Запали свічку пам'яті!


67%, 14 голосов

33%, 7 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Як Україна святкувала День Соборності (фото, відео)

Флешмоби до Дня Соборності з кожним роком набувають популярності і чисельності

На День Соборності білоцерківці прийняли резолюцію та утворили ланцюг Єдності

Понад дві сотні білоцерківців 22 січня, незважаючи на мороз, пари, роботу вийшли на центральну вулицю міста, щоб утворити живий ланцюг Єднання. В колоні пліч-о-пліч стояли як молоді патріоти, так і ветерани патріотичного руху. Серед яких, зокрема, були ветеран УПА Теодор Дячун, учасник Всеукраїнського Ланцюга від Києва до Львова 1990 р. Микола Журавель, а також громадські та культурні діячі міста.


- Чи то нині такий рівень безробіття в країні, що в будень день сотні білоцерківців вийшли на вулицю, - жартує організатор акції Костянтин Климчук, - чи, може, начальство з розумінням поставилось до патріотів і відпустило їх на наше свято… Але те, що сьогодні зібралося стільки людей, це приємна несподіванка, адже на рекламу заходу ми не мали коштів, інформація передавалась з вуст  вуста та через соцмережі, -  Сам організатор з роботи на кілька годин відпросився.

Віталій Крикун та Євгенія Шкурат прийшли на захід, бо він більш-менш збігся з обідньою перервою, та й встигли вони лише тому, що працюють неподалік від місця проведення акції. Артем Шевченко прибіг з коледжу під час великої перерви. На мітинг не потрапив, але радіє, що встиг кілька хвилин постояти в Ланцюгу Єдності. Учасники переконані, що якби акція відбувалась в вихідний, молоді було б значно більше.

Організатори вважають акцію успішною. Цьогоріч ми не стикнулись з жодним спротивом влади, - коментує Костянтин Климчук, - більш того, наш захід внесли в загально-рекомандований прес-реліз, тому ви бачите тут стільки представників ЗМІ. Минулоріч ми проводили захід під повним ігнором підконтрольних владі ЗМІ, а позаторік наш захід навіть намагались заборонити. Про це багато писали всеукраїнські ЗМІ. Як бачимо, влада до нас потихеньку звикає, і це добрий показник.

Хвиля Єднання розтяглась від початку вулиці Ярослава Мудрого до центральної її частини Учасники флешмобу виголошували гасла «Разом ми сила!»,  «Україна єдина від Карпат до Дніпра, від Дніпра по Донбас! Гей, перехожий, приєднуйсь до нас». Перехожі вітали патріотів словами «Слава Україні!», дехто ставав до гурту. Через 15 хв. колона вирушила до Будинку Просвіти, там патріоти поклали квіти до меморіальної дошки Вячеславу Чорноволу та виконали улюблену його пісню «Червона калина». (більше тут)

"Разом ми сила!" Як все починалось

Традиція святкування Дня Соборності з утворенням Ланцюга Єдності відновилась завдяки соцмережам 3 роки тому. Ініціатором виступили активісти з Дрогобича та Харкова. Троє патріотів Андрій Кушнір, Олег Дукас та Олена Красиля створили групи в соціалках: "фейсбук" та"вконтакте", через які почали шукати активістів в різних регіонах України для спільного проведення Ланцюга Єдності. Своє нове утворення координатори назвали "Разом ми сила!". Перше святкування Дня Соборності" в 2011 р. відбувалось синхронно, координатори домовились про спільний для всіх міст час проведення, вони підготували спільну заяву, яку зачитували в кожному місті-учаснику акції, також ведучими озвучувались вітання від всіх міст-побратимів флешмобу. Афіші виготовлялись теж централізовано, дизайн розробляв Олег Дукас.

Цьогоріч на сторінці проведення акції "вконтакте" зареєструвалось 23 міст. Лише на Черкащині Ланцюг Єдності утворили в 10 населених пунктах. Координатори щороку рекомендують проводити масові заходи до Дня Соборності без партійної символіки, проте в деяких містах певні політсили цих правил не дотримуються.

 У Хмельницькому цьогоріч побили рекорд міста за кількістю учасників у Ланцюгу Єдності

Понад 400 хмельничан взялися за руки і об’єднали два береги Південного Бугу. Захід був одним з найбільш чисельним з поміж усіх неполітичних Ланцюгів єдності, які відбувалися в рамках Всеукраїнської акції "Разом ми - сила!"

- Мене радує, що вік учасників акції молодшає. Це значить, що молодь стає більш активно, - каже координатор акції Руслан Рохов. – Через те, що сьогодні робочий день, прийшли небагато дорослих. Це стимул для того, щоб збирати підписи під зверненням до Уряду та Президента, аби зробити 22 січня вихідним днем.

До акції у Хмельницькому долучились студенти, школярі та педколектив, активісти малювали на обличчях боді-арт в патріотичних кольорах та чіпляли на груди синьо-жовті стрічки

В Одесі "братався" Схід і Захід!

Одесити писали побажання Україні на шматочках синьої і жовтої тканини, які зшили в український прапор і передали до Києва на аналогічну акцію, що відбулась наступного дня на Мосту Патона. Також одеська молодь провела флешмоб "Схід і захід разом". Гурт людей у синіх накидках, котрий символізував Захід, попрямував через міст назустріч побратимам у жовтих накидках (Схід). Патріоти співали українські пісні і вигукували гасла "Слава Україні - Героям слава!" , "Україна соборна - навіки разом!". Після цього учасники акції утворили живий "ланцюг єдності" , для патріотів заспівав гурт "Друже Музико".

