Нема з ким...

Дивимося один на одного з острахом, почервонілі обличчя через випадкову зустріч на вулиці. Немає куди діти руки….. - Првіт - ковтаючи букви. -Привт. Трохи оговтавшись.... - Як справи? - Добре. Твої як? - Теж добре. Нічого більше не поєднує, немає про що розмовляти…. Тільки руки стискаються. Це мало колись трапитись. Земля кругла, як то кажуть. - Куди прямуєш? - Та так…А ти куди? - Та, тамм… Розмова вичерпана… Її погляд змінюється. - Ну Я вже піду.. Здається надії більше немає. Від чого ж так боляче? Стільки ж часу минуло…. Ні про що думати не можу, що сказати?... - Я теж поспішаю. Може якось ще зустрінемось. - Так…мабуть. Бувай. Одна важлива її річ. - Мені нема з ким рахувати зорі! - Що? - Кажу! Мені нема з ким рахувати зорі,...дивитися комедії,…нема кому посміхатися. - Нічого, минеться... Бувай.