Рядок пошуку у власному блозі...

не працює тільки у мене?

Блоги >> Мій блог >> у рядок пошуку праворуч пишу слово, яке гарантовано є у назві однієї моєї замітки, тицяю кнопку Знайти (відповідну замітку)
Видає, що нічого немає з цим словом. Але ж я знаю, що є.
Пробую ще і ще - знов таких заміток немає.
Може, перевірте, якщо не облом. Підкажіть плз

Кого зрадив Власов

Витяг з книги спогадів колишнього сталініста, а згодом радянського дисидента генерала Петра Григоренка "В подполье можно встретить только крьіс".


Трухин был казнен одновременно с Власовым, о чем было сообщено в центральных советских газетах 2 августа 1946 года в разделе "Сообщение ТАСС". В 1959 году я встретил знакомого офицера, с которым виделся еще до войны. Мы разговорились. Разговор коснулся власовцев. Я сказал:

 - У меня там довольно близкие люди были.

 - Кто? - поинтересовался он.

 - Трухин Федор Иванович - мой руководитель группы в академии Генерального Штаба.

 - Трухин!? - даже с места вскочил мой собеседник, - Ну, так я твоего воспитателя в последнюю дорогу провожал.

 - Как это?

 - А вот так. Ты же помнишь, очевидно, что когда захватили Власова, в печати было сообщение об этом и указывалось, что руководители РОА предстанут перед открытым судом. К открытому суду и готовились, но поведение власовцев все испортило. Они отказались признать себя виновными в измене Родине. Все они - главные руководители движения - заявили, что боролись против сталинского террористического режима. Хотели освободить свой народ от этого режима. И потому они не изменники, а российские патриоты. Их подвергли пыткам, но ничего не добились. Тогда придумали "подсадить" к каждому их приятелей по прежней жизни. Каждый из нас, подсаженных, не скрывал для чего он подсажен. Я был подсажен не к Трухину. У него был другой, в прошлом очень близкий его друг. Я "работал" с моим бывшим приятелем. Нам всем "подсаженным" была предоставлена относительная свобода. Камера Трухина была недалеко от той, где "работал" я, поэтому я частенько заходил туда и довольно много говорил с Федором Ивановичем. Перед нами была поставлена только одна задача - уговорить Власова и его соратников признать свою вину в измене Родине и ничего не говорить против Сталина. За такое поведение было обещано сохранить жизнь.

 Кое-кто колебался, но в большинстве, в том числе Власов и Трухин, твердо стояли на неизменной позиции: "Изменником не был и признаваться в измене не буду. Сталина ненавижу. Считаю его тираном и скажу об этом на суде". Не помогли наши обещания жизненных благ. Не помогли и наши устрашающие рассказы. Мы говорили, что если они не согласятся, то судить их не будут, а запытают до смерти. Власов на эти угрозы сказал: "Я знаю. И мне страшно. Но еще страшнее оклеветать себя. А муки наши даром не пропадут. Придет время и народ добрым словом нас помянет". Трухин повторил то же самое.

 И открытого суда не получилось, - завершил свой рассказ мой собеседник. Я слышал, что их долго пытали и полумертвых повесили. Как повесили, то я даже тебе об этом не скажу...

 И я невольно подумал: "Прости, Федор Иванович".

 Но это был уже 1959 год. Я уже многое успел передумать о власовском движении. Начал я думать о нем как только узнал. Сначала не поверил. Подумал: немецкая провокация. Лично с Власовым я знаком не был, но знал его хорошо. Запомнился 1940 год. Буквально дня не было, чтоб "Красная Звезда" не писала о 99-й дивизии, которой командoвал Власов. У него была образцово поставлена стрелковая подготовка. К нему ездили за опытом мастера стрелкового дела. Я разговаривал с этими людьми и они рассказывали чудеса.

 Вторично я услышал о Власове в ноябре 1941 года, когда его 20-ая армия отвоевывала занятый немцами подмосковный Солнечногорск. Снова о нем говорили как о выдающемся военачальнике. Такие же отзывы приходили о нем и из-под Ленинграда, когда во главе 2-ой ударной армии он начал наступление в лесисто-болотистой местности, нанося удар во фланг и тыл немецкой группировке, осадившей Ленинград.

 Не вязалась эта фигура у меня с образом изменника родины. Провокация! говорил я себе. Но... сведения подтвердились. Власов с помощью немцев создает из военнопленных Российскую Освободительную Армию (РОА). Встал мучительный вопрос: Почему?! Ведь не какой-то выскочка - кадровый офицер, коммунист, чисто русский человек, выходец из трудовой крестьянской семьи. И сердце болело. Потом я узнал, что Трухин - начальник штаба РОА. Новой боли это не прибавило. Трухина я ценил не очень высоко. Его участие во власовском движении я считал закономерным: приспособленец. Но тут новый удар. Заместителем у Трухина полковник Нерянин Андрей Георгиевич.

 Нерянин мой сокурсник по академии Генерального Штаба. А Нерянина я знал по-особому. Очень серьезный, умный офицер, хорошо схватывает новое, не боится высказать свое мнение и покритиковать начальство. Его выступления на партсобраниях носили острый и деловой характер. Часто бывало так, что либо он поднимал острый, злободневный вопрос, а я выступал в поддержку, либо наоборот. Наши друзья называли нас парой бунтарей.

