?

- Це таємниця, вибач.

- Хто володіє всією інформацією, яка є зараз в Правому секторі? Є людина, яка знає все.

- Все не знає ніхто. Інформацією володіє політичний провід.

- Як ви координуєте свої дії? Не секрет, що всі перемовини прослуховується, як ви це робите?

- За рахунок зв’язкових, посильних, рація у всіх хлопців є, але їх так само сканують, ми то знаємо. Апаратури натикали у всіх будинках навкруг, таке враження. Оперативні машини стоять і так далі. Я, до речі, тих хлопців, що там сидять, не вважаю ворогами, вони роблять свою роботу, мусять робити.

Більше того, я більше, ніж переконаний, що у силових структурах дуже-дуже неоднозначна ситуація по відношенню до влади, до опозиції, до Майдану. Одні ненавидять, але то невеликий процент, інші із симпатією ставляться, бо ми також із силовиками ведемо певні переговори. Хлопці до нас підходять говорять. Режим сиплеться. Його треба дотиснути просто, щоб вони пішли на оті політичні кроки.

- Там, на Грушевського, стоять дві барикади. Є якесь спілкування із "Беркутом"? Ви носите їм теплий чай, каву? Я знаю, що були такі ініціативи.

- Зараз не знаю, чи носять. Раніше, коли вони нас блокували на самому Майдані, то їх годували. Я був противником цього не тому, що мені ті хлопці недруги, вони теж українці, вони просто по інший бік барикад. Вони служать ворогу. Але цього не бажано робити. Чим більше їх буде виведено із ладу за рахунок недоїдання і так далі, тим менше можливості, що вони підуть в наступ і атаку, і почнуть бити людей, як вони це неодноразово робили. Тому чисто з прагматичних міркувань я не думаю, що їм треба носити бутерброди, каву.

Інтерв"ю з лідером Правого сектору.

  • 04.02.14, 22:49
 ЛИДЕР "ПРАВОГО СЕКТОРА": "ЕСЛИ ВЛАСТЬ НАЧНЕТ БОЙНЮ, НИКТО НЕ ПОЙДЕТ, КАК ОВЦЫ, НА УБОЙ"
Цензор.НЕТ проник на закрытый пятый этаж Дома профсоюзов и из первых уст узнал об оружии "Правого сектора", революционных планах, финансовой помощи со всего мира, отношении к Ирландской республиканской армии, а также о том, что сталось с некогда внедренным в ряды "ПС" провокатором.

Зловещий пятый этаж Дома профсоюзов, на котором обитает "Правый сектор", оказывается на поверку не таким уж и зловещим. Правда, свет тускловат, да воздух сперт: ощущение такое, что здесь не проветривали с начала Евромайдана. Зато достаточно много живых лиц и, напротив, мало угрюмых физиономий людей, угнетаемых тяжестью своей миссии.

По грязновато-коричневой ковровой дорожке "Цензор.НЕТ" направляется к одному из кабинетов, где его уже ждут. В коридоре приходится перепрыгивать то спящих под одеялами бойцов, то груды бронежилетов, касок, ботинок, курток. Это - походный лагерь во всем его неряшливом великолепии. Неудивительно, что на просьбу сделать пару снимков в руководстве "ПС" отвечают отказом. Остается заснять входную дверь на этаж: это тоже лицо организации, и притом довольно выразительное.

майдан

майдан

Сидящий в кабинете 42-летний Дмитро Ярош - лидер "Правого сектора" и председатель Центрального провода "Тризуба имени Степана Бандеры" - говорит быстро, уверенно, видно, что многие из озвучиваемых им установок давно им продуманы, проверены и признаны единственно верными.

- Все знают об ультиматуме, который "Правый сектор" объявил власти. Скажите, почему крайний срок этого ультиматума - именно 4 февраля?

- Дело в том, что за все время Майдана мы занимали последовательную позицию. В соответствии с ней и предъявляем условия и власти, и оппозиции. Несмотря на то, что 19 января мы начали активные действия на Грушевского и придали новый импульс революции, мы все-таки выступаем за мирное решение той чрезвычайной ситуации, которая сложилась в Украине, и не хотим проливать лишнюю кровь - ни свою, ни тех ребят, которые стоят по другую сторону баррикад. Мы требуем освобождения всех без исключения заложников, находящихся сейчас в плену режима внутренней оккупации. И мы требуем прекращения каких бы то ни было силовых действий, поскольку видим, что, несмотря на заверения действующей власти, в регионах продолжаются аресты, избиения активистов и т.д.

