хочу сюда!
 

Антония

34 года, телец, познакомится с парнем в возрасте 30-45 лет

Геґель. Хто мислить абстрактно.

  • 11.11.13, 17:30
         Свого роду посібник "Приклади абстрактного мислення для чайників" з-під пера Ґеорґа Вільгельма Фрідріха Геґеля. Твір  навіть не напівфілософський. Ці  розмірковування публіцистичного і десь навіть художнього характеру, якби Геґель жив в наші дні, цілком могли б вкластися в формат блоґівської замітки. На блогах був колись викладений маленький витяг з цієї праці. Все ж не вважаю свою замітку за "баян". Як казав той же Геґель: частини є у трупа, людина ж не має частин. Дуже правильно! Хіба твір такого мислителя не заслуговує, щоб тут жити. Повністю! Тим більше, коли є можливість... Тож хай так і буде.
          Автор в доступній формі на конкретних прикладах пояснює, що значить мислити абстрактно, і чиєю "долею" є саме абстрактне мислення.
Палиця на два кінці, абстрактне мислення, з одного боку невід'ємний  атрибут кожного мислителя, дослідника, необхідний йому у плануванні експериментів, вирішенні будь-яких прикладних задач. З іншого - деякі побутові прояви і явища, що є результатом абстрактного мислення, викликають у філософа лише поблажливу посмішку.
          Якщо говорити про ментальний світ, не існує якоїсь "чистої", "універсальної" логіки. Остання завжди пов'язана зі своїм носієм - конкретною людиною. Які зразки логіки демонструє та чи інша людина, залежить від обраного нею (чи нав'язаного їй) модусу життя, від того, що нею засвоєно (виховання), пережито (досвід), коротше, від практики індивіда. Чого варта ціна слів, понять у представників різних соціальних
прошарків. Чому зовсім не обов'язково бути повією, щоб вас так назвали. Або бандитом.
          Також, розмірковуючи в заданому автором напрямі, можна зрозуміти зокрема і те, чому жоден сучасний метод тестування не може достовірно охарактеризувати ту чи іншу людину. Бо результатом практично будь-якого спеціально організованого іспиту, тесту є лише абстрактне тавро, яке характеризує, в кращому випадку, здібності індивіда на момент складання іспиту.  Найчастіше ж результат іспиту характеризує тільки вправність індивіда у складанні саме цього іспиту. Не дарма ж ми знаємо великих банкірів, що вийшли з твердих шкільних трійочників або видатнх вчених - з запеклих футболістів-аматорів. Істинне знання того, що являє собою та чи інша людина, може показати тільки реальна її практика.
           Окрему людину в усіх її іпостасях можна достеменно пізнати, лише проживши кожну секунду її життя разом з нею, перебуваючи при цьому її
невидимим супутником як з боку від неї, так і всередині  того потаємного святилища, де мешкають її думки, відчування - у її свідомості. В усіх
інших випадках може мати місце лише фрагментарне, дуже не точне, АБСТРАКТНЕ знання.
           Ну, досить, далі, власне, есей Геґеля.