 В тактике он был авторитет для всех его сотоварищей; политически он был одним из наиболее подготовленных. На семинарах высказывал независимые суждения. Был довольно основательно начитан в философских вопросах. И вот этот человек, которого я брал себе за образец, оказался тоже во власовском движении. Я так знал этого человека, что никто не мог бы убедить меня, что он пошел на этот шаг из нечестных мотивов. Он, может, и ошибается, думал я, но у него не может не быть убеждения - честного и, с его точки зрения, благородного. Но что же это за убеждение?

 В общем, Нерянин меня заставил думать. Когда верхушку РОА казнили, мысли мои стали еще тревожнее. Если они изменники, то почему их судили закрытым судом? Ведь такие преступления выгодно судить на народе. Здесь что-то не так, говорило мое сознание. Однако фактов у меня не было. Все строилось на логических суждениях. Только оказавшись в эмиграции, я добрался до истории власовского движения и смог понять всю его трагичность и безысходность.

 Но это все было потом.

Про жанр "Майстра і Маргарити" і не тільки

           Приблизно 90 років тому - у 1928 р. - Михайло Булгаков розпочав написання роману "Майстер і Маргарита".
           Не претендую на правильність і оригінальність мого розуміння того, про що насправді роман М. Булгакова "Майстер і Маргарита". Щоб стверджувати це, слід добре знати деталі біографії письменника, принаймні поверхово ознайомитися з версіями критиків-"булгакознавців". Я колись вперше і востаннє натрапив на одне з тлумачень цього роману. Ще раніше мені були знайомі лише текст роману, фільм (чудовий і досить точний) режисера Бортка, також фільм, на мій погляд, менш вдалий режисера Юрія Кари, а також тексти деяких інших романів Булгакова. Ось на цій основі...
           Я вважаю, що Булгаков належить до майстрів інтелектуальної прози найвищого ґатунку, таких як Кафка, як Семюел Беккет, Ежен Іонеску, чия езопова мова, з одного боку, дуже промовиста для кожного запитливого розуму, але з другого - є такою, що оберігає від безпосереднього бачення трагедію автора. Якщо в реальному житті автор є лише учасником деяких життєвих перипетій, часто досить безпорадним, а також намагається змінити на краще деякі життєві моменти, і зазнає щоразу невдач, то в своєму творі такий автор, природно, прагне бути далеко не тільки учасником, а цілковитим контролером (режисером) ним самим організованого маскараду речей та явищ, балу аналогій чи чогось такого. Ось коли і потрібна езопова мова: вона приховує, так би мовити, авторський волюнтаризм, котрий, знесилений реальним життям, вщент розбивається об бетон зовнішніх обставин. Але ж у власному творі він повинен неподільно тріумфувати.  А як цього досягти у творі? Спосіб один - протиставити абсурду реальності свій власний рукотворний розумом витворений абсурд. Заперечити абсурд абсурдом. Лікувати подібне подібним.
         Лихий світ, який вдає з себе правильний і людяний, в якому проте природна логіка не діє, можна змінити (перемогти) лише із залученням на свій бік надприродних сил, котрі, хоча і вдають з себе нечисті сили, проте є силами, що представляють, хай не добро, але, в усякому разі, справедливість.

         З усіх можливих літературних жанрів цей твір вдається позначити як роман у жанрі магічно-абсурдистського реалізму.

Цікаво, чи ідентифікували отруту, якою отруєно Скрипаля...

После окончания Второй мировой войны общественность ужаснула вскрывшаяся правда о врачебных экспериментах нацистов в концлагерях. Основные экспериментаторы были казнены, а имя доктора Менгеле стало нарицательным. В СССР тоже были свои учёные-садисты, проводившие свои эксперименты на живых людей, тоже, как и в Германии – в основном на заключённых концлагерей.

В отличие от Германии, их имена не то что не стали именем нарицательным, но даже по-настоящему эти люди не были осуждены, а их «работа» считалась простой службой на благо НКВД/МГБ, а значит – и всей страны.Один из таких советских экспериментаторов-садистов
Григорий Майрановский.

Григорий Майрановский (1899-1964), обучался в Тифлисском университете и потом во 2-м Московском медицинском институте, который окончил в 1923 году. С1928 года был аспирантом, научным и старшим научным сотрудником Биохимического института им. А.Н.Баха, а в 1933-1935 годах руководил токсикологическим отделом того же института; в 1934-м назначен заместителем директора института. В 1935 году Майрановский перешел во Всесоюзный институт экспериментальной медицины (ВИЭМ), где по 1937 год заведовал секретной токсикологической спецлабораторией.

В 1938-1940 годах он был старшим научным сотрудником отдела патологии терапии ОВ (отравляющих веществ) и одновременно начал работать в системе НКВД. С 1940 года до момента ареста (13 декабря 1951 года) Майрановский целиком отдавал себя работе в «лаборатории смерти», стал полковником госбезопасности, доктором медицинских наук, профессором.

