Про Перемогу, фашизм і сепаратизм

Я хочу опубликовать здесь статью нашего черниговского (пгт. Черниговка) историка, кандидата исторических наук Ерёменко Николая. Это одна из тех разъяснительных статей, которые мы,  "Громадський контроль" договорились печатать в местной газете в рамках информационно-патриотической работы. редактор напечатала её, с боем, в видоизмененном виде.  И  - совпадение? - сразу же после выхода статьи над редакцией сожгли флаг. Интересно, почитайте. нужно знать, чтобы достойно отражать словесные нападения. И о георгиевских ленточках тоже....

Чергова дата перемоги над злійшим ворогом усього людства – фашистською Німеччиною у Другій світовій війні. У ці дні ми, звісно, ще більше шануємо тих, хто, не жаліючи власного життя, зробив свій внесок в цю Перемогу.

Уперше за повоєнні часи громадяни нашої держави зустрічатимуть це свято в умовах територіальних втрат України,  вторгнення на нашу територію загарбницьких військ та проявів сепаратизму на сході України.

І агресія йде цілеспрямовано з сусідньої, єдиновірної держави, історія і долі громадян якої тісно переплетені і перевірені з українською, зокрема, і випробуваннями в роки Другої світової війни.

Керівник цієї держави заявляє про те, що Росія перемогла б фашизм і без українців.

Тож хочу нагадати про втрати, внесок і здобутки українства у Другій світовій війні.

Україна в роки Другої світової війни, за неповними підрахунками, втратила п'яту частину населення, близько трьох мільйонів на фронтах і 5,5 мільйонів у зонах окупації. 2,3 мільйони українців були вивезені до примусової праці до Німеччини.

Цілком чи частково було знищено близько 700 міст і селищ, 28 тисяч сіл, внаслідок чого безпритульними залишилися більше 10 мільйонів чоловік.

Зважаючи на те, що війна завдала Україні більше руйнувань, ніж будь-якій країні Європи, збитки економіки України сягали більше 40%.

Українці боролися проти фашистської Німеччини та її союзників у складі Червоної армії (4,5 млн. чоловік), Української повстанської армії (близько 30 тис. чоловік), американської, канадської армій, військових частин Австрії, Франції, Англії, у загонах Руху Опору.

2,5 мільйони українців було нагороджено орденами і медалями. 2072 воїна-українця були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. 32 воїна-українця стали двічі (тричі) Героями Радянського Союзу. Серед них – тричі Герой Радянського Союзу, льотчик-винищувач Іван Микитович Кожедуб із Сумщини, що зробив 360 бойових вильотів, провів 120 повітряних боїв і збив 62 ворожі літаки, що є найкращим результатом серед пілотів союзницьких армій.

Серед двічі героїв – І.М. Бойко, М.З. Бондаренко, Д.Б. Глінка, О.І. Молодчий, П.А. Таран, С.П. Супрун (перший у роки війни відзначений двома медалями Героя) та інші.

Звання місто-герой отримали Київ, Одеса, Севастополь, Керч.

Українці становили щонайменше п'яту частину збройних сил СРСР. Український народ дав таких полководців і флотоводців, як М.Є. Басистий, А.Л. Гетьман, А.Г. Головко, А.А. Гречко, А.І. Єременко, П.Ф. Жмаченко, М.П. Кирпонос, П.К. Кошовий, А.Г. Кравченко, Д.Л. Лелюшенко, Р.Я. Малиновський, К.С. Москаленко, С.Г. Руденко, П.С. Рибалко, С.К. Тимошенко, Я.М. Федоренко, І.Д. Черняховський та інші.

Серед радянського генералітету було 285 українців.

Нарешті, Україна, як складова Радянського Союзу, стала однією з переможниць у війні.

Не зважаючи на наведені цифри й факти, націонал-шовінистична пропаганда Російської Федерації звинувачує весь народ України у співпраці з фашизмом, називаючи “фашистами” і “бандерівцями”. Ця практика навішування ярликів іде ще з часів Російської імперії, де українців називали “хохлами” “мазепинцями”, у російській більшовицькій імперії для українців знайшлися нові, образливі на думку ідеологів більшовиків слова: “петлюрівець”, “махновець”, а після закінчення Другої світової війни - “бандеровець”. Хоча самі носії цих “ярликів” завжди пишалися належністю до цієї когорти борців за волю і незалежність України і її народу.

Зневажливо і з ненавистю вороги незалежності нашої держави як зовні, так і всередині України, ставляться до української мови, історії, символіки й самого українства.

