Сьогодні опівдні до мене приходив янгол. Він був без крил і без пам’яті. Він кричав і крутив головою, тягнув до мене руки, падав на коліна, знову зводився на ноги . Кликав з собою. Але Я не могла зрозуміти куди саме, чи то в рай, чи то в пекло? На його обличчі були шрами, з безлічі порізів на руках йшла кров. Балакав він незв’язно, то благав мене кинути все і стати сильною, то спуститися до низу, то піти вгору.
- Ти ж картаєш себе, нівечиш своє життя! А там, нічого не зміниться…. Там всі такі! Ні! Ні! Ти чиста, пішли вгору там
залічать рани, будеш жити далі… - І так постійно.
Звук його голосу різав простір. Коли Він зривався на крик, доводилося затуляти руками вуха.
Я вже вся була в його крові.… Де його крила?.. На спині виднілося тільки два широких порізи. З одягу на ньому були обривки його білого одіяння, рвані шматки в деяких місцях були обгорілі.
Його очі видавали його
безумство так само чітко, як і те що Він казав.
- Твоє життя зділилося на два моменти: те що було з ним, і те що зараз. Але зараз НІЧОГО
НЕМАЄ! ЧУЄШ! Пішли вже! Ти вирішила куди?!
Він мав рацію….. Безсоння, заспокійливі, байдужість. Зрештою Я маю перетворитись на доволі
холоднокровну істоту.
- втратив крила через тебе, чуєш! Я не міг дивитися як ти перетворюєшся! А тепер дивись на що перетворився Я! Після того, як впав. Ні! Не злетів з неба, як в казках, А ВПАВ! Я мав зберегти тебе! А що мені берегти?! Від тебе має
залишитися тільки, байдужість!
Я плачу….
- Нарешті….Йди до мене….
Разом ми всіх переможемо….
Хочеш скажу тобі таємницю?...Він тебе теж кохає.