до дідька минуле!

я ще й досі тобі поклоняюсь,
немов ідолу старої віри...
і сама час від часу лякаюсь,
що тримаю твої сувеніри...

бо боюся я з ними розстатись,
наче втрачу минулого частку,
одночасно ж я хочу сховатись...
та готую сама собі пастку.

ну хіба твої речі завадять?
вони ж стали декором квартири...
вони ж часом мене і розрадять,
нагадавши про давніх кумирів.

але іноді так заманеться
все забути й спалити все разом!
та душа моя враз схаменеться,
бо забути боїться, з-зараза...

я би витруїла демонів чорних,
що вони мою пам'ять чіпають,
що ніяк свого діла не згорнуть,
що навмисне усе пам'ятають!

а мені вже не можна, не можна (!)
жити в часі, коли все буяло...
коли піснями й сонцем заможна
я з тобою про все забувала...

----------------------------------------

так давно все було, так недавно...
я вже іншого навіть дружина.
я його не кохаю безтямно,
та від нього чекаю на сина...)