Чорновіл В’ячеслав (1937 - 1999)

Політичний діяч, радянський дисидент, журналіст, один із засновників Народного Руху України

Місце народження – село Єрки, Звенигородський район, (нині Катеринопільский) Черкаська область.

В’ячеслав Чорновіл народився в родині сільських вчителів. У 1955 році закінчив Вільхивецьку середню школу із золотою медаллю. В тому ж році Чорновіл вступив на філологічний факультет Київського державного університету ім. Тараса Шевченка, пізніше перевівся на факультет журналістики. З липня 1960 до травня 1963 років В’ячеслав Чорновіл працював на Львівській студії телебачення. Почав виступати як літературний критик, досліджуючи творчість Т.Шевченка, В. Самійленка, Б. Грінченка. В’ячеслав Чорновіл брав активну участь у діяльності Київського клубу творчої молоді, української суспільно-культурної організації, що стала осередком молодої української інтелігенції, т.з. шестидесятників. Разом з І. Світличним, І. Дзюбою, Є. Сверстюком, А. Горською, М. Плахотнюком, Л. Танюком, В. Стусом, В’ячеслав Чорновіл був одним з лідерів та активним діячем дисидентського руху. В’ячеслав Чорновіл був одним із ініціаторів створення Української Гельсінської Групи. Видавав самвидавний «Український Вісник» Був декілька разів ув’язнений за «антирадянську пропаганду». Покарання у 1967–1969, 1972–1979, 1980–1988 роках відбував у таборах суворого режиму та на засланні. З 1990 року був обраний депутатом У 1991 році був кандидатом у Президенти України і досяг другого місця. Верховної ради. З 1992 року В’ячеслав Чорновіл очолив Народний Рух України. Загинув за нез’ясованих обставин у автокатастрофі.

НИКОЛАЙ 2 (1868-1918) - последний русский монарх

Арестованного после революции царя вместе с семьей большевики содержали в Екатеринбурге, в доме инженера Ипатьева. Как установлено позднейшими изысканиями, по собственной инициативе, но с фактического благословения центральных советских властей (в том числе В. И. Ленина и Я. М. Свердлова) Уралисполком принял решение о расстреле бывшего императора России. Кроме самого Николая II, были расстреляны члены его семьи - жена, пять дочерей и сын Алексей, а также доктор Боткин в прислуга - повар, горничная и "дядька" Алексея.

Руководил расстрелом комендант Дома особого назначения Яков Юровский. Около полуночи 16 июля 1918 года он поручил доктору Боткину обойти спящих членов царской семьи, разбудить их и попросить одеться. Когда в коридоре появился Николай II, комендант объяснил, что на Екатеринбург наступают белые армии и, чтобы обезопасить царя и его родных от артиллерийского обстрела, всех переводят в подвальное помещение. Под конвоем их отвели в угловую полуподвальную комнату размером 6х5 метров. Николай попросил разрешения взять в подвал два стула - для себя и жены. Больного сам император нес на руках. Едва они вошли в подвал, как следом за ними появилась команда расстреливавших. Юровский торжественно произнес:

- Николай Александрович! Ваши родственники старались вас спасти, но этого им не пришлось. И мы принуждены вас сами расстрелять...

Он стал зачитывать бумагу Уралисполкома. Николай 2 не понял, о чем речь, коротко переспросил:

- Что?

Но тут пришедшие подняли оружие и все стало ясно. Царица и дочь Ольга попытались осенить себя крестным знамением,- вспоминает один из охранников, но не успели. Раздались выстрелы... Царь не выдержал единственной пули нагана, с силой упал навзничь. Свалились и остальные десять человек. По лежащим было сделано еще несколько выстрелов...

...Дым застилал электрический свет. Стрельба была прекращена. Были раскрыты двери комнаты, чтобы дым рассеялся. Принесли носилки, начали убирать трупы. Когда ложили на носилки одну из дочерей, она вскричала и закрыла лицо рукой. Живыми оказались так же и другие. Стрелять было уже нельзя при раскрытых дверях, выстрелы могли быть услышаны на улице. Ермаков взял у меня винтовку со штыком и доколол всех, кто оказался живым".

Был час ночи 17 июля 1918 года. В ночной мгле за решеткой окна трещал мотор грузовика, пригнанного для перевозки трупов.

Как считает американский историк Ричард Пайпс, именно с убийства царской семьи в России начался красный террор, жертвами которого стали люди, казненные не потому, что они совершили преступление, а потому, что, как выразился Троцкий, их смерть была "необходима". Р. Пайпс отмечает, что казнь в Екатеринбурге означала для всего человечества вступление в качественно новую моральную эпоху - когда правительство присваивает себе право убивать людей, исходя не из конкретных законов, а из собственного понятия "целесообразности", что фактически приводит к отрицанию всей системы гуманных ценностей, созданных цивилизацией.

