Неоголошена Війна. Крути

  • 28.12.10, 15:40
«Неоголошена війна Радянської Росії проти УНР розпочалася в половині грудня 1917 року.» / http://uk.wikipedia.org/wiki/Бій_під_Крутами/. Керівник уряду УНР все намагався вирішити «питання» переговорами. «Договорилися» до того, що червоні банди підійшли до Києва. Під Крутами, 29.01.18року, 300 українських студентів, та учнів старших класів взявши по гвинтівці, та по жмені патронів і 1 гармату, поки депутати Центральної Ради сперечалися, вирішили захистити Київ од москалів, од 6000 армії Муравйова, з гарматами, кулеметами та бронепоїздом. 5годин тривав бій.

Озлоблені «брати» полонених дітей закатували так, що батьки пізнати не могли і поховали їх, мабуть 30, на могилі уславивши її.

А керівник українського Уряду по приходу до Києва банд Муравйова вдягнув нову вишиванку і вийшов зустрічати «братів». На жаль, попереду його йшли українці у вишиванках. Кавалеристи червоні наскочивши на гурт у вишиванках вирубали їх усіх. /Керівник втік, але залишив, до смерті, у серці образу на Симона Петлюру, який наказав стріляти червоних загарбників./

А в цей час у київських ресторанах гуляло біля 2000 досвідчених , у боях обстріляних офіцерів, ображених на Україну, яка на той час мала личко Грушевського та соціалістів, що, аби збільшити свою зарплату, розігнали свою, кращу у Європі Армію, бо сподівалися, що їх захистить Америка і Європа, та і Росія для них була не лише сестрою, скоріше мамою, ну чисто як зараз.    Захопивши Київ, червоні запросили офіцерів до оперного театру на «реєстрацію», перед тим культурно забравши зброю. Так і знадобилися офіцери українські, новобранці червонопузі вчилися на них володіти шаблюкою, а щоб усе було під контролем, кулемети встановили на сцені і балконах.  Дітей і дорослих києвлян рубали за українське слово. Києвляне допомогли армії УНР вигнати бандитів червоних з Києва і поховали дітей закатованих під Крутами, а Павло Тичина написав Вірша «Пам’яті тридцяти»

Пам’яті тридцяти

На аскольдовій могилі поховали їх – 30 мучнів українців, славних молодих… На Аскольдовій могилі український цвіт! По кривавій по дорозі нам іти у світ.  На кого посміла знятись зрадника рука? –  Квітне Сонце, грає вітер і Дніпро-ріка… На кого завзявся Каїн? Боже, покарай! – Понад все вони любили Свій коханий край. Вмерли в Новім Заповіті з Славою Святих – На Аскольдовій могилі поховали їх. На Аскольдовій могилі український цвіт! – По кривавій по дорозі Нам іти у Світ. На кого посміла знятись зрадника рука? – Квітне Сонце, грає вітер і Дніпро-ріка… На кого завзявся Каїн? Боже, покарай! – Понад все вони любили свій коханий край. Вмерли в Новім Заповіті з славою Святих, - На АСКОЛЬДОВІЙ могилі поховали Їх.  

Тарас Шевченко Буквар

/Легендарний буквар, остання праця Тараса яку змушували його здавати аж двом цензорам, світському та церковному. Я лише трохи підправив абетки на сучасні і молитви.


Велика  абетка

А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ь Ю Я
 
Мала  абетка

а б в г ґ д е є ж з и і ї й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ  
ь ю я  
   
СКЛАДИ

Вірш перший

Чи є що луч-че, кра-ще в сві-ті,
Як у-ку-пі жи-ти,
З бра-том доб-рим доб-ро пев-не 
По-знать, не ді-ли-ти.
 /246/

Вірш другий

По-мо-лю-ся Гос-по-де-ві
Сер-цем о-ди-но-ким
І на злих мо-їх по-гля-ну
Не-злим мо-їм о-ком.

Вірш третій

Спа-си ме-не, по-мо-лю-ся
I вос-по-ю зно-ву
Тво-ї бла-га чис-тим сер-цем,
Псал-мом ти-хим, но-вим.

Вірш четвертий

Гос-подь лю-бить сво-ї лю-де,
Лю-бить, не о-ста-вить,
До-жи-да-є, по-ки прав-да
Пе-ред ни-ми ста-не.

Вірш п’ятий 

Влов-лять ду-шу пра-вед-ни-чу,
Кров доб-ру о-су-дять,
Ме-ні Гос-подь при-ста-ни-ще,
За-ступ-ни-ком бу-де.
I воз-дасть їм за ді-ла їх
Кро-ва-ві, лу-ка-ві,
По-гу-бить їх, і їх сла-ва
Ста-не їм в не-сла-ву.

