Правда про Бабин Яр/Продовження2/

Перша згадка в пресі про Бабин Яр

Важливу інформацію про Бабин Яр можна віднайти в
«Красной звезде». Ще 1993 року київські архіви не хотіли
видати для перегляду примірники цієї газети за 1941 рік.
Мабуть, тому, що газета мусила брехнею прикривати або
виправдовувати жахливі невдачі Червоної Армії. Одначе огляд
примірників 1942 — 44 років пояснює, хто і чому вигадав казку
про воєнну трагедію Бабиного Яру.

Першу згадку про
Бабин Яр у радянській пресі ми знайшли у статті «Киев»,
написаній Іллею Еренбургом з нагоди першої річниці окупації
Києва («Красная звезда» 27.IX.42 р.). У відносно обсяговій
статті ледь не одним реченням сказано про цю «найстрашнішу
різню» за всю історію людства:

«Год назад на
кладбище в Бабьем Яру расстреляли пятьдесят пять тысяч
киевлян. Расстреливали из пулеметов. С тех пор не проходит дня
без казней. На стенах города можно прочитать: «За акт саботажа
германскими военными властями расстреляны 300 преступников. В
Дарнице недавно повесили двух женщин за укрывательство
красноармейцев».

Спочатку треба звернути увагу на
вислів І.Еренбурга «на кладбище в Бабьем Яру». Схоже, це не
мовна або друкарська помилка. У своїй статті Еренбург
суперечить Молотову, який у дипломатичній ноті дев’ять місяців
тому однозначно вказав, що розстріл провадився на жидівському
кладовищі. Суперечність поміж Молотовим та Еренбургом щодо
місця винищення більш як 50 тисяч киян мало кілька причин,
тому потребує детальнішого пояснення.

Еренбург у своїй
статті говорить про старе, вже тоді занедбане та
невикористовуване (позаяк не було доброго під’їзду)
Кирилівське кладовище. З другого боку, жидівське кладовище,
згадане Молотовим, було біля головного русла Реп’яхівського
Яру, який починався від того цвинтаря. Лише в найліпшому разі
можна написати, що жидівське кладовище було «побіч», «біля»
або «над» Бабиним Яром, але ніяк не можна сказати, що воно
було у «Бабиному Яру».

Еренбург походив з давньої
багатої київської родини та дуже добре знав своє родинне
місто. Він, безсумнівно, щороку відвідував могили своїх
предків на жидівському цвинтарі й знав, що там чи у
Реп’яхівському Яру, який його перетинав, не можна утаїти
поховання 55 тисяч чи то розстріляних, чи то отруєних
громадян. Еренбург також знав, що на протилежному боці вулиці
Мельникова було велике православне кладовище. Тому в час, коли
ще не було факсів, Еренбург, мабуть, нашвидку та самовільно
вирішив поправити Молотова й «перенести» місце винищення киян,
аби було правдоподібніше, на віддалений, забутий і занедбаний
Кирилівський цвинтар, що між глибокими ярчаками Бабиного Яру.
Нині цей забутий цвинтар став урочищем, де кияни, любителі
спокою і свіжого повітря, насолоджуються життям, не знаючи, що
колись тут було кладовище.

Еренбург перед війною
багато років проживав як кореспондент у Західній Європі, отож,
мабуть, не знав, що в далекому кінці Бабиного Яру на Сирці
ЧеКа ховала в одному з ярчаків свої жертви. Тому він не
повинен був натякати про Бабин Яр.
Мабуть, усе це
трапилося через брак під час війни засобів швидкого обміну
інформацією. Еренбург був у Алма-Аті, Лозовський — у
Куйбишеві, а Молотов — у Москві. Вочевидь, вони не домовилися
щодо місця винищення. І це нам дало змогу побачити, що
воєнна трагедія Бабиного Яру (спершу — жидівського
кладовища) — вигадка, аби приховати звірства НКВД і особливо
ЧеКа в Києві супроти українців.

На недосконалий у
цей час обмін інформацією додатково вказує змінена Еренбургом
кількість жертв у Києві: у Молотова їх було 52 000, а в
Еренбурга стало 55 000. Не схоже, що це друкарська помилка.