Шевченко Тарас (1814 - 1861)

Видатний поет та художник, чия літературна спадщина вважається основою української літератури й сучасної української мови

Поет, письменник, художник.

Місце народження – с. Моринці, Київщина.

Батько – селянин-кріпак.

Був дворовим слугою поміщика П. Енгельгарда в маєтку Вiльшані. Вступив до Академії мистецтв. Був членом Кирило-Мефодіївського братства, таємної політичної організації, заснованої з ініціативи Миколи Костомарова. Шевченка заарештували 5 квітня 1847. У квітні 1850 його було заарештовано вдруге і невдовзі заслано на півострів Мангишлак. Під час хвороби та після третього арешту Шевченко взяв участь у підготовці першого числа журналу «Основа», яке вийшло ще за життя поета. З 47 років життя поет пробув 24 роки у кріпацтві, 10 на засланні, а решту під наглядом жандармів. Поховано Тараса Шевченка спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі, а через 2 місяці, згідно з заповітом, його останки перевезено на Україну і поховано на Чернечій горі біля Канева. Відтоді могила Шевченка стала священним місцем для українців у всьому світі. Літературна спадщина Шевченка обіймає велику збірку поетичних творів («Кобзар»), драму «Назар Стодоля» і 2 уривки з інших п'єс; 9 повістей, щоденник й автобіографію, написані російською мовою, записки історично-археологічного характеру («Археологічні нотатки»), 4 ст. та понад 250 листів. З мистецької спадщини Шевченка збереглося 835 творів живопису і графіки, що дійшли до нас в оригіналах і частково у гравюрах та копіях. Її доповнюють дані про понад 270 втрачених і досі не знайдених мистецьких творів.

Бандера Степан (1909 - 1959)

Бандера Степан (1909 - 1959)

Політичний діяч, ідеолог українського національного руху, голова Проводу ОУН-Б

Місце народження: с. Старий Угринів Калуського повіту на Станіславщині (тепер Івано-Франківщина)

Народився в родині греко-католицького священика. В 1919 - 1927 навчався у Стрийській гімназії. На початку 1922 став членом Пласту, а згодом - Організації Вищих Класів Українських Гімназій. В 1928, ставши членом Української Військової Організації, отримав призначення спочатку у відділ розвідки, пізніше - пропаганди. В 1929 вступив в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), з 1931 - член Крайової Екзекутиви ОУН на Західноукраїнських Землях (ЗУЗ), а з червня 1932 - заступник Крайового Провідника і референт пропаганди. В червні 1933 на берлінській конференції ОУН був офіційно затверджений Крайовим Провідником ОУН на ЗУЗ. В 1933 спланував і провів шкільну акцію, спрямовану проти спроб польського уряду полонізувати українське шкільництво. Підтримуючи акції протесту Українського Національно-Демократичного Об'єднання проти спланованого голодомору 1932-33 в Наддніпрянській Україні, доручив М. Лемику здійснити замах на радянського консула у Львові. В 1934, виконуючи постанову конференції ОУН у Берліні (1933), підготував замах на одного з головних організаторів політики “пацифікації” щодо українського населення Галичини і Волині міністра закордонних справ Польщі Б. Пєрацького. В червні 1934 заарештований і в ході Варшавського процесу 1935-36 і Львівського процесу 1936 був засуджений до смертної кари, згодом заміненої на довічне ув'язнення. З 1936 разом з М. Лебедем, М. Климишиним, Я. Карпинцем, Є. Качмарським, Р. Мигалем та іншими націоналістами перебував у в'язниці “Swity Krzy” (“Святий Хрест”) у Варшаві. Після розвалу Польської держави у вересні 1939 звільнений з тюрми. Прибувши до Львова, разом з активом ОУН протягом короткого часу виробив детальний план розбудови мережі ОУН на теренах всієї України. В 1939 очолив течію в ОУН, яка стояла в опозиції до методів і тактики діяльності Проводу Українських Націоналістів під керівництвом А. Мельника. 10.2.1940 у Кракові був створений Революційний провід ОУН на чолі з Бандерою, затверджений у квітні 1941 Великим Збором ОУН. Після початку радянсько-німецької війни 1941-45 ОУН ставить своїм завданням відновлення української державності. 30.6.1941 ОУН проголосила у Львові відновлення на західноукраїнських землях української державності і сформувала орган крайової влади на чолі з Стецьком Ярославом - Українське Державне Правління.  6.7.1941 Бандера був заарештований окупаційними властями і після відмови скасувати акт відновлення Української держави ув'язнений у концентраційному таборі Саксенгаузен. Після звільнення з концтабору військами союзників внаслідок постійної загрози арешту радянськими спецслужбами був змушений змінювати місце перебування. Жив в Інсбруку, Зеєфельді, Мюнхені. В лютому 1946 (за іншими даними - в 1947) очолив провід Закордонних Частин ОУН (ЗЧ ОУН). У грудні 1950 (за іншими даними - в серпні 1952) внаслідок розходження з питань стратегії і тактики визвольного руху з Крайовим Проводом ОУН відмовився від посту голови Проводу ЗЧ ОУН. В 1953-54 намагався врегулювати відносини між українськими еміграційними угрупуваннями і досягти консолідації всіх націоналістичних сил за кордоном. В 1956 на Конференції 3Ч ОУН знову був обраний головою Проводу. 15.10.1959 у Мюнхені агент КДБ Б. Сташинський пострілом із спеціально виготовленого пістолета (стріляв ампулами з ціаністим калієм) вбив Бандеру. Похований на кладовищі у Мюнхені. Є автором декількох праць, в яких ґрунтовно розроблено теологічні і теоретичні засади українського націоналізму, зокрема “Перспективи Української Національної Революції” (1958) та ін.

