хочу сюда!
 

Алинка

27 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 29-37 лет

sysanin

предыдущая
следующая

Щоденник педагогічної практики. Оповідь 1.

Щоденник педагогічної практики

Врхола Андрій

(Arh. Diavol) Дітям до 18 років читати заборонено Будь яка схожість героїв даної книги з вашими вчителями, учнями чи просто знайомими чистий збіг. Усі події і герої даної книги були вигадані мною. 

Оповідь перша

1  Ромко Юрган прокинувся раненько від страшних сушняків. Узявши із столу пусту кварту він поволі побрів до відра із питною водою.

Втамувавши спрагу Ромко помацав свою хвору голову.

- Блядь, оце мене несе... – Пробурмотiв він, - і нахуя було вчора так напиватися?..

Учора вони разом з групою здавали останній екзамен, і після нього Ромко так набухався, що не пам’ятав, як втрапив додому. Раптом заграла стара, дотошно-противна мелодія мобільного телефону марки SIEMENS A52.

 - Котра то блядь так рано дзвонить? – Пробурмотав юнак, пробираючись крізь завали одягу та речей до столу. – Ало, бля.

- Ромко, бля, де тебе чорти носять? – Пролунав голос із труби.

- Ти хто? – Ледь зміг виговорити Ромко.

- Хуй в пальто! Ти, бля, вже заїбав. Забув, що маємо їхати сьогодні додому домовлятися

за практику?             - Йобаний по голові! – Тільки й зміг сказати Ромко, кидаючи мобільний телефон, і

починаючи поспіхом одягатися.

2

СМТ Смердиківці знаходилося аж в іншій області. Всю дорогу два старих друга Ромко і

Микола грали в дурня, а коли їм набридло, почали грати вар’ята.

Для початку, від нєхуй чьо дєлать, хлопці вирішили пожартувати із контролерів, але

це ледь не закінчилося для них погано...

Вийшовши на станції Гречани, двоє юнаків одразу ж пішли до місцевої пивнухи, і закім чекали

на потрібний їм поїзд встигли всмоктати літрину горівки, виробництва місцевого самогонного заводу.

            Взагалі-то, вони брали її для директора школи як хабар, але скуштувавши її вирішили, що для їхнього любого Міськи Стограмовича вистачить і смаги виробництва баби Галі. Все ж дешевше буде.

3 Директор школи Михайло Степанович, як завжди сидів у своєму кабінеті. Із самого ранку він уже сходив до баби Галі, і зараз сидів перед дзеркалом допиваючи пузиря. За ті одинадцять років, що Ромко з Миколою провчилися у цій школі, вони жодного разу не бачили директора у тверезому стані.Саме тому й прозвали його Міськом Стограмовичем.

            Але із ним завжди можна було домовитися за допомогою пляшки.

            Ще в дев’ятому класі, двоє юних дарувань в галузі хімії (Ромко і Микола), спиздили в

кабінеті хімії здоровенний шматок калію, і вирішили перевірити, як він реагує з водою.

            Так як у той час була посуха, а єдину калабаню, що можна було зустріти, це колабання у шкільному, чоловічому туалеті, котра не висихала там "ще з часів першої світової".

            Але їм здалося, що цієї калабані буде замало, тому вирішили скористатися більш надійним "посудом" – унітазом.

            Звісно ж, результат не заставив себе чекати.

            Як тільки шматок калію змочився водою, пішла активна реакція по виділенню водню, і надто великий викид теплової енергії призвів до вибуху.

            Звісно ж, два вар’яти-експерементатори не встигли не те що с’їбатися, а й навіть сховатися.

            Ромкові пощастило трохи ліпше, він відбувся лише незначним переляком, і повними штанами нових вражень.

            А ось Микола файно отримав шматком унітазу по їбальнику, і на місяць відправився відпочивати в місцеву травматологію.

            Спочатку у хлопців були проблеми, але потім вони принесли Стограмовичу півторачку славнозвісного самогону від баби Галі, і директор спустив цю справу. А точніше, закрив туалети в приміщені школи, і заново відкрив стару парашу на території шкільного двору, яку ще німці побудували, коли захопили Смердиківці.