ХТО МИСЛИТЬ АБСТРАКТНО?
       Мислить? Абстрактно? Sauve qui peut! — «Рятуйся, хто може!» — напевно заволає тут який-небудь найманий інформатор, застерігаючи публіку від читання статті, в котрій йтиметься про «метафізику». Адже «метафізика» — як і «абстрактне» (та, мабуть, як і «мислення») — слово, яке у кожного викликає більш чи менш сильне бажання втекти якнайдалі, ніби від чуми.
        Поспішаю заспокоїти: я зовсім не збираюсь пояснювати тут, що таке «абстрактне» і що значить «мислити». Пояснення взагалі вважаються в
порядному суспільстві ознакою дурного тону. Мені і самому стає не по собі, коли хто-небудь починає що-небудь пояснювати, — за потреби я і сам зумію все зрозуміти. А тут які б то не було пояснення щодо «мислення» і «абстрактного» абсолютно зайві; порядне суспільство саме тому й уникає спілкування з «абстрактним», що занадто добре з ним знайоме. Те ж, про що нічого не знаєш, не можна ні любити, ні ненавидіти. Не маю я і наміру примирити суспільство з «абстрактним» чи з «мисленням» за допомогою хитрості — спочатку протягнувши їх туди потайки, під маскою світської розмови, з таким розрахунком, щоб вони прокралися у суспільство, не будучи впізнаними і не збудивши невдоволення, затесалися б у нього, як говорять в народі, а автор інтриги міг би потім оголосити, що новий гість, котрого тепер приймають під чужим іменем як доброго знайомого, — це і є те саме «абстрактне», яке раніше на поріг не пускали. В таких «сценах узнавання», що повчають світ проти його бажання, той непростимий прорахунок, що вони одночасно конфузять публіку, тоді як театральний машиніст хотів би своїм мистецтвом здобути собі славу. Його марнославство у поєднанні зі збентеженням усіх інших може зіпсувати весь ефект і привести до того, що повчання, куплене подібною ціною, буде відкинуте.
         Втім, навіть і такий план здійснити не вдалося б: для цього ні в якому разі не можна розголошувати заздалегідь розгадку. А вона вже дана в заголовку. Якщо ж задумав описану вище хитрість, то необхідно тримати язик за зубами і діяти за прикладом того міністра в комедії, котрий весь спектакль грає в пальто і лише у фінальній сцені його розстібає, виблискуючи Орденом Мудрості. Але розстібання метафізичного пальто не досягло б того ефекту, який дає розстібання міністерського пальто, — адже світ не впізнав тут нічого, окрім декількох слів, — і вся затія звелась би, власне, лише до встановлення того факту, що суспільство давним-давно цією річчю володіє; набута була б, таким чином, лише назва речі, у той час як орден міністра означає дещо дуже реальне, кошіль з грошима.
         Ми перебуваємо у пристойному суспільстві, де прийнято вважати, що кожен з присутніх точно знає, що таке «мислення» і що таке «абстрактне». Отже, залишається лише вияснити, хто мислить абстрактно. Як ми вже згадувати, в наш намір не входить ні примирити суспільство з цими речами, ні змусити його возитися з чим-небудь складним, ні дорікати за легковажне зневажання того, що всякій наділеній розумом істоті відповідно до її рангу і становища личить цінити. Навпаки, намір наш полягає у тому, щоб примирити суспільство з самим собою, оскільки воно, з одного боку, нехтує абстрактним мисленням, не відчуваючи при цьому докорів сумління, а з іншого — все ж відчуває до нього в душі певну повагу, як до чогось піднесеного, і уникає його не тому, що зневажає, а тому, що звеличує, не тому, що воно здається чимось вульгарним, а тому, що його приймають за щось знатне або ж, навпаки, за щось особливе, що французи називають
“espece” (1), чим у суспільстві виділятися непристойно, і що не стільки виділяє, скільки відокремлює від суспільства або робить смішним, на зразок лахміття чи надмірно розкішного вбрання, прикрашеного дорогоцінним камінням і старомодними мереживами.
          Хто мислить абстрактно? — Неосвічена людина, а зовсім не просвічена. У пристойному суспільстві не мислять абстрактно тому, що це
занадто просто, занадто неблагородно (неблагородно не в смислі приналежності до нижчого стану), і зовсім не через марнославне бажання задирати ніс перед тим, чого самі не вміють робити, а в силу внутрішньої пустоти цього заняття.
          Вшанування абстрактного мислення, що має силу забобону, вкоренилося настільки глибоко, що ті, у кого тонкий нюх, заздалегідь почують тут сатиру чи іронію, а оскільки вони читають ранкові газети і знають, що за сатиру призначена премія, то вони вирішать, що мені краще
постаратися заслужити цю премію у змаганні з іншими, ніж викладати тут все без натяків.
          Щоб обґрунтувати свої думки, я наведу тільки декілька прикладів, на яких кожен зможе переконатися, що це справді так. Ведуть на страту вбивцю. Для натовпу він вбивця — і тільки. Дами, може трапитися, помітять, що він сильний, красивий, цікавий чоловік. Таке зауваження обурить натовп: як так? Вбивця — гарний? Чи можна думати настільки погано, чи можна називати вбивцю — гарним? Самі, мабуть, не кращі! Це свідчить про моральний розклад знаті, додасть, можливо, священик, який звик дивитися вглиб речей і сердець.