Работа лаборатории Майрановского определялась Положением, утвержденным правительством, и приказами по НКВД-МГБ. Непосредственно работу курировал министр госбезопасности или его первый заместитель. За время существования этого засекреченного объекта у него было несколько названий: Лаборатория №1, Лаборатория №12, Лаборатория X, Камера.

Основная цель лаборатории состояла в поиске ядов, которые нельзя было бы идентифицировать при вскрытии. Яды и способы их применения испытывались на заключённых.

Лаборатория размещалась в угловом доме по Варсонофьевскому переулку, где было отгорожено пять отсеков, на дверях которых были смотровые глазки. Действие каждого препарата, как правило, опробовалось на 10 «подопытных». За мучениями жертв, не умерших сразу, экспериментаторы наблюдали в течение 10-14 дней, после чего их добивали.

В конце концов был найден яд с требуемыми свойствами — «К-2» (карбиламинхолинхлорид), который убивал жертву быстро и не оставлял следов. Для проверки надежности яда К-2 была проведена «независимая экспертиза»: труп одного из отравленных этим ядом был доставлен в морг института им. Склифосовского, и там патологоанатомы произвели обычное вскрытие. Диагноз ничего не подозревающих врачей был однозначный: человек умер от острой сердечной недостаточности.

В 1942 году Майрановский обнаружил, что под влиянием определённых доз рицина «подопытный» начинает исключительно откровенно говорить, и получил одобрение руководства НКВД-НКГБ на работу по «проблеме откровенности» на допросах. Два года ушло на эксперименты по получению «откровенных» и «правдивых» показаний на допросах под влиянием медикаментов. Допросы с использованием медикаментов проводились не только в лаборатории, но и в тюрьмах Лубянки №1 и №2. Оценивались и способы введения ядов в организм жертвы. Сначала яды подмешивались к пище или воде, давались под видом «лекарств» до и после еды или вводились с помощью инъекций. Было опробовано и введение яда через кожу — ее обрызгивали или смачивали ядовитыми растворами.

Проверялась возможность использования колющей трости и стреляющей авторучки. Из доклада старшего следователя МГБ Молчанова в Прокуратуру СССР в 1953 году следует, что по заданию Берии «Майрановский до конца 1949 года занимался разработкой вопроса об отравлении пылеобразными ядовитыми веществами через вдыхаемый воздух».

Трудно назвать общее число жертв экспериментов врача-садиста с ядами, проводимых в лаборатории; разные источники называют цифры от 150 до 300 человек. По утверждению полковника КГБ Владимира Бобренева, имевшего доступ к следственным делам Берии, Судоплатова и Майрановского, часть жертв составляли уголовники, но большую часть — проходившие по статье 58. Среди жертв также были немецкие и японские военнопленные, польские граждане, корейцы и китайцы.Бобренев указывает, что по меньшей мере четверо немецких военнопленных в 1944 году, а в конце 1945 года ещё трое немецких граждан были «использованы» для экспериментов.

Последние трое были антифашистами-политэмигрантами, бежавшими из нацистской Германии; они умерли через 15 секунд после летальных инъекций. Тела двух жертв были кремированы, третье тело было доставлено в институт скорой помощи им. Склифосовского. Патологоанатомическое вскрытие показало, что покойный умер от паралича сердца; следов яда патологоанатомы не нашли.
Японские военнопленные, офицеры и рядовые, а также арестованные японские дипломаты использовались в экспериментах по «проблеме откровенности».

Судоплатов позднее писал: «Проверка, проведённая еще при Сталине, после ареста Майрановского, а затем при Хрущеве в 1960 году в целях антисталинских разоблачений показала, что Майрановский и сотрудники его группы в 1937-1947 годах и в 1950 году привлекались для приведения в исполнение смертных приговоров и ликвидации неугодных лиц по прямому решению правительства, используя для этого яды».

Судоплатов в своих мемуарах заявлял, что ему известно о четырех фактах ликвидации «опасных врагов» Советского государства, в которых принимал участие Майрановский. В этих операциях участвовал и сам Судоплатов. Это были А.Я. Шумский — один из руководителей украинского националистического движения, Теодор Ромжа — архиепископ украинской униатской церкви в Ужгороде, Самет — польский еврей, установивший контакты с англичанами и намеревавшийся эмигрировать в Палестину, и Исайя Оггинс — американский гражданин, исполнявший задания НКВД за рубежом и арестованный по подозрению в двойной игре. Судоплатов высказывает предположение, что Майрановский мог быть использован также и в ликвидации Рауля Валленберга. Он пишет: «Валленберг был переведён в спецкамеру «Лаборатории-Х», где ему сделали смертельную инъекцию под видом лечения.

Медслужба тюрьмы не имела ни малейшего представления об этом, и его смерть была констатирована в обычном порядке. Однако министр госбезопасности Абакумов, очевидно, осведомленный о подлинной причине смерти Валленберга, запретил вскрытие тела и приказал кремировать его».Судоплатов также упоминает о других случаях, когда спецагент Эйтингон (который свободно говорил на нескольких языках) приглашал иностранцев на специальные квартиры МГБ в Москве, где их ждал с «осмотром» «доктор» Майрановский.