4-е число было выбрано из-за того, что в этот день должна начаться следующая сессия Верховной Рады. Соответственно, уже во вторник представители как провластных, так и оппозиционных фракций должны принять те решения, которых мы требовали и раньше. Это, во-первых, освобождение (без каких-либо условий) всех без исключения заложников. И, во-вторых, мы говорим о введении в переговорный процесс представителей Майдана - в первую очередь для контроля за переговорами. Потому что мы уже не раз видели, как Янукович и оппозиционеры договариваются - а потом у них все ломается, все идет не так. А ведь мы на самом деле не знаем, что там происходило...

- Вы будете требовать включить в переговорную группу представителей "Правого сектора"?

- Для нас этот вопрос не принципиален, мы считаем необходимым введение представителей Майдана как такового. Если же Майдан будет считать важным, чтобы в этой группе были представители "Правого сектора" - ради Бога, мы готовы принять участие. Но в том случае, если там будет Андрей Парубий и представители "афганцев", с которыми мы активно сотрудничаем. Это должно быть решение Майдана.

"ЕСЛИ ОППОЗИЦИЯ ВООБЩЕ НЕ ЗАХОЧЕТ ПРОВОДИТЬ АКТИВНЫЕ ДЕЙСТВИЯ, БУДЕМ ИГРАТЬ СОЛО"

- Если власть ваши условия не выполняет, какие "активные действия" вы имеете в виду?

- Мы рассматриваем различные варианты развития событий. Мы не исключаем разговора с оппозицией и "Самообороной" об общенациональной мобилизации, о начале забастовок по всей Украине, - тем более, что у нас теперь стало гораздо больше возможностей начать реальную общеукраинскую забастовку.

- Почему?

- Потому что мы активно структурируемся в регионах. "Правые сектора" становятся определенным фактором в том числе и в областях.

- Что еще помимо забастовок?

- Мы рассматриваем различные варианты. Будет давление и на власть, и на оппозицию - для того, чтобы были решены те наиглавнейшие политические вопросы, которые стоят перед нами.

- То есть ваши действия будут в любом случае согласованы с оппозицией? Или же будете действовать автономно?

- Мы выступаем за полную координацию всех восставших сил Майдана, за единство движения восстания. Будем, конечно, говорить с ними. Если же вдруг ситуация будет разворачиваться каким-то другим образом, если оппозиция вообще не захочет проводить какие-либо активные действия, будем пробовать играть соло. Посмотрим!

- Вы являетесь формальным и реальным руководителем "Правого сектора"?

- Да.

- Почему именно вы? Ведь помимо "Тризуба", здесь еще много других организаций...

- "Правый сектор" был инициирован "Тризубом ім. Степана Бандери"; соответственно, мы с самого начала играли в этом объединении ведущую роль. Потому что "Правый сектор" на данный момент не является четко структурированной организацией. Это такое народное движение снизу. Народное движение революционно настроенных граждан. И если в канун событий 30 ноября, когда мы только-только сформировали "ПС", это была, в основном, революционная молодежь, то на данный момент это уже люди из абсолютно разных общественных прослоек, из разных возрастных групп, и т.д.

- А какие общественные прослойки в основном представлены в "ПС"?

- Студенты, предприниматели, рабочие, селяне - практически все прослойки и все без исключения регионы Украины. Журналисты, которые приходят сюда спрашивают: "Вы же националисты, да? Как относитесь к русскоязычным?". А потом проходят по этажу и слышат: пол-этажа русскоговорящих ребят! То есть мы не делим людей за национальным или языковым признаком. "Правый сектор" - это и в самом деле общенациональное движение. На этих принципах мы будем разворачивать его и в дальнейшем.

- В "Правый сектор" входят организации, здорово отличающиеся друг от друга и по идеологии, и по принципу формирования. Как удается все это удерживать в рамках одной организации?

