Шкіромий

Простирадло - утікало 
І білизна - хай їй грець 
І матрасик, мов карасик 
Від мене забрався геть.

Я за мапу - мапа в шафу, 
Я за пензлик - той нишком 
І сховався під ліжком.

Я хочу поїсти сало, 
Відрізаю шмат чималий, 
Але кляті ті шмати 
Від мене - під три чорти.

Що за жарти недолугі, 
І чому всі речі вщерть 
Заюрмились, схаменулись 
І сягнули шкереберть?

Чобітки за рушниками, 
Рушники за мотузками, 
Мотузки за чобітками, 
Все батьківське надбання 
Шаленіє, скаженіє 
І тікає навмання?

Раптом просто із горища 
Клишоногий, наче рак 
Шкутильгає водомийщик 
І до мене мовить так:

Ти гидкеє, ти бруднеє. 
Неохайне поросятко 
Ти брудніш за сміттєзбірник 
У люстерко подивись!

У тебе вапно на оці 
У тебе гівно на боці, 
У тебе такі капиці, 
Що іздерлись ногавиці!

Навіть, навіть ногавиці 
Від тебе забрались геть!

Дуже рано на світанку 
Миють личко каченята 
Й пташенята 
І шпачки, і пацючки.

Ти єдиний не помився 
І бруднечею лишився 
То ж забрались від бруднечі 
І панчохи, й чобітки.

Я - шановний водомийник, 
Славнозвісний шкіромий, 
Водомийників керівник 
І мочалок ланковий!

Ледве гепну я ногою, 
І покличу козаків, 
Водомийники юрбою 
Всі візьмуть напоготів. 
Закатують, відшматують 
Неохайних дітлахів.

І прочуханку жорстоку 
Запровадять над тобою 
У Матвіївську затоку 
Вмить занурять з головою!

Замантулив в мідний таз, 
Заволав "Кара - барас!"

Тої ж миті мило, мило 
Зась! - в волосся - мити зілля 
Гілля, рілля і бадилля 
Підбадьорює:

"Мию, мию сажотруса 
Пильно, щільно, 
Часто, густо! 
Буде, буде сажотрус 
Чистий, мов різдвяний гусь"

Тут мочало причвалало 
І мерщій малечу мить 
Ось вовтузить мов шибало 
І волає, і ганьбить.

Від збентежених мочалок 
Я мерщій, немов від палок 
А вони чимдуж загалом 
Нижнім Валом, Верхнім Валом.

Я до Бабиного Яру 
Навпростець я повз кошару, 
А вони - через мури, 
Як підступнії щури.

Тут назустріч мій коханий 
Мій улюблений кацап, 
Він з Альошею і Ванєй 
Прямував, неначе цап 
І мочалку, наче галку 
Він щелепами цап-цап!

А за тим ногами він затупцював 
І руками він мене відлупцював 
"Уходи-ка ты домой!" він мовляв 
"Да лицо свое умой!" він мовляв 
"А не то как налечу!" він мовляв 
"Растопчу и проглочу" він мовляв

Я по вулицях борснувся підтупцем 
Втік до водомийника кінець кінцем 
Милом мивсь, циберком грюкав, 
І багнюку, і гівнюку 
Відокремив від обличчя.

Тої ж миті капелюх 
Сів на мене проміж вух 
А за ним цукерок купа: 
А за ними сала шмат: 
"Поласуй мене, мій брат!"

Ось і зошит повернувся, 
Ось і коник без візка, 
І абетка з Інглиш мовой 
Станцювали гопака. 
Шанобливий водомийник, 
Славнозвісний шкіромий, 
Водомийників керівник 
І мочалок ланковий 
Закружляв мене у танку 
І, кохаючись, мовляв:

"Ти тепер мені приязний, 
То ж нарешті ти, бруднеча, 
Шкіромия вшанував!"

Треба, треба, треба митись 
Вдень і ввечері - то ж ба! 
Неохайним сажотрусам 
Ой ганьба, ганьба, ганьба!

Хай живе рушниченько пухкенький 
І мило духмяне, мов ненька, 
І кістковий гребінь, 
І голярський камінь!

То ж мийся, підмийся, голись! 
Пірнай, виринай, не барись! 
У лазні, ставку, на болоті, 
В Гнилим Тикичу, що в Кам. Броді

В Криму і в Карпатах 
Усюди й завжди 
Вкраїні хвала - і воді!

(Переклад  Oлександра Тарасенко, серпень 1993)