Тижнем пізніше, 3.Х.42 p., «Красная звезда»
опублікувала статтю «Фашистский произвол в Києве», підписану
воєнним кореспондентом ТАСС. Ця стаття ?рунтувалася на
інтерв’ю з киянами, які перебралися через фронт до «Большой
земли». Кореспондент ТАСС пише про «кривавий терор німців» у
Києві і як найгірший його прояв наводить факт розстрілу
німцями порушників (які запізнилися лише на десять хвилин)
комендантської години. Однак ні цей неназваний кореспондент,
приписаний до «действующей армии», ні численні біженці-кияни
тоді ще нічого не знали (тож і не згадали) про масові
розстріли у Києві. Відомо, що російськомовна нота Молотова у
«карманному» виданні для кожного політрука про «казнь» у Києві
також не згадувалася. Отож «указ» Інформіндєлу про те, що в
пресі СРСР від 27.IX.42 р. можна натякати про винищення
громадян у Києві, дійшов до Совінформу та Еренбурга, але не
дійшов до прифронтового кореспондента ТАСС. Виглядає так, що
обмін інформацією поміж Інформіндєлом і ТАСС ще не узгоджено.
Стаття І.Еренбурга у «Красной звезде» від 27.IX.42 p. — доказ
цього.

Місяцем пізніше у статті "Гитлеровцы ответят за
свои злодеяния" головний редактор "Красной звезды" у
Куйбишеві, спираючись на таємне англомовне видання ноти
Молотова, натякнув "по указанию" одним реченням про розстріл у
Києві 52 000 людей, не згадуючи про Бабин Яр або жидівське
кладовище.

Через півтора місяці після цієї публікації
- 19.ХІІ.1942 - "Красная звезда" знову представила статтю -
"Про існування гітлерівського плану винищення єврейського
населення Європи", підписану «Информбюро Наркоминдела". У ній
детально розписано, де, коли і як німці винищують – через
розстріли, електрикою, отруйними газами - жидів, особливо у
Польщі.

Одну третину статті присвячено винищуванню
жидів на окупованій території Радянського Союзу, але не
йдеться про Бабин Яр. Одначе в одному реченні є натяк про
жертви Києва, яких "змішано" з жертвами Дніпропетровська —
разом 60 000 жертв. Наркоміндєл Молотова не був готовим
брехати про винищення киян та послідовно уникав назви Бабин
Яр.

У "Красной звезде" від 23.ХІІ.1942 було вміщено
звіт про святкування 25-річчя Радянської України в... Уфі.
Того самого дня ця військова газета цитує довжелезну доповідь
"Председателя СНК УССР" Л. Корнійця, де читаємо:


"Кому не известны чудовищные зверства гитлеровцев
на Украине! Немецкие звери в украинской столице Києве
организовали чудовищные погромы. Только в первые месяцы
немецкие бандиты истребили 85 тысяч мужчин, женщин, стариков и
детей".

Там немає згадки про місце у Києві, де ця
різня відбулася. Однак тут сталася "помилка" — замість 5 000
жертв подається число 85 000.

У травні 1943 року
німці віднайшли могили 10 000 українських жертв ЧеКа/НКВД у
Вінниці. НКДВ злякався, що німці розкопають братські могили
українських жертв ЧеКа/НКВД з 30-х років у Бабиному Ярі.
До «праці» залучили Совінформ із Соломоном Лозовським, на чолі
поставили І.Еренбурга і В.Гроссмана - як кореспондентів і
літераторів. У "Красной звезде" від 12.V.1943 у статті
"Очередная провокация фашистских людоедов", підписаній
Совінформом, автори передбачливо зазначають: "Огромное
количество трупов советских людей, погибших от рук фашистских
людоедов, немцы могут обнаружить в Бабьем Яру Киева".


Це одне речення у тій пропагандистській статті
завершує огляд совєтської преси, яка до часу визволення Києва
більше й словом не натякнула на ту жахливу подію у третьому
щодо важливості місті Радянського Союзу. Хоча Еренбург
видрукував статтю з нагоди 1-ої річниці окупації Києва, влітку
1943 року Радянський Союз почувався таким збентеженим
німецькою акцією розкриття братських могил жертв ЧеКа/НКВД, що
вирішив у своїй пресі промовчати 2-у річницю окупації та
"зверств немцев в Киеве". Крім того, у цій статті Совінформ
подає довгу низку місць, де можна віднайти жертви німецьких
злочинів. Насправді це вказівка, де нам шукати кістяки і
могили не жидів, а жертв переважно жидівського ЧеКа та НКВД.


Можна лише здогадуватися, що СРСР не хотів згадувати
Бабиного Яру. Однак НКВД, настрашений розкриттям могил
їхніх жертв у Вінниці, яким зайнялися німці, та спровокований
вискоком І.Еренбурга, вирішив відвернути увагу від справжніх
могил 30-х років та зосередився на ярчаках поряд з жидівським
кладовищем. Бо там не було жодних могил. НКВД створив легенду,
нібито німці спалили трупи жертв у вересні 1943 року, а попіл
і кістки розвіяли полями.

