Откуда, откуда есть пошла земля Русская?

Згадався мені чудовий твір Войновича "Життя да незвичайні пригоди солдата Івна Чонкіна".  У ньому змальовано одного цікавого персонажа. Це був сільський аматор-мічурінець, який докладав багато зусиль для того, щоб схрестити картоплю з помідорами. Ідея була чудовою: під землею тісниться бульба, а на стовбурі червоніють смачні томати. Лиш природі до аматорських ідей було байдуже..

2012 рік Указом президента Росії за № 267 визначено роком відзначення 1150-річчя започаткування російської державності. http://rs.gov.ru/sites/rs.gov.ru/files/1_-_Ukaz_Prezidenta_RF_03_03_2011.pdf

У цьому нічого я особливого не бачу. Кожна держава має право на свою історію, незалежно від ступеня її достовірності. Хоч деякі уїдливі блогери це коментують вкрай саркастиччно ( http://blogs.korrespondent.net/celebrities/blog/arseniyyatzenyuk/a41320 ), я бачу у цьому певний позитив. Про це пізніше, але спершу про започаткування сусідньої держави. Мені дуже хотілося знайти посилання, де було б чітко зазначено дату створення, але учені мужі від новітньої версії Російської держави настільки плавно об"їжджають цю тему, що вхопитись нема за що, а от російська Вікіпедія є абсолютно предметною (лиш не треба говорити про неї як про обитель зла). Відкриваємо http://ru.wikipedia.org/wiki/Россия і читаємо: создано - 862 год. Добре,- з часом розібралися і требе ще те ж саме зробити з місцем.

Оскільки вказана вище дата не є якоюсь дуже таємничою для тих,хто хоча б трохи цікавився в школі історією, то просто собі її пригадаємо. Йдеться про "Повість минулих літ".

"В лето 6370 [862 г.] Изъгнаша варяги за море, и не даша имъ дани, и почаша сами в собе володети. И не бе в нихъ правды, и въста родъ на родъ, и быша в них усобице, и воевати почаша сами на ся. И реша сами в собе: поищем собе князя, иже бы володел нами и судилъ по праву. И идоша за море к варягамъ, к руси. Сице бо зваху ся тьи варязи русь, яко се друзии зовутся свеи, урмане, анъгляне, гъте, тако и си. Реша руси чюдь, словене и кривичи и вси: земля наша велика и обильна, а наряда в ней нетъ. Да поидите княжить и володеть нами. И изъбрашася 3 братья с роды своими, пояша по собе всю русь и придоша. Старейший Рюрикъ седе Новгороде, а другий Синеусъ на Беле Озере, а третий Изборсте Труворъ. И от техъ варягъ прозвася Русская земля. По двою же лету Синеусъ умре и братъ его Труворъ. И прия власть Рюрикъ и раздая мужемъ своимъ грады..."

Уточнюємо географію,- Новгород, Білоозерськ, Ізборськ.

Нормально, симпатично і навіть трішки радісно. Як колись співав Стас: "А головне - ніде нема Кремля". А чому б і ні? Нарешті Росія визначилась із своєю історією і не претендує на чужу. Лишається побажати ще розібратись зі своїм християнством і почати християнську добу Росії з часів князювання Андрея Боголюбського, як це й було насправді. Відтак можна жити спокійно у добросусідстві, маючи та поважаючи кожен свою та сусідову історію та знаючи що Росія - це Новгород, а Україна - Київ. Насправді ж радіти причин нема, оскільки модернові російські історики ні на хвилину не забували про Русь Київську і імперські апетити ні в кого з них не пропали. Як каже плоскуватий армійський вислів: війна боком, а головне - маневр. Будуючи свою новітню історію, будівельники від Російської історії відвели Київській Русі чимале місце у підвалинах власної споруди. А назвали цей будівельний модуль так: Преемственность российской государственности. Кому цікаво дуже,- може погуглити тему самостійно. Я ж просто викладу своє бачення. Під оцим "преемственность" просто паршивенько завуальована повна претензія на чужу історію і інакше неможливо, оскільки в іншому випадку треба відмовлятися від доктрини всякої "ісконності", ідей спільного походження, "єдності народів-братів" та іншої пропагандистської пудри, якою постійно прикрашається довгий імперський ніс. 

Що ж, Росія досвятковує "видатний" історичний рік, ми із спільним підручником історії (хотілося б почитати) під пахвою йдемо на чергові вибори, сподіваючись, що вони принесуть нам якісь зміни...

У мене ж є одне бажання, щоб ці вибори стали історичними, історичними настільки, щоб ні в кого ніколи не виникало бажання писати спільну з іншими країнами історію, оскільки такого явища не існує, як і не існує томатокартоплі.