Вірш шостий

Пса-лом но-вий Гос-по-де-ві
І но-ву-ю сла-ву
Вос-по-єм чест-ним со-бо-ром,
Сер-цем не-лу-ка-вим,
Во псал-ти-рі і тим-па-ні
Вос-по-єм бла-га-я,
Я-ко Бог ка-ра не-пра-вих,
Пра-вим по-ма-га-є,
Пре-по-доб-ні-ї во сла-ві
І на ти-хих ло-жах
Ра-ду-ють-ся, сла-во-слов-лять,
Хва-лять і-м’я Бо-же.
 /247/


Псалом СХХХІІ

Чи є що краще, лучче в світі,
Як укупі жити,
З братом добрим добро певне
Пожить, не ділити?
Яко миро добровонне
З голови чесної
На бороду Аароню
Спадає росою,
На гаптовані омети
Ризи дорогої;
Або роси Єрмонськії
На святії гори
Високії Сіонськії
Спадають і творять
Добро тварям земнородним,
І землі, і людям...
Отак братів благих своїх
Господь не забуде.
Воцариться в дому тихім,
В сем’ї тій великій,
І пошле їм добру долю
Од віка до віка.

МОЛИТВИ

Ісус Христос, Син Божий, Святим Духом воплощенний од Пречистої і Пренепорочної Діви Марії, научав людей беззаконних слову правди і любові, єдиному Святому Закону. Люди беззаконнії не йняли віри Його іскреннєму святому слову і розіп’яли Його на хресті меже разбойниками, яко усобника і богохула. Апостоли, святії ученики Його, рознесли по всій землі слово правди і любові і Його святую молитву.

Отче наш, Іже єси на небесах! Да святиться ім’я Твоє, да прийде Царство Твоє, да буде воля Твоя, як на небі, так і на Землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні, та остави нам борги наши, як і ми оставляєм боржникам нашим, та не введи нас у спокусу, але ізбави нас од лукавого.
Яко Твоє є Царство, і сила, і слава во віки. 
Амінь.
 /248/

Ширилось і ширилось святеє слово Христове на опоганеній землі. Огнем і кровію людською очистилося, яко злато в горнилі, теє святеє Божеє слово, але своїм святим тихим, ясним світом тойді ж осліпило очі людей поганих; найшлись лжеучителі і лжепророки. Тойді, 325 року, по воплощенії Сина Божія, в городі Нікеї, зібрались пресвітери і єпископи, ревнителі святої Христової заповіді, і одностайне, однодушне написали християнам Символ віри.

Вєрую во єдинаго Бога Отца, Вседержителя, Творца небу и земли, видимымъ же всЂмъ и невидимымъ; и во единаго Господа Іисуса Христа, Сына Божія, Единороднаго, Иже отъ Отца рожденнаго прежде всЂхъ вЂкъ; СвЂта отъ СвЂта, Бога истинна отъ Бога истинна, рожденна, несотворенна, единосущна Отцу, Имже вся быша, насъ ради человЂкъ и нашего ради спасенія сшедшаго съ небесъ и воплотившегося отъ Духа Свята и Маріи ДЂвы, и вочеловЂчшася; распятаго же за ны при ПонтійстЂмъ ПилатЂ, и страдавша, и погребенна; и воскресшаго въ третій день по Писаніемъ; и возшедшаго на небеса, и седяща одесную Отца; и паки грядущаго со славою судити живымъ и мертвымъ, Егоже Царствію не будетъ конца; и въ Духа Святаго, Господа, Животворящаго, Иже отъ Отца исходящаго, Иже со Отцемъ и Сыномъ споклоняема и сславима, глаголавшаго Пророки; во едину Святую, Соборную и Апостольскую Церковь; исповЂдую едино крещеніе во оставленіе грЂховъ. Чаю воскресенія мертвыхъ, и жизни будущаго вЂка. Аминь.



Беззаконіє і неправда вкрались знову в душу людськую, і правдоучителі сховалися в дебрі і вертепи; побудовали собі скити, келії і святії монастирі; і в своєму святому пристанищі молилися Богу; і іноді подавали святеє правди слово беззаконним темним людям. Тойді, коло 372 року, в тихій своїй келії озвався за слово Христове едеський диякон Єфрем Сирін і, поучая людей і в церкві і на улиці, яко заповідь Христову, передав нам свою святую молитву.

Господи і Владико живота мого! Дух празності, унинія, любоначалія та празнословія не дай мені.
Дух же целомудрія, смиренномудрія, терпіння та любові даруй мені.
Ей, Господи-Царю, даруй мені бачити мої гріхи і не судити брата мого, яко благословен єси во віки вічні. 
/249/


РУКОПИСНА АЗБУКА, ВЕЛИКА


РУКОПИСНА АЗБУКА, МАЛА


Де єсть добрі люди,
Там і правда буде,
А де кривда буде,
Там добра не буде.

Аще кто речетъ, яко люблю Бога, а брата своего ненавидить — ложь есть!
Іоанна XXIV, 20.


