Роттердам — друге найбільше місто у Нідерландах після Амстердама, у якому розташований найбільший порт у Європі. За даними перепису 2018 року, населення міста становить 641 356 жителів. Місто розташоване у провінції Південна Голландія.Але я не проце...

Звідкам секти зубожіння і кривавого бариги присвячується

Каждый таксист знает про грабительский РоттердамПлюс. Вот Порошенко каждый день их этим Роттердамом грабит, даже сайт есть со счётчиком, потому доходы низкие, а цены на бензин растут. А главное, из-за Роттердама тарифы высокие, электричество дорогое и почему-то газ тоже дорогой. Ну и уголь, конечно.

Ну что ж, разбираемся.

Во первых, никакой заметной связи между Роттердамом и карманом пересічного украинца, если только это не владелец ферросплавного завода, нет. У меня, например, завода в собственности нет, ни ферросплавного, но даже свечного.

А теперь к деталям.

Электричество товар особый. Его невозможно запасти впрок, поэтому баланс между десятками производителей и миллионами потребителей должен поддерживаться буквально ежесекундно. Производят электричество, как все знают, на электростанциях. Примерно 50% от всей вырабатываемой энергии дают атомные электростанции, еще примерно 15-20% - гидроэлектростанции. И теми, и другими на 100% владеет государство. Несколько процентов - солнечные и ветровые, а остальное - тепловые, вот про них сейчас чуть подробнее.

Примерно 30% от тепловых электростанций принадлежит государству, остальные приватизированы ещё до 2014 года, в основном Ахметовым. Произведенная электроэнергия поступает на принадлежащие государству магистральные электросети, а далее распределяется в основном через облэнерго, в основном частные, в том числе ахметовские (а также григоришинские, суркисовские и другие, и у Коломойского там акции есть), так и напрямую для небольшого количества крупных потребителей. Облэнерго и крупные потребители платят деньги единому поставщику - госпредпиятию Энергорынок, которое и расплачивается с магистральными сетями и электростанциями.

До 2016 года в оптовых ценах на электроэнергию царил произвол, что позволяло отдельным гражданам добиваться выгодных условий для своего бизнеса, а некоторым чиновникам улучшать свои личные жизненные условия. С 2016 года все поменялось, и цены на закупку электричества у электростанций и, соответвенно на продажу крупнейшим потребителям стали определять по формуле. Поскольку для выработки электричества на тепловых электростанциях нужен уголь, а в результате боевых действий Украина превратилась в чистого импортера угля, цены на внутреннем рынке определяются ценами на ближайшей крупной бирже плюс стоимость доставки. Это не кто-то придумал, это законы экономики такие. Любые другие цены не являются рыночными и равновесными, и попытки административно установить не равновесные цены приводят либо к скрытым дотациям, либо к чрезмерному давлению на бизнес. Ближайшей крупной биржей является Роттердам, вот так и появилась формула Роттердам плюс. Формула довольно сложная и содержит разные коэффициенты, в том числе и поправку на качество угля, что снижает расчетные цены на украинский уголь чуть ли в два раза по сравнению с реальным биржевым индексом. Можно ли было использовать вместо биржевого индекса Роттердам реальные цены закупки угля? Нет, нельзя, потому что ДТЭК, будучи одновременно производителем и потребителем угля, мог рисовать в контрактах любые цены, а украинской угольной биржи просто не существует. Кстати, в ЕС одобрили применение формулы.

Ясное дело, в любой сделке покупатель хочет, чтобы цена была пониже, а продавец - чтобы повыше. В украинской энергетике государственный посредник оказывается под давлением с двух сторон. Но так получилось, что один олигарх, А., имеет активы с обоих сторон, как на стороне потребителей, так и производителей, поэтому любое смещение цены для него компенсируется хотя бы частично. Другой же олигарх, К., имеет активы со стороны потребления, поэтому заинтересован в максимальном снижении цены. Нельзя сказать, что текущие цены уж настолько разорительны для предприятий К., те работают вполне себе с прибылью, но, видимо, деньги для К. очень нужны.