Судоплатов повторял, что всё это происходило по прямому указанию высшего руководства ВКП(б) и членов правительства.Известны имена сотрудников лаборатории: это помощник Майрановского А.Григорович, химик В.Щеголев, руководитель бактериологической группы профессор (с 1948 года академик ВАСХНИЛ) С.Муромцев, фармацевт В.Наумов, Кирильцева, Маг, Дмитриев, Емельянов, Щеглов. Сотрудники МГБ М.Филимонов, Н.Эйтингон и Ф.Осинкин присутствовали при экспериментах и участвовали в них. К постановке экспериментов привлекались также учёные — заключенные Аничков и Горский.«Специфика» работы лаборатории «давала свои плоды»: Филимонов начал серьезно пить после 10 «экспериментов», а Муромцев не смог продолжать работу после 15 «опытов».

В своём прошении о реабилитации, посланном на имя генерального секретаря ЦК КПСС, Майрановский писал, что из-за стресса сотрудники Щеголев и Щеглов покончили жизнь самоубийством, Филимонов, Григорович и Емельянов превратились в алкоголиков или заболели психически, а Дмитриев и Маг стали неработоспособны.

После окончания войны Майрановский и два других сотрудника лаборатории были командированы в Германию для розыска немецких специалистов по ядам, экспериментировавших на людях. Однако достижения нацистских учёных в этой области оказались более скромными, чем у советских.

В 1946-м, после ухода с поста заведующего лабораторией, Майрановский под руководством Судоплатова и Эйтингона стал «трудиться» в «Управлении спецопераций» в качестве палача, орудием убийства у которого были яды. В 1951 году Майрановский вместе с Эйтингоном, Райхманом, Матусовым и А.Свердловым (сыном Якова Свердлова) были арестованы и обвинены в незаконном хранении ядов, а также в том, что они являются участниками сионистского заговора с целью захвата власти и уничтожения руководителей государства, включая Сталина.

Следователям удалось выбить необходимые признания у Майрановского (он отказался от них в 1958 году) и у заместителя начальника секретариата Абакумова — Бровермана. Сам Майрановский на допросах 6 и 7 августа 1953 года подробно рассказал, какие яды он испытывал на заключённых. В списке полтора десятка наименований, от неорганических соединений мышьяка и таллия, цианистых калия и натрия до сложных органических веществ: колхицина, дигитоксина, аконитина, стрихнина и природного яда — кураре.

Как увлечённый естествоиспытатель, Майрановский не мог не поделиться со следователем «своими открытиями» и впечатлениями. Он подробно рассказывал о картине отравления тем или иным ядом. Например, о том, что наиболее мучительной была смерть от аконитина, которым он отравил десять человек: «Должен сказать, что мне самому становится жутко, когда я вспоминаю всё это».

Ему был задан вопрос и об опытах с отравленными пулями. При таких опытах в подвале присутствовали Майрановский, Филимонов, Григорович, Блохин (сталинский палач-рекордсмен) и его работники из спецгруппы. Применялись облегчённые пули, внутри которых был аконитин: «В Варсанофьевском переулке, в верхней камере мы проделали опыты, кажется, на трёх человеках. Потом эти опыты проводились в подвале, где приводились приговоры в исполнение, в том же здании Варсанофьевского переулка. Здесь было проведено опытов над десятью людьми. Производились выстрелы в «неубойные» места разрывными пулями. Смерть наступала в промежуток от 15 минут до часа, в зависимости от того, куда попала пуля. Стреляли в «подопытных» Филимонов или кто-либо из спецгруппы.

Все случаи при применении отравленных пуль кончались смертью, хотя я вспоминаю один случай, когда подопытного достреливали работники спецгруппы. И был случай, когда пуля остановилась у кости, и подопытный её вытащил». Майрановский вспомнил также об опытах с отравленной ядом подушкой, что вызывало сон, и о том, как подопытным давали большие дозы снотворного, что приводило к смерти.Его дело рассматривалось Особым совещанием при министре госбезопасности. Майрановского приговорили к 10 годам лишения свободы за незаконное хранение ядов и злоупотребление служебным положением. Срок наказания он отбывал во Владимирской тюрьме.

По иронии судьбы в той же тюрьме содержался и нацистский коллега Майрановского, один из самых страшных врачей-экспериментаторов Освенцима Карл Клауберг. Вместе с другими военнопленными он был освобожден в 1955 году, вернулся в Германию, где открыл собственную врачебную практику. Он не только не скрывал своего участия в «медицинских» экспериментах по стерилизации женщин в Освенциме, но даже широко рекламировал их. Он был вновь арестован и в 1957 году умер в Кильской тюрьме, ожидая нового процесса.

Находясь в тюрьме, Майрановский боролся за своё освобождение и написал несколько писем на имя министра госбезопасности С.Игнатьева, а позднее — Берии. В феврале 1953 года он писал Берии: «Я обращаюсь к Вашему великодушию: простите совершенные мною преступные ошибки. У меня есть предложения по использованию некоторых новых веществ: как снотворного, так и смертельного действия; в осуществление этой вполне правильной Вашей установки, данной мне, что наша техника применения наших средств в пищевых продуктах и напитках устарела и что необходимо искать новые пути воздействия через вдыхаемый воздух.