ЛІЧБА

1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10
100. 1000. 10000. 100000. 1000000.
/250/


ДУМА ПРО ПИРЯТИНСЬКОГО ПОПОВИЧА ОЛЕКСІЯ

На синьому морі, на білому камені
Ясненький сокол жалібно квилить, проквиляє,
Смутно себе має, на синєє море спильна поглядає,
Що на синьому морі недобре щось починає:
Що на небі всі зорі потьмарило,
Половина місяця в хмари вступило,
А із низу буйний вітер повіває,
А по синьому морі супротивну хвилю поднімає,
Судна козацькі на три часті розбиває.
Одну часть взяло,
В землю Агарську занесло;
Другу часть гирло
Дунайськеє пожерло;
А третя — де ж ся має?
В синьому морі потопає!
При той часті був Грицько Зборовський,
Отаман козацький запорозький.
Той по судну походжає, словами промовляє:
«Хтось меж нами, панове, великий гріх на собі має,

Щось дуже злая хуртовина на нас налягає;
Сповідайтесь, брати, Милосердному Богові,
Синьому мореві і мені, отаманові кошовому!
В синєє море впадайте,
Війська козацького не губіте!»
То козаки теє зачували,
Та й всі замовчали:
Бо в гріхах себе не знавали.
Тільки обізвався писарь військовий,
Козак лейстровий,
Пирятинський попович Олексій:
«Добре ви, братця, учиніте,
Мене самого возьміте,
Мені чорною китайкою очі зав’яжіте,
До шиї білий камінь причепіте,
Та й у синєє море зопхніте!
Нехай буду один погибати,
Козацького війська не збавляти!»
То козаки теє зачували,
 /251/
До Олексія-поповича словами промовляли:
«Ти ж Святеє Письмо в руки береш, читаєш,
Нас, простих людей, на все добре научаєш:
Як же найбільше од нас на собі гріхів маєш?»
«Хоча Святеє Письмо я читаю,
Вас, простих людей, на все добре научаю,
А я все сам недобре починаю.
Як я із города з Пирятина, панове, виїзжав,
Опрощення з панотцем і з паніматкою не брав,
І на свого старшого брата великий гнів покладав,
І близьких сусідів хліба й солі безневинно збавляв,
Діти малії, вдови старії стременем у груди штовхав,
Безпечно по улицях конем гуляв,
Против церкви, дому Божого, проїзжав — 
Шапки з себе не знімав.
За те, панове, великий гріх маю,
Тепер погибаю!
Не єсть се, панове, по синьому морю хвиля вставає,
А єсть се — мене отцевська й материнська молитва карає!
Коли б мене сяя
Хуртовина зла
В морі не втопила,
Од смерті молитва боронила,
То знав би я отця й матір шановати, поважати!
То знав би я старшого брата за рідного батька почитати
І сестру рідненьку за неньку у себе мати!»
То як став попович Олексій гріхи свої сповідати,
То стала злая хуртовина по синьому морю стихати;
Судна козацькії догори, як руками, підіймала,
До Тендера острова прибивала.
То всі тойді козаки дивом дивовали,
Що по якому синьому морю, по бистрій хвилі потопали,
А ні одного козака з-межи війська не втеряли!
Отже тойді Олексій-попович із судна вихожає,
Бере Святеє Письмо в руки, читає
І всіх добрих людей на все добре научає,
До козаків промовляє:

«От тим би то, панове, треба людей поважати,
Панотця і паніматку добре шановати!
Бо которий чоловік теє уробляє,
Повік той щастя собі має,
Смертельний меч того минає, /252/
Отцева й матчина молитва зо дна моря виймає,
Од гріхів смертельних душу откупляє,
На полі й на морі на помоч помагає!»


ДУМА ПРО МАРУСЮ ПОПІВНУ БОГУСЛАВКУ

Що на синьому морі,
На камені біленькому,
Там стояла темниця каменная.
Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків,
Бідних невольників.
То вони тридцять літ у неволі пробувають,
Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають.

То до їх дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Приходжає,
Словами промовляє:
«Гей козаки,
Ви, біднії невольники!
Угадайте, що в нашій землі християнській за день тепера?»

Що тоді бідні невольники зачували,
Дівку-бранку,
Марусю, попівну Богуславку,
По річах пізнавали,
Словами промовляли:
«Гей ти, дівко-бранко,
Марусю, попівно Богуславко!

Чому ми можем знати,
Що в нашій землі християнській за день тепера?
Що тридцять літ у неволі пробуваєм,
Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видаєм.
То ми не можемо знати,
Що в нашій землі християнській за день тепера».

Тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Теє зачуває,
До козаків словами промовляє:
«Ой козаки,
Ви, біднії невольники! /253/
Що сьогодня у нашій землі християнській Великодняя субота,
А завтра святий празник, роковий день Великдень».

То тоді-то козаки теє зачували,
Білим лицем до сирої землі припадали,
Дівку-бранку,
Марусю, попівну Богуславку,
Кляли-проклинали:
«Та бодай ти, дівко-бранко,
Марусю, попівно Богуславко,
Щастя й долі собі не мала,
Як ти нам святий празник, роковий день Великдень сказала!»

То тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Теє зачувала,
Словами промовляла:
«Ой козаки,
Ви, біднії невольники!
Та не лайте мене, не проклинайте;
Бо як буде наш пан турецький до мечеті виїзжати,
То буде мені, дівці-бранці
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі отдавати,
То буду я до темниці приходжати,
Темницю відмикати,
Вас всіх, бідних невольників, на волю випускати».