Население в этой игре не участвует, несмотря на выступления экспертов от К. Население получает электроэнергию по фиксированному тарифу, никак не связанному с формулой Роттердам+. Также данная формула никак не определяет цены закупки угля электростанциями - эти цены определяет рынок, уголь закупается у отечественных и зарубежных поставщиков по ценам, определяемым контрактами. Для госпредприятий - на открытых тендерах.

Расчеты за электроэнергию по формуле Роттердам+ продолжатся до 1 июля, после чего заработает энергорынок, закон о котором принят два года назад, и поставщики будут договариваться с покупателями напрямую, без посредников. Облэнерго уже практически прекратили существование в прежнем виде, это уже каждый заметил в платежках - получатель теперь другой. Это европейская модель, и теперь поставщики смогут конкурировать за потребителя, как это делают операторы мобильной связи, например. Раньше не получалось, потому что надо было изменять законодательство и внедрять довольно сложные технические решения.

Резюме. Весь шум по поводу Роттердам+ - не более чем сопровождение коммерческого спора двух очень богатых людей по поводу раздела прибыли. Сдвиг процентов по формуле в ту или иную сторону мог бы повлиять на некоторые цифры в рейтинге Форбс, но на благосостояние остальных украинцев - очень незначительно. Вот и всё по этой теме. Вся информация - из открытых, доступных источников, легко ищется, легко проверяется.

ДУМАЙ

Франсуа Олланд: «Я раздавлю вас! – кричав Путін до Порошенка»

Франсуа Олланд – перший із «нормандської четвірки», хто відійшов від влади та набув таким чином цілковитої свободи розповідати все, що вважає за потрібне: знову балотуватися на керівника держави він не буде.

Його мемуари – точні в деталях та достатньо відверті в судженнях. Для українців президентські спогади особливо цікаві кількома сторінками, де йдеться про переговори в Мінську, що завершилися підписанням відповідних угод.

«Як не згадати ту довгу ніч на 12 лютого 2015 року, що минула у великій бездушній залі Палацу Незалежності в Мінську, у Білорусі? – пише колишній президент Франції. – Це було в самий розпал кризи, яку переживала Україна після відсторонення від влади проросійського президента Віктора Януковича через його відмову підписати договір про асоціацію з ЄС». «Наміри Владіміра Путіна були цілком очевидними, – згадує Олланд. – Він хотів зберегти свій вплив на російськомовні регіони та максимально послабити проєвропейську владу в Києві. Після провалу режиму припинення вогню, бої між українським військом та парамілітарними сепаратистськими загонами зайнялися з новою силою».

Західні переговірники сподівалися «припинити стрілянину та знайти компроміс, який зберіг би територіальну цілісність України». Але, розповідає Олланд, конференція на першому поверсі тривала нескінченно й була безрезультатною: це відповідало цілям російської сторони. «Я швидко зрозумів, що Путін хоче виграти час і відтермінувати припинення вогню на якомога пізніший час, щоб дати змогу сепаратистам оточити українську армію та завоювати додаткові позиції, – пише Франсуа Олланд. – Разом з Анґелою Меркель ми пропонуємо відновити переговори у вужчому форматі, відмовитися від вечері та якнайшвидше взятися до роботи».

Колишній французький лідер помітив, що канцлер Німеччини не боїться Путіна: «Вона його добре й дуже давно знає та вміє з ним говорити». Путін натомість, згідно зі спостережень Олланда, ніколи не втрачає нагоди настрашити Меркель, «змішуючи погрози, компліменти та спогади». У Сочі, наприклад, він наполіг, аби на зустрічі були присутні… його собаки, знаючи, що Меркель не любить цих тварин. «Вона неймовірно терпляча, звична до тривалих переговорів, а також, – це здається неймовірним, – майже не потребує сну», – ділиться думками колишній президент Франції.

Відмова від вечері стала для Олланда «неприємною, але необхідною жертвою». Переговірників посадовили за «незручний низький круглий стіл» і нагодували «жахливими бутербродами». Першу чернетку майбутньої мінської угоди, згідно зі спогадами, писала Меркель.