З розгляду радянської
преси випливає висновок, що пропагандистська "качка"
Наркоміндєлу про винищення киян німцями з самого початку була
розрахована лише на Америку і Велику Британію. Згодом, влітку
1943 р., її обережно поширили і в самому СРСР. Інакше "різню"
52 000 киян, а згодом більш як 200 000, було б так само
забуто, як потоплення у Чорному морі 200 000 мешканців Криму,
спалення живцем 200 000 одеситів та винищення 600 000
львів’ян.

РАДЯНСЬКА ПРЕСА МОВЧИТЬ ПРО БАБИН ЯР
ПІСЛЯ ВИЗВОЛЕННЯ КИЄВА

Першу згадку про Бабин Яр
(ледь не десять слів) знаходимо у московській "Правде" у
листі-подяці товаришу Сталіну від 40 000 мешканців Києва за
їхнє визволення 6.ХІ.1943. Там уже збільшено кількість жертв,
а саме: "расстреляно в страшном Бабьем Яру... более 100
тисяч".

Такий же скупий опис трагедії Бабиного Яру
вміщено і в "Київській правді" від 1.ІІІ.44. - у звіті
державної комісії, очолюваної М.Хрущовим. Тут лише якихось
півтора речення про "найбільший мор за всю історію людства".
"Свідки розповіли, що вони бачили, як німці кидали в яр
немовлят і закопували їх живцем разом з убитими й пораненими
батьками. Було помітно, як шар землі ворушився від руху ще
живих людей".

Зате у статті є набагато більший
опис спалювання тіл (420 слів), у якому стверджується, що під
час роботи Комісії можна було "переконатися у звірствах,
вчинених над російським населенням під час окупації Києва
німцями".

1945 року в Москві видано книжку-брошуру
"Злодеяния немцев в Києве" (автор К.Дубина), де слова "Бабин
Яр" вжито чотири рази. Там вказано на жидів як на жертви того
злочину.

1947 року Еренбург туманно описав події в
Бабиному Яру у книжці "Буря", обсягом більш як 700 сторінок.
"Точний" опис жидівської трагедії у Бабиному Яру, що
?рунтується на свідченнях очевидців, в основному артистки
лялькового театру Д.Пронічевої, КГБ видрукувало 1966 року в
книжці А.Кузнєцова. Після чого тема Бабиного Яру на багато
років зникла з радянських видань.

КОМУНІСТИЧНЕ
ПІДПІЛЛЯ У КИЄВІ НЕ ЗАВВАЖИЛО ВИНИЩУВАНЬ У БАБИНОМУ ЯРУ АЖ ДО
ОСЕНІ 1943 РОКУ

Винищення киян чи жидів у Бабиному
Яру промовчали й комуністи-підпільники Києва на чолі з
Володимиром Кудряшовим. Комуністичне підпілля у Києві мало
тоді 250 законспірованих радіопередавачів і досить детально
звітувало по радіо Великій землі, зокрема про німецький терор
стосовно киян. Однак про винищення сотень тисяч людей у
Бабиному Яру або десь у Києві вони чомусь не звітували, хоча
їхній підпільний центр був на Лук'янівці, поряд з Бабиним та
Реп'яхівським ярами.

ОДИНОКИЙ ДОКУМЕНТ
БІЛЬШОВИЦЬКОГО ПІДПІЛЛЯ ЩОДО БАБИНОГО ЯРУ У КИЄВІ – ЦЕ ЛЕТЮЧКА
З ОСЕНІ 1943 РОКУ ПРО ВИНИЩУВАННЯ НІМЦЯМИ УКРАЇНЦІВ


1993 року було зроблено перегляд документів
підпілля в партійних архівах Інституту історії при ЦК
Компартії України у Києві та московських архівах. Тоді Москва
й не згадувала про Бабин Яр. У Києві переглянули всі документи
на цю тему, а саме: дві теки щодо підпілля у Києві.