Зневажливо називаючи українців “фашистами” і “бандеровцями”, “лісними братками”, кремлівська пропаганда хоче в черговий раз звинуватити сусідні народи у співпраці з фашизмом у роки Другої світової війни. На територіях цих країн дійсно були сформовані частини СС, поліцейські підрозділи або організації, що підтримували антибільшовицькі, антирадянські настрої. Перш за все це стосується литовців, естонців, на територіях яких було сформовано по одній дивізії СС. Особливо дістається з боку кремлівської пропаганди дивізії СС “Галичина”, сформованої на території України. Усього, за підрахунками істориків, з нацистською Німеччиною співпрацювало близько 220 тис. українців. При цьому цинічно замовчуються частини СС, сформовані з росіян, а їх було більше, ніж в інших народів. Ось їх перелік:

а) Добровольчеський полк СС “Варяг”;

б) 29-та гренадерська дивізія СС “Рона” (1-ша руська);

в) 30-та гренадерська дивізія СС (2-га руська);

г) 36-та гренадерська дивізія СС “Дирлевангер”.

Крім того, були сформовані корпус військ СС головного оперативного управління СС ФХА — СС у складі 16 полків чотири бригади головного управління імперської безпеки СС ФХА — СС та ще частини збройних формувань, утворених з росіян.

Також була сформована сумно звісна РОА — Руська визвольна армія під керівництвом відомого радянського генерала Андрія Власова, який, до речі, зробив вагомий внесок у перемогу радянських військ під Москвою у 1941 році і командував до часу здачі в полон до німців 2-ю ударною армією. А ще раніше він був керівником Київського укріп району, і в 1941 році героїчні захисники Києва гордо називали себе “власівцями”. У РОА налічувалося близько 150 тис. чоловік, які воювали на боці Німеччини.

Масовою була співпраця з окупантами і з боку козаків (кубанських, терських, уральських, сибірських, астраханських і особливо донських), серед яких колабораціонізм був масовим. Загальна кількість козаків, які воювали на боці Третього рейху в 1941-1945 роках досягала ста тисяч чоловік. Формування козацьких частин здійснювалося під керівництвом начальника Головного управління козацьких військ Імперського Міністерства Східних окупованих територій Німеччини генерала вермахту Петра Миколайовича Краснова. Ось деякі висловлення цього вірного слуги Адольфа Гітлера: “Здравствуй, фюрер, в Великой Германии, а мы казаки на Тихом Дону. Казаки! Помните, вы не русские, вы казаки, самостоятельный народ. Русские враждебны Вам, Москва всегда была врагом казаков, давила их и эксплуатировала. Теперь настало время, когда мы, казаки, можем создать свою независимою от Москвы жизнь. Русских необходимо запереть в рамках старого Московского княжества, откуда началось продвижение московского империализма. Да поможет Господь немецкому оружию и Гитлеру!»

До речі, 30.03.1944 року Головне управління козацьких військ перевели в Головне управління СС Третього рейху.

Тож чому кремлівська пропаганда замовчує факти співпраці росіян з окупантами? Усе дуже просто. Такий приклад не відповідає образові «русского» солдата-визволителя (нібито в Червоній армії служили виключно одні росіяни, і не було ні українців, ні білорусів, ні грузин, ні вірмен, ні тих же латишів чи естонців), єдиного, хто не заплямував себе зв'язком з німецьким фашизмом.

А насправді на боці фашистів воювали, за підрахунками істориків, близько 1,2 млн. росіян.

 Виходить ті, хто сьогодні з таким запалом таврує за співпрацю з фашистським режимом своїх сусідів, самі ж і були найбільш чисельними й вірними прихильниками Гітлера і Третього Рейху в роки Другої світової війни. Саме цим, мабуть, і пояснюється незрозумілий потяг в сучасній Росії до неонацистської ідеології і символіки.

Під час анексії Криму кремлівська ідеологія під лозунгом “Фашизм не пройде” гнала попереду своїх вояків українських жінок і дітей, наступаючи на наші військові частини.

Виправдовуючи агресію по відношенню до сусідніх держав і України, у Росії розпочалася реабілітація Гітлера, де його називають не злочинцем, а “ефективним менеджером”, себто до 1939 року захопивши Судети й Австрію, він вчинив правильно, збирав німецькі землі... Аналогічно, як сьогодні «російські землі» «збирає» їх лідер: Придністров'я, Північна Осетія, Грузія, Україна...

Сучасна російська влада і її п'ята колона в Україні постійно “клеймя позором” німецький колабораціонізм у всьому світі, виступаючи проти пам'ятників героям національно-визвольних рухів в Україні, жодним чином не згадує російських колабораціоністів, а будує їм пам'ятники.

