Председатель Верховной Рады Владимир Литвин не считает демарш оппозиции чем-то особенным.

Так он прокомментировал на брифинге во вторник утреннюю акцию фракции БЮТ.

Литвин напомнил, что ни один из украинских президентов не отличался хорошими отношениями с парламентом.

"Если оглянуться на историю взаимодействия парламента с президентом, то ничего удивительного не произошло. Вспомните, как Леониду Кучме приносили лапти, как Виктора Ющенко несколько раз не пускали в Верховную Раду его же соратники. Поэтому то, что произошло сегодня, это была просто демонстрация хулиганства", - отметил он.

Он также высказал предположение, что подобный демарш лишь отсрочит решение вопроса освобождения Тимошенко "в политико-правовой плоскости", поскольку это может стать очередным поводом для большинства не допустить принятия законопроекта о декриминализации статей, по которым осуждена Тимошенко.

В свою очередь лидер фракции Партии регионов Александр Ефремов выразил мнение, что своим поведением оппозиция "развеяла миф о тоталитаризме в Украине".

"Когда представители оппозиции начали свою акцию в зале, я сначала немного расстроился. Но на самом деле оппозиция, которая два года пыталась лепить из нашей страны тоталитарное государство, а с президента - диктатора, сегодня своими действиями перед лицом всех дипломатов разрушила этот образ", - подчеркнул он.

"У нас были и худшие времена, поэтому ничего экстравагантного сегодня не произошло. Поэтому данные действия я бы расценил как положительные в нашу пользу и мы вряд ли смогли бы придумать такое же, даже если бы захотели", - отметил Ефремов.

Он выразил уверенность, что, несмотря на очевидные различия, большинство будет сотрудничать с оппозицией "по ряду ключевых вопросов".

Украинская правда

«Пока мы едины, мы непобедимы!»

Когда-то в детстве я был членом КИД в своей  школе (для молодых политологов, которые не помнят не только что такое мажоритарка, но и что такое комсомол и политинформация, расшифрую аббревиатуру – Клуб интернациональной дружбы). Вынесенная в название фраза заучивалась школьникам на слух. И только те, кто вел активную деятельность в КИДе знали перевод этого лозунга на «советский» язык. В 2004 году, эту фразу (в своеобразной интерпретации) выучила вся Украина – «разом нас багато, нас не подолати».

Судя по всему, украинская оппозиция опять пытается нам напомнить значимость этого лозунга. Однако анализируя последние заявления разного рода оппозиционных лидеров, складывается такое впечатления, что они действуют по принципу школьных заучек – когда иностранную фразу учат на слух, не понимая ее значения.

Тезис об объединении оппозиции расценивается подавляющим большинством оппозиционеров как ритуальный танец, который – хочешь не хочешь а танцевать обязан. На погодной (в нашем случае электоральной) ситуации это никак не скажется. Но если ты его не станцуешь, то аборигены могут и съесть (не пустить в парламент). Вот и танцуют друг перед другом, демонстрируя степень оппозиционности  - то Турчинов, то Яценюк, то Кличко, то Королевская, то Гриценко. А теперь возьмем банальную социологию. Единый список для округов и для пропорциональных выборов (если бы он был возможен) ГАРАНТИРОВАЛ немедленное уже сразу же после выборов смещение нынешней провластной команды. Об этом однозначно говорит социология – 65% суммарный рейтинг только 4 партий (Батькивщина, Фронт змин, Удар, Свобода). По мнению большинства участников круглого стола «Консолідація опозиції: перспективи, формат, ефективність» даже при нынешних показателях оппозиции достаточно было бы победить в 50, максимум 70 округах, что бы сформировать простое большинство. В случае же, если бы оппозиция была способна на формирование единого списка как на пропорциональных выборах, так и на мажоритарке, то можно было бы говорить и про перспективу создания т.н. конституционного большинства.

Однако кто-нибудь верит в такую возможность? Кто-нибудь себе представляет единый список где в первой десятке будут все те, кто сегодня борется за право выйти на сцену на массовых мероприятиях? И не потому, что, скажем, Батькивщина не хочет отдавать пальму первенства Фронту змін. И не потому, что Яценюк начинает беспокоиться ростом рейтинга Кличко. И не потому, что Турчинов все еще побаивается Королевскую. А потому, что нет доверия не только к партнерам, но даже членам своей команды. Посмотрите – Тимошенко еще не успела привыкнуть к киче, только начала «мотать срок», а Яценюк респектабельно «представляет интересы объединенной оппозиции» в Давосе (на ланче у Пинчука).

А еще меня живо интересует вопрос - сколько еще времени оппозиция будет играть в оппозицию, а не быть ею. К примеру, вопрос о массовых акциях. Ну сколько можно платить за любовь к себе и ненависть к врагам! Лишь немногие начали осознавать бесперспективность таких методов и пытаются работать напрямую с общественными организациями и профессиональными объединениями, т.е. – непосредственно с носителями общественной инициативы. Вот Луценко говорит, что сейчас центр политического влияния находится не в кулуарах, не в коридорах, а на улице. Он, в СИЗО это понимает. Очень хочет так думать, наверное, и Тимошенко в Качановке. А вот «лидеры объединенной оппозиции» предпочитают сидеть в соцсетях или дисидентствовать в Давосе. Как известно место сидение опреджеляет точку зрения.

Так что же предлагает сегодня ОФИЦИАЛЬНАЯ оппозиция? Она предлагает свой вариант известного лозунга. Звучит он наверное где-то так: «Когда мы (народ) – едины, они (оппозиция) – непобедимы!»

