Господь душею тіло наділяє,
Душа те тіло потім береже.
Не значить це, що клопоту немає.
Тісні взаємини у них навіки вже.
Душі наснагу тіло постачає,
Коли воно купається в любові.
І тіло без душі втрачає,
Коли живе лише од крові.
Душа, буває, прагне до зірок,
Та тіло ж частка од землі,
Слабкість загрожує розвинутись в порок,
Душі так важко – бути на крилі.
Ні, я не вірю! що буває:
Що тілу, наче б то, немає діла,
Коли воно зовсім згасає, –
Куди?! летить душа од тіла,
Якщо не зламано душі тій крила.

Ми були студентами. Двічі на рік їздили у обласний центр здавати екзаменаційну сесію. На проживання влаштовувались у готель. Чергові 4-го поверху вже знали нас як облуплених. Для прикладу, розмова з нами однієї з них, літньої: -
- Хлопці а ким ви будете?
– Інженерами.
– А ким працюєте зараз?
– Іженером, - нормувальником, - начальником дільниці.
– Так для чого ви вчитесь, якщо вже займаєте такі посади?
– Не будемо навчатись виженуть з посади.
А взагалі вони нас любили, підгодовували картоплею звареною у електрочайнику, з олією принесеною з дому, особливо Тоня, середня за віком. Ми з нетерпінням чекали її чергування. Третя, наймолодша, але заміжня Галя завжди посміхалась нам і любила жартувати і підначувати
– Усе вчите! Краще сходіть на танці!
– Почекай, ось здамо сесію і загуляємо.
– Так можна усе життя прочекати.
І ось одного разу мої товариші зранку пішли до ВУЗу на консультацію, а я, оскільки цей залік вже отримав, залишився готуватися до наступного. У двері постукали, і зайшла горнична Галя.
– Студент, позич мило – бо я йду у душ.
– Бери будь ласка. А помічника тобі не треба? (жартома) Прийду спинку потерти. – Приходь!
І ми посміялись. А я продовжив читати. Та наука щось не йшла у голову. Вона сказала «Приходь»…? Але ж вона жартівниця. Так, та для чого їй просити мило, якщо вони розкладають його у номерах. Вона контролює ситуацію на поверху. Мабуть постояльці розійшлись по службових справах і на поверсі нікого немає. Так, у мене є певний час прийняти рішення – чи я іду до душу. Вона ж чекає, якщо не так, зведу на жарт. Я вийшов, зачинив ключем двері свого номера і пішов в кінець коридору. Торкнув ручку душової – вона не зачинена.
- Галя, ти тут?
- Заходь, зачиняй двері, не впускай холоду! Роздягайсь.
Я так і зробив і пішов до кабінок. Галя вийшла назустріч, обхопила мою шию і підтяглася на руках. Я допоміг їй, підхопивши руками під сідниці. Наші губи зєднались у поцілунку, а тіла у повному контакті. Я стрибав коником і танцював летку-єньку. Врешті Галя сповзла по мені, як по водостічній трубі. Ми стали під різкі струмені води. Через хвилину вона озвалась.
- Так ти ж маєш потерти мені спину.
Я прийшов до неї, милив її спину, а вона сідницями діставала моїх ніг. З пятого торкання я присів і спіймав її на «шампур». Зрозуміло, що тепер я переключив увагу з тертя спини на інше тертя. Там довелось терти довше, але й результативніше. По тому ми знову розійшлися по різних кабінках.
Я обмився і пішов у передбанник витиратися. Коли я присів на стілець щоб одягати штани, вийшла Галя, сіла мені на коліна, почала мене цілувати, потім уткнула моє обличчя у свої цицьки. На це я відреагував остаточно, підняв її за сідниці і всадовив її верхи на «коника», надавши їй ініціативу. Вона з дрібної рисі перейшла на галоп і загнала мене до змилення. Коли ми вгамувалися, довелося іще йти під душ. Я одягався першим і звернув увагу на свою мильницю, що лежала на стільці. Галя перехопила мій погляд і сказала:
- Візьми своє мило, дуже дякую. Іди, я приберу, бо після обід заїзд нових поселенців.