У Москві, біля Храму Всіх Святих, установлена меморіальна плита П.М. Краснову, козацьким генералам, отаманам і воїнам 15-го козацького кавалерійського корпусу військ СС, які служили гітлерівській Німеччині. Напис на цій плиті шокує: “Казакам, павшим за веру и Отечество”.

У станиці Єланській Шолоховського району Ростовської області можна побачити пам'ятник генералу П.М. Краснову.

У доповнення до всього в м. Луганськ на вулиці імені Карла Маркса стоїть пам'ятний знак, на якому написано: “Казак, отдавший жизнь за Отечество”. Мова йде про царських жандармів, білогвардійців і німецьких поплічників. Саме ними й були донські казаки, ці непрохані гості, які прийшли в Крим, а сьогодні – в Луганськ, очоливши сепаратистський рух на території України. Саме тоді, коли весь світ зрозумів, що Росія хвора на фашизм, “наші” сепаратисти на майданах у Луганську, Донецьку і Харкові кричать: “Фашизм не пройде!”, “Путин, помоги!”, зривають державні прапори і символіку України, прикрашають свої зібрання прапорами РФ і “георгиевскими ленточками”, які останні роки в Росії і Україні та інших державах бувшого СРСР одягають на честь перемоги над гітлерівською Німеччиною в Другій світовій війні. До речі, людей, які носять такі стрічки, опоненти в Україні називають “колорадами”. Насправді ж, жоден солдат Червоної армії не отримував будь-якої нагороди чи відзнаки з назвою георгіївська. Георгіївські хрести, іменну зброю і шеврони отримували тільки козаки та воїни Російської визвольної армії генерала Власова, які служили “Великій Німеччині”.

А воювали, до речі, усі російські колабораційні війська під прапором Російської імперії — триколором. Так що досить кремлівській пропагандистській машині докоряти іншим за смітинку в оці, коли в самих з кожного ока стирчить по колоді.

Сьогодні георгіївські стрічки та російські триколори є символом сепаратизму, агресії та зради державі Україна. Нашу країну провокують на збройний конфлікт. Керівництво Росії, переконавшись, що на Південному Сході України недостатньо громадян, готових проголосувати за входження під протекторат РФ, і тому, з допомогою російських диверсантів і проросійськи налаштованих сепаратистів, намагаються розхитати ситуацію в регіоні, щоб зірвати президентські вибори в Україні.

Цими ж сепаратистами перешкоджається пересування українських військових частин територією нашої держави, захоплюються адмінбудівлі і все це – під російськими прапорами і з георгіївськими стрічками, використовуючи як “живий щит” жінок і дітей. Одне з пояснень їхніх дій - “Майдану было можно, а нам нельзя?” Воно то так! Але Майдан стояв і воював під українськими прапорами за вільну і справедливу країну.

Сепаратисти східних областей хочуть затягти нас не просто в минуле, але в ще страшніший світ, ніж при Януковичу.

Сепаратисти, які виступають під прапорами Росії зі зброєю в руках проти цілісності й незалежності України, закликаючи на її територію окупаційні війська, кваліфікуються законами України як посібники окупантів і терористи. І владі України необхідно адекватно й більш рішуче протистояти таким зрадницьким діям.

У переважній більшості населення Південного сходу України визнає себе громадянами України незалежно від національної приналежності, і виступає за єдність і територіальну цілісність держави. Народ України сам повинен вирішувати свою долю та навести лад у власній державі. Нам є що захищати! Це - наша земля, наші родини, наша Україна!

  З російським народом у нас давня і спільна історія. Ми знаємо, що є й інша Росія, Росія вільних, великих і чесних людей, які в умовах жорсткого авторитарного режиму проводять велелюдні мітинги від Москви до Магадану на підтримку Майдану і державної цілісності України. Проводять ці мітинги під державними прапорами Росії та України, скандуючи гасло “Слава Україні!”, “Героям Слава!”

Ми пишаємося цією частиною російського народу, дякуємо їм за підтримку і віримо, що незабаром і їм вдасться перетворити свою країну на вільну демократичну державу.

Ми пишаємося воїнами Збройних Сил України, які, не дивлячись на те, що їх багато років принижували, а армію практично знищили, змогли показати в складній бойовій обстановці анексії Криму та агресії в Східних областях приклади витримки, патріотизму, сили духу і військової майстерності. Вони є гідними нащадками своїх дідів і прадідів, які мужньо боронили рідну землю і перемогли фашизм. А ще українська армія потребує нашої з вами підтримки і допомоги.

Слава Україні! Героям Слава!

Микола Єременко,

кандидат історичних наук.