Оксана Лігостова | Київ

Новий висуванець президента Януковича родом не з Донецька. Ігор Калінін, якого глава держави представив у п'ятницю як новопризначеного керівника Служби безпеки України, народився у російських Митищах і вчився на військового у Москві. За часів Радянського Союзу він служив у КГБ СССР, воював в Афганістані і захистив кандидатську за фахом «розвідка та іноземні армії».

Призначення Калініна стало несподіванкою навіть для добре поінформованих. Це ім'я ніколи не фігурувало серед імовірних кандидатів на посаду. Що, зрештою, лише утвердило аналітиків у думці: ключові кадри Янукович розставляє сам, одноосібним рішенням.

Хто такий Калінін і чому саме Калінін? Відповідь на перше запитання прояснює  друге. З 2010-го року, з приходом до влади Януковича, Калінін очолював Управління державної охорони, опікуючись персональною безпекою президента. Вочевидь, саме зусиллям Калініна кияни завдячують щоденним перекриттям вулиць під час пересування президентського кортежу, а журналісти – заламуванням рук пильними президентськими тілоохоронцями.

Наближені називають Калініна креатурою старшого сина Януковича – Олександра, а також людиною, особисто відданою президенту.

З якою метою очолювати Службу безпеки України поставлено саме таку людину? Про це в інтерв'ю «Голосу Америки» розмірковують історик, голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху Володимир В’ятрович, директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов та експерт з проблем міжнародної безпеки Євген Жеребецький.

Володимир В’ятрович: «Призначення кадебіста суперечить політиці  розриву з кадебістським минулим»

«Я не знаю Ігоря Калініна особисто. Але якщо говорити не про конкретну людину, а про посадовця, який має безпосередній зв’язок з КГБ СССР, то я думаю, що сучасна українська Служба безпеки мала би відмовлятися від того, щоб її очолювали люди, виховані спецслужбою Радянського Союзу. Ця спецслужба була дуже специфічною, виконувала насамперед карально-репресивні функції, а отже, мала відповідний досвід та інструментарій. Я не знаю, чи означає призначення Калініна те, що сучасна Служба безпеки України буде повертатися до ганебних практик спецслужби радянського зразка. Сподіваюся, що ні. Але в будь-якому разі для того, аби продовжити попередню політику на розрив з радянським кагебістським минулим, було би краще, якби новим очільником СБУ стала людина, яка не мала б зв’язків з КГБ у минулому».

Вадим Карасьов: «Новий глава СБУ охоронятиме не національну безпеку, а безпеку режиму»

«Проблема полягає у тому, що Ігор Калінін очолював держохорону, а власне, службу охорони президента. Практично він охороняв особисто Віктора Януковича. Тому на своїй новій посаді він передусім охоронятиме не національну безпеку, а безпеку влади та політичного режиму. Тому що нікого там нагорі не цікавить національна безпека. Цікавить безпека особисто президента і його оточення – адже у світі революції проходять. А наша нинішня влада, як відомо, боїться майданів. Влада боїться суспільства – не опозиції, а саме суспільства. Відвернути від можливих протестів у 2012-му році, після парламентських виборів, або запобігти цим протестам – ось у цьому, на мою думку, і полягає  основне завдання нового керівника СБУ». 

Євген Жеребецький: «Завдання спецслужб – облаштувати «білоруську Україну» після виборів»

«Сам факт, що призначають колишніх офіцерів спецслужб іще Радянського Союзу, – кричущий. Як відомо, немає колишніх офіцерів КГБ, а є офіцери в резерві. Тому факт сам по собі недопустимий. У жодній іншій країні ніхто б не наважився робити такі речі. Офіцер повинен служити передусім своїй державі, тим більше у спецслужбах. І в нас, в Україні, за 20 років появилися нові офіцери, які справді є патріотами цієї держави. 

Що ж до мотивів призначення кагебіста, то я думаю, вони лежать на поверхні. Справа в тому, що вже сьогодні зрозуміло: вибори-2012 Янукович програє з тріском. Будуть іти колосальні фальсифікації на всіх рівнях, причому це буде робитися доволі грубо. І як наслідок – світ ці вибори просто не визнає.

А от далі вже починається звичайна спецоперація. Треба застосовувати жорсткі заходи до ймовірних протестів. 

Так що вони вже зараз візьмуться за Інтернет. Я думаю, що цей новопризначений чоловік «сяде» на Інтернет-мережі, на незалежні засоби масової інформації, які ще полишалися. І оскільки старі кагебісти це специ, то вони будуть професійно робити тотальний терор. Не проти організацій, не публічний. Почнуть залякувати активістів, причому діятимуть точково. Пресуватимуть у мережах тих, хто займається виборчими процесами, хто старається підтримати протестний дух. Пресуватимуть молодь, студентів, середній клас – по областях, по районах, за місцем праці. Вони будуть намагатися загасити існуючі протестні настрої.

Але основне завдання для спецслужб – як жити в «білоруській Україні» після виборів. Тому що вибори влада все одно програє. І тоді доведеться якось рятувати свою шкіру. Доведеться пакувати валізи й шукати у Росії якийсь бункер. А відтак на цій посаді потрібна особисто віддана людина, яка готуватиме відхід сім’ї і капіталів. Я думаю, що завдання «товарища» саме таке. Тому зараз ми будемо спостерігати, як на рівні спецслужб Україна і Росія почнуть зближуватися: дружба, фройндшафт.

В Україні сьогодні розвивається абсолютно білоруський сценарій. І тому якщо до цього часу спецслужби лише страхали десь і когось, то тепер, під керівництвом «провєрєнного товаріща» буде зовсім інша лінія».

Нагадаємо: посада глави СБУ залишалася вакантною з 18-го січня, коли президент України звільнив колишнього очільника відомства Валерія Хорошковського, призначивши його міністром фінансів.