- Ну, нам Бог помогает, видимо. (Смеется). В данном случае это - основная, ведущая сила.

- На Бога надейся, а сам не плошай. Так как же?

- Мы заложили в основу "Правого сектора" такие принципы, которые, собственно, и позволяют координировать и объединять усилия абсолютно разных групп, которые вы назвали. Это не так уж сложно, как кажется. Желающие вести борьбу понимают, что для активной борьбы необходимы иерархия, дисциплина, какие-это общие принципы. Все это мы предложили - и у нас все хорошо. Никаких расколов или возражений у нас на текущий момент нет.

- Давайте напомним читателям, какие организации входят в состав "Правого сектора".

- В основе находятся "Тризуб ім. Степана Бандерм", "УНА-УНСО", "Карпатська Січ", "Білий молот", "Соціал-національна асамблея". Но есть тенденция к тому, что большинство людей в "Правом секторе" не будет принадлежать ни к одной организации. Именно такие люди присоединяются к нам в процессе борьбы.

- Какие отношение у "ПС" со "Свободой"? Многие радикально настроенные сторонники Майдана видят ситуацию так: в свое время на парламентских выборах масса людей, в том числе русскоговорящих, дали "Свободе" карт-бланш на более радикальные, по сравнению с остальной парламентской оппозицией, действия. Условно говоря, избиратель делегировал "Свободе" полномочия "дать Януковичу в морду". Но, став парламентской партией, "Свобода" неизбежно сдвинулась ближе к центру, стала более умеренной, и это далеко не всех устраивает. Зато есть "Правый сектор", который уже доказал свою радикальность в свете последних событий.
Вопрос: вы координируете свою деятельность со "Свободой", или каждый - порознь?


- Я уже говорил, что мы выступаем за единство всех сил Майдана. Мы не выступаем против "Свободы", она занимает свою нишу, это парламентская партия, пускай им Господь так же помогает в их борьбе. Мы не видим смысла вести какую-то конкурентную борьбу. У них точно так же прекрасные ребята стоят на баррикадах, пускай работают! Это только на благо.

Не исключено, что "Правый сектор", если уже будет мир, если мы выйдем из этой ситуации, - так же превратится в политическое движение. Потому что ребята об этом говорят, и для нас очень важно, чтобы хлопцы, которые проливали кровь на Грушевского и по всей Украину, - чтобы они вошли в политику и заняли достойное их место. Для нас эти хлопцы никогда не были и не будут "пушечным мясом". Не будет такого, чтобы мы за их счет решали какие-то свои политические конъюнктурные вещи.

"ИРЛАНДСКАЯ РЕСПУБЛИКАНСКАЯ АРМИЯ И "ШИНН ФЕЙН"? Я БЫ НЕ ХОТЕЛ ТАКИХ СРАВНЕНИЙ"

- Это ваше заявление - о готовящемся приходе "Правого сектора" в легальную политику - одних удивило, других разочаровало. Разочарованные говорят: когда их изберут в органы власти, они сдвинутся в центр и станут менее радикальными. Да еще и будут бороться на одном электоральном поле со "Свободой"...


- Ну, во-первых, мы говорим об участии в выборах только после полной перезагрузки власти. Для нас это принципиально: есть момент революционных изменений в государстве - и уже потом возможное участие в выборах в парламент и местные органы власти. До того времени говорить о каком бы то ни было участии в правительствах, выборах - нет никакого смысла. Нет, сначала мы проведем революцию, а затем будем готовы брать ответственность за будущее нации в том числе и на себя. Как это будет в плане конкуренции на электоральном поле - посмотрим. В политике возможны очень разные конструкции. Но все это будет видно позже. Сейчас об этом еще очень рано говорить. Сейчас нужно достичь тех основных целей, которые эта революция перед собой поставила: перезагрузка власти, конституционная реформа, и т.д.

- Дмитро, но вы же отлично знаете, что в Украина еще никогда не было перезагрузки власти...

- Вот мы и говорим, что власть надо перезагрузить революционным способом - и потом уже заниматься нормальной мирной жизнью.

- В будущем ситуация, видимо, изменится, но спрашиваю о текущем моменте: вас и политическую оппозицию Майдана можно сравнить, соответственно, с Ирландской республиканской армией и "Шинн Фейн"?

