Профіль

ultra

ultra

Україна, Київ

Рейтинг в розділі:

«Радянські» у військах СС

ХХ століття було надто страшним та кровопролитним в європейській історії. Антихристиянська науково-новітня утопія комуністичного раю реалізувалась в Радянськогму Союзі шляхом небаченого в історії тоталітарного режиму, який поставив народи імперії на межу повної культурної руйнації і геополітичного знищення.

Шляхом голодоморів, масових ув’язнень та знищень в концентраційних таборах, масових розстрілів, виселення мільйонів людей в Сибір комуністичний режим до кінця 30-х років зробив неможливими прояви масового і активного опору всередині країни. Лише війна Німеччини з СРСР, що розпочалася 22 червня 1941-го року, надала багатьом людям і народам шанс для відновлення широкого народного опору комуністичному тоталітарному режиму для всіх тих, хто розглядав сталінський режим як головного ворога своєї країни і свого народу.

Ні в одній країні, що воювала з нацистською Німеччиною, не знайшлося такої кількості людей, що надягнули військову форму ворожої армії і взяли участь у війні проти власної держави.

На основі даних, що наведені різними дослідниками, в СРСР ця цифра становить від 1 млн. 300 тис. до 1 млн. 500 тис. чоловік. Співпраця з німцями мала військово-політичний, адміністративний та економічний характер.

На початок квітня 1945-го року в Комітеті визволення народів Росії проходили службу 1 генерал-лейтенант, 5 генерал-майорів, 2 комбриги, 29 полковників, 1 бригадний комісар, 1 капітан 1-го рангу ВМС СРСР, 19 підполковників, 41 майор, 5 військових інженерів 2-го рангу. З полону звільнено 535 523 чоловіки, які в подальшому несли службу у складі східних військ Вермахту.

Водночас, в німецькому полоні знаходилось 232 тисячі вояків США та Великобританії. І лише від 30 до 60 чоловік з них вступили в Британський добровільний корпус СС.

Серед учасників антикомуністичного руху було багато людей, які або ніколи внутрішньо не сприймали комунізм, або в 1920-1930-х роках пройшли шлях від близького сприйняття ідей більшовицької революції до несприйняття комуністичної держави як найбільш нелюдського й антинародного режиму в нашій історії. Тому відновлення фактичної картини подій Другої світової війни з використанням широкого поля джерел має особливо велике значення для сучасного молодого покоління громадян.  В першу чергу, слід висвітлити широке коло питань, що пов’язані з формуванням, потенціалом, кадровим складом і бойовим застосуванням підрозділів, частин і з’єднань, що воювали в Східних військах німецьких збройних сил і складалася з громадян СРСР. Російські формування СС: - XV козачий кавалерійський корпус СС; - 29-та військова гренадерська дивізія СС; - 30-та військова гренадерська дивізія СС; - шість гренадерських полків СС; - військова частина СС «Цепелін»; - військове формування СС «Дружина»; - особливий полк СС «Варяг»; - винищувальне військове з’єднання СС «Ост». Чотири останніх формування були підпорядковані безпосередньо Головному імперському управлінню безпеки (RSHA). Білоруські формування СС: - військова гренадерська бригада СС №1; - 40 батальйонів СС, що до кінця літа 1944-го року були створені у складі Білоруської Крайової самооборони (БКО). Українські формування СС: - 14-та гренадерська дивізія СС «Галичина»; - три полки СС. Латвійські формування СС: - 15-та гренадерська дивізія СС; - 19-та гренадерська дивізія СС; - 36-та гренадерська дивізія СС; - 2-га добровільна бригада СС; - сім полків СС; - охоронна рота СС №15 Естонські формування СС: - 20-та гренадерська дивізія СС; - 3-тя добровільна бригада СС; - Естонський легіон СС; - три естонські полки СС у складі дивізії «Айнінг». Туркменські формування СС: - 38-та гренадерська мусульманська дивізія СС «Новий Туркменістан»; - полк СС «Туркменістан» №1; - чотири батальйони СС, поруч з якими знаходимо відомості про 818-й азербайджанський та 831-й волзько-татарський батальйони СС. Татарські формування СС: - 8-ма військова гірська бригада СС «Татарська» №1; - чотири батальйони СС. Кавказькі формування СС: - 70-й та 71-й кавказькі батальйони СС; - охоронна бригада СС «Північний Кавказ»

- «Кавказький корпус» СС (пізніше його перейменовано на «Кавказьке з’єднання», яке складалося з 9-ти армійський польових батальйонів). З’єднання складалось із представників трьох національних груп: вірменської, грузинської, північно-кавказької.