Мы яды давали через пищу, различные напитки, вводили яды при помощи уколов шприцем, тростью, ручкой и других колющих, специально оборудованных предметов. Также вводили яды через кожу, обрызгивая и поливая её».В письме из Владимирской тюрьмы в апреле 1953-го он писал: «Моей рукой был уничтожен не один десяток заклятых врагов Советской власти, в том числе националистов всяческого рода (и еврейских) — об этом известно генерал-лейтенанту Судоплатову» — и заверял Берию: готов выполнить «все Ваши задания на благо нашей могучей Родины».

Меркулов, будучи арестованным, на допросе признал, что лично давал разрешение Майрановскому на применение ядов к 30-40 осужденным, пояснив, что никто, кроме него и Берии, не мог давать таких разрешений.На допросе 27 августа 1953-го Майрановский показал, что участвовал в операциях по устранению людей в ходе тайных встреч на конспиративных квартирах.

Задания получал через Судоплатова. Обсуждение предстоящих акций проходило у Берии или Меркулова и во всех случаях в обсуждении принимал участие Судоплатов, а иногда Эйтингон и Филимонов. Как пояснил Майрановский, «мне никогда не говорилось, за что то или иное лицо должно быть умерщвлено, и даже не назывались фамилии».

Майрановскому организовывали встречу с потенциальной жертвой на конспиративной квартире, и во время еды и выпивки, как он пояснил, «мною подмешивались яды», а иногда предварительно «одурманенное лицо» убивал посредством инъекции. Как сообщил Майрановский, «это несколько десятков человек».

После освобождения в начале 1962 года Майрановскому было запрещено жить в Москве, Ленинграде и столицах союзных республик. Последние годы жизни он работал в НИИ в Махачкале. В 1989 году сыновья Майрановского попытались вновь подать прошение о посмертной реабилитации их отца, но им отказали.

Ольга Барталева ©

Новий хіт про дядю Вову.

          Всяк своє тут почув...
          Те, що дітям вкладається думка про готовність щасливо і піднесено вмерти за свого хана, то не така і дивина з огляду на те, як завжди цінувалося людське життя на території Орди.
          А от і ще аспект. Територіальні претензії з боку РФ до США на Аляску офіційно поки не висунуті. Але всередині російського суспільства такі претензії досить живі, чітко сформульовані і лунають поки що на рівні депутата Думи...

Про один з сучасних трендів зовнішності...

Сьогодні в транспорті виявив особливо високу концентрацію навколо себе жіночих зап'ястків, захищених від усіх злих сил червоними нитками...



Виявляється, ось до чого себе готують послідовники культу бога Ваала.

У каббалістів (прихильників містичної течії в іудаїзмі) є два пояснення цьому знаку. Відповідно до одного з них, Ліліт, перша дружина Адама, після сварки з ангелами стала вбивати немовлят, крім тих, на яких були її імена або знаки. Одним з таких знаків була червона нитка, яку матері пов'язували немовлятам для захисту. Згідно з другим повір'ям, червона нитка «вбирає» в себе силу святої Рахель (матері біблійного праотця Йосипа) і здатна захищати від всякого зла. Каббалістична нитка повинна бути освячена особливим ритуалом у гробниці Рахель (недалеко від Віфлеєма).

В традиції буддистів таку нитку пов'язують на ліву руку, яка вважається точкою, що приймає енергію. Така нитка може освячуватися в будь-якому буддистському храмі. Як і в каббалі, вона служить в якості оберега від псування і пристріту.

У ромів теж є переказ щодо червоної нитки. За легендою свята Сара повинна була вибрати першого циганського барона і зробила це за допомогою червоної нитки, пов'язавши її на зап'ястя претендентів. Першим ватажком цього кочового народу став Йосип - нитка на його руці засвітилася. З тих пір червона нитка у ромів вважається оберегом і амулетом.

А українці! Цікаво, про що вони хочуть заявити, чіпляючи на себе цей чужий забобонний непотріб?


Влучно

Нам пояснюють, що 30% української мови в українському телерадіоефірі - це екстремізм. 50% - це ксенофобія. А 70% - фашизм.

Для порівняння, 95% московської мови в московитському телерадіоефірі - це багатонаціональна русская культура, а 90% англійської мови в британському ефірі - це демократія.

© Дмитро Корчинський

То що, мінус ще один союзник рф? Вже останній?

В російських ЗМІ спостерігається нове загострення риторики РФ щодо Білорусі. Акценти схожі з тими, що використовувалися Кремлем в довоєнний період до України аж до заперечення державності, культурній і етнічної самобутності. Причому пропагандистська машина використовує в своїх інтересах навіть вуличну активність білорусів, що зросла останнім часом, стверджуючи, що, конфліктами з Москвою, глава РБ Олександр Лукашенко, довів свій народ до бідності, а люди були б щасливі приєднатися до Росії.