- (Смеется) Я бы не хотел таких сравнений в связи с тем, что на нас и так навешали ярлык экстремистов. Теперь еще могут привесить и ярлык террористов.

- А вы не экстремисты?

- Мы не экстремисты. Мы - революционеры, националисты и делаем то, что должны делать, выполняя свой долг перед народом. Экстремистом является власть. Мы же не крадем людей, не пытаем их, не садим их по тюрьмам и не издеваемся там над ними. Мы отстаиваем право народа на свободу, справедливость и зажиточную жизнь. Все! А право на восстание есть у каждого без исключения народа в тех случаях. Когда власть не отвечает критериям правильной власти, тогда люди восстают и меняют власть. Это закономерно и нормально.

"Я БОЛЕЕ УБЕЖДЕН, ЧТО СПЕЦСЛУЖБЫ СНИМАЮТ ВСЮ ИНФОРМАЦИЮ"

- Давайте поговорим о жизни "Правого сектора" здесь, на пятом этаже Дома профсоюзов. Скажите, почему бойцы спят в коридорах? Разве нельзя делать это в комнатах?


- Уже спят. Просто не хватает комнат. Мы делимся комнатами с профсоюза. Вот, кабинет, в котором мы с вами беседуем, - тоже профсоюзный. Но после 19 января, когда ситуация обострилась и перешла в иную форму революции, мы решили, что надо расширяться, и теперь люди находятся и в кабинетах тоже. Плюс к этому наши люди есть и на четвертом этаже - группы быстрого реагирования...

- Можете сказать, сколько всего у вас здесь людей? Если, к примеру, собрать разом все смены?

- Без комментариев.

- По скольку часов спят ваши бойцы?

- Ну, тут разные смены, да и у ребят - разные функциональные задания. Поэтому и со сном дело обстоит по-разному. Но мы даем возможность отдыхать. Тем более, что на время объявленного перемирия люди отдыхают намного больше. А тогда все спасли буквально по 2-3 часа, не больше.

- Любая армия, если не тренируется, теряет свои навыки. Где проходят учения и тренировки "Правого сектора"?

- Прямо на Майдане. И недавно одно информагентство снимало эти тренировки наших ребят.

- Чему посвящена основная масса тренировок?

- Защита от "Беркута", противодействие спецподразделениям МВД...Но помимо этого здесь все эти два с половиной месяца постоянно проводятся лекции по психологии, культурологии, здесь постоянно проходят концерты, к нам приходят и "Кому вниз", и "Сокира перуна", и Орест Лютий, и многие другие.

- И где эти концерты проходят?

- А вон там в фойе, где лифт. Там все это и происходит. То есть наши люди не только машут кулаками (смеется), а и стараются становиться лучше. И я убежден, что хлопцы и девчата, которые находятся здесь, в "Правом секторе", - это цвет нашей нации, и за ними будущее Украины.

- В "Правый сектор" входят несколько организаций, у каждой - свои жизненный уклад, устав, мировоззрение. Кто разрешает внутренние споры, если таковые случаются?

- Разве что на каком-то бытовом уровне... В "ПС" есть две функциональные структуры. Это політичний провід "Правого сектора", куда входят руководители составляющих его организаций; и Штаб, который занимается уже непосредственной деятельности нашей структуры здесь, на Майдане. А сейчас еще и координирует деятельность областных структур "ПС". Работа налажена, никаких проблем не возникает.

- Какие-то электронные устройства бойцам позволяется использовать? Я не только о телефонах, но и о разного рода планшетах, различных гаджетах...

- Да позволяется.

- Не боитесь, что какие-то вещи могут пеленговаться?

- Я более чем убежден в том, что спецслужбы снимают всю информацию. Но может в этом есть и плюс (улыбается).

- Какой же?

- Они должны знать: такой прогулки по Майдану, какую они планируют, у них не выйдет. "Самооборона" Майдана насчитывает уже очень много людей. Вчера была озвучена цифра в 10 тысяч. И это люди, которые знают, во имя чего они здесь находятся. Поэтому мы считаем себя сильными и не собираемся бояться и прятаться.

