хочу сюда!
 

Алинка

29 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 27-40 лет

Ruan

предыдущая
следующая

Легенда про Грома

  • 13.08.18, 23:33
Застава, застава,
Державний кордон -
Вітчизни
Далекий стійкий бастіон.
І вдень і вночі,
В хуртовину і в град
На варті стоїть
Прикордонний наряд.
Ступають солдати,
Пильнують навкруг.
А з ними вівчарка -
Їх відданий друг.
Помітить наряд
Підозрілі сліди -
Вівчарка порушника
Знайде завжди...
Застава, застава
Між тихих лугів...
Тут ходить легенда
Далеких років;
Легенда
Про битви страшну круговерть,
Про вірність,
Сильнішу за кулі та смерть.

* * * * * * *

Він знав свою справу,
Був сильним, прудким -
Собака-вівчарка
За кличкою Грім.
Усі на заставі
Любили його, 
Як щирого й вірного
Друга свого.
Бо Грім
Не для гульок служив та утіх:
Разом із бійцями
Кордон він стеріг.
Надійно стеріг -
Як солдатові слід:
Щоденно робив
Із нарядом обхід.
Дружив з усіма...
Та людину одну
Найдужче любив він -
Кузьму-старшину.

З відважним Кузьмою,
Із другом своїм
Затримав
Сімнадцять порушників Грім.
З останнім порушником
Стрілись вони
За місяць якийсь
До початку війни.
Чужинець-шпигун
Маскуватись умів,
Лишать не наважився
Людських слідів;
Він ратиці
Штучні кабанячі взяв,
До ніг мотузком
Приладнав-прив'язав.
І тішив себе:
" Не помітять обман,
Пройшов тут, подумають,
Дикий кабан..."

Але не обдуриш
Кузьму-старшину,
І Грому ці хитрощі
Не в дивину.
Вони й не таких
Надивились " чудес "...
І кинулись вслід
Прикордонник і пес.
Догнали в гайку
Отого " кабана ".
- Здавайся! Ні з місця! -
Гукнув старшина.
Але незнайомець
Хапа пістолет:
Стрільнувши,
Збиває зелений кашкет.
Упав старшина -
Не поранений, ні,
Він тільки сховався,
Заліг в гущині.
Погладив завмерлого Грома
І враз
Пустив повідок
І скомандував
- Фас! -
А Грім,
Що давно у напрузі завмер
І ждав цього слова
Рвонувся тепер!
Стрілою
До недруга-зайди подавсь:
З розгону ударив,
Зубами уп'явсь!..
Коли вже звалив він
Порушника з ніг,
Той
Гострим ножем
Черконуть його встиг...

Сім днів не підводивсь
Поранений Грім,
І сумно було прикордонникам всім.
Хто мимо не йде,
Зазирне у вольєр.
- Ну, як він? - турбується. -
Краще тепер?
Візьми ось для Грома... -
Прохають Кузьму:
Той цукор, той печиво
Тицьне йому
Кузьма доглядав
Свого друга, жалів,
Робив перев'язки,
Бульйоном поїв...
Нарешті із Грома
Зняли всі бинти:
Він знову готовий
Кордон стерегти...

А тихим світанком,
Як рідшала мла,
Зненацька довкола
Земля загула.
Од вибухів, гулу
Прокинувся Грім:
Вирує застава вся -
Постріли, дим!...
- Тривога! До зброї! -
Гримить навкруги. -
Радянський кордон
Перейшли вороги! -
Ніхто ще не віда,
Ніхто ще не зна,
Що то почалася
Найбільша війна.
Що ворог повсюдно
На край наш напав,
Що в битву вступили
Десятки застав...
Зелені кашкети
Заповнили двір.
Прибіг старшина,
І прибіг командир.
Бійці
За командою
Стали у стрій -
Готові в атаку,
Готові на бій.
А ген за горбами,
По полю - кругом
Ворожі солдати
Ідуть напролом;
Заставу оточують,
Мов сарана...
- Зайнять оборону! -
Команда луна.