То на святий празник, роковий день Великдень
Став пан турецький до мечеті виїзжати,
Став дівці-бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі отдавати.
Тойді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Добре дбає — 
До темниці приходжає,
Темницю одмикає,
Всіх козаків,
Бідних невольників,
На волю випускає
І словами промовляє:

«Ой козаки, /254/
Ви, біднії невольники!
Кажу я вам, добре дбайте,
В городи християнські утікайте;
Тільки прошу я вас, одного города Богуслава не минайте,
Моєму батькові й матері знати давайте:

Та нехай мій батько добре дбає,
Ґрунтів, великих маєтків нехай не збуває,
Великих скарбів не збирає,
Та нехай мене, дівки-бранки,
Марусі, попівни Богуславки,
З неволі не викупає,
Бо вже я потурчилась, побусурменилась,
Для роскоші турецької,
Для лакомства нещасного!»

Ой визволи, Боже, нас всіх, бідних невольників,
З тяжкої неволі,
З віри бусурменської,
На ясні зорі,
На тихі води,
У край веселий,
У мир хрещений!
Вислухай, Боже, в прозьбах щирих,
У нещасних молитвах
Нас, бідних невольників!


НАРОДНІ ПОСЛОВИЦІ

Аби були побрязкачі,
То будуть і послухачі.

Аби мені місяць світив, а зорі я й кулаком достану.

Або ти, тату, йди по дрова,
А я буду дома,
Або ж я буду дома,
А ти йди по дрова.

Брехнею увесь світ пройдеш — та назад не вернешся.

Гості першого дня — золото;
Другого — срібло;
А третього — мідь,
Хоч додому їдь!

Багато панів, а на греблю й нікому. /255/

Застав дурного Богу молиться, то він і лоб проб’є.

З брехні не мруть — 
Та віри більш не ймуть.

З дужим — не борись,
А з багатим — не судись.

Кому, кому, а куцому буде!

Казав пан:
Кожух дам — 
Та й слово його тепле.

Ледачому животові — і пироги вадять.

Не вір,
То звір:
Хоч не вкусить — то злякає.
 




24/12/2010року поцупив текст наведений вище з бажанням покращити, «осучаснити», (а вже що вийшло, той вийшло) у забороненого Тараса Шевченко, а саме його уславлену і на превелику жаль останню працю покраяну рецензорами царськими та попівськими, тепер і я вславлюся знущанням над кращою працею Великого українця. ЇЇ видали найбільшим тиражем на гроші Тараса вже по його смерті. У «союзі» його надрукували у збірці творів поета з шости томів. Це, щоб людям простим на очі не потрапляла. І сьогодні бояться цієї праці. Ніяк не зрозумію чому? Тому і хочу аби прочитали її якнайбільше людей. Цифри, біля віршів мабуть вказують на сторінку у збірці праць поета з дванадцяти томів, або шеститомника, бо сторінки відповідають п’ятому тому. Цікаво, що сьогодні по вказаній нижче веб-адресі я цей текст вже не знайшов. Містика якась. Разом з недоречною назвою я вирізав деякі літери і склав їх нижче. Ото, що Ви аж там нагорі прочитали, то називалося:
БУКВАРЬ ЮЖНОРУССКИЙ
Л.1: http://izbornyk.org.ua/shevchenko/shev511.htm
ВЕЛИКА АЗБУКА
А Б В Г Д Е Ж З И І Й К Л
М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч
Ш Щ Ъ Ы Ь Ђ Э Ю Я V
МАЛА АЗБУКА
а б в г д е ж з и і й к л м н о 
п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь 
Ђ э ю я v.

1-ша і єдина Українська національна армія у Другій світовій



«І наче грім, як хмаролім,
проб'є луна - ввесь Кремль до дна:
іде в похід на дикий схід
Дивізія "Галичина"».

/Богдан Стефанишин
МАРШ ДИВІЗІЇ "ГАЛИЧИНА"
 грудень 1943/

Блукаючи нашим Вебом, знайшов цікаву біографію славного українця, генерала-поручника, життя якого пересікалося Запорозьким краєм. Це, - Павло Шандрук (1889 – 1979рр.). Він у 1913 р. успішно закінчив Олександрівське військове училище /штабс-капітан російської царської армії/. Учасник Визвольних Змагань 1917-1921 рр. Полковник Дієвої Армії УНР. З початку квітня 1920 року - командир бриґади 3-ої Залізної дивізії Корпусу Запорожців, який разом з польською армією брав участь у поході на Київ ("Wyprawa Kijowska"). 1928 року на доручення уряду УНР разом з групою українських старшин пішов до польського війська як контрактовий старшина. В 1936 р. був прийнятий до Академії Генерального Штабу Війська Польського, яку успішно закінив в 1938 р. 

Перед початком Другої світової війни дістав командування 28-ою бриґадою польської армії, відзначився у боях проти фашистів під час Вересневої Кампанії ("Kampania Wrzeniowa"), і був нагороджений найвищим орденом Польщі Virtuti Militari від польського екзильного уряду в Лондоні, а також почесною шаблею (дарунок польських офіцерів). Поранений дістався в німецький полон. Звільнений в 1940 році. 

