Про тебе, мій щоденник.

Ти не перший щоденник у моєму житті... Перед тим, як я обрав тебе, було ще декілька.

Перші два "щоденника", які у мене з'явились були схожими між собою. Обидва проіснували лише 2 доби, обидва мали вигляд декількох шматків паперу, обидва ховались від можливих читачів під матрасом мого ліжка.
Якби я надав їм якісь назви, то перший мав би назву "збірник доказів про усі невиконані обіцянки мого батька", а другий "нагадки про те, за що я маю ненавидіти свого брата". Причиною їх розпочатку стала моя паталогічна неспроможність до злопам'ятства. Хто б мені чого не зробив, чим би не образив, через декілька хвилин (а у скрутних випадках - до двох діб!!! завдяки щоденникам), я вже не міг пригадати, на що образився. Пам'ятав, що образився, але через що???
Стражджав через це.. Бо дуже-дуже хотілось помститись. А драчуном я не був.. Єдиний вихід - вигадати, спланувати, та здійснити якийсь злочин... Але доки я збирався це зробити, у пам'яті вже геть нічого не залишалось по суті справи. Ох, як стражджав!!!!

Про ті щоденники я забув.. яка була їх доля - не знаю. Скоріш за все, мама знайшла та викинула як сміття... але вона мені за це ніколи нічого не розповідала та не розпитувала. На справді, вони і були сміттям, дитячим безглуздим та безкорисним винахідом неоцінимої вартості ... тоді мені було років 5-8 ...

Наступний "щоденник" був зовсім іншим. Просто повністю іншим. він народився під час мого навчання у київському військовому інституті. Тоді, мабуть, я б і не назвав його щоденником, але зараз мені здається, що то був саме він! Він складався з тих листів, які я надсилав по військовій поштовій службі усім своїм знайомим.
В ціх листах я писав про все-все-все. Точніше, намагався встигнути написати якнайбільше з найцікавішого з того, що зі мною там відбувалось. Часу для написання листів було замало, і частіш за все я складав листи тоді, коли мав спокійно спати, але ж кожен день навколо мене стільки всього відбувається, стільки різних нових знань, почуттів, думок... Я відчував потребу ділитись всим, і так співпало, що бажаючих отримати від мене листа було хоч відбавляй. Доля того щоденника зрозуміла - надіслані листи частково загубились, частково збереглись у вигляді пресованих, перев'язаних мотузками стопок десь в далекому глухому куті кладових кімнат, чи скринь. Зараз посміхаюсь, пригадуючи те, як листував окремо брату, окремо мамі, та окремо батьку, не дивлячись на те, що усі жили у одній квартирі. Просто листи - це щось особливе. Лист має свою "душу", і тому він має бути присвячений лише одній-єдиній персоні.
Через деякий час я повернувся додому, необхідність листувати зникла, і на цьому той листовий щоденник припинив своє існування.

Той щоденник, залишився в моїй пам'яті теплими приємними спогадами, із присмаком жалю через те, що неможливо його зберегти, та час від часу переглядати. Мабуть, саме через нього у мене склалось таке ставлення до щоденників, що вони створююсться і існують для того, щоб їх читали! (Ніяк не можу зрозуміти тих, хто перетворюють свій щоденник на саркофаг сакральних таємниць. Але, якщо пригадати, що це більше стосується дівочих щоденників, а дівчат я в принципі ніколи не міг зрозуміти, то усе стає на свої місця, і нічого дивного в існуванні щоденників-які-заборонено-дивитись нема )