Перша з них становила 302 сторінки "звітів, доповідних
записок організаційно-інструкторського відділу ЦК КП(б)У". Там
знайдено одну сторінку, і то без дати, зі звіту про діяльність
київського підпілля. Цей звіт, який видавався
найправдоподібнішим, було виготовлено, мабуть, 1945 року. На
цій сторінці стандартний післявоєнний опис винищення жидів
зафіксовано десь у 65 словах. У другій теці було 187 сторінок
таких матеріалів, з яких тільки одна сторінка про трагедію у
Бабиному Яру. З контексту можна зробити висновок, що цю
сторінку під заголовком «Громадяни й громадянки м. Києва»
більшовицьке підпілля надрукувало наприкінці вересня 1943
року. У ній читаємо:

"Хто з киян не знає про німецькі
гестапівські справи в "Бабиному Яру". Скільки сотень тисяч
загинуло там мешканців Києва за два роки панування німецьких
"визволителів". Кривава рука німецького гестапо замучила
більше половини населення Києва".

УКРАЇНСЬКЕ
ПІДПІЛЛЯ ОПИСАЛО НІМЕЦЬКИЙ ТЕРОР, АЛЕ НЕ ЗАВВАЖИЛО МАСОВОГО
ВИНИЩЕННЯ КИЯН

У першому числі чільного часопису
бандерівського підпілля у Києві "Ідея і чин" у статті "Герої
наших днів" автори перелічили всі втрати українських
націоналістів до листопада 1942 року, включивши навіть
мельниківців разом з поетесою Оленою Телігою. Проте й вони ні
словом не згадали про знищення 100 000 киян у Бабиному Яру або
додаткових 95 000 жертв в інших частинах Києва.


Делегація мельниківців до "столиці України та княжого
города" Києва на чолі з професором Краківського університету
Володимиром Кубійовичем описала свій побут у Києві наприкінці
жовтня 1941 року в низці статей у тижневику "Краківські
вісті". Там, зокрема, згадувалося, що "жидів вивезено за
місто". Один з тодішніх свідків Ярослав Гайвас (з 1955 р.
в Америці) досі мовчить про побачене — певне, зі страху перед
нашими "всемогутніми відвічними сусідами". У 10-томній
"Енциклопедії українознавства" під редакцією проф. Кубійовича,
виданій Науковим товариством ім. Шевченка в Парижі у 1955 - 89
роках, немає й згадки про Бабин Яр. Зате у англомовній
5-томній версії "Encyklopedia оf Ukrаіnе", виданій 1988 р.
Торонтонським університетом, Бабин Яр згадано як місце страти
3 000 жидів. Як загальне число інших жертв гітлерівців у
Бабиному Яру подано 150 000.

Останніми роками НТШ
вирішило "виправити помилку" старої енциклопедії
проф.Кубійовича. Редактором 11-го – доповнювального - тому,
виданого українською мовою влітку 1995 р. в Мюнхені, став
проф. Аркадій Жуковський з Парижа. Видавничі географічні дані
вказують, що стаття про Бабин Яр не могла бути об'єктивнішою.
Кілька років тому у Франції та Німеччині видано закони, що
забороняють сумніватися в масштабах жидівської катастрофи. У
Німеччині стаття 130 передбачає за це від 3 місяців до 5 років
ув'язнення, а штраф становить 30 000 доларів.

НТШ у
Парижі було ознайомлене з аерофотознімками та прив'язкою
Бабиного Яру від 1991 року. Статтю про Бабин Яр доручено було
написати Вікторові Коптілову з Києва, який 15 років працював у
Франції для ЮНЕСКО, а тепер викладає у Державному інституті
східних цивілізацій у Парижі. Щоб не потрапити до суду й не
втратити роботи та пенсії, проф. В.Коптілов без жодних
пояснень збільшив кількість жидівських жертв до 100 000,
натомість промовчавши про українські жертви ЧеКа у Бабиному
Яру. Загальну кількість загиблих визначив у 150 000 – 200 000
тис. Мабуть, це не випадково, бо коли 1992 року французький
ревізіоністичний науковий місячник Rеvue d’Histoire
Revisioniste опублікував статтю про перебільшені масштаби
"різні" у Бабиному Яру, удокументовану аерофотознімками Києва,
- редактора покарали матеріально, а видання закрили. А тим
часом про історичну важливість аерофотознімків завважено у
статті в "Нью Йорк Таймс" від 1989 року на тему злочинів НКВД
над берегом Дніпра та в Катинському лісі Білорусі.

З
аерофотознімків Києва на тоді ще не використовуваній частині
православного цвинтаря (а тепер на терені телевежі й
військового кладовища), видно низку свіжих могил — разом
близько 2000 — здебільшого українських жертв гітлеризму.
Другий, менший рядок могил (приблизно 500 жертв НКВД з весни
1944 р.), видно за парканом Сирецького концтабору. Ці могили
віддалені на 200 метрів на захід від ярка Бабиного Яру, де
поховано перед 1933 роком сотні тисяч жертв голодоморів і
терору ЧК— НКВД. Кільканадцять років тому на місці Сирецького
табору і братських могил було зведено Сирецький жилий масив.