Я вийшов, тримаючи своє сухе мило, і дякуючи власній логіці, яка так вчасно проявилась, несучи її світлу до власних конспектів.

Я  вже пестив її кілька разів. Але боязкість десятикласника дозволяла мені лише обмацувати її тіло і вести відверту, як мені здавалося, розмову. Мене палило від дотику до її шиї, грудей, потім до цицьок і сосків. Про більше я поки що і не мріяв.
Зіна була моя однолітка і далека родичка. Вона приїхала із села в столицю, щоб вступити до училища, і зупинилася в нас тимчасово - поки улаштується в гуртожиток. Мої батьки на вихідні їздили на дачу. Щотижня, принаймні на одну ніч, ми із Зіною залишалися вдвох. З перших відвертих розмов я довідався, що хлопець у неї був, і зрозумів, що вона вже жінка. Однак моя делікатність, мабуть, навіть боязкість, не дозволяли мені відразу почати активні і, як я думав, грубі дії.
На наступний тиждень і, приблизно, третю спільну нашу ніч я перший раз ліг із нею в постіль, під приводом, що у більшій мірі потрібен був мені, ніж їй, - навчитися цілуватися. Так уже із самого початку розподілилися ролі: вона вчитель - я учень. Зіна, за характером досить бойова і рішуча, усе-таки зробила поступку моїй делікатності і такий розподіл ролей прийняла з терпінням, зробивши це грою.
Отож, ще тиждень, тобто дві ночі, я як, очевидно скаже хтось, - “витратив” на пестощі, що були досить стримані, як я знаю тепер. Але тоді це було постійне, стрімке сходження в гору, що викликало в мене задишку й запаморочення. Обсяг пестощів стрімко наростав, хоча усі вони доходили тільки до гумки трусиків.
Але от черговим вечором, коли мої батьки знову поїхали на електричці, я зрозумів, що час нарешті робити більш рішучі кроки. Зіна прийняла душ і зібралася виходити з ванни. Але я її випередив, сам увійшов у ванну кімнату, обгорнув її, здивовану, рушником, так і хочеться сказати “підхопив” на руки. Хоча у свої 17 років я піднімав у спортзалі 60-ти кілограмову штангу, я зрозумів, що вага у Зіни була усе-таки більша за штангу. Я рвонув цю масу, притиснув Зіну до себе і поніс у спальню, підпираючи її знизу своєю п'ятою кінцівкою. Злегка похитуючись, я доніс її до заздалегідь розісланої постелі, ривком підняв її до свого обличчя, утнувся в чарівну чебурашку, порився носом у вологих кучериках, що залоскотали мені ніс. Я голосно чхнув, впустив Зіну на постіль і звалився на неї.
Програвши в прискореному темпі всі наші вже звичні пестощі, я випитав дозволу і вперше ліг на неї зверху. Я відчував політ у мене прорізалися крила, я вже не кажу про свій бантик, що начебто прагнув розв'язатися. Мої поцілунки по її гарячому тілу і сухим губам металися зі скаженою швидкістю й непослідовністю. Ще не маючи необхідної рішучості, я сказав:
- Зіна в мене проблема! Мені заважають мої труси.
- Андрію, так зніми їх.
Нарешті зелене світло семафора отримане. Знявши свої труси, я знову пірнув обличчям у шовковисту чебурашку. Золотисті кучерики обволікали мій ніс, струменіли по щоках і пахнули шампунем. Здавалося це було недовго, та я не міг відірватися. Нарешті я зробив крок на руках і її пересохлі губи зустріли мої палаючі губи. Зіна розсунула ноги, а я взявся за свій бантик і притулив його до палаючого горну, розсовуючи зігнутим суглобом вказівного пальця чебурашкові вуха. Палахкотіння раковини я відчув ще на підході, на відстані. Але живиця, що виступила на ній, рясно змочивши навіть зовнішню частину губ, була для мене таким одкровенням її бажання і, ймовірно набула на мій бантик свою “хімічну” дію, що я негайно викинувся нескінченним фонтаном, що пульсував із загасанням протягом тривалого часу. Такого відчуття з того разу більше не було і донині. Я провалився свідомістю, заснув і літав усю ніч на дельтаплані над зеленим морем.