            Другий свій мегадослід хлопці провели вже в десятому класі.             На дворі стояла чудова, тепла, весняна погода. Двоє друзів узяли із дому пів кілограма цукру, півторачку свіжого молока...             На уроці хімії спиздили у вчителя (сина всім відомої баби Галі) павкілограмову пачку дріжджів.             До початку останнього уроку висмоктали пів півторачки молока. Доречі, це був єдиний день у їхньому житті, коли вони пили молоко із таким задоволенням.             Умовно назвавши свій дослід "Операція "И"", хлопці приступили до справи...             Засипавши цукор у молоко, і заталувавши у поліетиленову фляжку пів кіло дрожів, Юрган заникав диверсійну суміш у потаємне місце.             До кінця шостого уроку у небезпечній пляшці активізувалася біохімічна реакція, і частина суміші вилилася на нещодавно помите підвіконня.             Тепер залишилися дрібниці, непоміченими дістатися параші.             Операція "И" пройшла успішно. На наступний день до школи не можливо було підступити ближче ніжна пів кілометри. Дві машини-гівновози не встигали відкачувати пахучі маси, що білі з очків параші, немов лава з гирла вулкану.             Хлопцям знову довелося нести пляшку для Міськи Стограмовича. 4.             За тих чотири роки, що хлопи прожили в університеті школа не змінилася зовсім.             Під школою, як завжди, стояла купка одинадцятикласників, курячи дорогі цигарки L&M, розповідаючи пошлі історії та анекдоти. Хтось відкрито тіскав місцеву шкільну шлюху.             Ромко і Микола мовчки пройшли повз п’яну компанію, і зайшли у приміщення школи.             - Треба буде у тих пациків пробити плану. – Промовив Юрган, коли важкі залізні двері голосно пизданули по одвірках.             Від цього різкого звуку прокинувся дрімаючий охоронець, і сфокусувавши на мить зір на двох не прошених гостів, спробував піднятися із стільця. Але сила земного тяжіння, підсилена дією сорокаградусної водички зробила свою чорну справу, і згодом із будки вахтера донісся храп п’яного сторожі.             - О, Тольчик, як завжди, з самого ранку святкує розлучення із Москалихою. – Задумливо промовив Микола. - Цікаво, а вона ще працює в школі, чи може вже на щасття віддала Богові свою кляту душу? - Да, це було б добре...

5

            Хлопці тихо постукали у двері із написом: "директор". Хтось із місцевих вар’ятів-жартівників 

дописав чорним маркером: "спиртодигустаційного

цеху".

            - Кого там бляді принесли! – Почувся голос вічно молодого, і вічно п’яного Стограмовича.

            Ромко легенько відчинив двері, і просунувши у шпарку лахмату голову, промовив:

 - Можна?             Місько Стограмович відірвав свій погляд від вже спорожнілої флєшки бальзаму "три гички", і глянув на відвідувача.             - О! Ромко! Заходь!

            Хлопці пройшли до кабінету, і поставивши перед ясні очі директора півторачку любого його серцю напою, мовили:

            - Ми до вас у справі.

            - Що ж, сідайте. – Відповів Місько, і перш ніж хлопці зотямилися перед ними вже стояло два гранчаки. Коли вони наповнилися чудовим напоєм із запахом перебродившого цукрового буряка, і хлопці випили по сто, Місько Стограмович, занюхавши оте зілля шматком прицвілого хлібу, запитав: - Що ж привело вас до рідної школи?

            - Та... розумієте... – Почав ніяково Микола, але його блеяння перервав Ромко, так як за цілий день встиг набратися, а ця чарчина взагалі знесла хлопцеві дах. Тепер йому було всьо похуй.

            - Тут така хуйня. Треба десь-ся пройти оту йобану пед... педарис..., педагогічну практику. Коло унівєра ми їбали се робити, бо ж оті кляті методисти й дихнути вільно не дадуть. То й ми подумали про рідну школу...

            Микола, що був тверезіший за Юргана відсотків на 90, вже тихо сидів утупившись мордою у стіл, і думав:

            "Піздєц. Оце, блядь, пощастило з вар’ятом поїхати. Прийдеться повертатися, і йти куди пошлють..."

            Але його думки перервала несподівана річ Стограмовича.

            - То, то ж заєбісь! А то в нас вже давно не вистачає хіміків. І жодна блядь не хоче йти сюди...

            - А як же Стьопа? Син баби Галі?

            - А, його ще рік тому в Скаржинці забрали. Допився бідолаха. У двадцятиградусний мороз вибіг на двір в одних трусах і фашистській касці. Почав бігати по вулиці, тут його й санітари хапнули. Сказали що білка.

            - Буває.

            - Ага...

            На хвилину у кабінеті повисла тиша, яку розірвав лише звук наповнюваних стаканів.

            - То ж вип’ємо, - мовив Місько Стограмович, - за двох молодих педагогів.

продовження буде... 

1

Комментарии

112.11.11, 00:33

колоритно)))