Одна з найсмаштабніших регіональних акцій "Разом ми сила!" пройшла в Ялті

Більше п'ятисот ялтинців об'єдналися в живий ланцюг. З східної і західної сторони набережної колони рушили назустріч одна до одної і в середині вулиці під звуки гімну України об'єдналися в Ланцюг Єдності. В рамках акції організатори також підготували сюрприз для гостей та мешканців міста - танцювальний флешмоб. Акцію організовано «Ялтинським студпарламентом» за підтримки Ялтинської міської ради та компанії «Ялта-Шоу» (більше читайте  тут)

Харків'ян в День Соборності вітали чорні запорожці

Близько 200 чоловік знайшли можлівість в будень день утворити Ланцюг Єдності в Харкові. Справжньою окрасою свята стала участь в заході чорних запорожців, яких запросила на акцію молодо-просвітянка Олена Красиля. Звуки козацького інструменту розважали харків'ян. З козаками, які приїхали з різніх куточків України (і навіть з земель нінішньої Польщі) фотографувались та спілкувались. (більше читайте тут). 

У Дрогобичі утворили "живу мапу" України

Понад 200 патріотів зібрались в Дрогобичі на акцію до Дня Соборності. Почалось все із віча на площі Юрія Дрогобича, де закликали єднатись заради України та боротьби із недоброзичливцями. Також були зачитані привітання із інших міст. Ланцюг Єдності проліг через площу Ринок від церкви св. Трійці і до костелу св. Варфоломія, на останок активісти створили "живу мапу" України (фото тут).

У Луцьку акція пройшла за участю нардепів

Живий Ланцюг у Луцьку розтягнувся від Театрального майдану майже до пам’ятника Тарасу Шевченку (фото). Серед присутніх були і народні депутати України Анатолій ВітівМикола Томенко, екс-нардеп Микола Потапчук, колишній мер Луцька Богдан Шиба та депутат Луцької міської ради Олександр Пиза. (більше читайте тут)

У Коломиї в Ланцюгу Єдності стояли не лише молодь, а й ветерани УПА

Взявшись за руки учасники утворили живий ланцюг, протяжністю майже на всю вулицю Чорновола

На Черкащині Ланцюг утворили в 10 населених пунктах .

У Каневі, Черкасах, Маньківці, Умані, Смілі, Золотоноші, Шполі, Корсуні, Тальному і Звенигородці українці узялися за руки і створили живі ланцюги єднання, при тому 8 з 10 міст зробили це традиційно синхронно – о 15 годині. У Каневі з’єднали два береги Дніпра (докладніше тут).

В Дніпропетровську утворили два Ланцюги Єдності.

Позапартійна молодь не забажала ставати в один ланцюг зі свободівцями. В цьому місті утворили два ланцюги. Більше тут

Рівне

В Києві традиційно Ланцюг Єдності утворили на мосту Патона


100%, 1 голос

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Білоцерківці протестують проти мовного закону

16 серпня на мітинг проти скандального законопроекту «Кол.-Ків.» всупереч негоді зібралося близько 150 активістів.

Біля Білоцерківської міськради спостерігалось пожвавлення з9 ранку. На сесію на дорогих іномарках з’їжджались депутати, на Акцію протестусходились мітингувальники. Помалу розгорталися транспаранти, роздавалисяпроекти резолюції, люди різного віку та роду занять, політичних та релігійнихвподобань і відмінностей об’єднались заради мови. 


Не обійшлось і без партійної символіки. Місцеві штаби партій«Удар» та «Свобода» долучились до громадянської акції. Їхня поява викликаларізну реакцію, хтось розумів, що це піар, хтось казав про це вголос. Але особливогогніву не було, адже всі усвідомлюють, що скоро вибори і з усіх «варіантів» треба вибиратитой, який, принаймні, не викорінює мову, культуру, історію, героїв України. Людипереконались до чого призвів їхній «противсіхізм» на минулих виборах, якимвдало скористались регіонали та отримали свій омріяний реванш і теперперетворюють Україну на Малоросійську губернію.

У мітингу взяли участь відомі музиканти та письменники.

Зокрема, лідер гурту "За край" Руслан Соловйов подякував мітингувальникамза активність. «Ті, що тут зібралися, - зазначив музикант, - мабуть, найбільшеза всіх переймаються. Ви є тими першими людьми, хто підтримав цю акцію і тимипершими цеглинками, які збудують майбутній фундамент нашої здорової нації. Цебуде не так швидко, тому що 70 років все розвалювали і тепер потрібновідбудовувати. Але ми відбудуємо. Адже якщо ми приходимо відстоювати нашу мовута культуру, значить, все в нас буде добре.»


Відомий поет, публіцист і знаний правдоруб Володимир Іванцівбув і цього разу радикальний у висловах: «… Церква у нас московська восновному, де під виглядом старослов’янської панує російська мова, в театрітретина репертуару йде російською мовою. Назви магазинів: «Уют», «Хлєбнаялавка» і т.д… Нам що той хліб з Москви привозять? Те саме стосується і англомовнихназв. З якої речі навпроти «Просвіти» з’явився «Сіті-парк хоутел»? Сюди що сутоіноземці заїжджатимуть? Чи ми не зрозуміємо, що це готель, якщо вивіска будеукраїнською? Оце хохлуйство! Оце «Аби не по-нашому»! Хай буде «Обуff», але не «Взуття»…


Серед мітингувальників було багато молоді, вони читалипатріотичні вірші, гуморески та розгорнули «Сонце Правди», що символізувалосилу відродження української нації.

«Я приїхала з села, де зараз відпочиваю на канікулах, - кажестудентка Маша Редька, - коли дізналась, що в Білій Церкві збирають Акцію назахист мови, дуже зраділа і відклала всі свої справи. За мову треба боротися!»


Ігор Леваднюк позапартійний молодий чоловік, який лишекілька місяців займається громадською діяльністю. Свою активність він пояснюєтак: «Коли я спілкуюся з простими людьми на вулицях, на роботі, в будинку, дужечасто чую від них, що вже нічого не зробиш, все вирішено за нас. Я категоричноз цим не згоден і переконую в цьому своїх співбесідників. Насправді, все внаших руках і про це потрібно говорити з простими людьми сьогодні і повсякчас!»