Раптом цей поважний ветеран, безпартійний, замість аби опікуватися власною сім’єю і лікуванням своїх ран раптом починає добиватися якихось прав для українців у вже здихаючого фашистського уряду. Він мав би розуміти що може накликати великі неприємності на власну голову. Але Павло вперто стукає у двері високих кабінетів і добивається свого. У березні 1945 року німецький уряд нарешті визнав українців як союзну сторону у війні. Маючи чин генерала-поручника, Шандрук активно приступає до формування Української Національної Армії (УНА). Вже 28 квітня Дивізія СС «Галичина» стала 1-шою Українською Дивізією у складі УНА і відбулося урочисте складання присяги на вірність Українському Народові на руки генерал-поручника Павла Шандрука. Так постала 1-ша УД УНА. 

 Стараннями генерал-поручника Шандрука дивізія "Галичина", тобто вже «1-ша дивізія УНА» не була видана на розправу більшовикам, незважаючи на всі їхні домагання. /Деякі дивізійники (польське джерело подає 176) уникли навіть довгого сидіння в англійському полоні в Італії після закінчення війни, бо перейшли до армії ген. Андерса, що вважалася "аліянтською"./ Може просто пожалів генерал-поручник молодих вояків з дивізії зброї СС «Галичина» і кинувся їх рятувати!? Але згадайте скільки фронтів українських було у Сталіна і був наказ Берія та Жукова від 1944 року, про те, щоби за кожними п’ятьма українцями у регулярних військах приставити одного «брата-москаля» для нагляду. Всього Павло міг не знати, але «Маніфест Комуністичної партії» Карла Маркса у Німеччині не належав до заборонених книг. І на досузі Павло Шандрук міг спробувати перекласти його на українську мову. Просто щоб, за звичкою, краще пізнати свого давнього супротивника, тим більше, що останній впевнено наближався. По тому, маючи військовий досвід війни з «совітами», він не потребував ознайомлення з книжкою Віктора Суворова «Ледокол». 

Напевно Павло Шандрук зрозумів, що в плани жорстокого та наглого Сталіна зовсім не входило зупиняти навальний наступ своїх загартованих війною військ на якійсь непевній «лінії» зустрічи з якимись непевними союзниками. Тому він кинувся у владні кабінети вже конаючої Німеччини, аби виправляти дурню допущену фюрором на самому початку німецько-радянської війни. По створенню такої-сякої армії він «кидає» німців і, я чув, без пострілу «здав» її "аліянтським" військам. Тобто випередив «генералісимуса». Бо якби Сталін зустрівши війська «союзників», надумав би піти війною і на них, то на боці "аліянтських" військ вже виступила б загартована в боях з «совітами» ціла українська, справді національна, армія. Це, по-перше на випадок перемоги над Сталіном, давало б підстави новим союзникам України визнати нарешті її існування, і по-друге, як завжди, українці б рятували від навали чергової, вже червоної, орди невдячну Європу. 
Напевно Сталіну доповіли про створення 1-ї УНА, як і про перехід її до «союзників». До того ж наклався на цю маленьку вісточку ще факт війни на українських теренах з українським народом, зумовлену намаганням виселити його в «різні місця Радянського Союзу», і досить вдалий збройний спротив цій політиці ОУН-УПА. І органи шептали про незадоволення українців своїм становищем «гарматного м’яса», в «Українських Фронтах», де правили бал москалі і жиди. Треба дати належне Сталіну. Він був не настільки дурний, щоб нагло плювати в душу українським воякам, як це зробив кремлівський карлік зовсім недавно. Правда і вояки були відважні, молоді, досвідчені і добре озброєні. Шансів перемогти було небагато. Тому він наказав зупинити війська після зустрічи з «союзниками».

Щиро вдячний за матеріали нашому Вебу. 
  Докладніше про Павла Шандрука можна прочитати на сайті:

Бандера - наш герой

http://profile.ak.fbcdn.net/hprofile-ak-snc4/hs1340.snc4/161916_166039563435056_6542980_n.jpg

"1 січня 1909 року народився український політичний діяч, ідеолог українського націоналiстичного руху ХХ століття, голова Проводу ОУН-Б. Герой України, посмертно (2010) Степан Бандера". /http://www.facebook.com/event.php?eid=166039563435056&ref=mf/

Українська спільнота на багатьох сайтах відмітить цю памятну дату, пам'ятну всім загарбникам, що топтали нашу землю. Як Людина непересічна, Бандера і його рух намагалися щедро "віддячити" загарбникам (і полякам, і совєтам, і угорцям, і німцям, і зрадникам українських вояків). Маємо памя'тати, що в умовах підпілля, під "гарячу руку" вояка могли потрапити і люди безневинні. Земля їм пухом і Царство небесне!

