Очень стих понравился...

Коли не хочеться стояти, Коли лежати і мовчати, А може спати, позіхати І всіх й себе не помічати. Коли лякає й не вщухає, Коли болить і розриває І сонце в тебе забирає, Лишаючи усе пустим, Ти дивишся в похмуре небо, Шукаєш вітру, де не треба, Лишаєш пам"ять десь про себе І знов летиш у вир пустель. І ти не можеш вже мовчати… І позіхати, і лежати І навіть сонце зустрічати Не можеш ти, бо все пусте. І пам"ять вже не має сили, І вітер теж міняє хвилі, Шукаючи нову, безсилу, Похмуру, темну НЕтебе… Ти дивишся мені у вічі, Ти хочеш щось мені сказать, В думках перебираєш речі, Які не хочеш розкривать. Мовчиш. Я знову посміхаюсь, Дивлюсь в вікно і забуваюсь І все ж в тобі переплітаюсь, Гублюсь і майже розкриваюсь. Шукаєш ти слова пекучі, Безжальні, майже не співучі І розумієш ти свідомо, Що ти даєш не тільки втому. Бажаєш швидко все забути, Втекти і болю не відчути, Згубити все, що було з нами - Кохання пристрастне й безтямне. Так хочеться спинити час, Побачити картину нескінченну, Подарувати тобі джаз І цілуватися скаженно. Блукати серед кольорових мрій, Шукати щось своє, не темне, А восени - чекати теплих днів І бути трошечки невпевним. Кохати і закохуватись знов, Любити й мати пристрастні бажання І дарувати знов і знов свою любов, І небезпечність сподівання…