Всі оратори висловлювали підтримку голодуючим біляУкраїнського дому, засуджували режим сваволі, встановлений Партією регіонів вУкраїні. Під кінець мітингу мітингувальники одностайно прийняли резолюцію вякій, зокрема, були наступні вимоги:

«Міській раді:

1. Засудити прийняття Закону «Про засади мовноїполітики» Кол.-Ків., та підписання його Президентом. Довести цю позицію доКиївської обласної ради й спонукати її до аналогічних рішень. Направити протестпроти прийняття закону Кол.-Ків. до ВРУ та Адміністрації Президента.

2. Прийняти рішення про те, що на територіїБілоцерківської міської ради антиконституційний закон «Про засади державноїмовної політики» не діятиме. Посилити закріплення державної мови в усіх сферахжиття громади шляхом розробки, прийняття та реалізації відповідної цільовоїпрограми. Виконати Указ Президента України «Про ліквідацію символівтоталітарного минулого»

Кандидатам у народні депутати ВР наступногоскликання передвиборну кампанію спрямувати на засудження скандального закону Кол.-Ків.,який розколює країну, на піднесення рівня національної свідомості електорату.

Депутатам обласної ради пп. Даниленку А.С.,Полочанінову В.І., Шилову І.П. ініцію­вати сесію Київської облради з розглядоммовного питання за прикладом Львівської, Те­рнопольської, Івано-Франківської,Сумської та інших проукраїнськи налаштованих рад.

Депутатам обласної та міської рад, які почуваютьсяпатріотами, вийти з фракцій і пар­тій більшості ВР. Те ж зробити усімбілоцерківцям-членам цих партій, які збагнули й за­суджують їх антиукраїнськусуть.»


Прийнявши резолюцію, громада доручила лідеруБілоцерківської «Молодої Просвіти» Костянтину Климчуку зачитати свої вимоги всесійній залі. Після сесії просвітянин дав коментар журналістам: «Оголошеннярезолюції  викликало незадоволення депутатівз фракції Партії регіонів, які звинуватили організаторів мітингу в неповазі домісцевих депутатів, депутатів ВРУ та до законів України. Одним з першихобурився депутат В. Коверда, який пройшовши в міську раду від партії УДАР, натретій день після присяги перейшов у фракцію Партії регіонів, і на сьогоднівисунутий цією силою кандидатом у народні депутати по одномандатному округу№90. Тож про яку повагу може йти мова? Повну підтримку мітинг отримав віддепутатів Миколи Бондаренка (БЮТ «Батьківщина») та Людмила Дригало (Народнапартія).»


Варто зазначити, що 21 червня Білоцерківськаміська рада прийняла рішення звернутися до ВРУ з вимогою не ставити в порядокденний і не виносити на голосування закон Кол.-Ків. Та 16 серпня депутатамзабракло духу висловити свій протест нехтуванням їх думки.

Очільниця Білоцерківської організації НародноїПартії Людмила Дригало неодноразово наголошувала, що не підтримує позиціюлідера своєї партійної структури Володимира Литвина та депутатів Верховної Ради, що проголосувализа мовний закон. «Народна партія налічує 300 тис. чоловік по всій Україні, - зазначиладепутатка, -  і більшістьпартійців не погоджуються з тим, яке рішення прийняли члени парламентськоїфракції Народної Партії та спікер Володимир Литвин» На питання мітингувальників чи недоцільно тепер покинути лави Народної партії, пані Дригало обіцяла прийняти доуваги зауваження громадян.

 

Тим часом протестувальники обіцяють продовжувати використовувативсі законні методи, щоб спонукати міську раду внести на розгляд сесії вимогигромади. «На жаль депутатський корпус білоцерківської міської ради живе встраху перед партійним керівництвом та керівництвом країни, – підсумуваворганізатор акції Костянтин Климчук, - Але Біла Церква - місто з традиціямивільнодумства та козаччини  і цедепутатам треба усвідомити. Ми будемо вимагати про внесення на сесію міськоїради питання про те, щоб оголосити територію Білоцерківської міськради такою,на якій закон „Кол-Ків” не діє, і яка буде керуватись лише статтею 10Конституції України».

 Також післязавершення мітингу було створено Білоцерківський комітет захисту українськоїмови. 


Сонце Правди, як символ відродження української нації, доручили розгорнути саме представникам молоді.


Своєю присутністю на таких акціях ветеран УПА Теодор Дячун надихає молодь до боротьби.





Всі фото з Акції тут


Під стінами СІЗО тисячі людей вітали Юлю з Днем народження

27 листопада 2011 року український в’язень №1 Юлія Тимошенко, відзначала свій п’ятдесят перший День народження. Привітати ув’язненого лідера української опозиції прийшло декілька тисяч людей. Вони несли для «нашої Юлі» безліч квітів, заліплювали стіни ізолятора вітальними листівками в вигляді серця, клали на холодний бетон м’які іграшки. За всіма цими діями пильно спостерігали численні бійці загону «Беркут», який ніс чергування в дворі СІЗО. Також на вулиці Дегтярівській, де розташована пенітенціарна установа, владі раптово заманулося робити ремонт. Ні для кого не буде здивуванням, якщо його закінчать точнісінько
з завершенням мітингу.



Зі сцени лунали привітання Тимошенко і заклики до боротьби. За словами Олександра Турчинова, для бандитів, які сидять на Банковій і вулиці Грушевського, не існує ні закону, ні Конституції. Вони думають, що прийшли назавжди, та народ піднімається на протест. Люди, вважає перший заступник ВО «Батьківщина», мають брати приклад з Тимошенко, яка, незважаючи на переслідування і обвинувачу вальний вирок, не припинила боротьбу.