http://duhvoli.com.ua

Пока вы тут пили, мы вас разорили

  • 04.03.11, 22:44
Пока вы тут пили, мы вас разорили,
Заводы продали, богатыми стали.
И вам всем "здоровья", "живите богато",
А мы отправляем ресурсы на запад.
И чтобы ни крошки у вас не осталось,
И чтобы здоровых детей не рождалось.
За ваши ресурсы дадим мы вам шприцев,
И спирта цистерны, до смерти упиться.
Наркотики в вены вливайте "богато",
Валяйтесь, как свиньи, вблизи вашей хаты.
Для нас вы все быдло: дерьмо, папуасы,
Зачем папуасам земные запасы?
Вы слышите, свиньи, мы стали богаты,
Мы скоро отнимем у вас ваши хаты.
Дадим казино, сигареты, секс-фильмы.
Курите и пейте, рожайте дебильных.
Больные, уроды для нас не опасны –
Мы их уничтожим поддельным лекарством.
Вы все постепенно умрете бомжами,
И долю такую вы выбрали сами.
И ваша земля, нам нужна без народа.
Мы вас похороним в любую погоду.
Так будьте "здоровы", "живите богато",
Насколько позволит вам ваша зарплата.

Сон

  • 01.03.11, 23:59
Хвалився цар перед Богданом: - Я милую, я і казню! А ти, як став був отаманом, Так і гарцюєш на коню! Герою, мало в тебе влади, Чи вдержиш булаву свою? Як схибиш - грізні сіромахи Знесуть і голову твою!

- Хіба то, царе, в тебе влада? Усе життя між холуїв. А я за тих за сіромахів, І сам би голову зложив. Оце наснилось, нагадало Про те, що, мабуть, знають всі - Герої правди щиро прагнуть, Раби - вшановують царів.

 Ігор Збитень

Міфи і правда про російські матюки

Комплекси неповноцінності московитів утримують більшість представників цього народу в полоні нецензурних слів і виразів, які просто протиприродні жодній нормальній людині, котра себе поважає. Навколо російських матюків існує величезна кількість міфів, що не відповідають дійсності. Наприклад, російські лінгвісти та історики поширили про матюки два міфи: що росіяни почали матюкатися у відповідь на «татаро-монгольське іго», і що матюки – гейби «породження слов’янського язичництва».