Амосов Микола (1913 - 2002)

Лікар, відомий своїми заслугами у сфері хірургічного лікування захворювань серця й легень, а також досягненнями у галузі моделювання психічних функцій мозку

Лікар, учений в галузі медицини, біокібернетики; дійсний член НАНУ, директор Інституту серцево-судинної хірургії

Місце народження: Череповець

З 12 до 18 років навчався в Череповці у школі, потім — у механічному технікумі. 1932 р. працював у Архангельську, начальником зміни робітників на електростанції при лісопильному заводі. 1934 — розпочав навчання в Заочному індустріальному інституті. 1935 — поступив в Архангельський медичний інститут, який закінчив з відзнакою 1939. Паралельно з медициною продовжував навчання в заочному інституті. Темою для диплому обрав проект великого аероплана з паровою турбіною. 1940 — диплом інженера «з відзнакою». Після закінчення інституту і до початку війни Німеччини та СРСР працював хірургом лікарні в Череповці. Працював у комісії з мобілізації, а через деякий час призначений головним хірургом у Польовий пересувний госпіталь. Після того працював хірургом в Москві, Брянську (РСФСР). У березні 1953 захистив докторську дисертацію з медицини на тему «Резекції легень при туберкульозі». З 1958 року починає співпрацювати з Інститутом кібернетики в галузі фізіологічних досліджень серця. 1963 — Амосов уперше у СРСР зробив протез мітрального клапана.

Ярослав Мудрий (983 - 1054)

Великий князь Київський, видатний державний діяч, завдяки якому Київська Русь перетворилася на могутню європейську державу

Державний діяч, великий князь київський.

1019 Ярослав Мудрий став київським Великим князем. На півночі 1030 Ярослав зайняв землі між Чудським озером і Балтикою і там заснував м. Юріїв, а у 1030 — 1031 війська Ярослава і Мстислава відвоювали Червенські міста. Тоді ж Ярослав здобув від Польщі смугу землі між р. Сяном і Бугом; там збудовано м. Ярослав і Белз. 1036 р. Ярослав об'єднав під своєю владою лівобережні землі, ставши єдиним володарем могутньої Київської держави. 1038 — 1042 вів походи проти литовських племен — ятвягів, проти Мазовії, проти прибалтицько-фінських племен ямь і чудь. 1036 розгромив біля Києва печенігів і на місці перемоги над ними почав будувати у 1037 р.Софійський собор. Під час правління Ярослава Київська Русь перетворилася на могутню європейську державу. Було значно розширено межі її столиці — Києва, насипано нові оборонні вали (за одним з них прокладено сучасну вулицю Ярославів Вал), збудовано Золоті ворота, Лядську браму, Жидівські ворота, Георгіївський та Ірининський собори, Софійський собор. Ярослав Мудрий створив бібліотеку Софійського собору. За часів його правління було засновано міста Юр'єв (нині - Тарту), Корсунь, Гюргів (нині - Біла Церква), розбудовано Чернігів, Переяслав, Володимир Волинський, Турів, встановлено династичні зв'язки з королівськими дворами Швеції, Норвегії та Франції. За князювання Ярослава було укладено збірник законів, так звану Правду Ярослава, що становить найдавнішу частину законів руського права — Руської Правди. За Ярослава Мудрого поширилося і зміцніло християнство в Київській Русі, а також оформилася організаційна структура й церковна ієрархія. Київська Русь за Ярослава Мудрого була великою і могутньою державою Європи, досягнувши на той час найвищого розвитку.

http://greatukrainians.com.ua/country/ukraine/147.html