Слово про державні мови

Споконвіку в держави, у нації Стало добрим законом, панове: Жить не може людина у Франції І не знати французької мови. То вода для людини для спраглої, Джерело життєдайне, чудове. Жить не може людина у Англії І не знати англійської мови В кожній мові – квітіння конвалії, Гуркіт грому і гомін діброви. Жить не може людина в Італії І не знать італійської мови. Із колиски до миті останньої Є в людей розуміння здорове: Жить не може людина в Іспанії І не знати іспанської мови. Хай слова вирізняються в реченні, Як зерно, а не жмуття полови. Жить не може людина в Туреччині І не знати турецької мови. Може, в мене поняття і спрощені, Та тримаюсь такої основи: Жить не може людина в Угорщині І не знати угорської мови. Жить не можна в Норвегії, Швеції, Вже й в Прибалтиці, вже і в Молдові, У Німеччині, в Польщі, у Греції І не знати державної мови. Тож думки пропливають, як тіні, В далину, в безгоміння Дніпрове: Жити можна лише в Україні І не знать української мови.

Євген Гайгар. Кривий ріг.