Прокинувся я на світанку, сонця ще не було, я сходив у туалет і у ванну і повернувся. Зіна спала, підігнувши ноги. Не бажаючи розбудити її, я радісно прихилився до неї, обережно рихлячи рукою її пшеничне поле. Через якийсь час я відновив у пам'яті минулий вечір, а заодно витрачені сили. Нагору, по тещиній доріжці, я пройшов губами до цицьок і потонув там, укривши своє обличчя однією з них. Зіна прокинулася й сказала:
- Андрій, твої ласки приємні дуже, але жінка чекає ще чогось більшого.
-Я і сам про це здогадуюсь, але шлях мого бантика до твоєї чебурашки був таким тривалим, що ми не витримали цього виснажливого марафону. А тепер ми з ним усвідомили свій промах і готові реабілітуватися.
Зіна опорядилася і через кілька хвилин повернулася в постіль. Тепер мої дії були розміреними і більш цілеспрямованими. - Мені чого заводитися, - подумав я, завести треба Зіну, а це було зовсім нескладно. Повторення вчорашніх пестощів, якими, як я зрозумів, вона все ж таки була обділена досі, тепер швидко набули свою дію. Зіна взяла мене за лікті і притягла на себе.
У цей раз я обійшовся без допомоги рук. І ось я там!… Боже! Яке блаженство!… Прекрасно усе - жеребчик рухається туди!…, рухається назад!…, зупинився..., щось зтискає його там!…, тепер він відповідає на потиск своїм киванням. Зіна завела протяжливу степову пісню: - О-о-о...У-у-у...А-а-а-х, чебурашка зашелестіла свою. Я зміркував, що мені треба відволіктись, подумати про щось проблемне, наприклад, - до вечора можуть повернутися батьки; можливо незабаром Зіна перейде в гуртожиток; цей рік буде напруженим – попереду у мене іспити на атестат зрілості.
Зіна перейшла на ще більш високу тональність, її пісня задзвеніла як марш. Вона схопила мене за сідниці і стала притискати, як би вштовхуючи мене мене туди по пояс. Чебурашка судорожно стисла тепер жеребчика і вибухнула могутньою хвилею, мене ледве не змило, але жеребчик втримався усередині, а я на Зіні. Я продовжував розмірені ритмічні рухи. Зіна поступово поверталася з Нірвани. Вочевидь, певна “хімічна” дія на жеребчика все-таки була: він обм'як і вгамувався. Я не хвилювався. Я вже зрозумів: якщо жінка співає, - я на коні.
Так і сталося. Трохи поговоривши, склавши план на сьогоднішній день, Зіна знову переключила увагу на мого жеребчика, що не припиняв фрікцій. Я уперше говорив їй вульгарні, але ласкаві слова, шукаючи дорогу до жіночих почуттів через вуха. І зрозумів, що ця дорога з двостороннім рухом. Досить було визнання з її боку моїх чоловічих здібностей, як ми з жеребчиком загордилися й пустилися в чергову скачку. У цей раз оргазм був одночасним для обох, бурхливим і дуже тривалим. Мені здавалося, що навіть мій мозок витікає через бантик. Я почув Зіну!, її вокальну партію і приспівався до неї другим голосом. У мене знову росли крила, – я позбавився найважчого юнацького комплексу. З того дня я почав писати вірші.
Бог знав – як зробити людей рабами любові і продовжити рід. Алкоголіки й наркомани – невдалі істоти, що не перебороли в абсолюті власних комплексів, інакше не стали б шукати заміну «божественному наркотику».
Я в той рік успішно закінчив школу. Зіна поступила до училища. Поки вона там вчилася ми зустрічалися по вихідним, якщо батьки їхали на дачу. Ми здали іспит на атестат зрілості: досконало освоїли техніку сексу, виробили в себе витонченість почуттів і розїхались друзями.
Сьогодні, моїй Зіні більше 60-ти років, у нас у кожного своя гарна родина. Ми обоє щасливі в шлюбі. З тих юних років у нас прекрасні дружні відносини і нескінченно сильна взаємна прихильність. Із тих юнацьких пір наша любов стала платонічною.