Євгенія Тмошенко-Карр зі сцени повідомила, що її маму перевели в іншу камеру й вона, швидше за все, не чує вітальних слів і музику. Женя подякувала всім присутнім і попросила голосно привітати Юлію Володимирівну. Відповіддю на цей заклик стало кількахвилинне скандування «З Днем народження, Юля!».


Арсеній Яценюк також привітав іменинницю: «Шановна Юліє Володимирівно, вітаю Вас зі святом. Ми сьогодні подолали зневіру і байдужість. Коли в нас все добре, то навколо є дуже багато друзів, а коли погано - навколо настає пустка. Сьогодні тут зібралися тисячі людей, які ніколи не працювали разом з Вами і, можливо, не бачили особисто. Та вони прийшли в цю скрутну хвилину підтримати Вас, піднялися на боротьбу. Ми всі віримо, що Юлія Володимирівна буде на свободі. Ми віримо, що Юрій Луценко буде на свободі. Ми віримо в те, що будемо хазяйнувати на своїй землі, як Українці з великої літери!»



З вітальними словами зі сцени виступили народний депутат з «Народної самооборони» Олесь Доній, народний депутат від НРУ В’ячеслав Коваль, лідер Європейської партії України Микола Катеринчук, голова партії «За Україну» В’ячеслав Кириленко, громадський діяч Левко Лук’яненко, політик Олександра Кужель, письменник Василь Шкляр.



Знамениті українські музиканти теж не залишилися осторонь і прийшли до стін Лукянівського СІЗО. Марія Бурмака
виступила зі своїм хітом "Не бійся жити" та стрілецькою піснею "Там на горі, на Маківці", Олександр Пономарьов виконав Гімн України, Ніна Матвієнко співала акапельно - "Рідна мати моя".





Молодіжний погляд на ситуацію в Україні виклав харківський поет-слемер Артем Полежака, який вславився своєю піснею «Мійпрезидент – гопник». І під слідчим ізолятором він теж не соромився в словах та оцінках нинішній владі на чолі з "гонщиком-проффесором".



Також для мітингуючих і Юлії Тимошенко грали знамениті рок-виконавці та гурти: Тарас Чубай, Сергій Василюк, «Кінг сайз», «Гайдамаки», а закінчив музичну частину Тарас Петриненко піснею «Україна».

На дворі почало сутеніти, то в небі спалахнув фейерверк на честь української опозиціонерки, а присутні виклали свічками палаюче серце, кидали квіти за стіну слідчого ізолятора, частувалися чаєм і тортом з написом «З Днем народження, Юля!».



В той же час влада і далі намагається тримати фасон при поганій грі. Керівники міліцейських структур заявили, що під
стінами СІЗО зібралося близько п’ятисот людей, хоча насправді лік протестуючих йшов на тисячі. В час розвитку засобів зв’язку і комунікації важко приховати справжні масштаби протестів. Тому заяви київських міліцейських чинів стало ще однією, черговою, брехнею влади.

Текст: Тетяна Виговська
Фото: Зураб Кобуладзе

Синергія АртПоля.

В Україні проводиться чимало різноманітних фестивалів.

Багато з них регіональні, широко відомі  вузьких колах, інші мають більший поголос, а є фестивалі-гранди. Одним з таких є АртПоле.

Фестиваль традиційно проводиться в місцях не дуже доступних. В цьому є певний колорит і зміст – треба здолати певні труднощі і незручності, щоб досягти мети. В цьому році  АртПоле відбувся 12-16 липня в селі Уніж, що притулилося на кордоні трьох областей (Тернопільської, Івано-Франківської та Чернівецької). Мальовнича місцевість, буйна природа, відірваність від добре натоптаних шляхів – все це приваблює гостей. Погода теж зробила дарунок, припинилися, довго дошкулявші українцям, дощі.

Територію, на якій проводився фестиваль, можна умовно розбити на три рівні. Верхній: на ньому розташувалися штаб, акустична сцена, їдальня, душ, туалети, а також колоритні кав’ярні „Боївка” та „Мармуляда”.

Середній: серцем цього рівня була сцена-гніздо, а крім неї там можна було побачити гончарну майстерню, кузню, гойдалку. На цій гойдалці, як виноград висять дітлахи. Крім того гойдалка слугує місцем репетиції хору глухонімих. Під ритмічний бій барабану об 11:00 та 15:00 ці життєрадісні люди намагаються виконувати свої композиції, які звучали приблизно як "Ха-а-а-а-а". Всім весело, учасники усміхнені, плескають в долоні. Назва хору відображає незакомплексованість колективу - "Як уміємо оркестра".

Нижній: яблуневий сад, що тягнеться до Дністра. Саме там облаштувався наметовий табір.

Справа від входу розмістився ярмарок майстрів. Представництво було не дуже широке, але траплялися оригінальні ремесла. Один з майстрів обробляє надфілем якусь річ. Це Дгебугадзе Віталій зі Львова. Перед ним на столику лежать прикраси і ножі в шкіряних чохлах. Звісно, чоловіки більше звертають увагу на останні. Витягають з чохлів, пробують пальцями заточку, розпитують про марку сталі, милуються візерунком на лезі. Як пояснив Віталій, він працює з інструментальними крицями на кшталт 65Г, ХГС та іншими. 

Ножі після кузні виводяться, шліфуються і доводяться вручну. Наточуються особливо тонкими абразивами, саме таким способом можна отримати ніж гарної якості. Крім того деякі екземпляри кують з криці, що має різну частку вуглецю. Тоді на лезі утворюється візерунок на кшталт „дамаску”.  Прикраси створені з срібла, Віталій каже що йому приємно працювати з цим металом. Виготовляються за технологією ХІІ-ХІІІ століття з методами художнього ковальства. Прикраси оздоблюються самоцвітами.