           Знавець же людської душі розгляне послідовність подій, що сформували злочинця, виявить у його житті, у його вихованні вплив дурних відносин між його батьком і матір’ю, побачить, що колись ця людина була покарана за якийсь незначний проступок із надмірною суворістю, яка налаштувала його проти громадянського порядку і яка змусила до супротиву, котрий і призвів до того, що злочин зробився для нього єдиним способом самозбереження. Майже напевно в натовпі знайдуться люди, які — доведись їм почути такі міркування — скажуть: так він хоче виправдати вбивцю! Пам’ятаю ж я, як якийсь бургомістр скаржився в дні моєї юності на письменників, які підривають основи християнства і правопорядку; один із них навіть наважився виправдовувати самогубство — подумати страшно! З подальших роз’яснень виявилось, що бургомістр мав на увазі «Страждання молодого Вертера».
          Це і називається «мислити абстрактно» — бачити у вбивці тільки одне абстрактне — що він вбивця і називанням такої якості знищувати в ньому все інше, що складає людську істоту.
          Інша справа — витончено-сентиментальна світська публіка Лейпцига. Ця, навпаки, засипала квітами колесованого злочинця і вплітала вінки в колесо. Однак це знову-таки абстракція, хоча і протилежна. Християни мають звичай викладати хрест трояндами чи, скоріше, троянди хрестом, поєднувати троянди і хрест. Хрест — це колись перетворена на святиню шибениця чи колесо. Він втратив своє одностороннє значення знаряддя ганебної страти і поєднує в одному образі найбільше страждання та найглибше самопожертвування з найрадіснішим блаженством і божественною честю. А ось лейпцігський хрест, увитий маками і фіалками, — це умиротворення в стилі Коцебу (2), різновид розпусного примиренства — чутливого і дурного.
            Мені довелось одного разу почути, як зовсім інакше розправилась з абстракцією «вбивці» і виправдала його одна наївна старенька з богадільні. Відрубана голова лежала на ешафоті, і в цей час засяяло сонце. Як це чудово, сказала вона, сонце милосердя господнього осяює голову Біндера! Ти не вартий того, щоб тебе сонце освітило, — так говорять часто, бажаючи виразити осуд. А жінка та побачила, що голова вбивці освітлена сонцем і, отже, того достойна. Вона вознесла її з плахи ешафоту в лоно сонячного милосердя бога і здійснила умиротворення не за допомогою фіалок і сентиментального марнославства, а тим, що побачила вбивцю залученим до небесної благодаті сонячним променем.
           — Гей, стара, ти торгуєш тухлими яйцями! — говорить купувальниця торговці. — Що? — кричить та. — Мої яйця тухлі?! Сама ти тухла! Ти мені
смієш говорити таке про мій товар! Ти! Та чи не твого батька воші в канаві заїли, чи не твоя мати з французами крутила, чи не твоя бабка здохла в богадільні! Бач ціле простирадло на платок ізвела! Знаємо, мабуть, звідки всі ці ганчірки та шляпки! Якби не офіцери, не красуватися тобі в нарядах! Пристойні-то за своїм домом стежать, а таким — саме місце в каталажці! Дірки б на панчохах заштопала! — Коротше кажучи, вона і крупиці доброго в кривдниці не помічає. Вона мислить абстрактно і все — від шляпки до панчіх, з голови до п’ят, укупі з батьком і рештою рідні — підводить виключно під той злочин, що та назвала її яйця тухлими. Все забарвлюється в її голові в колір цих яєць, тоді як ті офіцери, котрих вона згадувала, — якщо вони, звичайно, і справді мають тут який-небудь стосунок, що вельми сумнівно, — напевно відмітили в цій жінці зовсім інші деталі.
           Але залишимо у спокої жінок; візьмемо, наприклад, слугу — ніде йому не живеться гірше, ніж у людини низького звання і малого достатку; і,
навпаки, тим краще, чим шляхетнішим є його пан. Проста людина і тут мислить абстрактно, вона величається перед слугою і відноситься до
нього тільки як до слуги; вона міцно тримається за цей єдиний предикат. Найкраще живеться слузі у француза. Аристократ фамільярний зі слугою, а француз — так вже добрий приятель йому. Слуга, коли вони залишаються удвох, базікає всяку всячину — дивись «Jacques et son maitre» Дідро, — а пан покурює собі трубку і поглядає на годинник, ні в чому його не утискаючи. Аристократ, окрім усього іншого, знає, що слуга не тільки слуга, що йому відомі усі міські новини та дівиці і що голову його відвідують недурні ідеї, — про все це він слугу розпитує, і слуга може вільно говорити про те, що цікавить пана. У пана-француза слуга сміє навіть міркувати, мати і відстоювати власну думку, а коли пану що-небудь від нього потрібно, так наказу буде недостатньо, а спочатку доведеться втлумачити слузі свою думку, а ще й дякувати за те, що ця думка отримає у того верх.
          Та ж сама відмінність і серед воєнних; у пруссаків (3) належить бити солдата, і солдат тому — каналія; дійсно, той, хто зобов’язаний пасивно зносити побої, і є каналія. Тому рядовий солдат і виглядає в очах офіцера як деяка абстракція суб’єкта побоїв, з ким змушений возитися пан у мундирі з портупеєю, хоча і для нього це заняття до біса неприємне.


