Алексей Голобуцкий
КИЕВ. 24 декабря. УНН. Скандал вокруг Рижского митрополита и главы Латвийской православной церкви (находится в управлении Московского патриархата) Александра Кудряшова в очередной раз доказывает, что президент Петр Порошенко оказался прав в вопросе необходимости создания независимой украинской церкви. Такое мнение на своей странице в Facebook высказал политолог Алексей Голобуцкий.
“Создание независимой украинской церкви, которым так активно занимается президент Порошенко, — это вопрос не только религии, но и государственной безопасности. Пару дней назад Латвия открыла архивы КГБ, в которых содержалась картотека агентов, резидентов и явочных квартир. Среди них оказался и Александр Кудряшов, который нынче возглавляет православную церковь Московского патриархата в Латвии”, — написал Голобуцкий.
По его словам, Александра Кудряшова КГБ завербовал еще в 1982 году. По мнению политолога, вряд ли Кудряшова ставили перед выбором “стучать” или “получить вышку” — скорее всего это была личная инициатива.
“
В принципе, давно уже не секрет, что в СССР церковь стала фактически отделом КГБ, и священники исправно и регулярно носили туда доносы на своих прихожан. За четверть века с распада Союза ситуация не особенно изменилась — теперь эти же священники ходят в российское ФСБ. И в этом вся суть Московского патриархата: под православными атрибутами скрывается множество „гэбэшников“, стукачей и шпионов. Они готовы стучать любым хозяевам: старым советским или нынешним российским. Видимо, без этого жить они просто не могут”, — считает эксперт.
Это одна из причин, почему Украине действительно необходима собственная независимая православная церковь. Как отметил политолог, “украинская церковь должна быть без стукачей и любителей “русского мира”.
“И именно поэтому я поддерживаю предложение Порошенко создать свою церковь — независимую украинскую церковь — и в конце концов покончить с „фээсбэшниками“ в рясах, которые занимаются только стукачеством и пропагандой”, — подытожил Алексей Голобуцкий.
Предстоятелем поместной православной церкви в Украине- митрополитом Киевским и всея Украины избран Епифаний (Думенко).
Об этом объявил со сцены министр культуры Евгений Нищук, когда из Софийского собора под перезвон колоколов выходили президент Украины Петр Порошенко, председатель Верховной Рады Андрей Парубий и представитель Вселенского патриарха митрополит Галльский Эммануил, сообщает Цензор.НЕТ со ссылкой на "Интерфакс-Украина"
6 января 2019 глава вновь объединенной церкви вместе с президентом полетит в Стамбул, где Варфоломей вручит томос об автокефалии. На этом процедура получения церковной независимости будет завершена.
Митрополита Епифания СМИ называют "правой рукой" Филарета в церковном управлении Украинской православной церкви Киевского патриархата, пишет "Громадське".
Ему 39 лет. В миру – Сергей Думенко, он родился в селе Волково Ивановского района Одесской области в семье рабочих. Учился в Киевской духовной семинарии, Киевской духовной академии, а также в Афинском университете на специальности "философия".
Заниматься делами УПЦ КП начал в 2008-м. Через 5 лет Филарет назначил Епифания митрополитом с титулом Переяслав-Хмельницкий и Белоцерковский, а в 2017 он стал митрополитом Переяславским и Белоцерковским.
Епифаний является членом Национального Союза журналистов Украины и Международной федерации журналистов, а также ректором Киевской православной богословской академии.
О создании Украинской поместной церкви Епифаний говорил еще в 2013-м.
На роль предстоятеля новой украинской церкви также претендовал митрополит Луцкий и Волынский Михаил от УПЦ КП. От УПЦ МП кандидатом был митрополит Винницкий и Барский Симеон. УАПЦ не выдвинула кандидатов – ее глава митрополит Макарий взял самоотвод. Макарий рассказал, что Вселенский патриархат попросил его и главу УПЦ КП Филарета не баллотироваться на пост главы новой украинской церкви.
На Объединительном соборе также утвердили устав новой церкви. Тысячи людей пришли на Софийскую площадь, чтобы принять участие в событии.
У колонці на UAportal ректор Відкритого православного університету, колишній прес-секретар предстоятеля УПЦ Московського патріархату, протоієрей Георгій Коваленко поділився роздумами про таке:
- чи буде якась взаємодія, спілкування або навіть співпраця між цими церквами?
- чи буде мати місце особливий жест взаємного визнання — співслужіння?
- чи можуть співслужити митрополит Онуфрій і патріарх Філарет?
Це розділення не вічне. Поступово відбуватиметься процес взаємного визнання. Рано чи пізно все одно це закінчиться співслужінням між православними, рано чи пізно церковні ієрархи в Україні прийдуть до того, що потрібно все-таки знаходити ті рішення, які будуть на благо всім людям, в тому числі всім релігійним громадам.
Що стосується співслужіння, то ще в серпні місяці ми, Мережа відкритого православ’я, розуміючи, що в Україні якийсь період часу будуть існувати паралельно структури і помісної церкви, і структури Московського патріархату, які об’єднати одномоментно явно не вдасться, пропонували замість «війни юрисдикцій» мирне співіснування, співпрацю і співслужіння.
Я вважаю, що цілком можна було б не розривати спілкування з Вселенським патріархатом, як це було зроблено на Синоді в Мінську і на архієрейському соборі в Києві, коли не відбулася зустріч з президентом. Можна було не розривати спілкування, а, зберігаючи свою внутрішню структуру, бути більш відкритими до православних братів іншої юрисдикції.
І в цьому сенсі мені здається такий варіант більш церковний, євангельський, ніж повна відмова від якогось діалогу, співслужіння, співпраці.
Але я впевнений, що все одно в доступному для огляду майбутньому від цієї войовничої риторики доведеться відходити. І першим кроком буде відновлення євхаристійного спілкування з Вселенським патріархатом, а потім по факту — і з Помісною української церквою.
А якщо буде відновлено це спілкування, то, навіть існуючи паралельно, як організації, як юридично оформлені особи, що володіють тим або іншим майном, цілком як віруючі і як православні люди можуть прийти, співслужити, молитися і причащатися.
Наприклад, коли ми, священики, ходимо до когось в гості на храмове свято, ми ж не вимагаємо нам передати щось, навіть якщо нам дають очолити службу. Наприклад, якщо за кількістю років, які я в сані, я більше, ніж настоятель, що мене запрошує, він як господар приймає мене і пропонує мені очолити богослужіння. Я очолюю богослужіння, але це ж не означає, що я стаю на його місце або починаю мати якісь юридичні або економічні права в його парафії.
Я б не акцентував на цих абсолютно земних питаннях. Я б все-таки, залишаючи по можливості все як є, без конфліктів, знаходив би по-справжньому духовні шляхи для спілкування і між православними, і між представниками різних конфесій в Україні, показуючи справді християнські відносини, а не боротьбу за майно, владу і організацію.