За львів’янином виставив свої роботи майстер Павло Сосляков. Він виготовляє записники під трендом „Папина рубашка”. Обкладинки записників зроблено з оббивок старих матраців, скатертин, гардин та іншого непотребу. В руках майстра старі матеріали поєднуються з новою серцевинкою і маємо гарну штучку на подарунок, або для власного користування. Записники абсолютно не пафосні і дуже приємні.

А ось і традиційні для таких заходів ляльки-мотанки. Їх виготовляє Руслана Семанюк з Івано-Франківська. Руслана почала займатися цією справою два роки тому. Її ляльки дуже різноманітні, яскраві. Деякі виготовлені в вигляді мами з дитинчам на руках. Чоловік Руслани, Ростислав, виготовляє керамічні вироби і запевняє, що двох однакових фігур ніколи не робить: „Як на серце ляже, так і роблю.” На творчість Ростислава великий вплив зробили трипільські гончарні вироби і орнаменти.

Захопленням а також бізнесом стало миловаріння з природних компонентів для Максима Чихіча. Він виготовляє кілька ліній мила: для проблемної шкіри, для догляду за немовлятами, мило-шампунь. Також представлене мило з скрабами, ягодами, глинами. Миловари виготовляють також композиції з рослинних олій, що живлять і зволожують шкіру, та можуть замінити креми промислового виробництва. Максим працює в Харкові, де має невелику приватну миловарню, і через всю країну привіз свою продукцію на фестиваль.

Андрій Галушка приїхав в Уніж з Лубен Полтавської області. На АртПолі виставляє продукцію бджільництва. Крім меду на столику милі свічечки в вигляді фігурок тварин і янголяток. Для Андрія це один з перших виїздів на фестивалі, але він має намір їздити частіше. „Полтавщина багата на продукти бджільництва, а от Полісся і Карпати потребують цього продукту. Тут є попит, який я намагаюся задовільнити”, - розповів Андрій.

На ярмарку можна приміряти і придбати одяг „Мокша”, біжутерію, футболки з патріотичними написами, картини на жлобську тему. На мій погляд таке писання було б доречне на Андріївському узвозі поряд з китайськими сувенірами на тему ікри та сала.

„Знімай штани і буде тобі торба” під таким гаслом проводиться майстер-клас в ході якого кожен бажаючий міг пошити з своїх джинсів ексклюзивну сумочку. Бажаючих змінити свої банальні джинси на оригінальний аксесуар виявилося чимало.

А це вже дійсно оригінально! Молода жінка вчить всіх бажаючих ліпити фігурки звірів з сиру. Охочі вже наліпили чимало „живності”. Коники, баранчики, різна птиця вишикувалися на столі. Майстриня Ольга Петрів з села Брустурів, що в Косовському районі розказала про виникнення цього ремесла. Ліпити фігурки почала змалку, вчилася цьому у заслуженого майстра народної творчості України Марії Матійчук. В рідному селі їстівні фігурки святять в церкві, дарують дітям для забавки, а вони їх потім з’їдають. Пробую на смак коника – трохи солоний, але з пивом в самий раз.

Від їдальні доноситься звук ударів по залізній рейці і несамовитий голос кричить: „А-а-бє-е-е-д!!!”. Для мене це сигнал про скорий початок прес-конференції організаторів. Місцем для її проведення стала кав’ярня „Боївка”.

Неподалік неї, в гончарну майстерню, набилося чимало охочих покрутити гончарного круга і щось зліпити своїми руками, а також кузня, де мужні юнаки чаклують над металом.

В „Боївці” вже зібралося чимало журналістського і просто цікавого люду. Організатори зазначили, що в передостанній день фестивалю можна сміливо сказати: „Програма буде виконана!”. Гостям дуже подобається формат фестивалю бо в Європі вже мало де такий знайдеш. АртПоле показує не лише готові проекти а є творчою лабораторією, яка вимагає камерного формату. На останні два дні очікується до трьох з половиною тисяч чоловік. Також було заявлено, що фестиваль формує нове середовище, нових людей, які будуть нормальними депутатами і підприємцями. Територія, на якій проводиться фестиваль, буде відкрита для інших фестивалів, вишколів, волонтерок, які формуватимуть адекватну, інтелектуальну, соціально відповідальну людину.

Наметовий табір розкинувся від сцени до Дністра. Річка стрімка з дуже крутим правим берегом. Водичка такого кольору, який не дуже заохочує скупатися. Та багато відчайдухів завзято лізли у воду, мазалися в грязюці і, взагалі, безтурботно розважалися на стримині. Свято набирало обертів, тим паче, що на останні два дні фестивалю приїхав чималий десант бажаючих послухати гарну музику і щось навчитися робити з народних ремесел.

Валя і Женя на фестивалі з першого дня. Десять кілометрів, які відділяють  село Незвиське від Уніжа, здолали пішки. Вони вже років з п’ять їздять фестивалями. Два роки тому познайомились саме на АртПолі, відтоді це їх улюблений фестиваль. Валя художник-кераміст, на двох попередніх фестивалях брала участь в ярмарку майстрів, де виставляла свої роботи. Цьогоріч приїхала відпочити, взяти участь у майстер-класах інших майстрів. Жені подобається АртПоле своєю обстановкою і рівними умовами для всіх. Природа дає змогу вивільнити мозок для сприйняття нового. З усіх фестивалів, на думку Жені, цей найбільш організований – всі відпочивають, всі радіють.

Очікуючи на вечірній концерт можна провести час в кіноклубі. Йдуть стрічки на захист прав людини. В одному з фільмів піднімається питання про затоплення островів в Індійському океані. На екрані руйнується століттями формований світ. Пригадуються водосховища на Дніпрі і стає дуже сумно і прикро за Україну. Публіка в залі неодноманітна. Багато хто уважно переглядає стрічку, дехто солодко дрімає в прохолоді кінозалу.

