Уже чотири роки, як від нас пішов скромний український геній, наш земляк, людина з великим серцем і відкритою душею Щербатих Станіслав Іванович відимий під псевдо як Тризубий Стас. Його справжня слава ще попереду,- велике пізнається здалеку.

Стас мав величезний сантимент до дітей і тому я хочу, щоб одну з його найкращих пісень супроводжували відповідні фотографії.

Ласощі дитинства.

Запитайтесь маленьких дітей, І у відповідь скажуть вам діти, Що є двоє щасливих людей: Це трамвайний водій та кондитер. Уявіть той казковий трамвай, І що в ньому вам тільки три роки, В шоколаді і ніс ваш, і щоки, І скажіть мені, чим це не рай? Там запахи м'ятні І зовсім немає проблем, Торти ароматні, Тістечка, морозиво, крем. Какаове море І вафлі солодкі хрумкі, І щирі дитячі образи та горе, Як щось не купили батьки. І щирі дитячі сльози та горе, Як щось не купили батьки. Та немає туди вороття, У солодку казкову країну. В нас розумне доросле життя, Ми забули у собі дитину. Тільки й того, що двічі на день Кинем ложечку цукру до чаю, Трясемось у скаженнім трамваю І глухі вже від його "дзень-дзень". Нам років багато, У нас невибагливий смак, Рогалик на свято, Ще й добре, якщо воно так. Подякуєм долі За наші спокусливі сни, Один лиш єдиний у них є недолік, Бо дуже короткі вони. Де ж ви тепер, запахи мого забутого дитинства? А той фантастичний смак звичайнісіньких Ірисок з новорічного подарунку? Невже ж, то все тільки у далекому минулому? Хто повірить у казку свою, Той зустріне не тільки в уяві. Моя казка в карпатськім краю Біля мене живе в Станіславі. Там є дивна країна чудес, Де цукрові поля та пустелі І дерева ростуть з карамелі, І зефірна гора до небес. Підхоплює вітер, Несе запахів тисячі, То сивий кондитер Чаклує у день і в ночі. Той вітер вирує І в місті, і в кожнім селі. Ми ласощі свого дитинства смакуєм І знову ми - діти малі.

P.S. Тут використано фоторгафії нашого земляка і чудового фотографа Тараса Яковина, за що йому сердечна подяка.