Насправді слов’яни ніколи не матюкалися. У тому числі у білорусів і українців, як і в поляків, до російської окупації 1795 найгіршими лайками були лише «курва» (продажна дівка) і «холера» (хвороба). Ні Київська Русь, ні Велике Князівство Литовське, ні Річ Посполита не зберегли жодного документа з матом і жодного розпорядження влади про боротьбу з лайкою, хоча в Московії подібних документів чимало. Якби не російська окупація, то білоруси (литвини), українці та поляки не матюкалися б і сьогодні. Сьогодні, до речі, поляки все-таки майже не матюкаються, а словаки і чехи ВЗАГАЛI не матюкаються. І це цілком нормально, бо більшість народів світу не знають матюків – як не знали їх і слов’яни, балти, романці, германці. Сексуальна лексика у них вкрай мізерна (у порівнянні з російською), а багато мов взагалі при лихослів’ї не використовують сексуальні теми. Наприклад, французьке «con» передає з різними артиклями назву і чоловічого, і жіночого статевого органів, а межа лихослів’я французів – просто назвати опонента цим словом. І лише тільки в англійській мові і лише на початку ХХ століття, і лише в США – з’явилася лайка «mother fucker», аналога якій немає в Європі, і яка булла калькою російських матюків – її і внесли у мову США емігранти з Росії (див. В.Бутлер «Походження жаргону в США», 1981, Нью-Йорк). Таким чином, матюки – це зовсім не «породження слов’янського язичництва», бо слов’яни-язичники не матюкалися. Міфом є і судження, що «у стародавній Русі матюкалися». У Київській Русі ніхто не матюкався – матюкалися лише в Московії, але вона-то саме Руссю і не була. Перші згадки про дивну звичку московитів говорити матюками історики знаходять у 1480 році, коли князь Василь III нарівні з сухим законом вимагав від московитів перестати матюкатися. Потім Іван Грозний велів «кликати по торгах», щоб московити «матюками б не сварилися і всякими б огидними промовами кепськими один одного не докоряли». Відтак німецький мандрівник Олеарій, який приїхав до Московії, з сумом зазначив найбільшу поширеність матірщини: «Малі діти, ще не вміють назвати ні Бога, ні мами, ні батька, вже мають на устах непотрібні слова». У 1648 році цар Олексій Михайлович задумав «видалити заразу» і видав царський указ, щоб «пісень бісівських не співали, матірно та всією нікчемною лайкою не лаялися… А які люди почнуть кого сварити матюками і всякою лайкою – і тим людям за такі супротивні християнському закону за шаленства бути від Нас у великій опалі і в жорстокому покаранні». Московський священик Яків Кротов зазначає: «Впродовж і XVII, і більшої частини XVIII століття в Московії спокійно ставилися саме до нецензурної лайки. Простий приклад: поблизу Савіно-Сторожевського Звенигородського монастиря, розташованого в трьох кілометрах від Звенигорода, протікає струмочок, і у всіх писарських книгах, починаючи з кінця XVI століття, коли була складена перша, абсолютно нормально писарі фіксували назву цього струмка, що протікав по землі, яка належала монастирю. Перша літера була «п», друга половина закінчувалася на «омий». Хто ходив сюди митися від Звенигорода, за кілька кілометрів? Не зовсім зрозуміло. Але, так чи інакше, наприкінці XVIII століття, коли проводиться генеральне межування Росії, складання повної карти Російської імперії, за указом Катерини Великої всі назви, які містять в собі непристойну лексику, матюки в корені, замінюють на більш благозвучні. З тих пір перейменований і цей звенигородський струмок». До тієї пори на картах Московії-Росії існували тисячі топонімів та гідронімів, створених на основі матюків. Нічого подібного в цей час ні в Білорусі-Литві, ні в Русі-Україні тоді не було – там народ матюки не знав. Цю обставину начебто можна було б пояснити тим, що білоруси і українці ніколи не були під Ордою, а московити в Орді триста років жили, а потім у ній владу захопили, приєднавши Орду до Московії. Адже раніше радянські історики так і вважали: що мати московитів стали нібито їхньою відповіддю на «татаро-монгольське іго». Наприклад, Володимир Кантор, белетрист і член редколегії російського журналу «Питання філософії» писав: «Але в Росії з’являється під час татар слово «Еблі», яке нам, російським людям, зрозуміло, пов’язане з ганьбою матері і так далі, тюркською означало просто одружитися. Татарин, захоплюючи дівчину, говорив, що він «Еблі» її, тобто бере її. Але для будь-якого російського простолюдина, у якого відбирали доньку, дружину, сестру, він здійснював насильство над жінкою, і внаслідок це слово набуло абсолютно характеру зґвалтування. Що таке матюки? Це мова тих, кого зґвалтували, тобто того нижчого шару, який відчуває себе весь час поза зоною дії високої культури і цивілізації, приниженим, ображеним, зґвалтованим. I як кожний зґвалтований раб, він готовий застосувати це насильство стосовно до свого товариша, а якщо вийде, зрозуміло, і до благородної людини». На перший погляд, версія здається правдивою. Однак вона помилкова. По-перше, нинішні татари Казані (тоді булгари) точнісінько так «знемагали від татарського ярма» (бо Казань була рівною мірою васалом татар, як і Москва), але жодних матюків чомусь не народили світові. По-друге, татари Орди не були тюрками, а були сумішшю тюркських і фіно-угорських племен. З цієї причини вони приєднали до Орди фінів Суздаля-Московії (мордва, мокша, ерзя, мурома, меря, чудь, мещера, перм) і прагнули об’єднати всі фіно-угорські народи, що йшли з Волги до Європи, в тому числі дійшли і до Угорщини, народ якої вважали «своїм по праву». По-третє, ніякого «татарського ярма» не