Їдальня на фестивалі є справжнім клубом. Час від часу там збираються друзі на каву, проводять репетиції гурти, а ще проходять майстер-класи. Один з них навчав фарбувати тканини виключно природніми барвникам. Найбільш популярними малюнками на футболках були тризуб, логотипи "АртПоле" і "Наш формат".

На акустичній сцені, що біля кав"ярні "Мармуляда", гурт "ДахаБраха" провадив майстерню з перетворення автентичних пісень. Як зазначили музиканти вони експериментують з піснями, вносять щось нове, а не відтворюють те, що було. Етнічна музика для них, це пластичний матеріал, який вони готові змінюватим, змішувати й тим самим робити його цікавішим для себе і для світу. Їх творчий експериментальний пошук має бути цікавим для загалу. Музику "ДахаБраха" оцінили музичні оглядачі всіх континетів, і назвали гурт найбільш подорожуючим музичним колективом у світі.

Вечірній концерт розпочався виступом гурту „Ті, що падають вгору” з міста Тернопіль. Цей колектив працює в жанрі інді-попу. Цей стиль набирає популярності в Україні і публіка тепло сприйняла перший виступ. Наступними на сцені з’явилися мандрівні музиканти „Фолькнери”.

Два учасники цього гурту здійснили велосипедну мандрівку з України до Туреччини, збираючи дорогою народні пісні Румунії, Болгарії, Туреччини. Цього річ гурт вирушає мандрувати Україною – від Ужгорода до Луганська. Оригінальне поєднання української народної музики з шаманськими мотивами сподобалося слухачам, а веселі та іронічні пісні про куму, наречену і старе подружжя змушували хапатися за живіт від сміху.

Гурт з Польщі “Village Kollektiv”, що вдало міксує звучання електронних інструментів з цимбалами, колісною лірою і сибірським горловим співом мав невдячну участь виступати перед „Гайдамаками”. Але і їх нетиповий і незвичний для українського слухача виступ мав успіх. А потім вийшли вони, козак-рокери „Гайдамаки”. Музиканти спочатку підняли на ноги всю публіку, а після кількох запальних пісень в усіх зірвало дах. Легендарні композиції „Богуслав”, „Полісся”, „Перверзія”, „Сумний святий вечір” створили той фестивальний настрій, яким гості продовжують жити цілий рік, очікуючи на нову зустріч.

Фестивалі подібного гатунку стають рідкістю в Україні. Левова частка бізнесу прагне хапонути легких і швидких грошей, нинішній владі не потрібен творчий полігон з українського мистецтва. Та, попри всі негаразди і фінансові складнощі , фестивальний рух житиме, радуючи своїх прихильників!


67%, 4 голоса

33%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Мандрівка на Батьківщину Гетьмана Івана Виговського

Ідея про поїздку до літописного Коростеня і батьківщину Івана Виговського виникла раптово. На її реалізацію залишалося чотири дні. Давши повідомлення в інтернет, і телефоном повідомивши своїх знайомих, я чекала шквалу прохань щодо бронювання місць в „бусику”. Але на мій великий подив ажіотажу не сталося. Ні, „бусик” був повний, але половина складу делегації була більш ніж „бальзаківського” віку. Молодь,  яка хотіла поїхати, елементарно злякалася дощу, а – даремно, погода в Коростені була чудова! Щось сталося з молоддю, комфорт все вище і вище підіймається в шкалі життєвих цінностей. Чоловіки стають зніжені, дівчата  - байдужими/

28 червня ми рушили через Фастів на Полісся. В автобусі зібралися представники „Молодої Просвіти” і рухівці в пропорції 50:50. Стара гвардія своїх позицій не здає. Їм негода байдужа. Через три години і 230 кілометрів ми прибули в Вигов. Саме тут народився гетьман України Іван Остапович Виговський. Нас гостинно зустріли місцевий краєзнавець Леонід Мельниченко і голова Виговської сільради Микола Мошковський. Утворивши коло біля пам’ятника славетному гетьману ми слухали оповідь Мельниченка про історію спорудження погруддя, про поневіряння організаційного комітету і зрештою церемонію відкриття. Також Леонід Антонович розказав про місцевість, яка зветься  Виговщина (туди входять села Вигов, Березівка, Вілень, Відень. Купище), про її далеке і недавнє минуле.

Ще на початку ХХ століття край був густозаселений. В Вигові стояла гарна церква, спроектована в Петербурзі, працювала школа, при якій був гуртожиток. Приход Виговської церкви був близько 3-х тисяч чоловік. Кілька сотень учнів навчалося в школі, що разюче різниться з теперішньою цифрою в 90 чоловік. Варто зазначити, що перший вчитель Виговської школи на початку 30-х років минулого століття був репресований разом з сім’єю. Нам було дуже цікаво, чи прослідковується рід Виговських до нинішніх часів, особливо прямі нащадки. На це була дана відповідь, що чимало дослідників займаються цим питанням. Зараз знаходяться нащадки в Німеччині, Польщі, а також в Україні. Деякі представники роду Виговських приїздили у Вигов.

Донедавна в районному центрі, Коростені, одна з центральних вулиць була названа на честь Виговського, але рішенням міськради вона була перейменована ім’ям колишнього комуністичного мера. З Виговського стала Сосновського. Загалом комуністи рулять Коростенем і дотепер, разом з регіоналами. Було в Коростені чотири вулиці названі на честь видатних українців: Хмельницького, Українки, Виговського, Грушевського. Залишилося три. Натомість є вулиці Красіна, Лібкнехта, Рози Люксембург, Лукіяна Табукашвілі і т.п. Далі ми завітали до сільської ради, де частуючи нас кавою і тістечками, Микола Мошковський розповів про сучасне Вигова. Незважаючи на зручне розташування і непогане транспортне сполучення, село потихеньку занепадає. Не розвивається сільське господарство, земля пустує. Комусь з мешканців села пощастило влаштуватися на роботу в райцентрі, хтось виготовляє деревне вугілля. Відсутність роботи зумовлює відтік молоді. Незважаючи на невеселі перспективи, біля сільського магазину пияків помічено не було, чим грішать багато українських сіл. Розпрощавшись з гостинними господарями і давши зобов’язання завітати до Вигова ще не раз, рушаємо до районного центру – Коростеня.