НАВІТЬ ЗА ДОБИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ "НЕЗАЛЕЖНІ" НАУКОВЦІ
МОВЧАТЬ, КОЛИ ЦЬОГО ВІД НИХ СПОДІВАЮТЬСЯ УРЯДОВІ ЧИНОВНИКИ


На підтвердження думки про наявність братських
українських могил і відсутність могил жидівських у ярках поряд
жидівського кладовища у Києві, спробували звернутися до
директора Інституту картографії у Харкові полковника Ігоря
Смілки. У ділянці аерофотознімків І.Смілка – знавець світової
величини. Колись він проживав кілька років на Кубі, де для
радянського міністерства оборони готував військові карти
Середньої та Північної Америки. І.Смілка з радістю прийняв
пропозицію подивитися на унікальні історичні фото столиці
України воєнного часу й був у захваті від чіткості зображення.
Він зауважив, що така якість не була доступною радянським
військам навіть після 1945 року. Майже рік ми чекали, що
полковник Смілка, з почуття патріотизму підготує нам письмову
експертизу, щоб опублікувати її в місячнику "Військо України".
На жаль, він так і не наважився.

Тоді ми особисто
звернулися до Інституту картографії при Московському
університеті. Однак, схоже, директорку інституту професора
Надію Верещаку хтось заздалегідь попередив, що віднайдено
аерофотознімки Бабиного Яру. І вона відмовилася навіть на них
подивитися. За Незалежності та демократії "незалежні" науковці
продовжують мовчати, позаяк цього від них сподіваються урядові
чиновники. Знімки Києва урочисто вручили Л.Кравчуку, тоді
Президенту України, і Д. Павличку під час їхніх перших
відвідин США. Та, як ми й передбачали, від них не було жодного
відгуку.

БАБИН ЯР - ЦЕ ТРЕТЯ ВАГОМА ЛЕГЕНДА
ЖИДІВСЬКОЇ КАТАСТРОФИ, НАУКОВА ПЕРЕОЦІНКА ЯКОЇ НИНІ
ВІДБУВАЄТЬСЯ

1990 року Ізраїль «відкликав» першу
страшну легенду про те, що німці робили з жиру замордованих
жидів мило. 5 травня цього ж року про «відкликання» повідомили
світ видання "Джерузалєм Пост Інтернашіонал", "Нью Йорк Тайме"
і вся відома преса Заходу.

Двома місяцями пізніше (16
липня 1990 року) офіційно було зменшено число жертв Освенціма
- з 4 000 000 до 1 100 000, а 1993 року - до 800 000. Дещо
пізніше, а саме 1 січня 1994 року, "Нью-Йорк Таймс" пішов
далі, вмістивши статтю під заголовком "Не варто повністю
припиняти процес переоцінку жидівської катастрофи". У цій
статті зазначається, що не можна довіряти емоційним і
суперечливим свідченням "очевидців", бо більшість з них
перебувають під впливом так званого синдрому уцілілих в
катастрофі.

ПРАВДУ ПРО БАБИН ЯР КОНЧЕ ПОТРІБНО
ВИВЧАТИ В УСІХ УКРАЇНСЬКИХ ШКОЛАХ

Не знаємо, як в
Ізраїлі чи Києві, але в жидівських школах-єшівах в Америці
дітям змалку втовкмачують про кровожерність і варварство
українців, їхню участь у знищенні жидів у Бабиному Яру та що
Бабин Яр — місце найбільшої могили та найбільшого масового
вбивства в історії жидівства. Однак настав час наукової
переоцінки. Тож і наших українських дітей уже треба
підготувати, аби в майбутньому вони знали, як боротися за
правду та проти паплюження честі їхніх дідів нашими одвічними,
а в цьому столітті неввічливими сусідами. Сумніваємося, що
після переоцінки кількості жертв комуністичного терору
жидівська громада захоче добудовувати музей Бабиного Яру в
Києві. Насправді його мають будувати українці - в пам'ять
жертв ЧеКа і НКВД в Білогородці, Биківні та Бабиному Яру. Він
нагадуватиме сучасникам і прийдешнім поколінням, якою ціною
далася українцям незалежність України та як нею потрібно
дорожити.

Тетяна ТУР, США
"Вечірній Київ",
16 березня 1996 р.