було. Москва платила татарам тільки податок (половину якого собі за працю з його збору залишала – на чому і піднеслася) і виставляла своє московське військо для служби в армії Орди. Ніколи не було такого, щоб татари захоплювали в дружини дівчат Московії – це сучасні вигадки. У раби – захоплювали під час воєн, але точно так слов’ян сотнями тисяч за рабів захоплювали власне московити (наприклад, 300 тисяч білорусів були захоплені московитами у рабство у війні 16541657 рр.). Але рабиня – це не дружина. Взагалі кажучи, вся ця версія Володимира Кантора «висмоктана» з пальця лише на двох сумнівних підставах: на наявності у мові тюрків слова «Еблі» (одружуватися) і на міфі про горезвісне «татарське іго». Цього дуже мало, тим більше, що без пояснення залишаються інші головні матюки російської мови. А вони ж то як утворилися? Хоча мушу зауважити, що ця гіпотеза Кантора – вже певний прорив у темі, адже раніше радянські історики взагалі писали, що московити просто перейняли матюки у татаро-монголів, мовляв, – ті навчили московитів матюкатися. Проте ні в мові тюрків, ні в мові монголів жодних матів немає. Так от, – є дві поважні обставини, що повністю спростовують гіпотезу Кантора про походження одного з російських матюків від тюркського слова «Еблі» (одружуватися). 1. Розкопки академіка Валентина Яніна в Новгороді призвели у 2006 році до відкриття берестяних грамот з матюками. Вони набагато давніші, ніж прихід в Суздальське князівство татар. Що ставить жирний хрест на взагалі спробі істориків пов’язати мати московитів з мовою татар (тюркською). Мало того, ці матюки на берестяних грамотах Новгорода сусідять з елементами фінської лексики – тобто, люди, що їх писали, були не слов’янами (колоністами ободритами Рюрика, що припливли з Полаб’я і побудували тут Новгород), а місцевими слов’янізованими колоністами Рюрика фінами (або саамами, або чуддю, вєсью, муромою). 2. Є в Європі ще один народ, окрім московитів, який матюкається вже тисячу років – і тими ж самими РОСIЙСЬКИМИ МАТЮКАМИ. Це – угорці. Вперше про угорські матюки російські історики дізналися зовсім недавно – і були вкрай здивовані: адже угорці – не слов’яни, а фіно-угри. Та й не перебували ні під жодним «татаро-монгольським ігом», бо пішли з Волги в Центральну Європу за століття до народження Чингисхана і Батия. Наприклад, московський дослідник теми Євген Петренко вкрай збентежений цим фактом і визнає в одній з публікацій, що «це цілком заплутує питання походження російських матюків». Насправді це не заплутує питання, а як раз і дає повну відповідь. Угорці використовують мати, абсолютно аналогічні матам Московії, з самого часу приходу до Європи з Волги. Зрозуміло, що гіпотеза Кантора про походження одного з російських матюків від тюркського слова «Еблі» (одружуватися) – ніяк не може бути застосована до угорців, бо тюрки не змушували їх дівчат силою вступати до шлюбу. Та й тюрків ніяких навколо угорців в Центральній Європі немає. Євген Петренко зазначає, що сербський матірний вислів «єбєням слунце в пичку» з’явився історично недавно – всього років 250 тому, і був перейнятий сербами в угорців в період, коли Сербія потрапила з турецького ярма під владу Австро-Угорщини при імператриці Марії-Терезі. Угорські літописи ще середньовіччя переповнені такими матюками, які більше ніде і ні в кого навколо (слов’ян, австрійців, німців, італійців та ін, в тому числі турків) не існували. Їх сербам тоді несли угорська колоніальна адміністрація, угорська армія і угорська аристократія. Чому ж матюки угорців абсолютно ідентичні матюкам московитів? Відповідь може бути лише одна: ЦЕ – УГРО-ФIНСЬКI МАТЮКИ. Нагадаю, що угорці, естонці, фіни й росіяни – це один і той самий фінський етнос. Росіяни, щоправда, були почасти слов’янізовані київськими попами, що насадили у них православ’я. Але от дослідження генофонду російської нації, що проводилися у 2000-2006 роках РАН, показали, що за генами росіяни абсолютно ідентичні фінському етносу: мордві, комі, естонцям, фінам і угорцям. Що й не повинно дивувати, бо вся Центральна Росія (історична Московія) – це земля фінських народів, а всі топоніми її – фінські: Москва (народу мокша), Рязань (народу ерзя), Муром (народу мурома), Перм (народу перм) і т.д. Єдиною «білою плямою» залишається питання стародавньої наявності матюків в Естонії та Фінляндії. Судячи з того, що берестяні грамоти Новгорода з матюками могли з великою ймовірністю писатися саамами (а не чуддю або муромою), що так само колись населяли Естонію і Фінляндію, матюки повинні бути здавна в естонців і фінів теж. Цей нюанс потребує уточнення. З іншого боку, у фіно-угорських етносів матюки могли породити саме угри. Тобто угорці і споріднені до них народи, що залишилися жити в землях майбутньої Московії. Угорська група мов включає сьогодні тільки угорську мову і обсько-угорські хантийську і мансійську. У минулому ця група була куди більш потужною, в тому числі, імовірно, включала народ печенігів, що пішли з угорцями в Центральну Європу і по дорозі розселилися широко над Кримом і в степах Дону (їх нібито винищили татари). У самій же Московії головним етносом був мордовський етнос мокша (моксель на його мові), що дав назву річці Моксва (Moks мокша + Va вода), змінену київською мовою на більш милозвучне слов’янам «Москва». I етнос ерзя (зі столицею Ерзя і державою Велика Ерзя, пізніше зміненою на Рязань). У пермської групи комі і удмуртів виділялася держава Велика Пермі. Все це – історична територія споконвічного поширення матюків.
Джерело - duhvoli.com.ua