Суспільство навчає наших дітей усьому і часом доволі успішно. Освіта поділена на технічний і гуманітарний напрямки. У нас Є конструктор Сергій Королев і т д. але скажіть при якій професії можна обійтись без навчання жити, у тому числі і ст. життям.
Позиція батьків у інформуванні дитини на заборонені теми відома «малий іще, прийде час взнає». Коли ж саме час? Відомо, що якщо дитина до року має сама піти ногами, до 2 –х років заговорити. Коли ж «починати» вчити дітей сексу?, А відразу, як виникають запитання зі статевих відносин відповідати на них. Глибина пояснення має відповідати віку дитини. У малому віці сама проста відповідь задовольнить дитину.
Яка ж офіційна реакція на природній потяг дитини до пізнання статевих відносин. Скажімо у дитсадку не чисельна група відокремилась у закутку приспустили трусики і вивчають різницю у будові тіла. Якщо нагодився хто з персоналу зразу налякали криком і засудженням «непристойних» дій малечі і припинили натуральні досліди. Увечері дошкульно повідомили батькам вибірково, з числа інтелігенції, бо двірничка чи продавщиця можуть відповісти, навівши факти про саму виховательку. А треба б виховательці очолити дослідження тіла відповісти на запитання і згорнути тему до наступного випадку. Далі нехай буду розповідати від першої особи.
В моєму дитинстві (13 років) була комунальна кухня і сусідка (35 років) схожа на колобок та дуже доброзичлива. Не памятаю з чого почалось, та ми жартівливо плескали одне одного по сідницях, коли були на кухні на самоті. А одного разу, коли вона провела своїх гостей після якогось святкування і при доброму гуморі завела зі мною відверту розмову про секс, якого тоді звісно не було, щонайменше у мене. Послухавши теоретичну підготовку, я попросився на практичні заняття і одержав згоду. В хаті нікого не було і ми пішли до її кімнати. Я одержав повний практичний курс. Я був щасливий, і вдячний.
На другий день я відчув, що вона мене уникає, бо засмутилася через свій вчинок. Але я зрозумів і те, що свою функцію відносно неї я не виконав. Так тривало певний час, доки вже я не підстеріг нашої самотності і взяв ініціативу у розмові з нею і визначенні стосунків. Я вибачився що я іще не зовсім мужчина, але ж з одного разу це навряд чи кому вдається одразу. Попросив надати мені іще шанс – я буду дуже старатися і не можна ж залишати мене недовченим. Згодом нам трапився такий же випадок і я, з її допомогою, реабілітувався в її очах. Так було іще не багато 2-3 разів. Потім моя родина отримала інше житло і ми виїхали. Колись, згодом я приїжджав і допомагав їй зробити ремонт її кімнати.
Головне для мене, що я отримав нормальний сексуальний запуск у доросле життя. Бо були серед товаришів відхилення гомосексуальні, і ще гірше моральні, коли фізично здоровий хлопець морально «затиснутий» до такого ступеню, що ціпеніє у присутності протилежної статі. А про одного його дружина розповідала подрузі, що він не тримається більше хвилини і все. Врешті вона пішла з дітьми від інженера до грузчика. Більшість самотніх з числа знайомих шли з життя після 42 років.
Я радий що в мене стався щасливий випадок, саме випадок, а не система освіти, як мало б бути. Ця інформація може прислужитися вашим синам і онукам, якщо вам вистачить мудрості.

Я повертаюся з відрядження. Усі мої думки про зустріч із коханою. Якщо я переступлю поріг своєї квартири вдень, мені назустріч у вітальню выпурхне моя -ля, обхопить мене рученьками, голова ляже на плече, волосся коханої залоскоче моє вухо. Я поцілую її у голову, губи, цицьки і віднесу в спальню, попередньо з'ясувавши, після ТОГО випадку, – “Хто вдома?”.