«Вона нікому, навіть своїм радникам, не дозволяла формулювати статті угоди, – розповідає Франсуа Олланд. – Такий у неї темперамент і така методика: вона дуже серйозна, старанна та пильна. Порошенко з Путіним постійно підвищували голос один на одного. Російський президент був так рознервувався, що став погрожувати остаточно розчавити військо свого візаві. Це виказало, що російські війська на Сході України є. Путін спохопився та взяв себе в руки».

Переговори у Мінську

«Порошенко невідступно боронив суверенітет своєї країни, тоді як Путін домагався автономії для повсталих провінцій і хотів відтягти припинення вогню ще на три тижні. Він був настільки негнучким, що заперечував свій прямий зв’язок з ватажками сепаратистів, казав, ніби не може за них вирішувати, вимагав, щоб із ними проконсультувалися», – згадує екс-президент. Переповідаючи перебіг переговорів, колишній французький лідер наголошує, що просувалися вони дуже повільно, із купою заперечень, які було непросто узгоджувати.

«О сьомій ранку після безсонної ночі Путін і далі чіплявся за те, щоб перенести припинення вогню на пізніше, – згадує Олланд. – Щоб домогтися результату, ми аргументували антиросійськими санкціями, що вже проголошені. Він вдавав, ніби не розуміє або не чує, про що ми. Врешті узгодили, що припинення вогню настане через чотири дні, потім – відведення важкої зброї та обмін полоненими. Автономію провінцій відхилено. Аж раптом Путін заявив, що треба проконсультуватися з ватажками сепаратистів. Їхні емісари теж у Мінську. Де саме? У якомусь готелі чи в сусідньому з нами кабінеті? Принаймні ми їх так і не побачили».

Володар Кремля пішов, а Меркель, Олланд та Порошенко трохи задрімали в кріслах. О дев’ятій ранку стає відомо, що сепаратистам угода не підходить. Меркель та Олланд мусять поспішати, бо час повертатися до Брюсселя. «Цього разу нам терпець урвався, – зізнається французький лідер. – Навіть не йдеться, щоб згодитися на поразку. Ми наполягаємо на негайному побаченні з російським президентом і дізнаємося, що, поки ми намагалися, як могли, поспати в переговірній залі, він влаштувався у великому кабінеті з ліжком, яке навіть видавалося комфортабельним… Він відпочив за ці дві години й мав свіжіший вигляд, ніж ми…».

«Анґела Меркель крижаним тоном пообіцяла Путіну тривалу ізоляцію, – розповідає Олланд. – Той завагався та все шукав, як виграти час… Його мета – максимально послабити Київ, сподіваючись згодом побачити при владі команду, поступливішу російським інтересам і віддаленішу від Євросоюзу. Найбільше він не хоче вступу України до НАТО та отримання нею зброї, яка могла б змінити баланс сил. Путін виходить подзвонити. Через кілька хвилин він повертається та повідомляє, що сепаратисти – ті самі, про яких він казав уранці, мовляв, їх не знає, – згідні».

Олланд зазначає, що війну Росії з Україною часто визначають причиною нової холодної війни між Росією та Заходом. «Це не зовсім так, – вважає колишній керівник держави. – Звичайно, Владімір Путін намагається відновити свою зону впливу на територіях колишньої радянської імперії. Але більше не йдеться про протистояння між радикально протилежними суспільними системами. Мова про боротьбу національних інтересів. Глава РФ воліє бачити довкола своєї держави крижану смугу підкорених земель. Його тактика полягає в заохоченні до сутичок його друзів із його ворогами, щоб потім заморозити ці конфлікти. Сіра зона вже сформувалася на кордонах з Україною, Грузією, Молдовою, Азербайджаном. Ці країни незалежні, але послаблені». Також Фрасуа Олланд, не вагаючись, визначає винних у падінні літака МН-17.

«За кілька місяців до переговорів, – пише він, – у липні 2014-го, ракета, випущена проросійськими бойовиками, ненавмисне збила в районі Донецька літак Malaysia Airlines, позбавивши життя 298 пасажирів, із яких 80 були дітьми».

Зазначимо, що Мінські домовленості тривали 11-12 лютого 2015 р. Саме в цей час гостра фаза російсько-українського збройного протистояння була у районі Дебальцево.