Нагнітанню обстановки останні події дійсно сприяють. Так в кінці лютого Олександр Лукашенко провів десять днів в Сочі, де, як це неодноразово бувало, мав намір зустрітися з Володимиром Путіним. Однак прес-секретар господаря Кремля Дмитро Пєсков заявив, що візит мінського гостя носить приватний характер, зустріч глав держав не планується. При цьому спікер нібито випадково переплутав ім’я по батькові Лукашенко, що виглядало відвертим знущанням. Як і його твердження про те, що всі про все домовляться.

Хто кличе Путіна в Білорусь

Тим часом домовиться не можуть вже давно. З'ясування відносин між російською та білоруською елітами, яке почалося через небажання других надавати свою територію для відкриття авіаційної бази першим, неприєднання Мінська до контрсанкцій Москви і ембарго української продукції, а також розбіжностей в нафтогазовій сфері, які тривають з середини минулого року. Причому градус протистояння поки лише підвищується. У той же час в Білорусі спостерігається різке падіння виробництва, починаючи з 2012 року в країні практично припинилося зростання ВВП, а протягом останніх двох років відзначається його падіння в середньому на 3-5%. Незважаючи на те, що протягом другого півріччя 2016 року Білорусь недоотримала від Росії 6 млн. тонн нафти, влада заявляє, що за перше півріччя 2016 року падіння ВВП склало 2,5%, а за підсумками всього минулого року — 2,6% (тобто, ВВП в другій половині 2016 року впав нібито на 0,1%). Насправді ж реальне падіння ВВП Білорусі за весь рік становить близько 5%. Такої складної економічної ситуації в країні не було з часів перебудови. Як наслідок, сьогодні в Білорусі виникає проблема з виплатою пенсій, зарплат (пенсії звичайних громадян становлять $ 50-150, зарплати, які пропонують на біржі праці — $ 100-200, а не $ 500, як заявляється офіційно. Люди виходять на вулиці.

Ось свіжий приклад того, як протестні акції під національними лозунгами (в РБ - ознака політичної прозахідної опозиції) використовуються російською пропагандою: "Конкретно в Гомелі серед протестувальників дуже популярна позиція, що Білорусь взагалі повинна вступити до складу Російської Федерації, щоб цей соціально-економічний бардак припинився. Люди відкрито і жорстко звинувачують вище керівництво країни в тому, що через свій флірту із Заходом і спічі про "низалежнасти и суверенитет" уряд зіпсував відносини з Росією, від чого й виникла важка економічна криза в регіоні. Реальна позиція людей — інтеграційна і проросійська, але сили, здатні очолити протест в такому контексті, в Білорусії відсутні. Тому люди підуть, зціпивши зуби, але підуть — за націоналістами. Більше їх інтереси захищати, як виявилося, нікому".

Отже, в одному абзаці перед нами і "загроза націоналізму", і "російськомовні, що страждають" (повторення "українського сценарію" — традиційна для росЗМІ страшилка), і натяк на бажаність "Путін, прийди". Прозора така загроза Лукашенко: "роби, як кажмо, а то ...". І якщо раніше антибілоруські і (або) антилукашенківські випади на російських ресурсах мали несистемний, епізодичний характер, то вже приблизно півроку спостерігачі бачать ознаки кампанії, і йде вона по зростаючій.

Попередня така "війна" закінчилася вступом Білорусі до Митного союзу, чому спочатку Лукашенко пручався.

За словами редактора білоруської версії сайту команди InformNapalm і цивільного активіста Дениса Івашина, нинішня антибілоруська кампанія в російських ЗМІ має багаторівневий характер. Провідні інформаційні агентства і основні телеканали РФ проводять проти Білорусі здійснюють інформаційно-психологічну кампанію з метою створення та нагнітання образу ворога і країни, що не відбулася ("failed state") як для свого внутрішнього російського споживача, так і для середньостатистичного білоруського обивателя.

"В даний момент він обмежується створенням спецрепортажів різних телеканалів, перш за все, "Вести.ru", ОРТ, LifeNews про білоруську дійсність і значні протестні виступи населення, що мають загальнореспубліканський характер і спровоковані антиконституційним декретом №3 "про попередження соціального утриманства". Ці репортажі покликані ґрунтовно підірвати довіру до існуючої влади і багато в чому сприяють радикалізації ситуації в країні", — розповів Івашин "Апострофу".

Другим ешелоном антибілоруській пропаганди виступає пантеон інформаційних інтернет-ресурсів. Серед них слід назвати інформаційне агентство Regnum, ресурси EurasiaDaily і "Імперія" опального в Білорусі Юрія Баранчика, що живе нині в Москві. Окрему роль відіграє тут і ресурс персони нон грата в Білорусі — Кирила Авер'янова-Мінського — "Супутник і погром". Крім створення образу ворога всі ці ресурси планово здійснюють проти Білорусі інформаційну війну, заперечують саме існування самобутнього білоруського народу зі своєю історією, культурою і мовою. За аналогією з Кримом висувають претензії про "незаконну передачу" Білорусі Російською Федерацією Вітебської, Могильовської і Гомельської областей в 20-х роках минулого століття і закликають мало не до знищення білоруської держави.

Ймовірність вторгнення та кримський сценарій

Реакцією влади Білорусі на ці ворожі дії став арешт в грудні 2016 року низки білорусофобов — авторів інформаційних проросійських проектів, що знаходяться на території Білорусі, і заборона судовим рішенням на території держави з січні 2017 року ресурсу "Супутник і погром".

