Роздуми
- 07.12.10, 11:56
2 грудня вранці визирнула у вікно, а там земля вкрилася тонесенькою, легесенькою, білесенькою хустинкою.
Чи то тому що розпочалась зима за календарем, чи то від того, що після теплих днів, що затримались так надовго, несподівано подихнуло холодком...
А 30 років потому з вікна пологового будинку я побачила самісенько таку картину - перший сніг. А у мене народився синок.
Саме ВІН у мене ,а не я його! Я не відразу зрозуміла наскільки самостійна і незалежна ця дитина. Довгий час мені здавалось, що я впливаю на формування його особистості. Це ж я його виховую, вчу чомусь, контролюю...
Еге ж! Згодом я зрозуміла, що він завжди сам вирішував чому вчитись, чим займатись.
Починаючи з того, що одному йому дозволяли приходити в дітсадок без батьків. Наш улюблений віршик був:
Вийшов синочок сам в дітсадочок.
Вчить його мама:" Йди собі прямо,
йди та дивися не загубися" -
-"Ладно мамусю, не загублюся,
я ж вам не голка - я ж вам Миколка!"
І з того часу так і пішло - сам вже в школі записався на плавання, а потім теквандо.....
Сам поступив (а потім сам кинув) ліцей інформаційних технологій. Після школи сам поступив (а потім знову ж таки сам кинув) інститут в Київі. Міняв роботу, одружмвся, розлучився...
Мені завжди хотілось якось допомогти йому не робити помилок, досягти чогось гідного. Але як це можна зробити?
Ні! Зараз я впевнилась, що тільки сама людина знає якого щастя собі бажає. І тільки те, чого сама досягла приносить їй задоволення.
Цікаво все ж таки, які дороги він для себе ще обере? Що зробить його щасливим?
А я тільки молюся, щоб у нього все було гаразд!
Щасти тобі,мій дорослий синку!
Чи то тому що розпочалась зима за календарем, чи то від того, що після теплих днів, що затримались так надовго, несподівано подихнуло холодком...
А 30 років потому з вікна пологового будинку я побачила самісенько таку картину - перший сніг. А у мене народився синок.
Саме ВІН у мене ,а не я його! Я не відразу зрозуміла наскільки самостійна і незалежна ця дитина. Довгий час мені здавалось, що я впливаю на формування його особистості. Це ж я його виховую, вчу чомусь, контролюю...
Еге ж! Згодом я зрозуміла, що він завжди сам вирішував чому вчитись, чим займатись.
Починаючи з того, що одному йому дозволяли приходити в дітсадок без батьків. Наш улюблений віршик був:
Вийшов синочок сам в дітсадочок.
Вчить його мама:" Йди собі прямо,
йди та дивися не загубися" -
-"Ладно мамусю, не загублюся,
я ж вам не голка - я ж вам Миколка!"
І з того часу так і пішло - сам вже в школі записався на плавання, а потім теквандо.....
Сам поступив (а потім сам кинув) ліцей інформаційних технологій. Після школи сам поступив (а потім знову ж таки сам кинув) інститут в Київі. Міняв роботу, одружмвся, розлучився...
Мені завжди хотілось якось допомогти йому не робити помилок, досягти чогось гідного. Але як це можна зробити?
Ні! Зараз я впевнилась, що тільки сама людина знає якого щастя собі бажає. І тільки те, чого сама досягла приносить їй задоволення.
Цікаво все ж таки, які дороги він для себе ще обере? Що зробить його щасливим?
А я тільки молюся, щоб у нього все було гаразд!
Щасти тобі,мій дорослий синку!