Дата не кругла, але в світлі шаленного розвитку жидовського, німецького і московського гілок фашизму і тотального нищення всього українського, може стати однією з останніх. Гілки ці кутаються в жупани демократії, "польської спільноти", толерантності і "антиФа" (де Головне, це Фа...). В результаті роботу отримує "україножер" Табачник, а до міліції викликають українських патріотів-націоналістів з ВО "Свободи". Україна затулила очі і не вимагає припинити катування німцями 89-річного українця Івана Дем'янюка. (Бідолагу намагаються знищити з 1933році, то жиди, то німці по черзі. І утримання під вартою триває до сьогодні). Президент України під тиском "друзів" боїться назвати голодомор геноцидом. Хоч це доведено мільйонами свідчень і мільонами жертв. Та на жаль, "дякуючи" кату Хрущову та Політбюро, що підтвердив суд у ФРН, нашому Президенту до Бандери далеко.

Степана Бандеру до страти засудили поляки бо він наказав покарати ката всіх українців. Степан Бандера, тим самим судом був засуджений до довічного ув'язнення по атентату за геноцид проти українців на Великій Україні. Його боялися Сталін і Гітлер. Сам Хрущов брав участь в організації катування вельмишановного славної пам'яті. Тому Ми, всі українці маємо право пам'ятати його слова звернені до закордонних українців:

"Якби всі ті сили, які українці витрачали на боротьбу між собою, були направлені на зовнішних ворогів, то тих ворогів давно б уже не було!"

Пам'ятаймо, друзі, що вже протягом останніх тисячи років Україну-Русь ніхто не завойовув!!!

Майбутні загарбники спочатку засилали своїх агітаторів-греків (пініше агітаторів-суздальців або монголів чи червоних), які втиралися в довіру і стравлювали українців між собою. Доволі! Вже час зупинитися і не тішити ворогів своєю простуватістю. Досить вбивати один одного за те, що він не з тим хоче об'єднання, з ким хочу я. Може вже час жити самим по волі і сусідам не заважати.

Особливо це актуально сьогодні, коли, грубо кажучі, з одного комп'ютера-провокатора можна створити враження про сусідній народ (наприклад поляків), як про людей, що більше за все на світі хочуть керувати Україною. Що вони не їдять і не п'ють, втикаються у свій "камп" і розбивають свою "клаву", аби лише українці не вважали героєм Бандеру. Що вони на сайта не зайдуть, коли там є світлина Бандери!?

Нам Своє робити!!! Сусіда можна слухати, а кохання обираймо самостійно!!!

Шануймося!!!

Українці, - розумні люди

 

 


Починаються вибори до місцевих рад та вибори голів. Нова злива інформації впаде на голову бідного виборця. Невже по виборах не стане нарешті жити краще? Невже не з’являться нові робочі місця? Чому ростуть ціни? За кого віддати свій вже підірваний безкінечними дебатами голос? До якого бога молитися?

Славні князі наші і славні гетьмани, славні козаки і січовики, славні вояки УПА і добрі українці зазвичай просиналися до схід сонця, робили розрух, тобто вранішні фізичні вправи, обливали тіло холодною водою і молилися до сонця, що сходило, звертаючись до Бога. Розумні люди і сьогодні приблизно так чинять, християни різних обрядів і патріархатів, православні християни і огнищани, рунвірівці і рідно віри.

Але чия молитва скоріше дійде до бога? Хто це знає, чий священик? Складно не згодитися зі словами Донцова, що віра більше важить ніж розум. Але історія визвольних змагань вчить нас, ще з часів козаччини, що воювати за віру можна, але нашій нації це йде лише на шкоду. Нас важко розгойдати, але не можна зупинити. Ми, українці, багато чому навчили москалів. Час вже чомусь корисному і в них навчитися. Ходили вони і ходять у походи під гаслом: «За вєру і атєчєство!» А вірять вони, то царю, то Президенту і це гасло їх «заводить». Час вже нам, українцям, повірити, що ми є трішки іншими. Тому це гасло, що згуртовує росіян, - українців зовсім роз’єднує. У росіян пишуть «о», але читають «а». І в цьому випадку галасуючи: «За вєру і атєчєство!», росіяни борються за державу. Українці частіше як пишуть, так і читають. І прийнявши гасло «За віру і батьківщину», українці завжди суворо його починають дотримуватися, причому саме в такій послідовності, як записано, і воно заводить нас на манівці. Чому? Бо гасло нації мусить об’єднувати націю, додавати їй сил. Тобто ми маємо не протиставляти віру і розум, а сумувати їх.

Пам’ятаймо головне! Українців ніхто і ніколи не завойовував, принаймні за останню тисячу років. Усім завойовникам, починаючи з татаро-монгол, вдавалося стравити нас між собою і в переможців знесилених забрати їх перемогу собі. Чому ми животіємо у вільній Україні?

Треба віддати належне націоналістам, зокрема Олегу Тягнибоку. Він правий, кажучи, що окупанти загарбали Україну у двадцятих роках минулого століття і досі сидять на нашій шиї. Але свободівці шукають персоналії, а їх немає. Загарбник створив Систему на базі елементарної арифметики. Система ідеальна і живе сама по собі і після смерті Союзу, бо вона безвідмовна. Вона міцно тримається на двох простих гаслах:

  • Розділяй і володарюй!

  • На раба має бути три прораба!

