хочу сюда!
 

Алинка

28 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 27-37 лет

Але на превеликий жаль,то не так.





Над селом Немовичі лунає жалібний голос церковного дзвону. Завтра Маковія.
З
букетом польових квітів  на кладовище іде поволі  , до часу посивілий
чоловік. Іде на зустріч з Нею, з тою,яку кохав коли була живою,яка ніяк 
не покидає його в тривожних теперешніх снах і яка пішла від нього в
інші неземні світи в такий же спекотний день напередодні Маковія.
   На пам"ятнику її фотознімок -усміхнена. І йому здається,що Вона
посміхається і радіє,що прийшов. Допитливі ,примружені очі,мовби
запитують,як його справи,як живуть сини,чи женився старшенький і як
справляється з роботою меншенький?...
  Кладе на гранітну плиту квіти,запалює свічку. Мерехтить,похитується
вогник. Навколо серпневе багате і щедре на урожай поле,високо в голубому
безхмарному небі кружляє яструб,з ближнього від кладовища лісу чути
перегукування грибників,на полі,на своїх "сотках" длубаються
жінки-звичайний літній сільський день.
   Присідає біля могили. Мимоволі у пам"яті зринає минуле.Те минуле,яке
так швидко пролетіло,що й не віриться,чи воно було. Було, звичайно
було.Зринають спогади туманні і яскраві. Всього було в житті; туманних
не менше,ніж світлих, але пам"ять зберегла більше
приємних і яскравих, може тому, що вже така людська природа-здатність запам"ятовувати
тільки приємне і добре.Та й негоже недобре згадувати про тих кого вже ніколи не побачиш,і які вже предстали на Божому суді.
   ...Повернувся з армії. Прийшов провідати хрещену матір і там
зустрівся з Нею, з миловидною дівчиною-гуцулкою. Припала до душі її щира
вдача та гуцульська співуча говірка.
    Невдовзі справили весілля і Вона перейшла жити до його батьків. Роки
були тяжкі.Обоє працювали зранку до ночі щоб жити самим і щоб жили
літні  батьки,а потім і його діти.
Увечері зустрічалися і від втоми не хотілося навіть вечеряти ,але Вона
зустрічала його такою,властивою тільки їй посмішкою.Пройшов час. Купили
квартиру в будинку для місцевої інтелігенції.Щастю не було меж, але Вона
тужила за своїм Верховинським краєм.І як приходило літо, а з ним і
канікули, бо ж працювала вчителькою, їхали в її рідні краї. Подовгу
бродили полонинами й лісами,не могли намилуватися Верховиною.
   Минали роки. Вже батьки пішли у Вічність. Порідшало між близькими та знайомими. І вже приходили до покійників.
      Щеміло від туги серце і здавлювали горло спазми...Тепер Він на
могилі коханої людини,своєї дружини і згадує,згадує... Не може без
душевного трепету думати про той серпневий день,коли разом поїхали  у
Рівне на черговий медичний огляд.Ніщо не віщувало біду. Вона з надією на
краще зайшла до лікарні, а з того огляду забрали її в труні. Прийшов
той страшний день. Довкола все почерствіло, зів"яло і почорніло.Стояла
немилосердна спека, а Вона... лежала в труні,ніби
посміхалася.Здавалося,що Вона у глибокому спокійному сні.
   На похорони зійшлося все село; родичі,знайомі й незнайомі люди.У
дворі не було де стати. Попереду труни йшли діти з вінками,у яких Вона
була "класним" керівником,в школі
надривисто дзеленчав останній дзвоник...
    Повернувся з кладовища в опустілу хату.Все,що в хаті є,нагадує про неї.Так і хочеться
спитати "де ти?... А Вона посміхається  йому із збільшеного аматорського
фото і йому здається,що вона вибігла через дорогу-в школу на уроки й
ось-ось повернеться.
     А може це сон? Ох! Якби добре було б,що це так... Але на превеликий жаль,то не так.
1

Последние статьи

Комментарии