Застава, застава,
Радянська земля,
На крок не відступлять
Бійці звідціля!
Ждуть двадцять героїв
За муром міцним!
... А з ними вівчарка
За кличкою Грім.

...Два дні
Боронилась застава.
Два дні
Усе клекотіло
В диму і вогні.
Вже мур та будинок -
Руїна з руїн.
Та б'є кулемет
Із розвалених стін.
Ні, ворог не пройде,
Триватиме бій,
Поки хоч один
Прикордонник живий!
І битва страшна
Не вщуха ні на мить...
Чимало у травах
Фашистів лежить...

Але й прикордонників
Менше стає:
Не тільки поранені -
Вбиті вже є.
Осколок сліпий
Командира підсік -
Упав він,
Схопившись руками за бік...
Кричить старшина
У німий телефон:
- " Сосна ", озовися!
" Сосна ", я - " Патрон "!.. -
Та тільки
" Патрон " викликає дарма:
Зв'язку
Із загоном,
Із штабом
Нема.
Зв'язок обірвавсь -
Не озветься " Сосна "...
А битва триває -
Жорстока, страшна...

В кутку причаївсь
Насторожений Грім -
Все бачить...
Та чим допоможе він, чим?!
За друга Кузьму,
За бійців молодих
Він рад ворогів би
Загризти усіх!
Та звелено
Тут йому бути в кутку...
І раптом
Крізь шум,
Стрілянину лунку
Він голос почув
І загледів Кузьму.
Підповз той,
Вкладає записку йому, -
В нашийник примощує, -
Й каже нараз:
- На тебе, мій друже,
Надія у нас.
Крізь лави ворожі
Спроможен лиш ти
Цю звістку до міста
В загін пронести...
Фашистам
Грудьми заступили ми путь.
Та сил вже немає...
Хай поміч пришлють...
Хоч рота бійців
Хай прибуде сюди...
Прошу тебе, Громчику,
Не підведи!
Лети, не спиняйся,
Забудь про спочин:
Ти чуєш?
До міста,
              до штабу,
                                 в загін!

Та Грома просити не треба -
Він зна:
В біді його друзі,
В біді старшина.
Й подався мерщій
Де бігом, де повзком,
Ховавсь у воронках,
За кожним горбком...
Проліз непомітно
Поміж ворогів
І вітром до міста
Помчав-полетів.

Добрався...
Та що це -
чи сниться йому?
Все місто палає,
Все місто в диму.
На вулицях
Танки хрестаті стоять,
Чужинці
По-своєму щось гелготять...
І Грім зупинився.
І Грім зрозумів:
Палаюче місто
В руках ворогів.
Тут вість передати
Вже нікому, ні,
Вже поміч не прийде
Кузьмі-старшині...

І Грім повертає,
Летить він назад -
Туди, до застави,
Де кулі мов, мов град;
Туди -
В завірюху
Оту вогняну,
Де марно " Патрон "
Викликає " Сосну ";
Де хлопці-герої
В нерівнім бою
Вмирають за землю
Радянську свою...

Ховались у хмари
Тривожні зірки...
А Грім, не спиняючись,
Біг навпрошки.
Він плив через річку,
Він брів через луг...
Прибіг. Озирається -
Тиша навкруг.
Туман світанковий
Руїни встеля...
Гранати не рвуться,
Ніхто не стріля.
Замовкла застава...
На чорній траві
Зелені кашкети
Лежать у крові;
Лежать прикордонники -
Хлопці-орли,
Що смертю геройською
Тут полягли...
Загледів
Розбитий ущент кулемет,
Посічений кулями
Друга кашкет -
Завив, заскавчав,
Що так пізно прибіг...
Та чує зненацька він
Музику й сміх.
І Грім стрепенувся,
Взяла його лють:
Це хто тут?!
Аж бачить -
Чужинці ідуть.
Котрийсь
На гармошці губній награє,
Ще інший
Кашкет підфутболює-б'є...
Як блискавка,
Грім на фашистів напав;
Він гриз і кусав,
Він за горло хапав
Про все позабувши,
Лиш помсти хотів -
За друга Кузьму,
За полеглих бійців!..