- Как происходит неофициальный обмен тактической информацией? Грубо говоря, как и куда подвезти еду, экипировку, боеприпасы...

- Ну, боеприпасы мы не подвозим (улыбается). Но подвозим все необходимое и очень благодарны людям, которые буквально со всего мира нам помогают и финансами, и вещами.

- Помогают именно "Правому сектору"?

- Да.

- А каким образом это происходит? Посылки присылают?

- И посылки присылают, и сам привозят. Вроде только 5 минут назад в группу "ПС" в Фейсбуке заходил - а уже есть несколько новых предложений, контакты тех, с кем надо связаться, и так далее. Ну, у нас есть отдел материально-технического обеспечения, и все, что поступает, проходит через этот отдел.

- Есть ли в "Правом Секторе" своя контрразведка, которая занимается агрессивными действиями власти по отношению к вашей организации? И я имею в виду не только физические подразделения здесь, на Майдане, но и свои источники в МВД, СБУ, других компетентных структурах.

- Мммм...давайте следующий вопрос.

- Женщины в вашей организации есть?

- Да, девушек очень много, и мы им очень благодарны, потому что во время активных действий на Грушевского из девушек были сформированы медицинские группы, и они вытаскивали наших раненых ребят. Они занимаются и нашим блоком питания, и другими направлениями.

- А были ли среди них те, кто бросал коктейль Молотова?


- Следующий вопрос.

- Переходим к лобовым вопросам. Дмитро, где "Правый сектор" хранит свое оружие? Никто ведь не поверит, что у вашего боевого подразделения, которое само заявляет, что у власти легкой прогулки не получится, нет какого-то оружия помимо коктейлей Молотова и пары заточенных палок.

- (Рутинно) Я уже отвечал на этот вопрос: у нас на пятом этаже нет боевого оружия.

- А вне пятого этажа?

- А тут уже я не знаю, я могу отвечать только за "Правый сектор". Но когда был подписан приказ по МВД относительно использования огнестрельного оружия, мы обращались к собственникам легально зарегистрированного оружия с просьбой создавать группы огневого прикрытия. С тем, чтобы если в нас будут стрелять, эти люди не сидели бы, а делали то, что необходимо для защиты.

- Но в случае силовой атаки власти ваши ребята возьмут в руки огнестрельное оружие?

- Сейчас вопрос об этом у нас не стоит, нам хватает тех средств, которые у нас есть.

- Я об этом спрашиваю, потому что, согласитесь, это несколько странно - когда люди с оружием будут защищать от "Беркута" боевое подразделение, у которого в руках будут палки...

- Ну, если власть здесь начнет бойню, то никто не пойдет, как овцы, на убой.

- То есть что-то все-таки может появиться?

- (С лукавой задумчивостью) Все может быть...

"ЗДЕСЬ БЫЛ ПРОВОКАТОР, ОН ИСЧЕЗ И БОЛЬШЕ НЕ ПОЯВЛЯЛСЯ"

- В отличие от большинства рядовых активистов Майдана, которые знают, что, в принципе, всегда могут вернуться по домам, у вас ситуация принципиально иная: подавляющее большинство людей находится в очень плотной разработке спецслужб, ваши семьи по всей Украине находятся под надзором, их дома неустанно "пасут". Как ваши бойцы и вы лично с этим живете?


- Я занимаюсь тем, чем занимаюсь, уже 25 лет. И моя жена, когда выходила молодой девушкой за меня замуж, знала, за кого выходит. Понятно, что ничего приятного здесь нет: я - живой человек, и наши ребята - тоже живые люди. Но мы знаем, во имя чего мы все это делаем. В том числе и во имя наших семей, наших детей и внуков. Поэтому будем бороться и идти до конца.

Когда появилась информация о том, что беркутовцы вывозят свои семьи из Киева, я поставил в социальной сети пост о том, что "Правый сектор" никогда не воевал, не воюет и не будет воевать с женщинами и детьми. Мы не те нелюди из "Беркута", которые бьют журналистов и медиков. Но у них другие "панятия". Это два мира, которые враждуют друг с другом. Мы понимаем опасность, моя семья находится под охраной наших ребят, семьи провідного членства так же охраняются.

- А семьи рядовых ребят? Ко всем ведь охрану не приставишь...