Коростень невелике стародавнє місто. Відоме в історії тим, що саме тут наклав головою, точніше, був роздертий за ноги київський князь Ігор. Всім відома легенда про помсту, яку вчинила вдова Ігоря Ольга деревлянам. Не знаю, чи варто вірити літописним подробицям про прив’язані до птахів запалені гноти, але факт залишається фактом – місто було знищене. До сих пір в коростенцях живуть протиріччя – вони дуже почали шанувати князя Мала і, разом з тим ,в місті існує культ Ольги. Приклад: на гранітній скелі височить поривчастий князь Мал, а під горою стоїть скульптура, яка зображує Ольгу. Там же є символічна купальня княгині, а на протилежному боці побудована церква. Як ви вже здогадалися, рівноапостольної княгині Ольги.

Головні туристичні принади Коростеня знаходяться в міському парку. Він відносно невеликий, названий ім’ям Миколи Островського, хоча сам „сліпий пророк храму Аполлона”(с) ніякого відношення до Коростеня не має. Ще 10 років тому, це був звичайнісінький парк з мальовничим камінням, де вихідними днями грав духовий оркестр. Люди віку від середнього ще згадували ресторан „Блакитні дошки” де подавалося чудо кулінарії картоплю тушковану з грибами в горщику. Прямо зі входу нас зустрічають Лава закоханих і фонтан. Він задумувався з підсвіткою і музикою, але в такому режимі працював недовго. Та і в сучасному вигляді він чудовий. Далі наш шлях пролягає повз пам’ятники воїнам-афганцям, Островському, невизначеного віку оленю і Малуші з малим Володимиром. Останні виглядають дуже злими і дещо схожі на персонажів фільму „Аватар”. Можемо звинуватити Камерона в плагіаті.

Переходимо річку Уж гарненьким пішохідним містком і потрапляємо до входу в об’єкт „Скеля”.Це запасний командний пункт Коростенського укріп району. Його будували на основі древлянських печер під керівництвом відомого фортифікатора Карбишева. Споруда видовбана в граніті, має кількасот метрів переходів і  декілька поверхів з робочими кабінетами. Була система вентиляції, каналізація, водопостачання. Підземними ходами „Скеля” сполучена з міськими лікарнею, поліклінікою і ще чорт зна з чим. Пофарбовані в синю фарбу стіни справляють гнітюче враження, на голову тисне 15 метрів граніту. В кімнатах виставлені зброя, спорядження, фотографії і макети радянських ДОТів. І вся ця потуга ніколи на практиці не використовувалася. Після 1939 року лінію оборони було перенесено західніше, а в 1941 році німці захопили її дуже легко. Загалом вермахт вмів долати такі фортифікаційні лінії, охоплюючи їх з флангів, залишаючи глибоко в тилу і методично викурюючи гарнізони. Цим німецьке командування відрізнялося від радянського, яке клало сотні тисяч бійців на „Лінії Маннергейма”, при штурмі Кенігсбергу та „Одерського валу”.

З полегшенням виходимо на сонце. Спочатку спускаємося до річки і милуємося краєвидами. Річка проклала собі шлях через граніт. Скелясті береги впорядковані ходами і галереями, а посеред річки б’є фонтан. Природа вражає своєю красою. Розчищені від заростей  береги дають змогу спускатися до води. Можна сказати, що це той рідкісний випадок коли втручання людини лише розкрило природню привабливість Ужа. Сходами підіймаємося на самий вершечок гори. Тут побудовано фортецю з сторожовими вежами, які місцеві мешканці використовують замість туалету.

А над містом височіє князь Мал. Він в латах і озброєний чомусь позолоченим мечем. Я думаю, що цей суворий воїн ніколи не мав позолоченого меча. Пощерблений в багатьох сутичках клинок  більш пасував би Малу, а так князь виглядає хоч і велично, але трохи „гламурно”. На табличці написано: ”Князь Мал., син Нискинії, нескорений патріот землі древлянської. Боровся за незалежність древлян в Х столітті. Пам’ятник споруджено на честь 1300 річчя м. Коростень від вдячних нащадків”. Зараз Мала можна було б назвати сепаратистом. На мою думку то були династичні війни. Деякі сучасні історики відносять Мала до Кийовичів.

Повз виставку мілітарної техніки повертаємося в місто. Бачимо горщик з стилізованим Деруном і згадуємо, що в Коростені проходить фестиваль дерунів. Треба було б завітати сюди під час фесту. Поїдати деруни на швидкість я б не стала, а кинути його на влучність в миску з сметаною можна було б спробувати.

Далі прямуємо до пішохідного мосту підвішеного на сталевих канатах. Панорама вражає своєю красою, яку споглядаєш з 20-ти метрової висоти. Переходимо річку і опиняємося в парку Перемоги. Власне, це частина лісу, який тягнеться вздовж берегу Ужа. Тут на гранітних валунах обідаємо і фотографуємося. Сосни, скелі, річка налаштовують на романтичний настрій. Але все псують гори сміття, якого, до речі, вистачає і в парку Островського.  Не знати кого лаяти: чи жителів Коростеня, що не соромлячись кидають сміття де бачать, чи місцеву владу, яка не хоче облаштувати парки урнами. У нас, в Білій Церкві, теж була така проблема, та з впорядкуванням парку і вулиць міста урнами гадити стали набагато менше.

Робимо останню зупинку в Коростені – на залізничному вокзалі. Він сам по собі вражає своєю сучасною архітектурою, а ще там встановлено пам’ятний знак тризубу. Саме у Коростені в лютому 1918 року Центральна Рада затвердила тризуб Гербом Української Народної Республіки. Це стало фіналом нашої поїздки. Багато побачено, багато місць залишилися неоглянутими. Що ж, приїдемо в ці місця ще. Полісся, чекай на нас. 