Хоч перед розвалом Росії радянської в ній було втричі менше людей з вищою освітою ніж у Японії, та в 1,5 рази менше, ніж у американців, але Віктор Федорович правий у тому, що скорочує кількість вишів. Системі розумні не треба. Навіщо вчити студента за гроші вищій математиці, коли сама система базується на арифметиці другого класу.

Наприклад: в Україні безробіття, але кожне підприємство платить у бюджет половину фонду зарплати. Якщо врахувати, що з тої самої зарплати людина теж платить податки, то напрошується висновок, що єдиний реальний вихід, це тіньова економіка. Зарплата в конвертах задовольняє керівників різних рангів і працівників. Але де нема закону, - там панує злодій. Але злодію, для заробляння грошей виробництва не потрібні. Йому головне, аби були люди. А маючи їх, гроші він заробить стравлюючи та дурячи їх.

Як побороти систему, коли на кожного працівника припадає по три чиновника державних. Але «Свободі» того мало. Колись Святослав прорахувався назвавши грекам чисельність своєї дружини. Греки на русича-українця послали десять своїх воїнів і програли. Але і Святослав до Києва не доїхав. Бо дуже послабив, знекровив свою дружину. І сьогодні нібито націоналісти за духом, розбрідаються партії по різним церквам готуючись до самознищення. То може варто взяти в москалів гасло і змінити його, аби воно і нам підходило і часу. І буде воно звучати «За Україну і Українців!». Чи навпаки.





0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

50%, 1 голос

50%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Поздоровлення

  • 23.08.10, 14:17

Поздоровляю Всiх з Днем незалежностi Украiни!!!

Бажаю Всiм мiцного здоров'я!!!

Шановнi друзi, щоб у Вас усе було, а Вам за то нiчого не було!!!

Жарти

  • 18.08.10, 14:32
 

 


(газета «Львівський Кросворд»,

№46, 05.2007)





Англієць має дружину і кохінку.

Любить дружину.

Француз має дружину і коханку.

Любить коханку.

Єврей має дружину і коханку.

Любить маму.

Росіянин має дружину і коханку.

Любить випити.

Українець має дружину і коханку.

Бо любить мати.





Ідуть двоє чоловіків вулицею і бачать дуже вродливу жінку:

Вбрання вишукане, фігура і обличчя, як у моделі, і вираз обличчя приємний. Один каже:

 - Дивись яка! А комусь же вона в печінках сидить!




Дівчина приходить найматися на роботу секретарем. Керівник фірми їй пояснює: - Понад усе ми цінуємо у працівниках ініціативність...

Дівчина, перебиваючи його: - Чудово! Куди ми йдемо сьогодні увечері?




Чотирірічний син підходить до батька і запитує:

  • Тато, а чому у футболістів форменні труси короткі, а у хокеїстів вони нижче колін?

Батько після паузи: - Розумієш, синку, в хокей грають справжні чоловіки...




Дзвінок о третій годині ночі:

  • Алло...

  • Алло, у Вас під вікном не пробігало стадо баранів?

  • А ти що відстав?!?!


***


Літнє подружжя, яке вже відзначило своє срібне весілля, сидять вранці за столом, снідають. Дружина дивиться на чоловіка довгим поглядом і запитуєДружина дивиться на чоловіка довгим поглядом і запитує:

-Василю, будь ласка, скажи мені – ти мене все ще любиш?

-Чоловік роздратовано жбурляє виделку на стіл:

-Ірино, от поясни мені: навіщо тобі потрібно кожний ранок починати зі скандалу?!!!




З погляду пішохода: великий затор – лише можливість спокійно перейти дорогу.Причому, у будь-якому місці.




З подарунків на Перше квітня: Мухобійка з отвором 1*1 см і написом: «Дайте мусі шанс».




-Тату, можна тебе на кілька слів?

-Тільши швидко і коротко!

-100 баксів.




Жінкам: якщо у ліфті незнайомець говорить вам, що у вас прекрасні парфуми, це означає, що їхній запах щонайменше не ріше очі.




Трудоголік – це чоловік, який у вихідні говорить дружині, що йде на роботу і справді йде на роботу.




На допиті:

-Розповідайте, де ви купили такий якісний диплом про вищу освіту?

-Знайшов на дорозі!

-Ви стверджуєте, що знайшли на дорозі диплом на своє ім*я???

-Цілком правильно!

-І як же поясните такий збіг?

-Це не збіг. Просто паспорт на своє ім*я я купив пізніше...




        • Учора відбувся мітинг біля Асоціації гандболу! В руках мітингуючих плакати: «Футболістам – футболки, бейсболісткам – бейсболки. Що ж гандболістам?»



Люди, Вас обдурюють! Насправді кубіки Магі – не кубики, а паралелепіпеди!




Один кум піднімає чарку й каже:

  • Що ж, куме, Вам побажати? Щоб Ви були багаті, чи здорові?

  • Краще, щоб я був багатий. А то бачте, ось кабанчик на столі лежить. А такий здоровий був...




Діалог у магазині одягу. Покупець:

-Скажіть, будь ласка, у Вас є однотонні пальто?

Продавець:

-Ні... І давно не було... Є лише на 60, 70 і 80 кілограмів.




