Одного ранку я прокинусь щасливою. Сонце торкнеться ніжним променем мого обличчя і очі спалахнуть коханням — до життя, до батьків, до когось іще. В кімнаті запахне жоржинами. Я розтягнусь на все ліжко, усміхнусь, вітаючи новий день. Аж раптом зрозумію, що в ліжку я не одна — поруч спить моє Диво. Він буде блондином, брюнетом, або, як я — руденьким. У нього будуть карі очі, або блакитні, або, як в мене — зелені. Помітить, що я прокинулась і залиє кімнату теплими словами, а моє тіло — поцілунками....

Читати далі...

Того вечора повітря знову пахло липовим цвітом. Здивувалась, адже жодної липи поблизу не було. Вітер гойдав зірки, закликаючи щось по них прочитати. Не вмію, не знаю, не буду. Не хочу знати, що буде завтра, через місяць, коли постарію. На мить уявила себе 50-річною і серце облилось кров”ю. Знаю, що з”являться зморшки. Знаю, що і надалі фарбуватиму волосся у рудий колір. Знаю, що заплечима буде кілька сотень публіцистичних матеріалів. Знаю, що значна частина людей мене зненавидить...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Поет насправді теж художник. У нього фарби — то слова. Та малювати ними можна, Якщо фантазія жива. Змішай зелені і рожеві, Додай краплину жовтизни, І затанцює на папері Портрет спізнілої весни. Тепер малюй ясне проміння На фоні золото-дібров. Легка, замріяно-осіння З-під пензля випливе любов. Змішай добро і гарний настрій, Тепло і усмішку змішай. Ти намалюй для світу щастя, І по шматочку всім роздай. Не бійся з пензликом погратись! Словами вже не...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Не стій - іди. Твої сліди Десь зникнуть. Залиш мене. Усе мине. Я звикну. Облиш, не грай І я про рай Забуду. А восени У твої сни Прибуду. Прийду дощем До тебе ще Під осінь. І як твоя Погладжу я Волосся. Душа злетить Й заплачу вмить, Мов злива. Не стій - іди! І будь завжди Щасливий...

[Приєднана картинка] Давай закінчимо, що розпочали. Над "і" крапки ще не стоять. Щоб потім темними ночами Не мріяти, коли всі сплять. І коло розірвемо зовсім! Бо потім зради не спливуть. І як прийде до Львова осінь Ми не згадаємо де суть. Давай зруйнуємо кордони. Згаси вогонь, що не вмирав. Щоб потім "лепси" і "гордони" Нам не співали про мораль. Допишемо обоє повість. Насамкінець єдине "стоп". Щоб заспокоїлася совість, Щоб пам&quot...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Не плачу я,не плачу зовсім! То просто сонце так пече, Що мимоволі тануть сльози І тихо котяться з очей. Не плачу я, не плачу більше! То просто падають дощі, Що начитавшись моїх віршів, У шибку стукають вночі. Не плачу я, нема причини, І більше жити не боюсь. Без крил літати я навчилась! Весна ще плаче... Я сміюсь!

[Приєднана картинка] Сніданок, змазаний душею, А на обід пусті слова. Фальшива ласка на вечерю, До чаю - відчай і дива... Налив собі сто грамів болю, Мені - півлітра злих образ. Стакан, наповнений любов"ю, Перехилявся раз у раз. Свою байдужість у пакеті, Спали на синьому вогні. Я так ненавиджу дієти! Тому зготуй веснУ мені!

[Приєднана картинка] Повітря давно вже не пахло димом — зима була. Проте з приходом весни природа оживає, показуючи приклад людям : живіть поки живеться! Чомусь на мене цей заклик не діє, душа прагне холоду, душа прагне осені... Старенька лавочка навпроти університету все ще притягує до себе обдертою фарбою та запахом гнилої деревини. Я люблю її. Люблю за те, що не здається ( на відміну від деяких людей). Всупереч холоду, зливам та снігопадам вона незмінно стоїть на місці...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Жило собі двоє лебедів серед зелених трав, блакитного неба і чистої води. Щасливі були, бо їх познайомила сама Весна. Здавалось, для щастя нічого вже не треба, лише б не зникали його очі, його засмучені очі... На дворі пахло цвітом, коли лебідка зрозуміла, що у їхній новоспеченій сім”ї буде поповнення. Радості не було меж. Небо стало ще блакитнішим, а вода ще теплішою. Здавалось, у неї вже не два крила, а цілих вісім... Так хотілось злетіти...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Я дихала тобою все життя, Хоча зустріла тільки вчора. Колись закрита і свята, А тепер — тобою хвора. О пів на восьму. Вже пора. Коханий, швидше роздягайся. В моїх обіймах помирай. Візьми мене, не зупиняйся. Звучить симфонія двох тіл. Здається, струни обірвались. Ти так давно цього хотів, Щоб дві душі в одну з”єднались. Сліди кохання на руках. Усе проспівано по нотках. Правду кажучи, любов слизька, Та не така вона й солодка...