Плани Москви на Крим у 2009 році

  • 01.02.11, 12:22

Конфлікт почнеться у Севастополі, де розташовані 14 тисяч військових ЧФ Росії. Їх підтримають 4 тисячі морських піхотинців з Новоросійська та 5 тисяч солдат із Кубані. Так створиться українсько-російський фронт у Криму.

Відое розміщено тут: http://www.youtube.com/watch?v=11d2sOvK8Es

Крах Московії настане несподівано

  • 31.01.11, 19:17

В розпал інформаційної війни російських ЗМІ проти Лукашенка білоруська преса, у свою чергу, опублікувала цифри деградації Росії при Путіні.

Не менш страшні цифри наводить і відомий професор МГУ Сергій Валянській. Ці і численні інші дані красномовно показують, наскільки близька РФ до катастрофи. Жахливими темпами продовжується деградація освіти й інтелектуального потенціалу кваліфікованої робочої сили. У Російській Федерації 4 млн. бомжів, 3 млн. жебраків, 3 млн. повій, 6 млн. російських громадян страждають на душевні розладами, 5 млн. — наркомани, більше 6 млн. хворіють на Снід. Щодня робиться 10 тисяч абортів, притому, що 7 мільйонів пар — бездітні. Здійснюється більше 80 тисяч вбивств на рік. У дорожньо-транспортних пригодах гине близько 30 тисяч. Близько 100 тисяч росіян гине щорічно від наркотичного передозування. Кількість в'язнів в країні понад 1 мільйон — більше, ніж в СССР в період сталінських репресій. Споживання спиртного в РФ — за різними даними від 14 до 18 літрів умовного спирту на людину в рік, що більш, ніж удвічі перевищує поріг фізичної деградації нації. У Росії мешкає 31 млн. дітей до 18 років. Здорові не більше 30 відсотків, 3,5 млн. — інваліди, 1 млн. — наркомани. Дітей-сиріт 750 тисяч (більше, ніж після закінчення Другої Світової війни, коли дітей-сиріт було 678 тисяч). Два млн. дітей неписьменні. Близько 5 мільйонів безпритульних. У Росії 1.5 мільйона чиновників — втричі більше, ніж в СССР. Чисельність чиновників за останнє десятиліття, за даними Росстату, подвоїлася. Тільки за останні 4 роки, за словами Кудріна, їхня чисельність зросла на 130 тисяч. На хабарі і підкуп посадовців щорічно витрачається близько 33,5 мільярдів доларів. За видобутком вугілля Росія «досягла» рівня 1957 року, за виробництвом вантажних автомобілів — 1937-го, комбайнів — 1933-го, тракторів — 1931-го, вагонів і тканин — 1910-го, взуття — 1900-го. Практично повністю зруйновані авіаційна, радіоелектронна, автомобільна промисловість. Зате нафтогазовий експорт виріс з 76 мільярдів доларів у 1999 році до 350 мільярдів у 2008 році. У Росії були зруйновані і без того не найвидатніші умови для ведення бізнесу. Бізнес став додатком до адміністративних посад, а корупція — основою всіх господарських відносин. Всесвітній банк у 2006 році поставив за цим показником Росію на 96-е місце з 175 можливих. За десятибальною шкалою Росії виставили 3,8 за ефективність деркерування, а за законність — 1,9. Це показники убогих африканських і латиноамериканських диктатур, що вже відійшли в минуле . Продовжується потворна урбанізація. За 20 років в РФ зникли 23 тисячі населених пунктів. На тлі загального скорочення населення до 900 тисяч осіб на рік (це сильно занижені офіційні дані, за неофіційними щороку вимирає більше 2 млн. росіян — КЦ), населення Москви, Санкт-Петербурга і деяких міст-мільйонників стрімко зростає, що призводить до жахливого забруднення прилеглих територій, руйнування екосистем і транспортного колапсу мегаполісів. Інфраструктура не витримує перевантажень і рветься. Ще не було в новітній історії, щоб десятки тисяч жителів Підмосков'я зустрічали Новий рік без електрики, а аварію не могли усунути більше тижня. Влада панічно боїться, що без електрики в розпал зимових морозів опиниться Москва, про що свідчить введення режиму надзвичайного стану. Для системи це буде кінець, а для людей — катастрофа з сотнями тисяч жертв. Загальна причина валу техногенних катастроф, які мали місце в минулому році і вже продовжуються в новому — це втрата керованості економікою взагалі і промисловими об'єктами зокрема. Система керування повинна бути регулятором, це ланка прямого і зворотного зв'язку, контролю. Дефект регулятора полягає в тому, що сьогодні на багатьох об'єктах керівниками є просто некомпетентні люди. Це наочно видно на прикладі електроенергетики, де замість фахівців в області енергетики на керівні посади призначалися економісти, що ніколи не працювали в цій області. Незалежні російські експерти попереджають, що крах системи може відбутися у будь-який момент. Висока вірогідність, що це відбудеться протягом найближчого року, не виключено — що ще до закінчення зими. Практично маловірогідно, що система протягне більше 5 років. У минулому році прогнозувалося, що повинна відбутися нова катастрофа на Саяно-Шушенській ГЕС або інший крупний катаклізм, наслідком якого буде втрата керованості і крах путінського режиму. Цього не відбулося (поки), але причини не усунені, вони не змінять і лише посилять наслідки. На Росію чекає анархія, розруха, вуличне кримінальне беззаконня. Як довго продовжиться криза, передбачити неможливо. Залежно від механізму її запуску і ряду непередбачуваних обставин, це може зайняти від декількох тижнів до декількох років. Масштаби втрат залежатимуть від ступеня і глибини дезинтеграції, тривалості смутного часу і здібностей до подальшої реінтеграції стихійно утворених автономій (незалежних держав). Татарстан, Башкортостан, Карелія, не говорячи вже про Північний Кавказ, проголосять незалежність в перші ж дні масштабної кризи. Інші регіони, де є більш-менш самостійні і дієздатні місцеві еліти, незабаром можуть послідувати їх прикладу.