Торік, повернувшись після тривалого, як мені здалося, відрядження я “завалив” свою кохану на порозі. Оскільки знімати з неї, під халатом не було чого, я відразу вклав їй свого братка аж до бантика. Вона щось стала говорити мені, але зміст того, що вона говорила, відразу до мене не дійшов. Змикитив я, коли з кімнати вийшла наша мама, щоб привітатися зі мною. Побачивши що відбувається і правильно оцінивши ситуацію, вона посміхнулася, гмикнула, сказала, що не виключила праску і спокійно пішла в кімнату. Злякатися я не встиг. За моєю логікою зупинятися було вже пізно.
Я сказав своїй -ля - ”Нічого, у мене класна теща!”. Кохана гигикнула – “Ти такий очумілий як завжди, хоча б поглянув на вішалку”. Я , звичайно, подивився на вішалку, але вже після того, як ми підвелися з підлоги. Коли я ввійшов у кімнату, я посміхнувся, привітався й поцілував тещу, як би перепрошуючи за казус.
-” Славний Слава, – сміючись очима, сказала теща, - Ти з роками не змінюєшся!”. Чому вона так говорить? Мої брови зігнулися знаком запитання. Зрозумівши моє здивування, вона сказала – “Так ти усе ще не посвячений у ситуації?”. – “Ви про що? – я не міг вийти зі стану невизначеності. - “Ти пам'ятаєш, як минулим літом ти повернувся з відрядження на день ранійше передбачуваного і, не заставши нікого вдома приїхав на дачу, а ми обривали смородину. – “???” .- “Ми з дочкою були по різні боки куща”. - дала теща відповідь на черговий вигин моїх брів, -“Я не встигла піти, довелося повернутися на стільчику до іншого куща, а до вас спиною.”
Так, я пам'ятаю той випадок, так і було. Зійшовши з електрички, я підійшов до нашої ділянки з боку саду і побачив свою -ля, що схилилася над кущем спиною до мене. Я перескочив через невисокий паркан, підкрався до коханої і поклав тремтячі руки на її круті стегна. Вона одразу мене впізнала, опустила цеберко, але розігнутися я їй не дав. Я повів руками по її стегнах униз, опускаючи єдину на ній одежину – плавки до колін, далі вони зісковзнули самі. Мої штани утримувалися на підтяжках. Рухом рук до себе я нанизав на “шампур” це улюблене моє блюдо і завмер у передчутті процесу.
Іншого нічого я не бачив і не чув: із трьох сторін була лісова посадка і ряди кущів смородини, за ними будинок. Тещу я не бачив в упор, за кущами. Здається та ситуація була простіше сьогоднішньої. Так, була б , якби я не коментував, як звик, свої дії, відчуття й почуття. Теща, говорить, відвернулася, але навряд чи вона закривала вуха. Точно!, адже моя -ля того разу, мовчала, якщо не вважати чуттєвых стогонів, а по закінченні відразу повела мене до будинку. Ну, що ж, сподіваюся я тоді не занадто часто відхилявся від літературного тексту. Утім, якби це пролунало тепер, то певно не вийшло б за рамки теперішнього телебачення. Нехай, переморгаю, але теща говорить “ситуації”.
-“Мамо вибачите, - я не знав.”
-“Ну, що ти, мати завжди рада щастю дочки”.
-“Мамо, а чому ви говорите про ситуацію в множині?”- ,перемінивши на своєму обличчі за час міркування деякі кольори веселки, звернувся я до тещі. Вона спостерігала за мною весь цей час, мовчала і лише ласкаво сміялася очима.
--“Слава, таке траплялося і до твого раптового приїзду на дачу. Я не буду перелічувати усі випадки, коли ти “засвітився” лише нагадаю ще один. Одного разу, ти повернувши додому з відрядження ввечері, у день круглої річниці вашого весілля з букетом квітів, влетів у спальню і там зачинився з моєю дочкою, не сповістивши про тривалість усамітнення. А мені довелося виряджати гостей, переносити застілля на завтра, і врешті решт забрати онуків ночувати до нас із дідом через, нібито, продовження твого відрядження.”
--“ Та ну! А мені -ля сказала, що ви хвилювалися, що я не встигну повернутися з поїздки до застілля і заздалегідь оголосили наступний день”.
--“Та вже ж, адже вона теж тебе кохає як божевільна”.
--“Так імовірно, подібне було, і раніше, коли я повернувся з відрядження під час її екзаменаційної сесії?”... .
