Омар Хайям

1. Цей гордий небосхил, байдужий лиходій,

       Ще жодному із нас не підживляв надій:

       Де знайде зігнуту під тягарем людину,

       Іще один тягар накидає він їй.

2. Ні, не гнітять мене перестороги і жалі,

       Що вмерти мушу я, що строки в нас малі:

       Того, що суджено, боятися не треба.

       Боюсь неправедно прожити на землі.

3. Коли єство моє ліпив Творець із глини,

       Зарані відав він про всі мої провини.

       Якщо від нього й гріх, чому мене він хоче

       В день суду ввергнути в палаючі глибини?

4. Недоброзичливість ніколи не могла

Узяти верх: до злих вертались їх діла.

   Я зичу благ тобі - ти зла мені бажаєш:

Ти благ не діждешся, я не побачу зла!

5. Минають весни, зими пробігають,

Листочки книги нашої гортають.

Пий, не журись! I лікарі, крім хмелю,

Ніяких ліків од журби не знають.

6.Не ті тепер часи, щоб друзів добирати.

З людьми на відстані привчайся розмовляти.

До найвірнішого пригляньсь розумним оком -

Дивись і ворога зумієш в ньому розпізнати.

7. Що Небо виграло, вдихнувши в мене душу?

Коли піду я геть, що в світі я порушу?

Кого я не питав, ніхто не пояснив,

Чому я в світ прийшов, чому я зникнуть мушу.

8. Я не шукаю втіхи у вині,

Аж поки горе не наллє мені;

В чужу солянку не вмочу я хліба,

Аж поки серце не спряжу у вогні.

9. До гончара недавно я забрів,

Що з глини би й Бога виліпить зумів.

Та бачив я (сліпий хіба не бачив),

Що він не глину мне, а прах батьків.

10. Як скажуть вам, що я лихий пияк,

Невірний і найгірший із гуляк,-

Це правда. В кожного своя вподоба.

I в мене теж. Такий у мене смак!

11. Чи діждемо жаданого спокою,

Чи дійдемо до хати над водою?

О, як я хочу після тисяч років

Зійти на землю хоч травичкою малою!

12. Вино нам вічність одкриває - пий!

Від нього серце оживає - пий!

Хоч палить, як вогонь, зате турботи,

Немов жива вода, змиває - пий!

13. Хвилину радості в турботах не губи,

На порох не стирай під жорнами журби!

Немає жодного, хто б угадав майбутнє.

Тож пий, і розважайсь, і дівчину люби!

14. Я хворий, для душі вже плоть моя тісна.

Живу без випивки - чи виживу, хто зна?

Та найдивніше те, що від ції хвороби

Немає й засобу, крім доброго вина.

15. Душа моя болить, я думаю про друга,

А в друга милого на серці інша туга.

Навіщо ж гойнії тепер шукати ліки,

Коли вже й лікаря перемогла недуга?

16. Хоч землю я пройшов і в мандрах натомився,

Але від того світ на краще не змінився.

Я радий і тому, що на шляху важкому,

Не знавши радості, не дуже вже й журився.

17. Ті, що вірують сліпо, - шляху не знайдуть,

      Тих, хто мислить, - сумніви вічно гнітуть.

      Боюсь я, що голос прогримить колись:

      "О, невігласи! Дорога не там і не тут! "