Молодорухівська таборівка під Фастовом

11-12 червня, поблизу села Дідівщина Фастівського району, відбулося таборування, в якому взяли участь молоді рухівці Київщини. Воно було присвячене 120-й річниці з дня народження полковника Євгена Коновальця – організатора корпусу Січових Стрільців,а також першого провідника Організації Українських Націоналістів. Сорок молодих людей встановили намети на березі мальовничого ставу, оточеного лісом. Молодорухівці мали намір використати з користю природні умови, і це їм вдалося. Програма таборування передбачала не лише відпочинок, але й ідеологічну та спортивну підготовку. Ідеологічний блок розпочався ще на місці збору, залізничній станції Фастів. Там молодь відвідала „Музей на колесах”, де директор цього закладу Анатолій Корчак розповів про історію створення музею і головній його тематиці: Акту Злуки українських земель. Далі члени МНР вирушили до села Веприк, де знаходиться музей присвячений видатному композиторові Кирилу Стеценку. Про коротке, але насичене життя, геніального митця і видатного громадського діяча розповіла директор музею Валентина Умрик. Молодь вразила самопожертва композитора, його вміння нести користь людям і займатися духовним вихованням народу, навіть у найскрутніші часи.

А ще молодорухівці відмітили, що попри намагання проросійських істориків локалізувати діяльність ОУН лише Галичиною, в Веприку діяла група українських націоналістів. Ще в 1942 році його член В. Косовський встановив хрест на пам'ять Стеценку, а по поверненню з радянських таборів добивався створення музею видатному композитору.

Наостанок голова Фастівської „Просвіти” Едуард Мондзолевський, розказав молоді про перебіг національно-визвольних змагань на Фастівщині.

Спортивна частина таборування розпочалася змаганням з спортивного орієнтування. Чотири команди виборювали першість, і час промайнув непомітно. Далі був проведений волейбольний турнір та гра „Криївка”. Остання була розроблена активістами МНР і має всі шанси стати популярною серед української молоді. Витрачені за такий напружений день сили молодь поновила, скуштувавши добрячого козацького кулешу, після чого до глибокої ночі на галявині лунали патріотичні пісні. На наступний день, розгорнувши партійні прапори народного Руху України та МНР, та співаючи українських пісень, молодь рушила селом до церкви, де відбувалася служба з приводу свята Трійці. Там, біля могили січовиків, що віддали своє життя за волю України, пройшла панахида за участі патріотичних сил області, яка завершила програму таборування. Проводячи такі заходи молодь вчиться самоорганізації, вивчає історію рідного краю та згадує полеглих за волю України, що конче необхідно в період реваншистського поступу російських імперських сил та їхніх поплічників знині діючої влади.


60%, 3 голоса

40%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Молодорухівська таборівка під Фастовом

11-12 червня, поблизу села Дідівщина Фастівського району, відбулося таборування, в якому взяли участь молоді рухівці Київщини. Воно було присвячене 120-й річниці з дня народження полковника Євгена Коновальця – організатора корпусу Січових Стрільців,а також першого провідника Організації Українських Націоналістів. Сорок молодих людей встановили намети на березі мальовничого ставу, оточеного лісом. Молодорухівці мали намір використати з користю природні умови, і це їм вдалося. Програма таборування передбачала не лише відпочинок, але й ідеологічну та спортивну підготовку.

Ідеологічний блок розпочався ще на місці збору, залізничній станції Фастів. Там молодь відвідала „Музей на колесах”, де директор цього закладу Анатолій Корчак розповів про історію створення музею і головній його тематиці: Акту Злуки українських земель.

Далі члени МНР вирушили до села Веприк, де знаходиться музей присвячений видатному композиторові Кирилу Стеценку. Про коротке, але насичене життя, геніального митця і видатного громадського діяча розповіла директор музею Валентина Умрик. Молодь вразила самопожертва композитора, його вміння нести користь людям і займатися духовним вихованням народу, навіть у найскрутніші часи.

А ще молодорухівці відмітили, що попри намагання проросійських істориків локалізувати діяльність ОУН лише Галичиною, в Веприку діяла група українських націоналістів. Ще в 1942 році його член В. Косовський встановив хрест на пам'ять Стеценку, а по поверненню з радянських таборів добивався створення музею видатному композитору.

Наостанок голова Фастівської „Просвіти” Едуард Мондзолевський, розказав молоді про перебіг національно-визвольних змагань на Фастівщині.

Спортивна частина таборування розпочалася змаганням з спортивного орієнтування. Чотири команди виборювали першість, і час промайнув непомітно. Далі був проведений волейбольний турнір та гра „Криївка”. Остання була розроблена активістами МНР і має всі шанси стати популярною серед української молоді. Витрачені за такий напружений день сили молодь поновила, скуштувавши добрячого козацького кулешу, після чого до глибокої ночі на галявині лунали патріотичні пісні.

На наступний день, розгорнувши партійні прапори народного Руху України та МНР, та співаючи українських пісень, молодь рушила селом до церкви, де відбувалася служба з приводу свята Трійці.

Далі на чолі з священиком УПЦ КП  колона рушила на цвинтар, де в братській могилі поховано близько 80 січових стрільців, розстріляних більшовиками в період визвольних змагань.

Там, біля могили січовиків, що віддали своє життя за волю України, пройшла панахида за участі патріотичних сил області, яка завершила програму таборування.

Проводячи такі заходи молодь вчиться самоорганізації, вивчає історію рідного краю та згадує полеглих за волю України, що конче необхідно в період реваншистського поступу російських імперських сил та їхніх поплічників знині діючої влади.

Страницы:
1
2
предыдущая
следующая