Фашисти у паніці -
Гвалт, метушня:
Той пада,
А той
Верещить, мов свиня;
Той геть утікає,
А той, страхопуд,
Кричить-захлинається:
- Гітлер капут!
Нарешті збагнули,
Що то лише пес.
Стрілять почали...
Але Грім уже чез.
Він тінню майнув
За горби поміж трав,
В ранковім тумані
Розтанув, пропав...
Не знає ніхто,
Де він був, як він жив...
Та тільки казали,
Що часто
З лугів
Собака якийсь
Прибігав до руїн.
Можливо, то Грім був.
Можливо, і він...

* * * * * * *

Три роки минуло
У вирі боїв.
Загарбників прогнано
З наших країв.
Звілняють Європу
Радянські війська,
І ворог
Все далі і далі втіка.
Але не втече -
Скоро кришка йому:
В Берліні вже громлять
Фашистську чуму...

* * * * * * *

Застава, застава...
Війна ще гула,
Як встала з руїни
І знов ожила,
Звелася
В краю лугової краси.
І знов
Прикордонників чуть голоси.
Завзяття і мужність
У їхніх очах,
Зелені погони
У них на плечах;
В кашкетах зелених усі,
Як раніш...
Несуть вони варту
Й будують самі ж.
Будують заставу,
Бо тут їм і жить,
І тут їм призначено
Службу служить.
Тому-то ще зранку
Луна на весь двір
І пилок вищання,
І цюкіт сокир...

Ось кілька солдатів,
Що ставили мур,
Зробили,
Як кажуть вони,
Перекур -
Перерву в роботі
На кілька хвилин.
Озвався тоді
Прикордооник один:
- А правда, що наш капітан
Перший бій
Прийняв на заставі
І ніби на цій?
- Це правда, - хтось мовив, -
Початок війни
Він тут і зустрів
У званні старшини...
Коли з двадцяти
Їх лишилося п'ять,
Коли у них нічим
Було вже стрілять,
Тоді,
Як пітьма опустилась нічна,
Бійців у атаку
Повів старшина.
В останню атаку пішли -
У штики...
Й прорвались
Крізь лави ворожі таки...

І знову солдати
До праці взялись...
Лиш хлопець
Один обізвався:
- Дивись:
Сидить і сьогодні
Той пес в бур'янах;
Худющий, сколошканий -
Глянути жах.
Учора він теж прибігав
І весь час
Здаля позирав
Якось дивно на нас...
А може, про пса
Знає щось командир -
Сказати б йому?
Он він вийшов надвір... -
Не встигнув солдат це промовить,
Аж глядь -
Той пес стрепенувся,
Його не впізнать;
Ще мить -
І летить він, толоче бур'ян,
Туди,
Де спинився, завмер капітан.
Здригнулись бійці
У дворі гомінкім,
Почувши
Схвильоване й радісне:
- Грім?!

Стояли й дивились
На чудо з чудес:
Як плакав
Начальник застави...
А пес
Повискував,
Ніжно очима зорив,
Неначе він другові
Щось говорив;
Лизав його щоки,
Медалі лизав...

* * * * * * *

Це, кажуть, було
На одній із застав...

* * * * * * *

Застава, застава,
Державний кордон,
Вітчизни
Далекий, стійкий бастіон.
Тут варту несе
Покоління нове...
Тут давня легенда
І нині живе;
Легенда про битву
І щиру любов,
Про вірного Грома,
Що друга знайшов...
0

Комментарии