"З огляду на тісні контакти Юрія Баранчика з членами так званого "Ізборського клубу", відомого своїм шануванням Путіна, який виділяв на його розвиток спеціальний президентський грант, а також відомі висловлювання наближеного до Путіна, генерал-лейтенанта запасу, який прослужив понад тридцять років в органах зовнішньої розвідки КДБ і СЗР РФ Леоніда Решетнікова (нібито білоруської мові 90 років, її створили більшовики, а незалежної Білорусь бути не може), можна сміливо говорити про те, що багато в чому антибілоруська пропаганда санкціонована вищим військово-політичним керівництвом РФ, що веде відкриту гібридну війну проти Білорусі поки тільки засобами другого ешелону російських інформаційних ресурсів", — резюмує Івашин.

Відзначимо, однак, що пробні інформаційні "постріли" в Білорусь були вже і на Першому каналі, і на ТВЦ, і на "Звездє". Не так давно білоруські журналісти, політики і політологи повідомляли і про запрошення їх до студії програми "Вечір з Володимиром Соловйовим" поговорити про те, хто може змінити Лукашенко. І, хоча сам Соловйов потім спростував таку інформацію, але комусь же ця провокація знадобилася...

Росії в принципі потрібна слабка залежна від неї Білорусь, — констатує в коментарі "Апострофу" білоруський публіцист Северин Квятковський. "Звичайно, це потрібно і на випадок конфлікту з Заходом, щоб можна було легко ввести в РБ свої війська. Але і взагалі Росії не потрібні сильні самостійні сусіди. Тому РФ використовує будь-які способи і ситуації для досягнення своєї мети. В цьому випадку протестні настрої в Білорусі і збіднення населення".

Впровадження в свідомість тези "Білорусь пішла шляхом України" має, на думку білоруського письменника і публіциста Віктора Мартиновича, дві мети. "По-перше, попередити, що Кремль незадоволений відновленням контактів між Білоруссю і Заходом, просто позначити позицію. По-друге, підготувати свою громадську думку до можливого погіршення (різкого) відносин. Я поки не можу повірити в те, що прибуття влітку 2017 року 2000 вагонів солдатів і техніки для навчань "Захід-2017" закінчиться окупацією. Військові експерти, яким я довіряю, мене запевняють, що цих сил не вистачить для будь-якої наземної операції, але і без окупації проблем — маса. 600 мільйонів боргу висить, віддавати нічим. Тому населення Росії має бути готове до різкого похолодання у відносинах, коли борг не віддають, це називається дефолтом. 2017-й рік буде жорстким", — сказав він "Апострофу".


Лютневі протести в Гомелі активно використовуються російською пропагандою Фото: Радыё Свабода

Судячи з усього, найближчим часом стихійні і організовані акції протесту в Білорусі будуть тільки наростати, оскільки базису під ними з кожним місяцем буде все більше. У свою чергу, перебуваючи в ситуації, коли партнер не платить за кредитними зобов'язаннями, Кремль буде тільки посилювати тиск на Мінськ, а те, які вимоги, під які умови і гарантії він поставить Лукашенко, як далеко і в чому готові піти обидві сторони передбачити зараз не уявляється можливим. Але вже зараз з великою часткою ймовірності можна стверджувати: що б не сталося в подальшому, цілий дивізіон російських ЗМІ розповість, як у всьому винна Білорусь. Хоча, чого взагалі можна очікувати від цих "недодержав, населених, недонародами". Чи то інша справа у нас.

                                                                                                                                     Вадим Довнар

Пророку 203

І смеркає, і світає,

День божий минає,

І знову люд потомлений,

І все спочиває.

Тілько я, мов окаянний,

І день і ніч плачу

На розпуттях велелюдних,

І ніхто не бачить,

І не бачить, і не знає —

Оглухли, не чують;

Кайданами міняються,

Правдою торгують.

І Господа зневажають,

Людей запрягають

В тяжкі ярма. Орють лихо,

Лихом засівають,

А що вродить? побачите,

Які будуть жнива!

Схаменіться, недолюди,

Діти юродиві!

Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся,

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тілько

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля. /349/

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра,

А ви претеся на чужину

Шукати доброго добра,

Добра святого. Волі! волі!

Братерства братнього! Найшли,

Несли, несли з чужого поля

І в Україну принесли

Великих слов велику силу,

Та й більш нічого. Кричите,

Що Бог создав вас не на те,

Щоб ви неправді поклонились!..

І хилитесь, як і хилились!

І знову шкуру дерете

З братів незрящих, гречкосіїв,

І сонця-правди дозрівать

В німецькі землі, не чужії,

Претеся знову!.. Якби взять

І всю мізерію з собою,

Дідами крадене добро,

Тойді оставсь би сиротою

З святими горами Дніпро!


Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,

Щоб там і здихали, де ви поросли!

Не плакали б діти, мати б не ридала,

Не чули б у Бога вашої хули.

І сонце не гріло б смердячого гною

На чистій, широкій, на вольній землі.

