На два дні до Донецька з’їздив корінний галичанин

       ЦІКАВИНКИ

© Газета.ua

На два дні до Донецька з’їздив корінний галичанин

17:03 3.11.2011

– Посперечався з колегами зі Львова, що сфотографуюся з донеччанами, буду говорити українською, і ніхто мені морду не наб’є, – перестріваю двох перехожих на пл. Леніна в центрі Донецька. 12 жовтня, середа, 15.00. Надворі похмуро, почав накрапати дощ. За спиною величезний пам’ятник вождю. На мені – чорна футболка із зображенням Степана Бандери.

(клацайте на фото, щоб збільшити)  – Да кто б тебя бил, – доброзичливо відказує бородань у джинсовій куртці. – Давай сфотографируемся.  Кличу двох дівчат, що стоять поруч і чують мої пояснення. За кілька мет­рів швидко крокують дві жінки – із вигляду мати з донькою. Доганяю їх і прошу долучитися до фотографії. Жінки слухають, сповільнивши ходу.  – Идем фотографироваться! – азартно каже мати. Розвертаються, вимахуючи пакетами.  Двоє скейтбордистів, які сховалися від дощу під каштаном, відмовляються. Повторюю їм свою легенду двічі.  – Ми зрозуміли, але не хочемо фотографуватися, – відказують.  Вдається загітувати хлопця студентського віку, що укривається від косого дощу за постаментом пам’ятника. Діє аргумент, що через нього мокнуть люди, які чекають на фото.  За хвилину знаходиться й фотограф – чоловік, років 35, у світлій класичного крою куртці, з кейсом у руках. Переходить на українську:  – Може, не так добре, як ви, але ми також уміємо.  Прошу зробити кілька кадрів із різних ракурсів. Махаємо руками, передаючи вітання до Львова.  – Львовяне, мы не звери! – викрикує старша з жінок.