(1) Espece (фр.) — людина, гідна презирства. «Espece — з усіх кличок найжахливіша, бо позначає посередність», — пише Дідро в «Племіннику Рамо». Гегель коментує цей образ в «Феноменології духу» (див.: Гегель. Соч., т. IV, с. 264).

(2) Коцебу, Август, фон (1761—1819) — німецький драматург і російський дипломат, який займався також видавничою і політичною діяльністю,
противник ліберальних ідей.

(3) В першій публікації статті (1835 р.) слово «прусаків» явно з політичних міркувань було замінено видавцем на «австрійців». Це спотворення міститься і в Зібранні творів Гегеля під ред. Глокнера, за яким виконаний переклад. Виправлення зроблено на основі публікації статті, звіреною з рукописом (див. «Hegel-Studien», В. V. Bonn, 1969, S. 164).

3

Комментарии

111.11.13, 17:43

В чому сенс посту?

    211.11.13, 17:59

    Прибегу домой - обязательно читну

      311.11.13, 18:02Ответ на 1 от InnaFL

      разве название не говорит о чем пост?

        411.11.13, 18:04Ответ на 3 от Malef(banned)

        Багато слів. А де сенс?

          511.11.13, 18:08Ответ на 4 от InnaFL

          Багато слів. А де сенс?читайте серый текст

            611.11.13, 18:13Ответ на 5 от Malef(banned)

            Дякую, щось прояснилось. Та пости в неті мають бути попростіше якось.

              711.11.13, 18:20

              Гегеля у маси - підтримую однозначно

                829.11.13, 10:09Ответ на 1 от InnaFL

                В чому сенс посту?Точно такий, як і у всіх інших - розміщую в блозі те, що мені цікаве, чи взагалі, чи під впливом моменту...

                ...пости в неті мають бути попростіше якось. Знаєте, якщо Ви спробуєте почитати хоча б "Логіку" Геґеля, то зрозумієте, що простіше, ніж цей короткий есей, в нього немає.

                Дякую за відвідання і коментар

                  929.11.13, 10:10Ответ на 2 от Malef(banned)

                  Прибегу домой - обязательно читнуну, і як?

                    1029.11.13, 10:11Ответ на 7 от Lost_paradise

                    Гегеля у маси - підтримую однозначномасовість йому не загрожує ближчим часом