Наступний щоденник, так само, як і ти, вже складався з літер та смайлів на віртуальних сторінках одного з російських серверів. На відміну від попередніх, цей був створений під час кризи, коли я знаходився в глибичезній депресії...
************************************************************
Його народження більше ніж виправдане! За своїми життєвими поглядами, я намагаюсь не викладати на близьких людей той негатив, що час від часу у мене накопичується. Частково через те, що він часто буває пов'язаний із власними роздумами про те, чого не існує, або невідомо, чи таке трапиться, чи про те, що вже відбулося... іншим словом - цей негатив є результатом сумісних зусиль "тарганів", що живуть в моїй голові, та не за собою ніяких реальних загроз для мене, а просто "чергові бдзики". І частково через те, що мій негатив - це мій негатив. Він зникає так само непомітно, як і виникає. Частіше за все, потрібен просто якийсь термін часу, щоб його позбутись. А так як людина я відверта, та достатньо емоційна, то ті, хто вхитряються вмовити мене розповісти їм причини мого непокойства, отримують величезну порцію того, що коїться в моїй дурній башці, в чистому, насиченому, або навіть концентрованому вигляді, та щедро прикрашене емоціями . До чого це приводить? Можна навіть не гадати. Вони частіше за все потрапляють у стан шоку, проникаючись моїми "проблемами" настільки, що заспокоєння мене стає їх головною метою існування до тих пір, доки я не впевню їх, що все налагодилось. А мене, якщо чесно, дратує чути ці фрази "все налагодиться", "потерпі трішки", або, ще гірше- "Ти ж чоловік!!! Маєш терпіти", чи "Така вже наша доля, нічого не поробиш" (невже це може когось якось заспокоїти???), і неперевершений лідер серед заспокійчиків, які я ненавиджу, це - "та ти на інших подивись, як їм погано".
Чхати я хотів на всіх інших. Життя чудове, і немає ніяких причин для хвилювання. Те що я висказав - дійсно мене непокоїть, але я це чудово освідомлюю, і нема ніякої трагедії. А ті, хто своє життя бачить у вигляді неперервної чорної смуги невдач та злої долі - самі дурні, і я до них ніякого відношення не маю.
Так, цією поведінкою я дещо відокремлююсь від своїх знайомих, але вже багато разів впевнився в тім, що мені простіше розібратись із думками самостійно, ніж "насолоджуватись" результатом своєї відвертості та щирості із близькими.
************************************************
Мммм... ого, як мене понесло. Ти, мій щоденник, вже мабуть звик до таких "ліричних відступів". І це чудово! Чудово, що такі ліричні відступи існують! Я радий можливості висловлюватись так, як мені зручно, викладати думки в тому вигляді, в якому вони у мене є. *позитифф*
*************************************************
Чому я зараз спілкуюсь саме із тобою, а не із тим, попереднім щоденником? Він недостатньо ефективно виконував свою справу.
Справа в тім, що відокремлюючись від своїх знайомих за товщею депресії, єдиний, у кого залишилось вміння "вислухати" мене, це був щоденник. Комусь я набрид із своїм горем, із кимось просто розійшлись життєві шляхи, і таким чином, один за одним, моє коло спілкування розчинилось у буденності та часі. І це природньо, бо коли теми для спілкування несумісні, то рано чи піздно таке спілкування просто припиняється.
Я попав в таке "замкнуте коло", що через свою депресію я лишався знайомих, а через це ще більше впадав в депресію...

У тих, хто живе в реальному житті, дуже багато знайомих, та зовсім обмаль часу. І те, що мені не вистачає самого себе, бо мій внутрішній світ постійно зростає, переповнює мене, виплискується назовні, бо не вміщається в мені одному, знаєш лише ти, мій щоденник, бо ти єдиний, кому це справді не байдуже.

Майже кожен, при зустрічі зі мною, розпитує мене про те, як я себе маю... але практично завжди це питання є звичною у повсякденному використанні сплатою "традиціям та нормам культури поведінки ... бла бла бла". Коротше, питають просто "тому що так треба", а далі лише від мене залежить, чи зможу я придати цім словам якоїсь іншої ваги та значення, та чи встигну щось розповісти, або дізнатись, щоб вгамувати свою природню потребу в спілкуванні!

Бувало, винирюю зі своїх думок, намагаюсь із кимось поспілкуватись, а у відповідь тиша... усі зайняті... і знов, і знов звертаюсь до тебе.

Ти - мій найкращий слухач, у тебе завжди знайдеться час для мене, у тебе є безліч чесних та відвертих думок стосовно будь-чого, але ти можеш просто промовчати, коли я не хочу ніяких коментарів. Ти замінював мені собутильника, давнього друга, знайомих, та навіть ворогом ти теж був чудовим. Ти мій радник, психолог, лікар, хто зна, ким ти ще для мене був та ким ще станеш...

Тобі, неіснуючій тварі, я довіряю більше за всіх у житті... І я радий, що ти в мене є.

Коментарі

Гість: :)

12.10.07, 16:06

Бажаю тобi бiльше _живого_ спiлкування !

Гість: OS

22.10.07, 16:26

не сумуй, все буде гаразд...... Знайди собі живого щоденника - так ще ефективніше, повір

Ханік

32.10.07, 16:38Відповідь на 1 від Гість: :)

дякую за побажання
Ось ще б дізнатись, хто його залишив...

42.10.07, 16:43Відповідь на 2 від Гість: OS

Це наказ???

Не можу з тобою цілком погодитись, що "живий щоденник" ефективніше за віртуальний, але те "живий щоденник" має вагому перевагу - спілкування із ним часто буває набагато приємнішим, бо воно сповнено життям та повним комплектом того, що із цим пов'язано

52.10.07, 16:44Відповідь на 4 від Ханік

так у кожного є свої недоліки, наприклад, віртуальний щоденник ніколи не зрадить тебе

62.10.07, 16:47Відповідь на 5 від Гість: OS

зараз почну до слів чеплятись

Невже те, що щоденник не зрадить - це недолік?

І взагалі, зробити так, щоб щоденник став "зрадником" - дуже просто, і це без перешкод можна зробити при допомозі певних технологій

(не зважай! це я жартую)

72.10.07, 16:49Відповідь на 6 від Ханік

я сама заплуталась...... головне ти мене зрозумів. Всього тобі найкращого, не сумуй

82.10.07, 16:58Відповідь на 7 від Гість: OS

Я, та сум - речі несумісні

Вам теж усього найкращого, в кружевах та зі стразами, якщо бажаєте

Ханік

Про тебе, мій щоденник.

Останні статті

Коментарі