Будуть зроблені спроби реінтеграції з утворенням оновленої конфедерації.

http://biletskyi.blogspot.com

Підрозділи УПА КРИМУ

  • 24.01.11, 23:31

Опублікована в газеті „Кримська світлиця” стаття з приводу виходу в світ книги Володимира Чорномора „Повстанчий Крим” спричинила ажіотаж лівих сил. Колишні владні чиновники міркують, яким чином справи, з проставленим ними грифом „цілком таємно”, стали відомі широкому загалу кримчан. Деякі антиукраїнські ідеологи та представники російських бізнес-груп зацікавлені за будь-яку ціну скупити увесь наклад книги. Це дає право розгорнути на сторінках газети полеміку і подати нові переконливі дослідження про існування структур УПА в Криму. На жаль, до цього часу кримські органи безпеки України тримають у таємниці матеріали, пов’язані з боротьбою Української Повстанської Армії в Криму. Не вивчені й архіви радянсько-партійних органів. Але голки в мішку не сховаєш. Відомо, що підрозділи Української Повстанської Армії в Криму діяли в Сімферополі, Євпаторії, Джанкої, Ялті, Українці, Петрівці, Севастополі, Старому Криму, Керчі, Феодосії, Алушті, Михайлівці та багатьох інших населених пунктах, що були поруч з дислокацією похідних груп. З донесення агента СД В. Косика від 31 грудня 1941 року, знайденого у секретних справах рейху, нам стало відомо, що зі Львова до Криму революційна ОУН направила шість похідних груп, близько 40 чоловік. Тільки одного повстанця нацисти арештували по дорозі у Крим. На початку війни, коли керівництво ОУН зрозуміло, що гітлерівці мають на меті з України зробити свою колонію, націоналісти на чолі з С. Бандерою оголосили у Львові Українську державність. Їх заарештували і відправили до таборів, а низка секретних наказів зобов’язувала каральні органи рейху знищувати бандерівців, як грабіжників. Взимку 1941-1942 р. починаються розстріли членів ОУН, фашисти дають вказівки поліції, військовій розвідці і СД посилити роботу особливо щодо викриття похідних груп, які були спрямовані до Криму. ОУН революційна в той час створила Український Революційний Комітет з підготовки повстання проти німецьких загарбників, адже ніхто не вбачав перспективу перемоги над Німеччиною. Комітет очолив Микола Шапар, який потім загинув при виконанні однієї з бойових операцій. Згодом, з середини 1942 року, заступником голови комітету з пропаганди був призначений Володимир Шарафан, який займався мобілізаційною роботою, створенням культурологічних і освітніх закладів, розповсюдженням націоналістичних агіток. З самого початку прибуття до Криму похідних груп ОУН почала зазнавати значних втрат у боротьбі з фашизмом. Так, Іван Осадчук, провідник кримських українських повстанців в грудні 1941 року був арештований в Євпаторії і згодом розстріляний гестапівцями. У лютому 1942 року гестапо заарештувало 14 повстанців Джанкойського українського революційного комітету на чолі з провідником Романом Бардахівським та його помічником, учителем школи Наконечним. У тому ж 1942 році, трохи пізніше, від рук фашистів загинули відомі серед кримського населення організатори повстання: Степан Ванкевич, Михайло Лобак, Степан Тесля. Але боротьба кримських українських націоналістів за незалежність української державності не припинилась. Після провалу Джанкойської групи Дніпропетровський Крайовий Провід усуває від керівної роботи Івана Янчишина і призначає провідником Степана Теслю, який розбудовує господарсько-торговельні об’єкти Революційного Комітету, залучає свідомих борців із числа інтелігенції, робить спробу підняти націоналістичний рух у Криму. Розповсюджуються газета „Наступ”, журнал „Пробоєм”, в яких показані портрети чільних націоналістичних провідників та програмні засади. У Сімферополь прибуває і провідник мельниківської ОУН Борис Суховерський. Були організовані зустрічі з існуючими похідними групами. На квартирі Базидевича по вул. Жуковського він поставив завдання групі Ярослава Савки, у складі якої перебувало 8 осіб, із них – 6 сімферопольців. З другою групою зустріч відбулася на квартирі Володимира Шарафана на вул. Профспілковій. Потім зустрічі відбулися і на інших явках у населених пунктах Південного узбережжя. У той час на півострові активніше працювало бандерівське підпілля. Воно мало більш розгалужену партійну мережу, яка формувалась за принципом трійок, виконувало чітку програму з підготовки повстання на відміну від тодішніх завдань мельниківців – взяти владу шляхом просочення своїх кадрів у керівні органи влади і проведення мирного перевороту. Розуміючи нездійсненність утопічного проекту, основна частина мельниківців перейшла в революційну організацію. У тому числі перейшли в революційну ОУН Ярослав Савка – колишній петлюрівський офіцер, і Володимир Шарафан. Із активістів національного руху, що в підпіллі вели боротьбу, на сьогодні відомі одиниці. Після арешту гестапо Степана Теслі, провідником у квітні 1943 року призначається 25-річна Катерина Мешко з добре підробленими документами на Ольгу Пруднік. Вона створює