І люди б не знали, що ви за орли,

І не покивали б на вас головою.

Схаменіться! будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Розкуються незабаром

Заковані люде,

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори!

І потече сторіками

Кров у синє море

Дітей ваших... і не буде

Кому помагати.

Одцурається брат брата

І дитини мати.

І дим хмарою заступить /350/

Сонце перед вами,

І навіки прокленетесь

Своїми синами!

Умийтеся! образ Божий

Багном не скверніте.

Не дуріте дітей ваших,

Що вони на світі

На те тілько, щоб панувать...

Бо невчене око

Загляне їм в саму душу

Глибоко! глибоко!

Дознаються небожата,

Чия на вас шкура,

Та й засядуть, і премудрих

Немудрі одурять!


Якби ви вчились так, як треба,

То й мудрость би була своя.

А то залізете на небо:

«І ми не ми, і я не я,

І все те бачив, і все знаю,

Нема ні пекла, ані Раю.

Немає й Бога, тілько я!

Та куций німець узловатий,

А більш нікого!..» — «Добре, брате,

Що ж ти такеє?»

«Нехай скаже

Німець. Ми не знаєм».

Отак-то ви навчаєтесь

У чужому краю!

Німець скаже: «Ви моголи».

«Моголи! моголи!»

Золотого Тамерлана

Онучата голі.

Німець скаже: «Ви слав’яне».

«Слав’яне! слав’яне!»

Славних прадідів великих

Правнуки погані!

І Коллара читаєте

З усієї сили,

І Шафарика, і Ганка,

І в слав’янофіли

Так і претесь... І всі мови

Слав’янського люду — /351/

Всі знаєте. А своєї

Дас[т]ьбі... Колись будем

І по-своєму глаголать,

Як німець покаже

Та до того й історію

Нашу нам розкаже, —

Отойді ми заходимось!..

Добре заходились

По німецькому показу

І заговорили

Так, що й німець не второпа,

Учитель великий,

А не те, щоб прості люде.

А ґвалту! а крику!

«І гармонія, і сила,

Музика та й годі.

А історія!.. поема

Вольного народа!

Що ті римляне убогі!

Чортзна-що — не Брути!

У нас Брути! і Коклеси!

Славні, незабуті!

У нас воля виростала,

Дніпром умивалась,

У голови гори слала,

Степом укривалась!»

Кров’ю вона умивалась,

А спала на купах,

На козацьких вольних трупах,

Окрадених трупах!

Подивіться лишень добре,

Прочитайте знову

Тую славу. Та читайте

Од слова до слова,

Не минайте ані титли,

Ніже тії коми,

Все розберіть... та й спитайте

Тойді себе: що ми?..

Чиї сини? яких батьків?

Ким? за що закуті?..

То й побачите, що ось що

Ваші славні Брути:

Раби, подножки, грязь Москви,

Варшавське сміття — ваші пани /352/

Ясновельможнії гетьмани.

Чого ж ви чванитеся, ви!

Сини сердешної Украйни!

Що добре ходите в ярмі,

Ще лучше, як батьки ходили.

Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,

А з їх, бувало, й лій топили.

Може, чванитесь, що братство

Віру заступило.

Що Синопом, Трапезондом

Галушки варило.

Правда!.. правда, наїдались.

А вам тепер вадить.

І на Січі мудрий німець

Картопельку садить,

А ви її купуєте,

Їсте на здоров’я

Та славите Запорожжя.

А чиєю кров’ю

Ота земля напоєна,

Що картопля родить, —

Вам байдуже. Аби добра

Була для городу!

А чванитесь, що ми Польщу

Колись завалили!..

Правда ваша: Польща впала,

Та й вас роздавила!


Так от як кров свою лили

Батьки за Москву і Варшаву,

І вам, синам, передали

Свої кайдани, свою славу!


Доборолась Україна

До самого краю.

Гірше ляха свої діти

Її розпинають.

Заміс[т]ь пива праведную

Кров із ребер точать.

Просвітити, кажуть, хочуть

Материні очі

Современними огнями.

Повести за віком,

За німцями, недоріку, /353/

Сліпую каліку.

Добре, ведіть, показуйте,

Нехай стара мати

Навчається, як дітей тих

Нових доглядати.

Показуйте!.. за науку,

Не турбуйтесь, буде

Материна добра плата.

Розпадеться луда

На очах ваших неситих,

Побачите славу,

Живу славу дідів своїх

І батьків лукавих.

Не дуріте самі себе,

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Чужі люди проганяють,

І немає злому

На всій землі безконечній

Веселого дому.

Я ридаю, як згадаю

Діла незабуті

Дідів наших. Тяжкі діла!

Якби їх забути,

Я оддав би веселого

Віку половину.

Отака-то наша слава,

Слава України.

Отак і ви прочитай[те],

Щоб не сонним снились

Всі неправди, щоб розкрились

Високі могили

Перед вашими очима,

Щоб ви розпитали

Мучеників, кого, коли,

За що розпинали!

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата —

Нехай мати усміхнеться, /354/

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечерній

Тихо засіяє...

Обніміться ж, брати мої.

Молю вас, благаю!


Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
9
предыдущая
следующая