У шотландській поліцейській школі молодого курсанта запитують:

-Що ви стали би робити, якщо б вам самотужки довелося розганяти демонстрацію?

-Я зняв би кашкет і почав би збирати на благочинні потреби.



По шпалах за поїздом біжить пасажир. Йому кричать:

-Облиш. Все одно цього поїзда тобі вже не наздогнати.

-Та я не цей, а той, що перед ним доганяю, - на ходу відповідає чоловік.




Сидять двоє пізньої ночі під відкритим небом.

Він: - Олесю, бачиш он ту зірку?

Вона: - Так.

Він: - Це я! А он ту?

Вона: - Так.

Він: - Це ти. А бачиш он ту зірку на іншій зірці?

Вона (зацікавлено підсуваючись до нього): - Так!!!

Він: - А це – я на мопеді!




У психушці двоє розмовляють:

-І як тобі мій роман?

-Нормально, тільки дійових осіб багато.

Тут їм кричить медсестра:

-Ей, психи! Негайно віддайте телефонну книгу!!!




Для того, щоб користуватися послугами безкоштовної медицини, треба бути дуже багатою і здоровою людиною.




-Я не хочу виходити за нього заміж, мамочка, він такий старий.

-Але ти ж не збираєшся його варити.






0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

100%, 2 голоси

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

18 серпня 1941 року, - злочин червоних катів на Півдні України

 

Мороко В.М. Запорізька область у радянсько-німецькій війні 1941-1945рр., Запоріжжя, 2007.


«Надвечір 18 серпня радянські війська ... (в районі Запоріжжя) залишили правий берег... . Після відступу ... було підірвано частину греблі Дніпрогесу. Різниця в рівнях води вище і нижче греблі складала 38 метрів. Стіна води, що вирвалася на волю , вдарила в о. Хортиця, й покотилася далі до Каховки, миттєво затоплюючи значні ділянки обох берегів Дніпра, але особливо не захопленого німцями пологого лівого. Про силу повені говорить такий факт: аж до створення Каховського водосховища у плавнях залишилися іржавіючі залишки річкових суден, яких закинуло на 500-1000метрів, а іноді і на 1.5 км від русла ріки. До кінця 80-х років у нас писали (іноді пишуть і зараз): тисячі німців знайшли свій кінець під водяним валом. Але чому німців? Про підрив греблі нікого не попереджали. Він виявився повною несподіванкою для прибережних мешканців, величезної маси біженців, які скупчилися перед водяною перепоною, дислокованих в плавнях винищувальних загонів і військових підрозділів та госпиталів. Звичіайно кількість жертв ніхто не підраховував. Але за деякими данними число загиблих склало, ймовірно, від 75 до 100 тис. осіб».

Все було знищено водою, а далі в районі до Миколайова через підняття води були відрізані та попали в оточення війська 2-го кавалерийського корпусу та 18-ї й 19-ї армій.

Оскільки вибухи було зроблено руками НКВД, то пропоную його помітити в календарі, як день безневинних жертв червоних фашистів. Хоча я розумію, що це лише маленька краплинка серед жертв краснопузих москалів, але це дуже типове отаке відношення до українського населення і навіть до самих червоноармійців. Недарма ж червоноармійці мяко кажучи нелюбили цих красноголовиків.


1.2. 3.


90%, 9 голосів

0%, 0 голосів

10%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Як змінити життя на краще вже сьогодні?

 


Треба повернути до витоків. Скільки існували українці, завжди вони співали. Але три сотні років рабства далися взнаки і за Брежнева вже вдалося заборонити українцям співати українські пісні. Зовні, це виглядало зовсім невинно. Адже офіційно заборонялося

лише

співати після 22:00.

На мою думку українцям треба зробити великі зуcилля над собою, аби вичавити з себе раба. Перше, - це розмовляти українською на теренах України. Друге, - купувати і слухати лише українські пісні. Трете, - припинити вживати алкоголь, курити цигарки бо це признак слабкості. За наркоту не кажу, бо я кажу за людей. Але якщо вже зібралися разом пара українців, то неодмінно співати. Хай і хильнули сотку, та не співати про п’янку, бо це шкодить молоді і майбутньому України. Пропоную свою редакцію народної пісні.

Гей, нуте хлопці


Гей, нуте, хлопці, славні молодці,

Чом ви сумні невеселі?

Чом не чувати пісні гучної,

Чом стало тихо в оселі?


Гей заспіваймо, сили піддаймо,

Так у поході миліше,

Вибрали долю, виборем волю,

Так козаку веселіше.


Хай ворог плаче, спасу не баче

Щоб тут йому не жилося,

Бо наша доля шабля і поле,

Щоб краще вдома жилося.


Щоб Україна Славно сіяла

Як тая зіронька з неба

Доленьку тую – Волю святую

Обороняти нам треба.


Гей нуте хлопці, славні молодці

Хіба нас лихо застало?

Пануй мо браття, станьмо багатші

Чи може сили не стало?


Вдарим об землю, лихом, журбою,

Щоб стало ще веселіше

Працюй на долю, воюй за волю

Буде у нас наймиліше.



80%, 4 голоси

20%, 1 голос

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.