військову референтуру, яку очолює Григорій Волощук. До Криму прибувають три легіонери УПА, яких відомі тільки імена: Ігор, Степан і Петро, а керівництво місцевим УПА перебирає на себе глибоко законспірований керівник служби безпеки під назвою Головна Булава. Був створений загін самооборони на чолі з працівником станції «Сімферополь» Рустемом і тридцятьма робітниками залізниці. Частково формується загін УПА „Бійці”, сотником якого призначається севастополець Василь Чмига, він же Моряк. Створений вишкільний загін „Сиваш”, який очолює колишній петлюрівський офіцер Ярослав Савка і його син Віктор. Севастопольський провідник Іван здійснює закупівлю зброї, медикаментів. У зв’язку з проведенням бойових операцій створюється шпиталь. Звільнені загоном Рустема військовополонені і завербовані до Німеччини переправляються за їхньою згодою до загону „Сиваш” чи в партизанські з’єднання. Зв’язок з партизанами Сімферопольський революційний комітет здійснював через зв’язкових. Було поставлено завдання якомога більше відправити звільнених до партизан, щоби потім безкомпромісно можна було схилити партизан на свій бік. Але і Революційний Комітет зазнав репресій. Його господарсько-торговельна частина була легалізована під назвою Український допомоговий комітет. У жовтні 1943 року „за невиконання наказу про виділення 400 чоловік для охорони залізниці” німецьким комендантом легалізована частина Революційного Комітету була заборонена. Почалися арешти українців, запідозрених у належності до підпілля. Гестапо звіріло, обставляючи своєю агентурою арештованих українців. Їм вдалося вийти на явочну квартиру в Джанкої. Майже два місяці карателі вистежували явку бандерівського підпілля і у травні 1943 року гітлерівці захопили й замордували Вольчака. У кінці 1943 року у ворожій катівні був розстріляний і Степан Тесля. Діючий загін УПА „Бійці”вирушив на з’єднання з УПА-Південь, розпочавши бої в Одеській області. У Голованівському районі в бою з німцями загинув його сотник Василь Чмига. У серпні 1943 року Катерина Мешко разом з Володимиром Шарафаном були викликані до центральних органів УПА. Катерина залишилась у Львові, а Володимир повернувся до Криму і активізував Український визвольний рух. Він провів переговори з командуванням партизанських загонів, намагаючись долучити їх до кримських похідних підрозділів УПА, неодноразово зустрічався з Озенбаші, який керував кримськотатарською організацією націоналістів та представниками підпільної організації росіян Криму „Нова Росія”. На той час Головна Булава Криму об’єднувала дев’ять повстанчих груп, що діяли в найбільших населених пунктах Криму. З підходом радянських військ частина повстанців була відкликана на підсилення УПА-Південь, частина – партизанських з’єднань. Нині відомі 43 кримські повстанці, що боролись за незалежність України в УПА, але розвідка з пошуку фактів української визвольної боротьби в Криму триває, і читачі ще дізнаються про нових героїв. Вперше подаю схему дійових структур формування УПА у Криму в 1941-1944 рр., що складена за спогадами кримських комбатантів УПА та матеріалами цілком таємної кримінальної справи. Здійснити широкомасштабне повстання на півострові Революційному Комітету не вдалося через швидкий наступ Червоної армії. 13 квітня 1944 року був звільнений Крим. Багато українських повстанців були мобілізовані до її лав. Так, Володимир Шарафан брав участь у боях за визволення Севастополя і був тяжко поранений на Малаховому кургані. Лікувався в Алуштинському евакуаційному госпіталі, де був арештований. Трибуналом НКВС 4 липня 1944 року він був начебто засуджений за ст. 58-1„б” і 58-11 КК РРФСР до вищої міри покарання з конфіскацією всього майна і 13 лютого 1945 року страчений. Але в справі відсутній протокол судового засідання, печатка на вироку, а три підписи під вироком вчинені одним почерком. Тільки в 1993 році Шарафан за Законом України „Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні” був реабілітований. Очевидно те, що комуністичний режим нічим не відрізнявся від фашистського. Обидва режими нищили людей, які боролись за національну свободу і не сприймали ні інтернаціональну, ні колоніальну ганебну державну сутність. Приклад національно-визвольного руху в Криму дає підстави брати приклад з безкомпромісної самопожертви справжніх патріотів нації і шанувати героїв, які хотіли бачити українську державу незалежною і віддали за неї своє життя. На сьогодні архіви КДБ закриті, бо ще живі ті, хто проводив активні дії для шельмування добрих устремлінь УПА. Опублікування їхніх імен може відродити небажану хвилю помсти. Це розуміють колишні прислужники кадебістських катівень, які понині перебувають у ветеранських організаціях і безкоштовно користуються благами за рахунок народу, який самі мучили. Вони ніколи не погодяться покаятись, бо не можуть дотепер збагнути, яке творили зло.
Володимир Проценко,

м. Севастополь.

http://svitlytsia.crimea.ua

Карта Давня Україна-Русь (V-X ст.)