На кухні був готовий обід, із яким я швидко впорався. Зібрав у мийку посуд і зустрів свою -ля, коли вона входила у квартиру. Підняв на руки і поніс на кухню, адже зі столу я все прибрав.
–“ Так, але я, здається, не встиг прикрити кухонні двері”.
- І не сумнівайся, ті двері ти таки не закрив. Я пішла з кімнати, де читала книгу, на кухню, щоб, у котре підігріти обід. Побачене там майже відповідало тому, що я тільки що прочитала. Дочка мене побачила й змахнула рукою, хоча я вже і сама зрозуміла що можу бути вільна. Я повернулася в кімнату за книгою, потім одяглася й пішла додому.
- “Отепер я пригадую перше її питання тоді, як тільки вона ввійшла, – “Мама пішла?”, - на яке я бездумно відповів:-“Так, так, так...” . Ну сподіваюся цим епізодом вичерпані подібні випадкові ситуації”.
- “Говорять, випадковим може вважатися щось один раз, другий раз – це вже збіг, ну, а далі - за звичкою. Так що, я скоріше здивуюся, якщо коли-небудь бувши раптом присутньою, не знайду традиційного розвитку подій”.
-
Отож, я знову повертаюся з відрядження, але з ТОГО випадку завжди після повернення, я встигаю запитати чи ми одні і якщо ні, то терміново вживаю заходів до усамітнення з коханою. Я люблю свою -ля завжди, і хочу її постійно, але коли зустрічаюся з нею після розлуки, нехай і не тривалої, це бажання значно підсилюється, тим більше що мої відрядження трапляються не часто: - від двох разів у рік до одного разу у два місяці. Тому в моєму житті є така подія – я повертаюся з відрядження. Байдуже, нехай відрядження тривало лише дві доби – я скучив.
У мене немає проблем з іншими жінками. Я товариський, заряджений анекдотами на усі випадки життя, вони спливають у моїй пам'яті як підказка комп'ютера,- завжди вчасно і до місця. У мене досить фізичної сили, прийнятна зовнішність і є чарівність. Я не комплексую, і так само, як вважають алкоголіки, “міг би, якби хотів”. Я не хочу. Я ходжу по лезу бритви, фліртую на грані фолу, але не зриваюся. Це мій стиль - я люблю свою -ля. Коли я тискаю її у своїх обіймах, я відчуваю її як свою власність, як своє продовження, як частку себе. Я не уявляю її поза мною. Я вже двадцять років повертаюся з відрядження.
Я йду додому з вокзалу по нічному місту і знаю: мене дуже чекає моя кохана. Ліфт зайнятий, імовірніше всього там цілуються, значить надовго. Я злітаю по сходинках на свій поверх, відкриваю вхідні двері, знімаю верхній одяг і умиваюся. Тихо крадуся в спальню, швидко роздягаюся й обережно лягаю в постіль. Моя кохана лежить на правому боці і злегка хропить. Я, що знудьгувався, переповнений і перезбуджений, як звичайно, стрімко входжу в неї зі спини аж до бантика, знаходжу деякі нові відчуття, відразу ж зриваюся на неймовірно високу частоту фрикцій, що переходить у якесь нервове тремтіння, і чую тещин голос: - “Слава, заспокойся”. Я завмираю тілом, але мій скривджений братик раптово пульсує невтримним струменем у своє вмістище. Я видихаю із себе стогін чи то розчарування, чи то задоволення і відкидаюся на спину.
-“Слава, милий, заспокойся. І коли ж ти вгамуєшся?... . Ну добре, іди, приведи себе до ладу. Зараз я піду в дитячу, переміню компрес онуку, він захворів, і залишуся з ним до ранку, а сюди спроваджу твою кохану. Одягайся і виходь - тобі доведеться усе повторити спочатку. Що ж, мати завжди рада щастю дочки. Іди, милий”.
Я виходжу на сходову площадку мерзлякувато їжачусь і думаю:
Спасибі, Мамо. Поки ви є – ми діти. Я к це в пісні?… “Наш семейный покой как могла охраняла”... .
Ну, що ж, я знову повертаюся з відрядження.