- Там, где мы можем, - предоставляет поддержку. А где не можем - там не можем. Мы же не всемогущи.

Вы сами видели, сколько времени "Правый сектор" называли провокаторами - до 19 числа, когда наши ребята ходили в масках и не позволяли снимать на этаже и т.д. Мы обезопасили от преследований очень многих, большинство рядовых бойцов мы не "светили" и не "светим", поэтому угрозы там гораздо меньше.

- Вы говорите о двух мирах, которые воюют друг с другом. И здесь слово "провокаторы" возникает уже в другом контексте. Ведь могут быть провокаторы, внедренные в один мир - другим миром. Вы допускаете, что на этом этаже могут быть внедренные властью провокаторы?

- Да. И уже даже были провокаторы, которые выставляли видео с пятого этажа.

- Но вы вычислили этих людей?

- Ну, он исчез и больше не появлялся.

- Исчез в самом начал функционирования Майдана? Или в середине?

- В середине.

- Его ищут?

- Мы сейчас не видим в этом необходимости.

- ...Потому что по всему миру такие боевые организации, как ваша, не "спускают" таких вещей.

- Сейчас такой необходимости нет. Ну, пришел человек, сделал подлость - и пошел. Пусть это будет у него на совести.

- Но ведь здесь, на 5 этаже, могут еще оставаться засланные козачки?

- Могут. И я более чем убежден, что здесь есть инфильтрованная агентура.

- Тогда каким образом вы можете уберечь самую важную информацию от этих людей?

- Самая важная информация сберегается без проблем. Утечек из верхнего эшелона "Правого сектора" нет, мы это уже неоднократно проверяли. И нам этого достаточно.

- Мы видели лица тех активистов, которых пытали, я уж не говорю о погибших ребятах. У вас тоже есть свои потери на этой войне в лице Михаила Жизневского...

- Да, из УНСО.

- Вы понимаете, что если вас захватят, то пытки могут быть гораздо более серьезными?

- Отдаю себе в этом отчет. Но ребята охраняют.

- Это понятно, но речь не только о вас, но и о всех остальных. Сами хлопцы к этому готовы?

- Думаю, что да.

- Хотя пока, не дай Бог, не пройдешь через это - не знаешь, сможешь ли выдержать...

- Согласен. Да и у каждого человека - свой болевой порог. Но сейчас такая ситуация...

- А как вы относитесь к звучащим время от времени неофициальным обещаниям "Беркута" про то, что "Правый сектор", если что, они будут "валить" особенно люто?

- Ну, это закономерно, потому что на Грушевского мы были самыми активными. И они считают нас своими врагами. Да, это закономерно.

Евгений Кузьменко для Цензор.НЕТ Источник: http://censor.net.ua/r269382 Источник: http://censor.net.ua/r269382

Правий сектор

  • 03.02.14, 17:46
ПРАВИЙ СЕКТОР
Нації волю!
Коментар “Правого сектору” щодо домовленостей з СБУ та МВС щодо звільнення полонених

ЗМІ поширили інформацію про те, що представники “Правого сектору” та воїнів-афганців провели переговори з високими чинами МВС та СБУ і домовилися про звільнення полонених учасників акцій протесту в обмін на розблокування КМДА та вулиці Грушевського.

З цього приводу ми заявляємо, що ініціатива у переговорах належала воїнам-афганцям. Ми, одначе, її певною мірою підтримуємо, адже розуміємо важливість звільнення полонених. Ми не можемо гарантувати розблокування КМДА, котра не перебуває під нашим контролем, одначе повторно заявляємо, що готові відвести своїх людей із вулиці Грушевського за умови звільнення полонених та припинення їхнього кримінально переслідування.

Водночас наголошуємо, що в даному випадку мова йде про тактичні моменти нашої боротьби. Наші стратегічні ці залишаються тими ж самими, що й на початку.

Щодо переговорів.

  • 27.01.14, 23:26
В разі,якщо Яценюк,погодиться на посаду,Правий сектор повинен продовжувати боротьбу.Тільки повна зміна влади.Ніяких сепаратних переговорів .Влада Регіонів повинна бути знищена повністю. Не добити бандитів-злочин перед народом.!Слава Революціі!