  • 23.01.11, 13:19
Карта Давня Україна-Русь (V-X ст.)

Автор карти історик Святослав Семенюк, який вивчає і досліджує тему давньої української історії протягом 30-ти років (останні його книги: "Український путівник по Словаччині", "Український путівник по Польщі").

МОСКАЛІ – НЕ «рускіє» і НЕ слов’яни

Прочитав нещодавно книжку (триптих)  "МОСКАЛІ – НЕ «рускіє» і НЕ слов’яни" і все що сам збирав та приходив подумки то все зібрано тут, рекомендую усім, може у когось і очі відкриються. Є в електронному вигляді в інтернеті.

З книжки: Для чого Росія привласнила історію Київської Русі Створюючи велику Російську імперію, московська еліта розуміла, що без великого минулого неможливо створити велику націю. Потрібно було прикрасити минуле, можливо навіть привласнити чуже. Для цього московськими царями, починаючи з Івана ІV Грозного (1533-1584), було поставлено завдання присвоїти історію Київської Русі і створити офіційну міфологію Російської імперії. Найбільше в цьому напрямі зроблено царицею Катериною ІІ (1762-1796), яка не допускала думки про те, що в царському роду вона може бути серед рядової татаро-монгольської знаті. Указом від 4 грудня 1783 року Катерина ІІ створила комісію в складі 10 видних істориків для «складання записок про стародавню історію, переважно Росії» під керівництвом самої Катерини ІІ і графа Шувалова. Комісія працювала 10 років. В 1792 році «материнська історія» побачила світ. В процесі роботи комісії були зібрані і переписані всі давні літописи, а оригінали – знищені. В результаті була повністю переписана в інтересах імперії історія держави Російської, не зберігши жодного оригіналу цих давніх літописів. Так, історія Київської Русі безсоромно стала основою історії Російської імперії. Протягом століть, особливо з початком XVI ст., в голови людей втовкмачували і втовкмачують, що Російська держава і російський народ беруть початок від великого князівства Київського. Без сумніву, що це вигадка і фальсифікація на догоду Російській імперії. Адже відомо, що:

1. В час існування держави Київської Русі про Московську державу не було ні згадки. Відомо, що Московське князівство, як улус Золотої Орди, засноване ханом Менгу-Тімуром тільки в 1277 році. 2. Немає ніяких фактів про зв’язок Київської Русі з фінським етносом до ХІ ст. і пізніше Московського князівства з князівствами земель Київської Русі до XVI ст. В той час, як у 988 році відбулося Хрещення держави Київської Русі, фінські племена землі «Моксель» перебували в напівдикому стані. Для того, щоб зберегти крадене і присвоїти т.зв. «великоросам» історію Київської Русі було потрібно в першу чергу задусити український народ, загнати його в жорстке рабство, відібрати від нього мову, культуру, власне ім’я або просто знищити. За найменше відхилення від офіціозу людей переслідували, садили в тюрми і табори, засилали в Сибір або просто фізично знищували. Радянський період був найбільш жорстоким. За цей період Україна втратила більше 25 млн. своїх синів та дочок, що загинули в голодоморах – планомірному нищенні українців в ГУЛАГах, висилках і тюрмах. Так «старший брат» в жорстоких «обіймах любові» тримав «молодшого брата». Хто він є в історичному аспекті цей «старший брат»? До кінця XV ст. не існувало російської держави, не було старшого брата – великороса і російського народу, а була тільки суздальська земля – земля Моксель, пізніше – Московське князівство і населена та земля була людьми, яких з кінця ХІІІ до початку XVIII століть називали московитами.

Арійський стандарт. Відео від каналу К1

  • 10.01.11, 14:20

Відео від каналу К1 передачі "Брама часу": http://k1.ua/uk/video/program/brama_chasu/2010/12/24/ariyi

"Раси діляться на нижчі та вищі, і наша мета на цій землі - сприяти перемозі кращої, вищої раси, яка повинна підкорити гіршу і слабшу расу". Так Адольф Гітлер розмірковував про світовий устрій в одній зі своїх книг. І найсильніша раса, на думку найхаризматичнішого німецького лідера, - арійська. Фюрер свято вірив: німці - святі спадкоємці аріїв, і саме німці, як справжні арійці, просто зобов'язані підкорити собі інші народи. Як розплатилося людство за такі уявлення Гітлера, ми всі знаємо. Хто ж були ці арійці? Чому Гітлер вирішив використати їх у своїй політичній боротьбі? Яке справжнє значення знаку свастики?