Велич та отрута (трагедія)

Невелика кімната провінційного ганделика, яка, водночас, послуговується покерним клубом, залою ігрових автоматів з двома убогими роздовбаними однак блимаючими коробками в яких заради конспірації вимкнули звук, більярдною та іноді - по бажанню хазяйки закладу - гладкої Памперсіхі – стриптиз-клубом для обраних.

Кімната відокремлена від смердючого загального приміщення бару-ресторану «Фентезі» обмизканими дверима - замаскованими старою бамбуковою фіранкою - на яких виведений рожево-золотий напис чи то «ВІП», чи то «ВІЛ».
За круглим пластмасовим столом сидить Поет, Тупий Читач 1, Тупий Читач 2 та хазяйка ганделика, перед ними – 3 порожні пляшки горілки, тільки-но відкрита пляшка закарпатського коньяку та брудні стакани.

Памперсіха – товста та схожа на облиту жиром лисицю пенсійного віку лахудра - задумливо помахує цицьками та час від часу кидає на Поета хтиві погляди.

Поет сидить ледь згорбившись, витріщивши цинічно-інтелігентні очі та легенько погладжує рудувату борідку.

Тупий Читач 1 і Тупий Читач 2 – двоє однакових на вигляд круглоголових мудаків у спортивних штанях. У першого на морді написана самовпевнена недовіра, у другого – ідіотське захоплення.

- Ненавиджу сучого сина, - невдоволено гарчить Поет і з ненавистю дивиться на закриті двері, за якими чутно п’яний гомін, музику та безладний спів в якому насилу можна розпізнати пісню «Ясний мой свєт».
- Ох вже цей Поет. – несподівано починає реготати Тупий Читач 2 і підливає собі ще коньяку. – Я от не розумію, Памперсіха, хулі  ти нам завжди спочатку даєш горілку, а не коньяк?
- Бо гавно це, а нє коньяк. – Насмішливо відповідає Тупий Читач 1.
- Сам ти гавно. – Памперсіха зло дивиться на Тупого Читача 1. – Нахаляву тут бухаєш і ще виставляєш хамські претензії.
- Іди на хуй. – Впевнено відповідає Тупий Читач 1 і повертається з переможним виразом на обличчі до Поета. – А сьогодні ж Распопіна нема.
- Що? – Здригається Поет, немов прокидаючись від роздумів. - До чого тут цей літературний халтурщик?
У Памперсіхі від гніву труситься друге підборіддя і груди, але вона лиш невдоволено цокає й сильно штурхає Тупого Читача 1 під столом.
- Й Вєніаміна Едуардовича теж нема.
- А він тут до чого? – Передражнює Поет задоволений тон Тупого Читача 1.
- А якого ж сучого сина ти тоді ненавидиш?
- А такого сучого сина, який тут.
- Я не буду шас з тобою багато пиздіти, бо ти це умєєш. – Самовпевнено завєряє Тупий Читач 1. – Ти сам не знаєш, кого ненавидиш.
- Усякого, хто труїть мене своїми негативними флюїдами.
- Ніхто не намагається тебе труїти.
З зали доносяться звуки караоке «Ти одна, ти такая».
- Поезія і хуйня – вєщі несовмєстіміє. – Парирує Поет, киваючи в сторону зали. – Ти – це то шо ти п’єш та їси.
- Памперсіха, а я тобі що казав. – Тупий Читач 1 хмурить брови. – Хватіт нас дєнатуратом з горілим сахаром травити.
- Гарно сказав. – Тупий Читач 2 восхіщьонно дивиться на Поета і ллє в горлянку коньяк, захлинається, розбризкуючи його по столу. Пахне карамеллю.
- Канхвєточка моя. – Поет повертається до Памперсіхі. – Може ти нам ще горілочки принесеш?

Та невдоволено кривиться, але нічого не каже і йде за пляшкою. Виходить.

- У-у-у, жадна сука. – Каже Тупий Читач 1.
- Зато як смотріт. – Ойкає Тупий Читач 2.
Тупий Читач 1: - От тільки від її блядських флюїдів блювати хочеться. Старий Кіндрат, не даремно, як його паралізувало, казав, що коли він пару днів до того йшов з Фентезі додому, ну і чує хтось слідом крадеться…
- До чого тут ще й цей старий хєр? – Перебиває Поет. – Вони всі хочуть мене отруїти.
Тупий Читач 1: - Якщо й так, то всіх. Всіх труять.
Поет: - А яка мені різниця – всіх чи одного?
Тупий Читач 1: - Ніхто не намагається отруїти саме тебе!
Поет: - Чому ж вони мене труять? (показує на коньяк)
- І мене! – Тупий Читач 2 гидко відригує.
Тупий Читач 1: - Хто це «вони»? Хто саме?
Поет: - Всі вони.
Тупий Читач 1: - Хто?!
Поет: - Дід піхто. Хулі не ясно, ти сам-то як думаєш?
Тупий Читач 1: - Понятія не імєю.
Поет: - А чому ж ти тоді пиздіш, що вони не хочуть мене отруїти?
Тупий Читач 1 мовчить.
Тупий Читач 2 знову намагається випити стаканюру коньяку, задихається, падає.
Поет (задумливо дивиться на тіло Тупого Читача 2): - Вони всі підараси.
Тупий Читач 2 (відсовує свій стакан подалі від себе): - Хто?!
Поет: - От не зайобуй мене своїми блядскими питаннями. Що мені ваші замєчанія? Вони як спроба трахнути все те, над чим я працював не менш півроку. Один мудак мнє скажет: харашо, а інший – нєт. Стіхі – це вам не Памперсіху – хтиву блядь -  в кущах біля дороги дрючить.
Поет пиздить пляшкою Тупого Читача 2 той падає і вмирає.
Заходить Памперсіза з горілкою.
Поет (сумним голосом): І ось, опять я нєізвєстєн публікє.
Завіса.



Произведение посвящается Пробиотику и Джозефу Хеллеру.





© Mike911